ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2019 року

м.Київ

справа №360/403/19

провадження №К/9901/21198/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1

на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 (суддя Тихонов І.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 (головуючий суддя Блохін А.А., судді Міронова Г.М., Сіваченко І.В.)

у справі № 360/403/19

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Луганській області

про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу, припису про усунення виявлених порушень, встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У січні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Луганській області, в якій просила суд визнати протиправною і скасувати постанову від 21.12.2018 №ЛГ661/923/АВ/П/ПТ/ІП-ФС про накладення штрафу у розміру 111690 грн. відносно позивача на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України; визнати протиправним та скасувати припис від 05.12.2018 № ЛГ661/923/АВ/П про усунення виявлених порушень.

2. Позовні вимоги обґрунтовано недотриманням відповідачем процедури проведення інспекційного відвідування як заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, а також процедури накладення штрафу, у зв`язку з чим Акт відвідування не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушень вимог законодавства про працю та документом, на підставі якого приймається постанова про накладення штрафу та припис.

3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №360/403/19 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

4. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у справі №360/403/19 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 залишено без змін.

5. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з вищевказаними судовими рішеннями не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луганського оружного адміністративного суду від 03.04.2019 і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у справі №360/403/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

6. Ухвалою Верховного суду від 07.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

7. 28.10.2019 від Головного управління Держпраці у Луганській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 04.12.2018 по 05.12.2018 інспектором праці Головного управління Держпраці у Луганській області на підставі направлення від 04.12.2018 № 01-17/705 було здійснено інспекційне відвідування позивача з питань дотримання вимог законодавства про працю в частині фактичного допуску працівника (ів) до роботи без оформлення трудового договору, за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 05.12.2018 № ЛГ661/923/АВ, де зазначено про порушення позивачем вимог ч.ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпПУ та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413.

9. На підставі висновків Акту відвідування від 05.12.2018 № ЛГ661/923/АВ відповідачем винесений припис № ЛГ661/923/АВ/П, яким зобов`язано позивача надалі постійно дотримуватись вимог чинного законодавства.

10. 11.12.2018 першим заступником начальника Головного управління Удовенко І.М. прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЛГ661/923/АВ/П/ПТ1/ІП о 10 год. 00 хвил. 21.12.2018, згідно з вимогами абз.2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

13.12.2018 відповідачем направлено повідомлення рекомендованим листом, трек номер 9310006290517, який отримано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 20.12.2018.

11. 21.12.2018 відповідачем винесена постанова про накладення штрафу №ЛГ661/923/АВ/П/ПТ1/ІП-ФС, якою до Позивача на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпПУ застосовано штраф у розміру 111690 грн.

12. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з приписом і постановою про накладення штрафу не погодилася, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувались тим, що мало місце порушення позивачем вимог ч. 1 та 3 ст. 24 КЗпП України в частині допуску ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

14. Суди першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях зазначили про те, що наявність у оскаржуваній постанові про накладення штрафу від 21.12.2018 року описок, а саме: відсутність слова «накласти» та «тисяча» а також зазначення «абзац 8» замість абз. « 2» ч.2 ст. 265 КЗпП України на думку колегії суддів не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови як протиправної.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

15. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.

Зокрема, скаржник посилається на те, що:

- суди не надали жодної оцінки тому, що інспекційне відвідування, яке проведене відповідачем за своїм змістом є позаплановою перевіркою;

- судами безпідставно не були враховані доводи позивача про те, що Порядок № 295 не передбачає можливості накладення штрафу за порушення законодавства про працю, оскільки положення пунктів 27 та 29 Порядку № 295 стосуються винесення припису про усунення порушень законодавства про працю та вжиття заходів до притягнення винної у допущенних порушеннях посадової особи до встановленої законом відповідальності;

- суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові посилався на Порядок №295, незважаючи на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 було визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 за №295, якою затверджено Порядок №295;

- суди в оскаржуваних рішенні та постанові неодноразово посилаються на абз. 2 ч.2 ст.265 КЗпП, але постанова відповідача не містить посилання на цю норму закону. На думку позивача, суди виконали не притаманну їм функцію та в порушення принципів верховенства права, рівності, змагальності (ст.2 КАС України) і виправили «помилки», допущені відповідачем, що призвело до неправильного вирішення справи;

- суди не звернули уваги на те, що відповідач в порушення абз. 4 п. 8 Порядку № 509 надіслав другий примірник постанови про накладення штрафу на шостий день після її прийняття, а також на те, що розгляд справи про накладення штрафу було здійснено наступного дня після отримання позивачем повідомлення про розгляд справи, за його відсутності, чим порушені права позивача;

- судами попередніх інстанцій не враховано того, що постанова Лисичанського міського суду від 04.03.2019 у справі №415/391/19 - є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій позивача щодо порушення ним вимог чинного законодавства про працю;

- судами не було враховано мораторій на проведення перевірок, введений ст.3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що відповідно до пп. 5 п. 5 Порядку № 295 у Головного управління є належні підстави для проведення інспекційного відвідування.

Відповідач наголошує, що постанова про накладення штрафу складена належною особою, з дотриманням форми документа, містить всі передбачені законодавством реквізити документа: назву, дату винесення, найменування посади уповноваженої посадової особи, яка її винесла, ПІБ, його підпис, печатку установи, найменування об`єкта відвідування, його місцезнаходження, перелік порушень, назву нормативно-правового акта, суму штрафу тощо. Невірне зазначення абзацу правової норми є суто технічною помилкою, яка не спростовує порушення норм трудового законодавства.

17. Щодо надіслання оскаржуваної постанови про накладення штрафу відповідач посилається на те, що строк, вказаний у Порядку № 509, не містить чіткого визначення, а саме: зазначено «протягом трьох днів», то може бути застосовано як три календарні, так і три робочі дні.

18. Головне управління Держпраці у Луганській області у відзиві посилається на безпідставність доводів щодо несвоєчасного повідомлення про час і місце розгляду справи про накладення штрафу та мотивує це тим, що повідомлення про засідання комісії відповідача направлено позивачу рекомендованим листом, трек номер 9310006290517, який отримано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 20.12.2018. При цьому, згідно з відстеження поштового відправлення, трек номер 9310006290517, на офіційному сайті Укрпошти відповідачем встановлено, що: « 14.12.2018 17:57:00 Відправлення не вручене під час доставки: інші причини», що свідчить за переконанням відповідача про те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . 14.12.2018 ухилялася від отримання вказаного поштового відправлення, а отримавши його 20.12.2018, все одно на розгляд справи не з`явилася без зазначення обґрунтованих причин.

19. Відповідач не погоджується з посиланнями касаційної скарги на те, що до спірних правовідносин можна застосовувати мораторій на проведення перевірок, введений ст.3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки Головним управлінням Держпраці у Луганській області було проведено не перевірку, а інспекційне відвідування, на яке немає підстав поширювати мораторій, передбачений вищевказаною нормою.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

21. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

22. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

23. Укладення трудового договору передбачено у ст. 24 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання ч.3 ст. 24 КЗпП України було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413, якою затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.

24. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 працює у позивача без укладання трудового договору і без повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, що є порушенням частин першою третьої ст.24 КЗпП та постанови КМУ № 413. ОСОБА_2 згідно з Договором про навчально-виробничу практику з 02.07.2018 по 09.09.2018 пройшла виробниче навчання.

На момент проведення перевірки (04.12.2018) позивачем не було надано інспекторам праці документів про підтвердження належним чином оформлених трудових відносин або цивільно-правових договорів, які могли б свідчити про надання ОСОБА_2 послуг Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Як встановлено судами, у письмових поясненнях Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 04.12.2018 зазначено, що на час проведення інспекційного відвідування у магазині закусочна "Корчма" за трудовим договором працювали: ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 знаходиться на практиці.

25. З огляду на те, що фактичний допуск особи до виконання роботи в магазині-закусочній «Корчма» не спростовано позивачем у встановленому законом порядку, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про наявність порушень з боку позивача вимог трудового законодавства, зокрема ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

26. При цьому, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо неврахування доводів позивача про те, що ОСОБА_2 в магазині-закусочній «Корчма» не знаходилася та ніколи не працювала у позивача, оскільки таке твердження спростовується Актом інспекційного відвідування, який підписано позивачем без зауважень.

27. Також судами попередніх інстанцій було з`ясовано, що 06.12.2018 відповідачем відносно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення №ЛГ661/923/АВ/П/ПТ1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.21 КЗпП, який був надісланий для розгляду в Лисичанський міський суд.

Постановою Лисичанського міського суд від 10.04.2018 по справі №697/503/18 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закрито, у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП., тобто факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору не встановлено.

28. Верховний Суд розглянув і відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди невірно застосували преюдицію у цій справі, виходячи з такого.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

29. Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний адміністративний суд, не порушив норм процесуального права при оцінці доказів, розглянувши у сукупності як обставини, встановлені у постанові Лисичанського міського суд від 10.04.2018 по справі №697/503/18, разом із доказами, доданими учасниками справи до цієї адміністративної справи.

30. При цьому, Верховний Суд наголошує, що спростування належними і допустимими доказами обставин, встановлених іншим судом у судовому рішенні, у даному випадку не порушує принципу верховенства права та правової визначеності як елемента верховенства права, а свідчить тільки про те, що Лисичанському міському суду не було надано всіх належних доказів для розгляду справи по суті.

31. Доводи касаційної скарги про подвійну відповідальність є необґрунтованими, з огляду на таке. Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

32. Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

33. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

34. Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме: в ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

35. Тобто, ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

При цьому, штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №814/2156/16 визначено, що ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП і частини 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

36. Але у спірних правовідносинах, суд першої інстанції вірно вказав про те, що оскільки постановою Лисичанського міського суд від 10.04.2018 по справі №697/503/18 позивача до відповідальності не притягнуто за порушення ч. 3 ст. 41 КУпАП, натомість 16.10.2018 її притягнуто до відповідальності постановою Управління на підставі ч. 2 ст. 265 КЗпП України, то подвійне притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення в даному випадку відсутнє.

37. Щодо невірного зазначення відповідачем абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України замість абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України при притягненні позивача до відповідальності у вигляді накладення штрафу, Верховний Суд зазначає, що відповідачем не вірно вказано абзац правової норми, що є порушенням, яке не призвело до неправильної кваліфікації правопорушення і не може бути окремою підставою для скасування постанови про накладення штрафу на позивача.

38. Щодо проведеної перевірки, Верховний Суд, виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для проведення контрольного заходу у позивача стало повідомлення Головного управління ДФС у Луганській області від 31.10.2018 № 7605/9/12-32-13-03-01, на підставі якого було прийнято наказ "Про проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , (за адресою: АДРЕСА_3 ) від 04.12.2018 № 572, яким наказано: доручити проведення інспекційного відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . головному державному інспектору відділу державного нагляду в сфері трудових відносин управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області Власовій Н.О. та начальнику відділу експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області Нагорному В.В. у строк з 04.12.2018 по 05.12.2018.

40. Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 295).

Згідно з пп. 6 п. 5 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Інспекційні відвідування проводяться, у тому числі, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

41. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18, від 19.09.2019 у справі № 808/3092/17, від 11.12.2019 у справі №1340/5964/18.

42. Щодо одночасного винесення припису та постанови про накладення штрафу стосовно Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , слід врахувати таке.

Підставою для винесення обох цих документів є акт перевірки, в якому фіксується факт наявності чи відсутності порушень з боку суб`єкта господарювання. При наявності порушень контролюючий орган виносить:

а) припис, в якому зазначаються скоєні суб`єктом господарювання порушення законодавства про працю та строки для усунення виявлених порушень;

б) постанову - яка є рішенням про притягнення суб`єкта господарювання до певного виду відповідальності та накладення на нього відповідних санкцій.

Відповідно до п. 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, дії посадових осіб Головного управління стосовно винесення припису та Постанови про накладення штрафу відповідають вимогам законодавства з питань праці.

43. Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на встановлення ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції мораторію на проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

44. Натомість, суд вважає за необхідне зазначити, що поняття «планові та позапланові перевірки» та «інспекційні відвідування та невиїзні інспектування» згідно з приписами чинного законодавства не є тотожними за своєю суттю та врегульовані різними нормативно-правовими актами.

Крім того, слід зазначити, що за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно з Порядком №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

45. Тобто, перевірки є однією з форм планових та позапланових заходів і інспекційні відвідування також є однією з форм планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Своєю чергою, ст. 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» введено мораторій саме на таку форму заходів державного нагляду (контролю) як перевірки, а не інспекційні відвідування.

Також Верховний Суд враховує, що на час проведення перевірки відповідачем були відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б обмежували повноваження інспекторів праці органів Держпраці, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин), покладені на них Порядком №295, та встановлювали мораторій на проведення інспекційних відвідувань.

46. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі також - Порядок № 509, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Положеннями зазначеного вище пункту штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громадами.

47. За змістом п. 3, 6 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до п. 7 Порядку №509 справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до п. 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

48. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.12.2018 першим заступником начальника Головного управління Удовенко І.М. прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ЛГ661/923/АВ/П/ПТ1/ІП 21.12.2018 о 10 год. 00 хв., згідно з вимогами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України до ФОП ОСОБА_1

11.12.2018 Головне управління Держпраці у Луганській області склало повідомлення № 01-15/4137.

13.12.2018 відповідачем направлено повідомлення рекомендованим листом, трек номер 9310006290517, який отримано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 20.12.2018.

49. Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 у справі №813/3415/18 зазначив:

« 40. З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.

41. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.

42. Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів».

50. У цій справі Верховний Суд враховує, що позивач отримав повідомлення про розгляд справи відповідачем за день до розгляду справи про накладення штрафу, на засідання не з`явився, а також не повідомив відповідача жодним з доступних способів про неможливість прибуття на розгляд справи про накладення штрафу та не клопотав про відкладення розгляду.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу за порушення трудового законодавства є необґрунтованими.

51. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 за №295, виходячи з такого.

Суд зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною.

Водночас, за змістом ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації ст. 259 КЗпП України та ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.

Тому, норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

52. Щодо надіслання оскаржуваної постанови про накладення штрафу, Верховний Суд погоджується з доводами відповідача, що викладені у відзиві на касаційну скаргу, стосовно того, що строк, вказаний у Порядку № 509, не містить чіткого визначення, а саме: зазначено «протягом трьох днів», то може бути застосовано як три календарні, так і три робочі дні.

53. Інші аргументи касаційної скарги досліджувались судами попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, наданих суду першої інстанції.

54. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

55. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

56. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 у справі №360/403/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб