ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2019 року

Київ

справа №823/1167/16

адміністративне провадження №К/9901/13568/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №823/1167/16

за позовом Тальнівського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Тальнівського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, ухвалену суддею Тимошенко В.П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Файдюка В.В., суддів: Коротких А.Ю., Чаку Є.В.,

в с т а н о в и в :

Тальнівський районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Черкаській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 10 серпня 2016 року №23-20-12/0214-197 про накладення штрафу в сумі 87000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийняте за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства, оскільки перевіряючими не враховано укладання цивільно-правових договорів з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та виниклі з ними правовідносини. Крім того, позивач зазначив що у відповідача не було підстав для проведення перевірки, оскільки відсутній дозвіл Кабінету Міністрів України щодо його перевірки.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що 07.07.2016 Управлінням Держпраці в Черкаській області отримано згоду Державної служби України з питань праці від 06.07.2016 №7218/4.3/4.2-ДП-16 на проведення позапланової перевірки Тальнівського РСТК ТСОУ.

На підставі наказу від 14.07.2016 №128-н та направлення на перевірку від 14.07.2016 №905 посадовими особами Управління Держпраці у Черкаській області проведено перевірку додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт від 25.07.2016 № 23-20-12/0214 та припис від 25.07.2016 №23-20-12/0214-0155.

В ході перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України, згідно якого працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

10.08.2016 заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області Жарковою М.В. винесено постанову №23-20-12/0214-197 про накладення на позивача штрафу у розмірі 87000,00 грн на підставі абз.2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, а саме за фактичний доступ працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Постанова винесена у присутності директора Тальнівського РСТК ТСОУ Заболотнього В.В.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в даному випадку правовідносини між позивачем та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (сторонами цивільно-правових договорів) носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, при цьому, дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правових договорів шляхом їх укладення, перешкоджає реалізації працівниками права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки. Відповідно, суди дійшли висновку про обґрунтованість оскаржуваної постанови.

Не погоджуючись із таким судовими рішеннями, позивач оскаржив їх у касаційному порядку. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У поданих запереченнях відповідач просить відмовити в задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пп.5 п.4 Положення про Управління Держпраці, затвердженого наказом Держпраці від 4 лютого 2016 року №8, Управління Держпраці, згідно покладених на нього завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі, їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з пп.5 п.6 Положення Управління Держпраці, для виконання покладених на нього завдань має право, безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Управління Держпраці при здійсненні перевірок з питань дотримання законодавства про працю у своїй діяльності керується наказом Міністерства соціальної політики від 02 липня 2012 року № 390 «Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції з питань праці та її територіальних органів».

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами КПК України. В той же час, зазначене обмеження не поширюється: з 01 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 01 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи-підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібно роздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Отже, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» направлений на врегулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів та передбачає внесення змін до податкового законодавства.

Крім того, 28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 76 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набув чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до п.8 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 76 встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня-червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки.

Таким чином, з 1 липня 2015 року проведення заходів державного контролю за дотриманням законодавства про працю у загальному порядку заборонено не було.

Щодо доводів позивача про необґрунтованість спірної постанови, то колегія суддів зазначає, що згідно встановлених судами обставин, укладені з громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цивільно-правові договори, предметами яких є послуги сторожа та послуги інструктора виробничого навчання, відповідно, мають ознаки трудових.

Відповідно до ч.1 статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Нормами статті 24 КЗпП встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Тобто, предметом трудових угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи систематично виконували певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). Праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу. В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати підрядник замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Враховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку, що договори, укладені позивачем з фізичними особами, мають ознаки трудових. При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були допущені до роботи без належно оформленого трудового договору (контракту), без наказу про прийняття на роботу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття вказаних працівників на роботу

Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, зважаючи на обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Тальнівського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду