^{_____________________________________________________________________________________________________________}

Справа № 947/29216/19

Провадження № 2/947/6497/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2019 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Куриленко О.М.,

за участю секретаря – Баранової Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Шевиріної Алли Олексіївни про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ :

27 листопада 2019 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визначити додатковий строк для подачі нею, ОСОБА_1 , до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , терміном в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили.

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить права на утримання пенсійних витрат. Позивач стверджує, що після звернення до нотаріуса їй було повідомлено, що вона пропустила термін для подачі заяви про прийняття спадщини і цей термін можливо продовжити лише в судовому порядку. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М., яка ухвалою від 28.11.2019 року відкрила провадження у справі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судове засідання з`явилась позивач ОСОБА_1 , яка позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач приватний нотаріус Шевиріна Алла Олексіївна у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Правовідносини між сторонами врегульовані Цивільним Кодексом України.

У судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області було складено актовий запис за № 8214. Після його смерті відкрилась спадщина.

Відповідно до ст. 1216, 1217 та 1220 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) та здійснюється за заповітом, або за законом та відкривається внаслідок смерті цієї особи

У відповідності зі ст. 1223 ЦК у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги майна померлого ОСОБА_3 є його дужина ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що син спадкодавця – ОСОБА_4 у визначений законом строк, а саме 01.11.2018 року звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шевиріної А.О. з заявою про прийняття спадщина після батька.

Позивач ОСОБА_1 цього ж дня звернулась до нотаріуса з заявою про відмову від права на належну їй частку спадщини, що залишилась після смерті чоловіка, на користь сина померлого ОСОБА_4 .

Статтею 1268 ЦК України передбачено право спадкоємця за законом чи заповітом прийняти спадщину або відмовитись від її прийняття.

Відмова від спадщини є безумовною та беззастережною. Якщо у спадкоємця протягом шести місяців з дня відкриття спадщини виникає бажання отримати спадщину, то він або його представники можуть відкликати заяву про відмову від спадщини та в встановленому законом порядку подати заяву про прийняття спадщини. Відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця має носити добровільний характер та повинна бути здійснена згідно правил про дійсність правочинів. Тобто заява повинна бути здійснена особою, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, в момент здійснення заяви особа не повинна знаходитись під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини. Якщо така заява мала місце то вона в судовому порядку може бути визнана недійсною.

Відповідно до ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Позивач не надала суду та матеріали справи не місять доказів того, що нею було відкликано заяву про відмову від спадщини та в встановленому законом порядку подано заяву про прийняття спадщини.

Також судом встановлено, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.О. на ім`я ОСОБА_4 23 та 26 лютого 2019 року були видані Свідоцтва про право на спадщину за законом зареєстровані в реєстрі за №№ 134; 135; 140.

Таким чином, залишилось не зрозумілим, яке порушене право захищає позивач звертаючись до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Більш тог,о позивач ставить свої вимоги до приватного нотаріуса, яка не є належним відповідачем у даній справі, оскільки нотаріус не відноситься до суб`єктів матеріальних відносин, які лежать в основі вчинення нотаріальних дій. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб — учасників нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Таким чином, нотаріус не є відповідачем у спорах, що виникають із цивільних відносин, пов`язаних з нотаріальною дією.

Дана позиція висловлена у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування»: «У справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі».

Така сама позиція висловлена і в ухвалі Колегії суддів Судової палати по цивільним справам Верховного Суду України від 05.12.2007 р. у справі № 6- 16344св07, де зазначено, що при розгляді справ, котрі стосуються оскарження прав і обов`язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій (окрім справ за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні), нотаріуси не є особами, прав і обов`язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість в результатах розгляду справи судом і реалізації прийнятого по ньому рішення.

Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» "належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. При розгляді справи про визначення додаткового строку на прийняття спадщини не потрібно залучати нотаріуса, державну нотаріальну контору в якості третіх осіб, адже вони є учасниками правовідносини із спадкування та заінтересованими особами. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають. Така позиція узгоджується із ч. 5 ст. 1273 ЦК, відповідно до якої відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною".

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача

Аналогічна правова позиція викладена й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, через їх необґрунтованість, безпідставність та пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Пунктом 2 частини 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 1216, 1220, 1221-1223, 1261, ч.3 1272 ЦК України, ст. ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Шевиріної Алли Олексіївни про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.