н\п 2/490/3030/2019 Справа № 490/9323/18

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 23»грудня 2019 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого у справі судді Черенкової Н.П.

за участі секретаря судових засідань Янкевич В.С.

розглянувши цивільну справу за позовом прокуратури Миколаївської області до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Миколаївської області 06 листопада 2018 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, підстава набуття яких відпала, у сумі 78 356,22 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року у справі № 814/3934/15 частково задоволено позов ОСОБА_1 до прокуратури Миколаївської області про визнання протиправними та скасування рішень про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу та з органів прокуратури Миколаївської області, зобов`язання поновити його на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання вказаного судового рішення, яке набрало законної сили з моменту проголошення, наказом прокурора Миколаївської області № 1076 від 23 вересня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області. За час вимушеного прогулу за період з 29 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року здійснено нарахування та виплачено відповідачу середній заробіток у сумі 78 356,22 грн.

Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 814/3934/15 задоволено касаційну скаргу прокурора Миколаївської області, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року скасовано, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено, залишено в силі.

У зв`язку зі скасуванням судового рішення, на виконання якого прокуратурою Миколаївської області здійснено виплату відповідачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 78 356,22 грн., позивач відповідно до статті 1212 ЦК України просить повернути вказані кошти, як набуті без достатньої правової підстави.

Ухвалою від 28.11.2018 року дана позовна заява прийнята до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.

Ухвалою від 28.123.2018 року задоволено заяву судді Гуденко О.А. про самовідвід.

Розпорядженням керівника апарату суду від 09.01.2019 року призначено повторний автоматичний розподіл даної цивільної справи.

Протоколом повторного автоматичного розподілу цивільної справи від 11.01.2019 року справа передана судді Черенковій Н.П.

Справа передана судді 14.01.2019 року.

Ухвалою від 14.01.2019 року дана справа прийнята до провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.03.2019 року.

14.03.2019 року відповідач подав відзив на позов, у якому виклав наступні заперечення проти позову.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ( потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Однак, дана норма повинна застосовуватись у системному зв`язку з іншими нормами права.

Так, ст.1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особоюбез достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Грошова виплата у сумі 783567,22 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу, щ є предметом спору у справі, відноситься до заробітної плати і платежів, а отже на неї поширюється дія ст.1215 ч.1 ЦК України.

Окрім того, згідно ст.266 КАС України,( у редакції чинній на момент ухвалення рішення Одеським апеляційним адміністративним судом),поворот виконання постанови про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами. Проте, таких фактів судом касаційної інстанції не встановлено.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 174\404\16-ц та постанові від 05.09.2018 року у справі № 495\1754\17.

19.03.2019 року Прокуратура Миколаївської області направила відповідь на відзив, в якому вказала таке.

Конструкція ст.1212 та ст.83 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої « абсолютної» безпідставності набуття ( збереження) майна не лише в момент його набуття ( збереження ), а й станом на час розгляду справи.

Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі судового рішення не є добровільною у розумінні ст.1215 ЦК України у зв`язку з чим, права власника майна ( грошових коштів) підлягають захисту з використанням правового механізму, установленого ст.1212 ЦК України.

Оскільки на час виплати вказаної допомоги ОСОБА_1 , вона була виплачена на законних підставах, які в подальшому відпали, зазначене виключає застосування о вказаних правовідносин норми ст.1215 ЦК України.

При цьому, вказано, що відсутня об`єктивна можливість щодо визначення домовленості між відповідачем та адвокатом Кулішом Д.І. щодо розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Ухвалою від 20.08.2019 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду на 04.11.2019 року.

04.11.2019 року від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи. Судове засідання призначено на 18.12.2019 року.

Сторони просили про розгляд справи у їх відсутність.

При цьому, позивач підтримав позовні вимоги, відповідач підтримав свої заперечення.

Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223ЦПК України.

Судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно мотивувальної частини постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі № 814/3934/15, наказом прокурора Миколаївської області№ 1585у від 28 вересня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури Миколаївської області у зв`язку із реорганізацією та скороченням кількості прокурорів прокуратури Миколаївської області.

Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подано до Миколаївського окружного адміністративного суду адміністративний позов до прокуратури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення комісії прокуратури Миколаївської області від 27 червня 2015 року в частині визначення його як особи, яка підлягає звільненню у зв`язку зі змінами у організації виробництва і праці, зі скороченням чисельності та штату працівників органів прокуратури;визнання протиправним та скасування наказу прокурора Миколаївської області №1585у від 28 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду у кримінальному проваджені у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури Миколаївської області;зобов`язання поновити його на посаді рівнозначній з тою, яку він обіймав до звільнення та провести нарахування і виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у справі № 814/3934/15 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до прокуратури Миколаївської області відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року у справі № 814/3934/15 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та прийнято у справі нову постанову, якою частково задоволено позов ОСОБА_1 до прокуратури Миколаївської області. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Миколаївської області № 1585 від 28 вересня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та органів прокуратури Миколаївської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та органах прокуратури Миколаївської області з 28 вересня 2015 року та зобов`язано прокуратуру Миколаївської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 28 вересня 2015 року по 02 серпня 2016 року.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наказом прокурора Миколаївської області № 1076к від 23 вересня 2016 року, на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року у справі № 814/3934/15, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області. Відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 вересня 2015 року по 22 вересня 2016 року.

Згідно платіжного доручення № 1434 від 29 вересня 2016 року та долученої до нього відомості зарахування заробітної плати за другу половину вересня 2016 року на картки працівників, прокуратурою Миколаївської області через державну казначейську службу України 30 вересня 2016 року виплачено ОСОБА_1 81 133,28 грн.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, виплачені кошти в сумі 81 133,28 грн. складаються із середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 78 356,22 грн. та 2 777,06 грн. заробітної плати за період з 23 по 30 вересня 2016 року.

Виконавче провадження з примусового виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року у справі № 814/3934/15 відкрито постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2016 року та у зв`язку з добровільним виконанням боржником закрито 31 жовтня 2016 року.

За результатами касаційного розгляду адміністративної справи № 814/3934/15 постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року задоволено касаційну скаргу прокурора Миколаївської області,скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року та залишено в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування статті 1215 ЦК України зроблені, зокрема, в:

- постанові Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13;

- постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2018 року у справі № 556/1231/17;

- ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року у справі № 556/1231/17;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2018 року у справі № 174/406/16-ц;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року у справі № 517/186/17;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 173/166/17;

- ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 524/2029/17;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 473/2859/17;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 501/2500/15;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі № 174/404/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем 78 356,22 грн у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Сам факт оскарження у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України,п.2ч.2 ст.41, п.9 ч.1 ст.51 ЗУ « Про прокуратуру» не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.(виписане узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду у справі № 753\15556/ 15-ц. провадження № 14-445цс18 від 16.01.2019 року).

За такого суд приходить до висновку, що: 1) виплата була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку; 2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.

Суд вважає, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні.

Незважаючи на те, що після поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього заробітку, рішення скасовано, в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний їх зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позовне підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту цієї норми вбачається, що зобов`язання у зв`язку з безпідставним набуттям майна виникають за сукупності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.

Згідностатті 1215 ЦК України,не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, статтею 1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача.Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.

Доводи позивача, що виплата відповідачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу не містила ознак добровільності оскільки здійснювалася на виконання судового рішення, є необґрунтованими, а висновки щодо оцінки волевиявлення – помилковими.

ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області наказом прокурора Миколаївської області № 1076 від 23 вересня 2016 року. За час вимушеного прогулу позивачем добровільно здійснено нарахування та виплачено відповідачу середній заробіток у сумі 78 356,22 грн.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у позовній заяві прокуратура Миколаївської області фактично ставить питання про повернення сторін в попереднє становище через скасування правової підстави для виплати коштів та повернення стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням, тобто про поворот виконання рішення суду у справі, що випливає з трудових правовідносин.

Поворот виконання рішення суду це процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, спосіб реалізації якої визначено статтями 380, 381 КАС України.

Згідно частин 1, 4, 7 статті 380 КАС України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою цієї статті, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Статтею 381 КАС України встановлено, що поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Аналогічні обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах містяться в статті 239 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Доказів того, що відповідач повідомляв неправдиві відомості або подавав підроблені документи, позивачем надано не було. Отже, поворот виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку не допускається.

В обґрунтування обраного способу захисту порушених прав позивач посилається на висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2014 року (у позові помилково зазначено 28.04.2014) у справі № 6-45889св13 та в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 601/2435/15ц.

Однак, предметом і підставою позову у справі № 6-45889св13 було стягнення з працівника прибуткового податку, який через допущену бухгалтером лічильну помилку та незрозумілий текс судового рішення сплачено працівнику разом із середнім заробітком за час вимушеного прогулу. Обставини справи № 601/2435/15ц стосувалися стягнення середнього заробітку, який через неправильно визначеного відповідача було двічі стягнуто на користь позивача.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача коштів, як набутих без достатньої правової підстави.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За договором про надання правової допомоги (без номеру ) від 15.02.2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Куліш Д.І., у п.3 передбачили, що розмір винагороди буде визначено у акті наданих послуг.

За актом наданих послуг від 14.03.2019 року загальна вартість послуг визначена у розмірі 8000 грн.

За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів ( договорів, рахунків, тощо ). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Оскільки відповідачем не надані докази про сплату 8000 грн. на користь адвоката Куліш Д.І.( квитанція, тощо ), то суд вважає вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення витрат на правову допомогу з перерахуванням 8000 грн. на його картковий рахунок слід відмовити.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З приписами ст. 264 ЦПК України , під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно ст. 265 ЦПК України , рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи. В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо). 4. У мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України .

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними ( п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").

Європейський Суд вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визнано тільки у світлі конкретних обставин ( "Проніна проти України", "Сєрявін та інші проти України").

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись статтями 259, 263-265, 268 ЦПК України,суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову прокуратури Миколаївської області до ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 78 356,22 грн. – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Інформація щодо сторін:

Позивач: Прокуратура Миколаївської області; 54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02910048.

Відповідач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення виготовлений 23.12.2019 року.

Суддя : Черенкова Н.П.