Ухвала

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 562/4764/18

провадження № 61-22761ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання договору частково недійсним,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіу розмірі 35 179,35 грн та судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» (далі - ПАТ «Банк Ренесанс Капітал») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №GР- 6033434, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 40 896,86 грн. 19 липня 2016 року кредитора як юридичну особу було припинено шляхом приєднання до ПАТ «ПУМБ», що став його правонаступником з набуттям усіх прав та зобов`язань. ОСОБА_1 взяті на себе за кредитним договором зобов`язання не виконував, порядку погашення кредиту не дотримувався, що призвело до утворення простроченої заборгованості.

22 березня 2019 року ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву до ПАТ «ПУМБ» про визнання кредитного договору частково недійним та зобов`язання вчинити дії, у якій він просив: визнати недійсними з моменту укладення правочину умову пункту 2.4 кредитного договору від 12 лютого 2014 року № ОР-6033434 та графік щомісячних платежів у частині визначеної в ньому комісії за обслуговування кредитної заборгованості, що підлягає до сплати за період у 43 місяці в сумі 41 223,84 грн; застосувати наслідки недійсності частини правочину шляхом зарахування незаконно сплаченої суми платежів за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 8 657,40 грнв рахунок інших обов`язкових платежів, а саме: зі сплати заборгованості по тілу кредиту, що передбачено кредитним договором; розстрочити заборгованість за кредитом у розмірі 25 732,21 грн на 24 місяці, за умов, що місячний платіж складатиме 1 000,00 грн, а останній - 1 732,21 грн. Також ОСОБА_1 просив позов ПАТ «ПУМБ» задовольнити частково - у сумі 25 732,21 грн., а судовий збір за первісним позовом покласти на позивача.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2019 року позов ПАТ «ПУМБ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за договором від 12 лютого 2014 року № GP-6033434 в сумі 25 732,21 грн та 1 288,00 грн судових витрат. У решті вимог відмовлено.Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення правочину пункт 2.4 кредитного договору від 12 лютого 2014 року № GP-6033434, укладеного між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», яке 19 липня 2016 року припинилося шляхом приєднання до ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 , за яким передбачено щомісячну сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та у розмірах, визначених згідно з графіком щомісячних платежів за 48 місяців в сумі 41 223,84 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення у справі відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи рішення в частині розподілу судових витрат суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях лише у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав, а не у всіх категоріях справ, тому понесені ПАТ «ПУМБ» судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених вимог.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верхового Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з нього на користь ПАТ «ПУМБ» судового збору у розмірі 1 288,00 грн, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у стягненні судових витрат відмовити.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

У відповідності до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у даній справі є майнова вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому в цій частині справа є малозначною у силу закону, а також немайнові вимоги про визнання кредитного договору частково недійним та зобов`язання вчинити дії, в частині яких суд визнає дану справу справою незначної складності та такою, що не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню,однак такі є безпідставними й не спростовують визначення цієї справи як малозначної.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання договору частково недійсним.

Додані до скарги матеріали повернути заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. О. Кузнєцов