Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 761/34735/17

провадження № 61-9064св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства «Новозаводське» Новозаводської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осипович Ігор Віталійович, державний реєстратор Державного підприємства «СЕТАМ» Хиба Анна Володимирівна, ОСОБА_2 , державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Тарнавська Світлана Володимирівна,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання протиправними та скасування рішення державних реєстраторів, припинення права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису про право власності.

Позивач обґрунтовувала пред`явлені вимоги тим, що вона разом з ОСОБА_2 та третіми особами є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 . Кожен співвласник володіє часткою у праві власності на спільне майно і такі частки визначені у дробовому вираженні. Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності державним реєстратором було зареєстровано право власності на житлове приміщення мансардного поверху, загальною площею 388, 00 кв. м, розташоване у цьому ж будинку. В той же час житловий будинок є власністю кількох осіб, а отже будь-яке самочинне будівництво, добудова, реконструкція та інші дії з боку одного співвласника, які є неузгодженими з іншими співвласниками, є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України. Будівництво мансардного поверху та отримання його у власність з подальшою реєстрацією прав на нерухоме майно, на переконання позивача, є, по-перше, незаконним, а по-друге, таким, що порушує права інших співвласників. Крім того, у вересні 2017 року позивачу стало відомо, що відповідачі зареєстрували на праві власності на користь ОСОБА_2 квартири № № 1, 2 3, 4 та приміщення № 5 у цьому ж будинку, при цьому державними реєстраторами порушені права та інтереси позивача, оскільки для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників. При створенні таких житлових приміщень також порушено встановлену законом процедуру введення в експлуатацію.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позов, у якому зазначив, що позивачем надана згода на реконструкцію належного ОСОБА_15 майна. В подальшому, ОСОБА_15 подарував належну йому частку майна відповідачу ОСОБА_2 , а тому до останнього перейшли права й обов`язки попереднього власника. Відповідач також виконав вимоги чинного законодавства та надав в орган архітектурно-будівельного контролю відповідну декларацію, примірник якої зберігається у реєстратора, а також наголошував на тому, що ним подано реєстратору всі необхідні в розумінні чинного законодавства документи, а тому останнім здійснено реєстрацію права власності за відповідачем. Окрім того, також зазначав, що оскільки відповідач був власником мансардного поверху на підставі свідоцтва про право власності, він мав повне право зареєструвати окремі житлові приміщення.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Державного підприємства «СЕТАМ» Хиби А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 серпня 2017 року на квартири № 1, 2, 3, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 ; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії КП «Новозаводське» Новозаводської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповича І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 20 вересня 2017 року на квартиру АДРЕСА_4 , зареєстровану на праві власності за ОСОБА_2 , а також рішення цього ж державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 вересня 2017 року на цю ж квартиру № 4 за ОСОБА_2 ; визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії КП «Новозаводське» Новозаводської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповича І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 вересня 2017 року на приміщення № 5, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 ; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 29 грудня 2015 року ОСОБА_2 на житлове приміщення мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в місті Києві Тарнавської С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 грудня 2015 року на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 ; скасований запис про право власності індексний номер 12836825 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що до матеріалів справи долучено заяви, за якими надано згоду на переобладнання (реконструкцію) мансарди двома співвласниками будинку з тринадцяти, а вісім співвласників надали свою згоду на переобладнання (реконструкцію) мансарди виключно на користь ОСОБА_15 , а інші троє співвласників ( ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 ) взагалі не надали своєї згоди на реконструкцію мансарди, а лише на належне ОСОБА_15 приміщення. Доказів того, що ОСОБА_15 , а в подальшому і ОСОБА_2 були власниками мансарди стороною відповідача суду не надано, як і не надано доказів того, що подарована відповідачу частина будинку містила мансардний поверх. Також встановлено, що Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві документів дозвільного та/або декларативного характеру, які надають право замовникам будівництва на виконання будівельних робіт із реконструкції будинку АДРЕСА_1 не видавав та не реєстрував. Також суд зазначив, що державна реєстрація права власності на виділену частку ОСОБА_2 без оформлення співвласниками будинку договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна та письмової заяви або договору співвласників про розподіл часток у спільній власності на зазначений будинок здійснена з порушенням законодавства.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що ОСОБА_2 не було отримано дозволу усіх співвласників будинку на проведення робіт з обладнання додаткових приміщень в ньому. В той же час необхідність отримання такого дозволу від усіх співвласників є необхідною з огляду на вимоги законодавства. Право одного із співвласників вчиняти будь-які дії із спільним майном виключно за згоди інших співвласників передбачене й положеннями статті 358 ЦК України. За таких умов створення, перебудова, переобладнання як горища

(з перебудовою в мансардні житлові приміщення), так і інших допоміжних приміщень будинку може вважатися законною за умови отримання на це дозволу усіх без винятку співвласників будинку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у травні 2019 року, ОСОБА_2 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник стверджує, що позивач не довела яким чином порушені її права, а також що нею обрано неналежний спосіб захисту. Окрім цього, суди безпідставно відмовили відповідачу у задоволенні клопотання про залишення частини позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Тарнавської С. В. без розгляду, оскільки в провадженні іншого суду зазначені вимоги розглядаються в межах іншої справи. На переконання заявника, під час реєстрації прав на спірні об`єкти ним дотримано вимоги законодавства, зокрема, отримані згоди всіх співмешканців будинку, при цьому, він мав право на добудову належної йому частини приміщення, оскільки це не порушувало прав інших співвласників. Окрім цього, заявник посилався на те, що судом не досліджено жодного документа, який став підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Заявник посилається на те, що частка позивача визначена договором і внаслідок добудови ним мансарди та виділу квартир її розмір не змінився, що свідчить про відсутність порушення її прав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 надала суду відзив, у якому зазначила про безпідставність касаційної скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішенні суду апеляційної інстанції

ОСОБА_1 є співвласником 9/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 22 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2348.

ОСОБА_2 є співвласником часток цього житлового будинку, а саме: згідно з договором дарування від 15 вересня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., за реєстровим № 2135, є власником 17/100 частин будинку на АДРЕСА_1 та згідно з договором дарування від 11 грудня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М., за реєстровим № 3068, є власником 12/100 частин будинку на АДРЕСА_1 .

Треті особи у справі є співвласниками житлового будинку у відповідних частинах, визначених у дробовому вираженні.

26 грудня 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Тарнавською С. В. за відповідачем ОСОБА_2 здійснено реєстрацію права власності на житлове приміщення мансардного поверху, загальною площею 388, 00 кв. м, що розташоване в будинку на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822845680000).

Підставою реєстрації зазначено свідоцтво про право власності, індексний номер: 51194438, що видане цим же реєстратором 29 грудня 2015 року.

До матеріалів справи долучено заяви, за якими надано згоду на переобладнання (реконструкцію) мансарди двома співвласниками будинку з тринадцяти, вісім співвласників надали свою згоду на переобладнання (реконструкцію) мансарди виключно на користь ОСОБА_15 , а інші троє співвласників ( ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 ) не надали згоди на реконструкцію мансарди, а лише на належне ОСОБА_15 приміщення.

Доказів того, що ОСОБА_15 , а в подальшому і ОСОБА_2 були власниками мансарди стороною відповідача суду не надано, як і не надано доказів того, що подарована відповідачу частина будинку містила мансардний поверх.

Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві документів дозвільного та/або декларативного характеру, які надають право замовникам будівництва на виконання будівельних робіт із реконструкції будинку АДРЕСА_1 не видавав та не реєстрував.

21 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2 рішенням державного реєстратора Державного підприємства «СЕТАМ» Хиби А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), реєстраційний номер: 1332290580000, на об`єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_6 , зареєстровано на правах власності за відповідачем ОСОБА_2

21 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2 рішенням державного реєстратора Державного підприємства «СЕТАМ» Хиби А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), реєстраційний номер: 1332320380000, на об`єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_7 , зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_2

21 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2 рішенням державного реєстратора Державного підприємства «СЕТАМ» Хиби А. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), реєстраційний номер: 1332337980000, на об`єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_8 , зареєстровано на правах власності за відповідачем ОСОБА_2

20 вересня 2017 року за заявою ОСОБА_2 рішенням державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Новозаводське» Новозаводської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповича І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), реєстраційний номер: 1356815780000, на об`єкт житлової нерухомості, квартиру АДРЕСА_4 , зареєстровано на правах власності за відповідачем ОСОБА_2 .

В подальшому, 25 вересня 2017 року, за заявою ОСОБА_2 рішенням державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Новозаводське» Новозаводської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповича І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), шляхом поділу раніше зареєстрованої квартири № 4 , було здійснено:

- реєстрацію прав (з відкриттям розділу) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер: 37245594, за відповідачем ОСОБА_2 на нерухоме майно: квартиру за АДРЕСА_4 , зменшивши загальну площу до 221, 6 кв. м, житлова площа 64, 2 кв. м, присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1360818580000. Номер запису про право власності: 22500359;

- реєстрацію прав (з відкриттям розділу) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер: 37245842, за відповідачем ОСОБА_2 на нерухоме майно: новостворене приміщення АДРЕСА_9 , загальною площею: 11, 6 кв. м, присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1360832480000. Номер запису про право власності: 22500632.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивач в цьому судовому провадженні звернулася за захистом своїх прав як співвласник нерухомого майна.

Щодо правового статусу спільного домоволодіння

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що реконструкція мансарди, оформлення на неї прав власності та подальше виділення у окремі квартири як об`єкти нерухомості із реєстрацією прав власності за відповідачем без отримання згоди усіх співвласників, наявності відповідних домовленостей щодо виділу квартир здійснено із порушенням вимог законодавства. Верховний Суд погоджується із такими висновками судів з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України

від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктів власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (частина третя статті 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (стаття 367 ЦК України), виділу з нього частки (стаття 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (статті 361, 362 ЦК України).

Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.

У разі якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.

Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.

Правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити поліпшення, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не стосуються інших часток у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до яких не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.

У ЦК України встановлюються особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.

Така добудова (прибудова) не є об`єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України);

3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно з домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірний будинок є фактично багатоквартирним будинком, а його співвласниками є власники квартир, які є власниками й всіх його підсобних та нежитлових приміщень. З огляду на наведене, суди дійшли висновків, що приміщення мансарди, а в подальшому і виділені квартири фактично є допоміжними приміщеннями спірного будинку, відносяться до спільної сумісної власності співвласників будинку та можуть експлуатуватись виключно в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.

Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги із посиланням на положення частини четвертої статті 357 ЦК України про те, що права позивача не порушені, а тому відсутні підстави для звернення до суду із зазначеним позовом спростовуються встановленими судами обставинами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна, для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з пунктом 56 Порядку «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються: 1) договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду;

2) документи, передбачені пунктом 54 цього Порядку, крім документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу або виділу в натурі частки.

Під час розгляду справи судами встановлено, що позивач та треті особи - співвласники будинку договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна з ОСОБА_2 не укладали. Письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на таке майно не оформлювалися. Відсутні докази того, що виділені приміщення будинку відповідають розміру частки ОСОБА_2 і погоджені з іншими співвласниками будинку.

З огляду на наведене доводи касаційної скарги щодо правомірності дій реєстратора у цій частині Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги про неналежний спосіб захисту Верховним Судом враховано, що у цьому випадку оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на це майно, а тому доводи касаційної скарги щодо цього є необґрунтованими.

Аналогічний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц (провадження

№ 14-411цс19), відповідно до якого визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за іншою особою є захистом прав позивача на це майно від їх порушення особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. Підстав відступити від цього висновку Верховним Судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог Верховний Суд визнає необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, відповідно до наведеного правила процесуального закону залишення позову без розгляду є можливим у разі встановлення одночасно трьох обставин: 1) спір має бути між тими самими сторонами, 2) у спорі має бути однаковий предмет, 3) спір має бути заявленим з тих самих підстав.

Таким чином, враховуючи, що суд встановив відсутність підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України, рішення про відмову у задоволенні заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог Верховний Суд визнає обґрунтованим.

У справі, що переглядається, Верховний Суд не визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо того, що суд не витребував матеріали реєстраційних справ та не дослідив необхідні докази, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 24 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду заяви державний реєстратор, уповноважена особа невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для державної реєстрації (крім заяви, що долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав, інших заяв, що подавалися суб`єкту державної реєстрації прав або нотаріусу, та документа, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав), видає витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав у паперовій формі (у разі його формування у паперовій формі) чи у разі відмови у проведенні державної реєстрації прав - рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав у паперовій формі (за бажанням заявника).

З огляду на наведене, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості надати документи, які, на його думку, підтверджують правомірність прийнятих реєстраторами рішень, а відмова суду у витребувані цих документів є обґрунтованою.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суди дійшли необґрунтованих висновків про те, що не всі співвласники надали згоду на добудову мансарди фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко