Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 372/2937/16-ц

провадження № 61-29569св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави,

відповідачі: Українська міська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року у складі судді Мори О. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Волохова Л А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням 59-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 12 серпня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6 га, для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Рішенням 60-ї сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

08 лютого 2011 року на підставі цих рішень ОСОБА_1 отримала два державних акта на право власності на земельні ділянки: серії ЯЛ № 427359 на земельну ділянку площею 0,3707 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0087, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 27 грудня 2010 року № 322315101000001, та серії ЯЛ № 427358 на земельну ділянку площею 0,2293 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0086, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 27 грудня 2010 року № 322315101000002.

У подальшому ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 на дві, та 29 грудня 2012 року отримала два державні акти: серії ЯЙ № 438479 на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0068, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 28 грудня 2012 року № 322310011002390, та серії ЯЙ № 438480 на земельну ділянку площею 0,1538 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0067, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 28 грудня 2012 року № 322310011002391.

Відповідно до повідомлення Київського Державного підприємства «Київгеоінформатика» спірні земельні ділянки передані за рахунок земель водного фонду, за рахунок 25-метрової прибережної захисної смуги річки Стугна у межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області вважає, що передача у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом не передбачена, тому спірні земельні ділянки передані у власність міською радою незаконно.

Ураховуючи викладене, заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області просив суд визнати недійсним рішення 60-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1»; визнати недійсним державний акт від 08 лютого 2011 року серії ЯЛ № 427359 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3707 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0087, для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438480 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1538 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0067, для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438479 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0068, для ведення особистого селянського господарства та скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року позов заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області задоволено.

Визнано недійсним рішення 60-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1».

Визнано недійсними державні акти від 08 лютого 2011 року серії ЯЛ № 427359 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3707 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0087, для ведення особистого селянського господарства; від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438480 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1538 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0067, для ведення особистого селянського господарства; від 29 грудня 2012 року серії ЯЙ № 438479 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0068, для ведення особистого селянського господарства та скасувати їх державну реєстрацію.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини першої та пункту а) частини другої статті 61 ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та господарство.

Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Оскільки землі водного фонду не підлягають передачі у власність, а зміни цільового призначення спірних земельних ділянок у встановленому законом порядку не було здійснено, тому Українська міська рада Обухівського району Київської області, приймаючи спірне рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельних ділянок для особистого селянського господарства, вийшла за межі своїх повноважень.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що земельні ділянки, які відводились у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності, фактично відведено за рахунок земель водного фонду, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості. При ухваленні рішень суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області є неналежним позивачем у цій справі, чим порушено вимоги статті 13 Конституції України, пункти 30, 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 83, 84, 116, 152 ЗК України та рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не застосовано вимоги статті 184, частини другої статті 185 та статті 186 ЗК України, а також суд не в змозі самостійно, без спеціальних технічних знань та приладів, визначити самостійно на місцевості, чи накладаються межі спірних земельних ділянок на межі водного фонду. Навіть дані з публічної кадастрової карти України візуально не дають точних даних розміщення тих чи інших об`єктів на місцевості, що має бути встановлено за допомогою спеціальних високотехнічних приладів та фахівців із землеустрою.

ОСОБА_1 надавала суду план землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй у власність для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1, який містить план меж обмежень, засвідчений відділом Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області, в якому зазначено, що дані земельні ділянки не входять до прибережної захисної смуги. Наведене графічне зображення земельних ділянок, що відводяться, з яким межує прибережна захисна смуга вздовж водного об`єкта 25-метрів річки Стугна та затоки річки Стугна та межі яких жодним чином не накладаються. Проект землеустрою наданий ОСОБА_1 містить висновок Обухівського міжрайонного управління водного господарства Державного комітету України по водному господарству Управління водного господарства у м. Києві та Київській області від 28 жовтня 2010 року № 06-398, де зазначено, що земельна ділянка межує з прибережною захисною смугою річки Стугна, у зв`язку з чим необхідно дотримуватися в прибережній захисній смузі особливого режиму користування та заборонено включати її до складу земельної ділянки.

Незважаючи на неодноразові посилання ОСОБА_1 на цей проект із зазначенням того, що при відведенні спірних земельних ділянок було враховано норми водного та земельного законодавства України, зроблені погодження з відповідальними органами державної влади, судами попередніх інстанцій не було враховано цих доводів та не зазначено жодних мотивів, чому суди не прийняли даний доказ до уваги, у зв`язку з чим було порушено вимоги статей 10, 60, 213, 214, 232, 304, 315 ЦПК України 2004 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не було вирішено питання щодо спливу строку позовної давності, який заявлявся представником ОСОБА_1 відповідно до заяви від 25 квітня 2017 року, поданої через канцелярію апеляційного суду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та Української міської ради Обухівського району Київської області не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, витребувано з Обухівського районного суду Київської області цивільну справу № 372/2937/16-ц і зупинено виконання заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2018 року цивільну справу № 372/2937/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням 59-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 12 серпня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 .

Рішенням 60-ої сесії Української міської ради Обухівського районуКиївської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1. Передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,6000 га у АДРЕСА_1 , в межах Української міської ради Обухівського району Київської області та надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення державного акта на право власності на землю.

08 лютого 2011 року, на підставі рішення 60-ої сесії Української міської ради Обухівського району Київської області 5-го скликання від 09 вересня 2010 року, ОСОБА_1 отримала два державних акта на право власності на земельні ділянки: серії ЯЛ № 427359 на земельну ділянку площею 0,3707 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0087, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 27 грудня 2010 року № 322315101000001 та серії ЯЛ № 427358 на земельну ділянку площею 0,2293 га, кадастровий номер 3223151000:06:014:0086, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 27 грудня 2010 року № 322315101000002.

У подальшому ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086 на дві, та 29 грудня 2012 року отримала два державні акти: серії ЯЙ № 438479 на земельну ділянку площею 0,0755 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0068, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 28 грудня 2012 року № 322310011002390 та серії ЯЙ № 438480 на земельну ділянку площею 0,1538 га, кадастровий номер 3223151000:01:009:0067, для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 28 грудня 2012 року № 322310011002391.

Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 10 травня 2016 року № 01-01/456, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0086, повністю, а земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0087 - частково накладаються на землі водного фонду, а саме: на водну поверхню та на 25-метрову прибережну водоохоронну смугу річки Стугна. Зазначений висновок зроблено Київським державним підприємством «Київгеоінформатика» на основі вкладення на викопіювання з топографічних карт.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати який покликані норми про позовну давність, а тому держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і у разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності для прокурора починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, він довідався або міг довідатися лише у випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, не звернув увагу на заяву ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, подану її представником ОСОБА_3 25 квітня 2017 року до суду апеляційної інстанції (1 том а. с. 254).

Таким чином, неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 261, 267, 268 ЦК України призвело до ухвалення незаконного рішення, у зв`язку із чим це рішення підлягає скасуванню відповідно до вимог частини четвертої статті 411 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи, суду апеляційної інстанції на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, необхідно також врахувати мотиви і висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) - щодо порядку обчислення початку перебігу позовної давності у справах за позовом прокурора в інтересах держави в особі відповідного державного органу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) - щодо можливості подання відповідачем заяви про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження 14-473цс18) - щодо земель прибережних захисних смуг, які є землями водного фонду України і на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк