Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 643/20955/13-ц

провадження № 61-25091св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

представник позивача - Бекузаров Руслан Ельбрусович ,

відповідачі: ОСОБА_4 , правонаступниками якого є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Харківська медична академія післядипломної освіти, комунальний заклад охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги комунального закладу охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року у складі судді Сугачової О. О. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , Харківської медичної академії післядипломної освіти (далі - ХМАПО) та комунального закладу охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» (далі - КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня») про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2013 року було закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 та звільнено останнього від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України, у зв`язку зі спливом строку притягнення до кримінальної відповідальності. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 , будучи професором кафедри ХМАПО, не маючи належної кваліфікації уролога, внаслідок недбалого ставлення до професійних обов`язків 28 листопада 2008 року провів в хірургічному відділенні КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», що є базою кафедри ХМАПО, хірургічне оперативне втручання її чоловіку ОСОБА_8 - видалення нирки і сечоводу, під час якого він помер.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 30 липня 2009 року, додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 16 травня 2011 року основним у настанні смерті ОСОБА_8 є дії оперуючого ОСОБА_4 , пов`язані з неоправданим розширенням обсягу хірургічного втручання.

Посилаючись на те, що у ОСОБА_4 на час проведення операції була відсутня кваліфікація лікаря-уролога і останній не мав права проводити оперативне втручання, ХМАПО дозволено займатися лікувальною діяльністю, а КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» не мав дозволу на проведення хірургічного втручання за урологічним напрямком, просила суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 124 647 грн 50 коп., яка складається із сум, які мала право отримувати малолітня дитина ОСОБА_2 від свого батька на своє утримання протягом 210 місяців, 6 349 грн - у зв`язку з її перебування на день смерті чоловіка у відпустці по догляду за дитиною та витрат на поховання у розмірі 3 580 грн, а також моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року позов ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ХМАПО, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , завдану матеріальну шкоду у розмірі 41 178 грн 17 коп. та моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн, а всього 141 178 грн 17 коп., з яких: 41 178 грн 17 коп. вирішено стягнути одноразово, а 100 тис. грн шляхом стягнення щомісячних платежів до досягнення ОСОБА_2 повноліття. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незважаючи на те, що відносно ОСОБА_4 відсутній обвинувальний вирок, суд вважав, що останнього звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із нереабілітуючими обставинами та він надав свою згоду суду на таке звільнення, не оспорюючи свою винуватість в інкримінованому кримінальному правопорушенні. Отже, суд вважав винність ОСОБА_4 встановленою та такою, що не підлягає доказуванню у зв`язку з встановленням її рішенням суду, що набрало законної сили. Керівництво ХМАПО при наявності недійсного сертифікату, не направлення ОСОБА_4 для проходження атестації, відсутності заборони здійснення лікувальної діяльності без проходження стажування, повинно нести відповідальність за недотримання кваліфікаційних вимог особами, що займаються певними видами медичної діяльності відповідно до Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я». Крім того, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» при відсутності в переліку видів медичної допомоги згідно ліцензії Міністерства охорони здоров`я України від 20 грудня 2007 року, відсутності медичної практики за спеціальністю урологія, не мала права проводити хірургічне втручання за урологічним напрямком. Таким чином, в діях відповідачів у справі є прямий причинний зв`язок, що відобразився в бездіяльності керівництва ХМАПО, неправомірних дій з боку керівництва КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» і лікаря ОСОБА_4 при проведенні операції ОСОБА_8 28 листопада 2008 року, що призвело до смерті чоловіка ОСОБА_1 . Відповідно до статті 1200 ЦК України ОСОБА_2 має право на відшкодування сум, які останній мав право отримати від свого батька на своє утримання протягом 210 місяців, тобто до досягнення повноліття. Також, суд визнав за необхідне задовольнити вимоги позову в частині відшкодування шкоди на утримання малолітньої дитини в розмірі 31 249 грн 17 коп. Встановлено, що позивач на день смерті чоловіка і до 01 червня 2010 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною, тому має право на відшкодування шкоди протягом 18 місяців, що становить 6 349 грн. Відповідно до статті 1201 ЦК України необхідно відшкодувати витрати на поховання ОСОБА_8 у розмірі 3 580 грн.З урахуванням вимог розумності і справедливості, враховуючи, що життя людини є найвищою соціальною цінністю, позивач зазнала моральних страждань через втрату рідної людини, чоловіка віком 32 років, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною 8 місячного віку, а тому на підставі статті 1167 ЦК України така шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 100 тис. грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року змінено рішення суду першої інстанції, скасовано його в частині визначення судом розміру відшкодування на малолітнього сина ОСОБА_2 , солідарно стягнуто з ОСОБА_4 , ХМАПО, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 одноразово завдану матеріальну шкоду у розмірі 41 178 грн 17 коп., в частині загального розміру стягнення у розмірі 141 178 грн 17 коп. та в частині визначення судом розміру погашення моральної шкоди в сумі 100 тис. грн шляхом щомісячних платежів до досягнення ОСОБА_2 повноліття. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ХМАПО та КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок смерті чоловіка ОСОБА_8 одноразово у розмірі 33 962 грн 72 коп., яка складається з: відшкодування шкоди на утримання позивача у розмірі 6 349 грн; відшкодування шкоди на утримання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 грудня 2008 року по 23 липня 2015 року - у розмірі 24 033 грн 72 коп. та відшкодування шкоди на поховання у розмірі 3 580 грн. Стягнуто солідарно із ОСОБА_4 , ХМАПО, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 460 грн щомісячно, починаючи з 24 липня 2015 року до досягнення сином повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ХМАПО, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь ОСОБА_1 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Зменшено розмір стягнутого з ОСОБА_4 , ХМАПО, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» судового збору на користь держави до 153 грн 81 коп. з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В суді апеляційної інстанції представник позивача позовні вимоги підтримав частково. Остаточно просив стягнути на користь ОСОБА_1 з правонаступників ОСОБА_4 : ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 в рівних частках моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн та витрати на поховання у розмірі 3 580 грн, а всього - 103 580 грн, від вимог в цій частині до КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ХМАПО - відмовився. З відповідачів КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ХМАПО солідарно просив стягнути відшкодування шкоди на утримання малолітнього сина до його повноліття у розмірі 229 945 грн 50 коп. та витрат на утримання ОСОБА_1 в період її відпустки по догляду за дитиною у розмірі 6 349 грн, всього - 236 294 грн 50 коп., яку стягнути шляхом щомісячних платежів до набуття ОСОБА_2 повноліття, від вимог в цій частині до правонаступників ОСОБА_4 : ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 - відмовився.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року заяву Бекузарова Р. Е. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Прийнято часткову відмову Бекузарова Р. Е. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , від позову.Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відшкодування на утримання малолітнього ОСОБА_2 та відшкодування на її утримання в період відпустки по догляду за дитиною - скасовано, провадження у справі в частині зазначених позовних вимог - закрито. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в частині стягнення з ХМАПО та КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь ОСОБА_1 витрат на поховання та моральної шкоди - скасовано, провадження у справі в частині зазначених позовних вимог - закрито.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2017 року про виправлення описки, апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника - Бекузарова Р. Е. , КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ХМАПО про стягнення матеріальної шкоди скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в частині визначення: одноразового стягнення 41 178 грн 17 коп. та 100 тис. грн шляхом щомісячних платежів скасовано.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в частині суми стягнення майнової шкоди, загальної суми стягнення та в частині стягнення судового збору змінено. Стягнуто з КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди - 40 197 грн 66 коп. одноразово та по 406 грн щомісячно, починаючи з 11 липня 2017 року до досягнення повноліття ОСОБА_2 - до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди по 1 193 грн 33 коп. з кожного, але в межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано ними у спадщину після смерті ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь держави судовий збір по 41 грн 98 коп. з кожного. Стягнуто з КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на користь держави судовий збір у розмірі 423 грн 13 коп. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 тис. грн залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що колегія суддів визнала, що ускладнення, які призвели до смерті ОСОБА_8 настали в результаті спільних дій ОСОБА_4 та посадових осіб КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», оскільки на час проведення хірургічної операції ОСОБА_8 , ОСОБА_4 не мав права на проведення такої операції, оскільки не підтвердив кваліфікацію лікаря-уролога. Через організаційні недоліки у КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» хворого ОСОБА_8 було планово госпіталізовано у КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», яка не мала ліцензії на медичну практику із профілю захворювання, що мав хворий, у відділення, що не має спеціалізованих урологічних ліжок; лікарі, що виконували операцію, не мали необхідної спеціалізації з урології; обсяг доопераційного обстеження та підготовки хворого не відповідав вимогам стандартів та особливостям стану хворого; неповний обсяг доопераційного обстеження хворого не дозволив зробити ефективний вибір тактики операційного втручання; у лікарні не забезпечується контроль за дотриманням профілів спеціалізованої допомоги, вказаних в ліцензії на медичну практику закладу тощо. Суд першої інстанції вважав встановленим, що керівництво ХМАПО, при наявності недійсного сертифікату, не прийнявши заходів для направлення ОСОБА_4 для стажування та атестації, не заборонила останньому займатись лікувальною діяльності без проходження стажування, що призвело до негативних наслідків. Однак, такі висновки суду першої інстанції суд апеляційної інстанції визнав помилковими, а вимоги про відшкодування шкоди до ХМАПО безпідставними. Доказів того, що ХМАПО дозволяло або уповноважувало ОСОБА_4 на здійснення оперативного втручання хворим урологічного профілю матеріали справи не містять. Отже, проводячи оперативне вручання 28 листопада 2008 року в КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» ОСОБА_4 діяв на власний розсуд, а не на виконання роботи згідно з трудовим контрактом та посадовою інструкцією ХМАПО. Виконання зазначеного оперативного втручання не доручалася ОСОБА_4 ХМАПО , не відповідало посадовим обов`язкам та станом на 28 листопада 2008 року було поза межами його повноважень. За таких обставин, помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для покладення обов`язку по відшкодуванню шкоди на ХМАПО.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що мали місце спільні дії посадових осіб КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», які допустили госпіталізацію та проведення операції хворому у медичному закладі не урологічного профілю, лікарем, що на час проведення втручання не мав спеціальної підготовки по урології, не перебував у трудових правовідносинах з лікарнею та ОСОБА_4 , який проводив операцію, не маючи спеціальної підготовки по урології. Такі спільні дії зазначених осіб по лікуванню ОСОБА_8 перебувають у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із їх комплексу не призвело би до виникнення спільного шкідливого результату, при цьому неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку, як смерть ОСОБА_8 . За таких обставин, в межах позовних вимог, які підтримала позивач, витрати на поховання 3 580 грн необхідно стягнути з правонаступників ОСОБА_4 : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у рівних частках, але в межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано ними у спадщину після смерті ОСОБА_4 . Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування відповідно до вимог статті 1200 ЦК України на себе за період з 18 березня 2008 року по 01 червня 2010 року та на дитину ОСОБА_2 з 18 березня 2008 року до досягнення дитиною повноліття. Між тим, суд першої інстанції визначив суму відшкодування помилково, без врахування підвищення мінімальної заробітної плати. Так позивачем, відповідно до вимог статті 1208 ЦК України при зверненні до суду із цим позовом заявлено про відшкодування шкоди з урахуванням збільшення мінімальної заробітної плати до 1 218 грн. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині змінено в частині суми стягнення. В межах позовних вимог, які були заявлені у суді першої інстанції та тих, які підтримував позивач, майнова шкода відповідно до статей 1200, 1208 ЦК України стягнута з КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня».

На момент смерті на утриманні ОСОБА_8 знаходилась позивач та його малолітній син, кожен із яких має право на відшкодування у період з 01 грудня 2008 року по 31 травня 2010 року: на утримання ОСОБА_12 у розмірі 4 232 грн 67 коп., розмір відшкодування шкоди дитині - 35 964 грн 99 коп.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи правильність та законність рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 100 тис. грн визнав його таким, що відповідає вимогам закону, принципам розумності і справедливості.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати указані судові рішення в частині задоволених позовних вимог до КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи не встановлено, внаслідок дій яких саме працівників КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», у якій мірі, завдана шкода позивачу. Такі особи повинні були залучені до розгляду справи третіми особами, з метою з`ясування наявності їх вини, її ступені та меж відповідальності за вчинену шкоду у разі наявності причинного зв`язку між їх діями та заподіяною шкодою. Також вважало, що у цивільній справі № 643/20955/13-ц суд першої інстанції повинен був застосувати норму статті 35 ЦПК України 2004 року і залучити КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» до участі у цій справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Предметом спору у справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди юридичною особою, яку було завдано їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно до цього сторонами у цій справі є позивач (дружина і неповнолітня дитина потерпілого), відповідач ( ХМАПО ), третя особа (лікар ОСОБА_4 ). В іншому випадку позивач повинен був пред`явити самостійний позов до лікаря ОСОБА_4 в межах кримінального провадження, пред`являючи цивільний позов до останнього, як до особи, визнаної винною у скоєні кримінального правопорушення. На підставі вищенаведеного, КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» вважав, що суд першої інстанції, відкриваючи позовне провадження, не у повному обсязі дослідив матеріали справи, помилково застосував норми процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного визначення сторін у вказаній цивільній справі. А суд апеляційної інстанції не перевірив обґрунтованість рішення суду першої інстанції і не виправив помилкове застосування норм процесуального і матеріального права судом першої інстанції. Суди першої і апеляційної інстанцій не з`ясували, в діях яких саме працівників КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» і яка ступінь їх вини була під час проведення хворому ОСОБА_8 лікарем ОСОБА_4 термінової операції, та яку шкоду і в якому обсязі могли вони завдати. Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» є неналежне надання медичної допомоги лікарем ОСОБА_4 , що підтверджується висновком комісії Головного управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 15 січня 2009 року. Причинний зв`язок між притягненням до дисциплінарної відповідальності працівників КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» і неналежним наданням медичної допомоги лікарем ОСОБА_4 відсутній. Відповідно відсутня і вина працівників КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня». Недоведеність вини працівників КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та її ступеня є підставою для неправомірного застосування судами першої і апеляційної інстанцій частини першої статті 1190 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати указані судові рішення в частині стягнення матеріальної (витрат на поховання) та моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи 10 липня 2017 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року без змін в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100 тис. грн не врахував того, що за життя ОСОБА_4 такого рішення не приймалося. Ухваливши зазначене рішення, суд апеляційної інстанції фактично змінив рішення суду першої інстанції. Під час прийняття рішення судом першої інстанції розмір стягнення був значно менший, оскільки за умови стягнення моральної шкоди у солідарному порядку ОСОБА_4 повинен був сплати лише 1/3 частину стягуваної суми. При ухваленні рішення Апеляційний суд Харківської області повинен був врахували положення частини другої статті 1231 ЦК України. Тобто суд апеляційної інстанції повинен був ухвалити своє рішення про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди з правонаступників (спадкоємців) ОСОБА_4 : ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Крім того, позивачем не надано доказів про те, що саме нею здійснено поховання ОСОБА_8 , що підтверджує сам факт поховання позивачем ОСОБА_8 . Також зазначав, що суд апеляційної інстанції не встановив вартість спадкового майна, яке отримав кожен зі спадкоємців, а лише зазначив, що спадкоємці ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 отримали у спадщину рухоме та нерухоме майно, яке розподілили між собою на підставі нотаріально посвідченого договору від 17 лютого 2017 року, відомості щодо вартості спадкового майна суду надати відмовилися.

Спадкоємцями ОСОБА_5 та ОСОБА_7 судові рішення не оскаржуються, тому відповідно до статті 400 ЦПК України позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із Московського районного суду м. Харкова зазначену цивільну справу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року указану справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , подане представником - Бекузаровим Р. Е. , у якому заявник посилалась на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційних скарг КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ОСОБА_6 є безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2

28 листопада 2008 року у КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» оперуючим лікарем ОСОБА_4 було проведено оперативне втручання ОСОБА_8 - правобічна нефруретеректомія (видалення нирки і сечоводу), за результатами якого останній помер.

Відповідно до копії актового запису про смерть від 31 травня 2016 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Із відомостей, отриманих Апеляційним судом Харківської області від приватного нотаріуса Рудаєвої В. О. встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли дружина спадкодавця ОСОБА_5 та сини спадкодавця: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року були залучені до участі у справі, як правонаступники ОСОБА_4 .

Згідно з висновками комісійної судово-медичної експертизи від 30 липня 2009 року № 118-КЕ2009 в процесі проведення оперативного втручання ОСОБА_8 оперуючим лікарем ОСОБА_4 пошкоджено нижню порожнину вену, що і стало причиною смерті хворого.

Відповідно до висновків комісії фахівців Головного управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації, зафіксованих в довідці за результатами комісійного розгляду скарги ОСОБА_13 від 15 січня 2009 року за № П-1945-07 хворого ОСОБА_8 було планово госпіталізовано у КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», який не має ліцензії на медичну практику із профілю захворювання, що мав хворий, у відділення, що не має спеціалізованих урологічних ліжок; лікарі, що виконували операцію, не мали необхідної спеціалізації з урології; обсяг доопераційного обстеження та підготовки хворого не відповідав вимогам стандартів та особливостям стану хворого; неповний обсяг доопераційного обстеження хворого не дозволив зробити ефективний вибір тактики операційного втручання; у лікарні не забезпечується контроль за дотриманням профілів спеціалізованої допомоги, вказаних в ліцензії на медичну практику закладу тощо.

За змістом висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 16 травня 2011 року № 239 ОСОБА_4 не мав права спрямовувати урологічного хворого ОСОБА_8 з діагнозом «Сечокам`яна хвороба. Кораловидний рецидивний камінь правої нирки. Камінь правого сечоводу. Хронічний калькульозний пієлонефрит в стадії загострення», не потребуючого за станом здоров`я екстреного оперативного лікування, 26 листопада 2008 року на госпіталізацію в хірургічне відділення КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня». Згідно наданих документів у ОСОБА_4 була відсутня кваліфікація лікаря-уролога станом на 28 листопада 2008 року, у зв`язку з чим останній не мав права проводити особисто операцію ОСОБА_8 , як у цьому медичному закладі, так і в інших лікувальних закладах. Згідно ліцензії Міністерства охорони здоров`я України від 20 грудня 2007 року № 394589 на медичну практику, дозволену в умовах КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», в переліку видів медичної допомоги відсутня спеціальність - урологія. ОСОБА_4 та іншим медичним персоналом при госпіталізації до КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» ОСОБА_8 з урологічним захворюванням, у ході підготовки його до операції, при проведенні операції на нирці, послідуючих реанімаційних заходах були порушені положення про ліцензування Міністерства охорони здоров`я України, так як надання медичної допомоги плановим урологічним хворим в КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» не передбачено наявною ліцензією. Згідно даних медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_8 при його надходженні та подальшому обстеженні в КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» була відсутня необхідність в проведенні екстреної операції по життєвим показникам. Основним в настанні летального результату з`явилися дії оперуючого ОСОБА_4 , пов`язані з невиправданим розширенням обсягу хірургічного втручання - нефруретеректомія, при якому відбулося ятрогенне пошкодження нижньої порожнинної вени. Комісія вважала, що за умови проведення операції ОСОБА_8 в спеціалізованій лікувальній установі урологічного профіля, лікарем, що має спеціальну підготовку по урології, можливо було б запобігти ускладненням, які призвели до смерті ОСОБА_8 .

Зазначені експертні висновки та висновки комісії фахівців Головного управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації зафіксовані в довідці за результатами комісійного розгляду скарги ОСОБА_13 від 15 січня 2009 року за № П-1945-07.

Відповідно до наказів КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» від 13 січня 2009 року № № 30, 31, виданих за результатами зазначеного комісійного розгляду скарги ОСОБА_13 , за виявлені організаційні недоліки завідуючого хірургічним відділенням КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» ОСОБА_21 звільнено з посади та переведено на посаду лікаря-хірурга цього відділення, начальнику медичної частини КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» ОСОБА_22 оголошено догану, завідуючого ОСОБА_16 було направлено на курси підвищення кваліфікації з подальшою атестацією.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова 03 грудня 2013 року ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 140 КК України та кримінальне провадження закрито на підставі правил статті 49 КК України. Указаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 не мав сертифіката лікаря-уролога та згідно наказу від 26 вересня 2008 року № 61-к останньому припинено виплату доплати за лікувально-діагностичну діяльність, у зв`язку з відсутністю посвідчення про кваліфікаційну категорію, недбало ставлячись до своїх професійних обов`язків, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, в хірургічному відділенні КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», що є клінічною базою кафедри ендоскопії, хірургії та топографічної анатомії ХМАПО, він особисто провів хірургічне оперативне втручання хворому ОСОБА_8 - правобічна нефруретеректомія (видалення нирки і сечоводу) за участю двох асистентів. Під час проведення оперативного втручання хворому пошкоджено нижню полу вену, що визвало масивну кровотечу, падіння артеріального тиску та незважаючи на проведену інтенсивну терапію, хворий помер.

Станом на 28 листопада 2008 року доктор медичних наук, професор ОСОБА_4 на підставі контракту від 23 червня 2008 року працював завідуючим кафедри ендоскопії, хірургії та топографічної анатомії ХМАПО.

Згідно з наказом ХМАПО від 26 вересня 2008 року № 61-к на підставі відсутності посвідчення про кваліфікаційну категорію ОСОБА_4 призупинено виплату доплати за лікувально-діагностичну роботу, на підставі заяви від 01 вересня 2008 року та наказу від 03 жовтня 2008 року.

Правовідносини між ХМАПО та КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» були врегульовані договором про спільну роботу кафедри ендоскопії, хірургії та топографічної анатомії ХМАПО і КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» від 17 листопада 2004 року (а. с. 116 т. 1).

За змістом зазначеного договору КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» є клінічною базою для співробітників кафедри: професора ОСОБА_17 , доцента ОСОБА_18 , асистента ОСОБА_19 , асистента ОСОБА_20 , в той час, як за умовами контракту від 23 червня 2008 року, укладеному між ХМАПО та ОСОБА_4 , клінічною базою (робочим місцем) останнього був Військово-медичний центр північного району ДОЗ МО України.

Згідно висновків комісії фахівців Головного управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації, зафіксованих в довідці за результатами комісійного розгляду скарги ОСОБА_13 від 15 січня 2009 року за № П-1945-07, комісія вважає, що за умови проведення операції ОСОБА_8 в спеціалізованому медичному закладі урологічного профілю, лікарями, що мають спеціальну підготовку по урології, можливо було б запобігти ускладненням, що спричинили смерть ОСОБА_8

29 листопада 2008 року позивач понесла витрати на поховання, а саме на придбання вінка із квітів та квіткової продукції на суму 3 580 грн.,

Відповідно до копії актового запису про смерть від 31 травня 2016 року відповідач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Матеріалами справи також підтверджено, що після смерті ОСОБА_4 , спадкоємці ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 отримали у спадщину рухоме та нерухома майно, яке розподілили між собою на підставі нотаріально посвідченого договору від 17 лютого 2017 року, відомості щодо вартості спадкового майна суду надати відмовились.

Відповідно до довідки про доходи, ОСОБА_8 на момент смерті працював водієм в іноземному підприємстві «Еолія» та протягом червня - листопада 2008 року отримав заробітну плату, яка за весь період склала 2 678 грн 65 коп.

На момент смерті ОСОБА_8 на його утриманні знаходилась позивач, яка у період з 18 березня 2008 року та до 01 червня 2010 року доглядала за малолітньою дитиною, та син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій частково не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналогічні підстави відповідальності й за завдану моральну шкоду, крім випадків, встановлених частини другої статті 1167 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу цивільної відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду), так і певних спеціальних умов. До таких спеціальних умов належать: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу. Якщо шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов`язані з виконанням трудових (службових) обов`язків, роботодавець відповідальності нести не буде.

Згідно з частиною першою статті 74, статті 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров`я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров`я. Особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров`я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Особи, які своєчасно не пройшли атестацію на кваліфікаційну категорію або яким відмовлено у присвоєні (підтверджені) кваліфікаційної категорії, не можуть займатися лікарською діяльністю без попереднього проходження стажування у порядку, передбаченому наказом Міністерства охорони здоров`я України (наказ Міністерства охорони здоров`я України від 19 грудня 1997 року № 359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів»).

Відповідно до частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. При цьому не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом. Дане правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку.

При цьому у заподіянні шкоди спільними діями має місце єдність дій заподіювачів, яка полягає у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу діянь співзаподіювачів не призводить до виникнення спільного шкідливого результату. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Як роз`яснено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 (з наступними змінами і доповненнями), особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 543 ЦК України позивач має вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За змістом статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1281 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Статтею2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачено, що поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд: за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років.

Відповідно до частини другої статті 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого із вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають право на відшкодування шкоди.

Положеннями частини четвертої статті 1200 ЦК України передбачено, що розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданою смертю годувальника не підлягає подальшому перерахунку. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Відповідно до частини першої статті 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального положення фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки на перед.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 3, 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позові про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми стягнення майнової шкоди, загальної суми стягнення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно виходив із того, що ускладнення, які призвели до смерті ОСОБА_8 настали в результаті спільних дій ОСОБА_4 та посадових осіб КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня». Суд першої інстанції вважав встановленим, що керівництво ХМАПО, при наявності недійсного сертифікату, не прийнявши заходів для направлення ОСОБА_4 для стажування та атестації, не заборонила останньому займатись лікувальною діяльності без проходження стажування, що призвело до негативних наслідків. Однак, такі висновки суду першої інстанції суд апеляційної інстанції визнав помилковими, а вимоги про відшкодування шкоди до ХМАПО безпідставними. Доказів того, що ХМАПО дозволяло або уповноважувало ОСОБА_4 на здійснення оперативного втручання хворим урологічного профілю матеріали справи не містять. Отже, проводячи оперативне вручання 28 листопада 2008 року в КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» ОСОБА_4 діяв на власний розсуд, а не на виконання роботи згідно з трудовим контрактом та посадовою інструкцією ХМАПО.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що мали місце спільні дії посадових осіб КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», які допустили госпіталізацію та проведення операції хворому у медичному закладі не урологічного профілю, лікарем, що на час проведення втручання не мав спеціальної підготовки по урології, не перебував у трудових правовідносинах з лікарнею та ОСОБА_4 , який проводив операцію, не маючи спеціальної підготовки по урології. Такі спільні дії зазначених осіб по лікуванню ОСОБА_8 перебувають у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із їх комплексу не призвело би до виникнення спільного шкідливого

результату, при цьому неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку, як смерть ОСОБА_8 .

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував того, що ОСОБА_4 помер до набрання рішення суду першої інстанції законної сили, тому вимоги про стягнення витрат на поховання та відшкодування моральної шкоди не перейшли до правонаступників спадкодавця. Оскільки до спадкоємців не перейшли обов`язки спадкодавця, які були покладені на спадкодавця за судовим рішенням, що не набрало законної сили, тому були відсутні підстави для солідарної відповідальності померлого та його правонаступників з КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня».

З урахуванням зазначених конкретних обставин, витрати на поховання та відшкодування моральної шкоди мала нести КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня», вина якої у заподіянні зазначеної шкоди доведена, і такі вимоги були заявлені позивачем у суді першої інстанції. Однак, відповідно до поданої представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Бекузаровим Р. Е. заяви про часткову відмову від позовних вимог від 10 липня 2017 року, у зв`язку з вимогою про стягнення моральної шкоди у сумі 100 тис. грн та витрат на поховання у сумі 3 580 грн у рівних частках з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , то в частині цих стягнень солідарно з ХМАПО та КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» позивачка відмовилась, які ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року були прийняті судом апеляційної інстанції з роз`ясненням наслідків, передбачених статтями 205, 206 ЦПК України 2004 року, і провадження у справі в цій частині було закрито.

При цьому Верховний Суд враховує указані обставини у справі про те, що зазначені у позові вимоги про солідарне стягнення матеріальної та моральної шкоди були заявлені позивачем до початку розгляду справи до усіх відповідачів у справі, які, на думку позивача, заподіяли таку шкоду спільними діями, у тому числі і до ОСОБА_4 , який помер до набрання рішенням законної сили, тому прийняття указаних змін позовних вимог про зобов`язання відшкодувати заподіяну померлим спадкодавцем шкоду, яка не була присуджена з нього при його житті, його спадкоємцями, не узгоджуються з нормами чинного законодавства, зокрема положеннями статті 1231 ЦК України.

Правильним є висновки судів про те, що ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування відповідно до вимог статті 1200 ЦК України на себе за період з 18 березня 2008 року по 01 червня 2010 року та на дитину ОСОБА_2 з 18 березня 2008 року до досягнення дитиною повноліття. Оскільки позивачем відповідно до вимог статті 1208 ЦК України при зверненні до суду із цим позовом заявлено про відшкодування шкоди з урахуванням збільшення мінімальної заробітної плати до 1 218 грн, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про зміну в цій частині суми стягнення. В межах позовних вимог, які були заявлені у суді першої інстанції та тих, які підтримував позивач, майнова шкода відповідно до статей 1200, 1208 ЦК України стягнута з КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня».

На момент смерті на утриманні ОСОБА_8 знаходилась позивач та його малолітній син, кожен із яких має право на відшкодування у період з 01 грудня 2008 року по 31 травня 2010 року: на утримання ОСОБА_12 у розмірі 4 232 грн 67 коп., розмір відшкодування шкоди дитині - 35 964 грн 99 коп.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 1 193 грн 33 коп., але в межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано ним у спадщину після смерті ОСОБА_4 та залишення без змін рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 тис. грн підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року в частині стягнення матеріальної шкоди з КЗОЗ «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги комунального закладу охорони здоров`я «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 1 193 грн 33 коп., але в межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано ним у спадщину після смерті ОСОБА_4 , скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_6 , в частині стягнення витрат на поховання відмовити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2015 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 тисяч грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , правонаступниками якого є: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про стягнення моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович