ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 814/1274/17

адміністративне провадження № К/9901/32580/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 814/1274/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, за участю третьої особи: Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: В. В. Біноносенко) від 28 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: О. В. Лук`янчук, А. І. Бітов, І. Г. Ступакова) від 12 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулася до суд з адміністративним позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування їй суддівської винагороди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»;

- стягнути з відповідача на її користь суддівську винагороду за січень-червень 2017 року з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, вихідної допомоги в загальній сумі 287604,60 грн.

2. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. 10 липня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду, касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року - без змін.

4. 02 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, як підставу передбачену пунктом 1 частиною п`ятою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

5. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року у справі №814/1274/17 за виключними обставинами відмовлено.

6. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 22 листопада 2019 року позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року та П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

7. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою; встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.

8. Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, виходив з того, що згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 неконституційними були визнані зміни щодо розміру суддівської винагороди. В той же час рішення щодо неконституційності пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII (щодо застосування розрахункової величини у розмірі 1600,00 грн.) Конституційним Судом України не ухвалювалось.

10. Тому наявність вказаного Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не може бути підставою для скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 липня 2017 року за виключними обставинами.

11. Крім того, суди виходили з того, що за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

12. Отже, Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГ

13. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

14. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення Конституційного суду України від 04 грудня 2018 року, згідно частини 5 статті 361 КАС України, може слугувати підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами. При цьому зазначає, що положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» підлягає застосуванню в його первинній редакції (застосовуються мінімальні заробітні плати, а не прожиткові мінімуми для працездатних осіб).

ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

16. Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане (пункт 1 частини п`ятої статті 361 КАС України).

17. В якості виключної обставини для перегляду постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року в цій справі позивачем вказано ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України, (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192- VIІ.

18. Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

19. Зі змісту наведеної норми слідує, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

20. Як зазначалось раніше (пункт 17 цієї постанови) Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) деякі положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

21. Пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

22. Таким чином, дія частини 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII втратила чинність 04 грудня 2018 року.

23. Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо недоплати позивачу суддівської винагороди за січень-червень 2017 року.

24. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

25. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17 та від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17.

26. Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 не є підставою для скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року за виключними обставинами.

27. Продовження існування стану порушення прав, свобод чи інтересів позивача й після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 може бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом задля їх захисту, однак такі обставини в жодному разі не можуть слугувати підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами, оскільки спірні правовідносини в такий період часу не були предметом судового розгляду.

28. Водночас, Суд підтримує відхилення судом апеляційної інстанції доводи позивача про те, що нарахування посадового окладу позивачу повинно здійснюватися з урахуванням положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в його первинній редакції, якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуми для працездатних осіб, оскільки такі доводи свідчать про незгоду з рішеннями судів прийнятих по суті розгляду позовних вимог у цій справі.

29. До того ж частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

30. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

31. Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

33. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 814/1274/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

Н. М. Мартинюк