ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 грудня 2019 року

справа № 340/1395/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П. (доповідач),

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі № 340/1395/19 (повний текст рішення виготовлено 26.07.2019, суддя Петренко О.С.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі відповідач) від 07.05.2019 року №0008184-5006-1120, якими йому визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 69 623,82грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасоване оскаржене позивачем рішення відповідача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Відповідач вважає, що контролюючим органом обґрунтовано та правомірно визначено позивачу зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки останній є власником будівель, що є об`єктами оподаткування таким видом податку .

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказав, що погоджується з висновками суду першої інстанції, рішення суду вважає законним і обґрунтованим, прийнятим з урахуванням усіх обставин у справі.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення скарги відповідача, оскільки вважає, що суд прийняв законне рішення і підстави для його скасування відсутні. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, свого представника для участі в судовому засіданні не направив.

Заслухавши представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що розпорядженням голови Ульяновської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 07.11.2012р. №573-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 2,00 га земель, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Ульяновський район, Йосипівська сільська рада (за межами населеного пункту) для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного розпорядження позивачем отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою: Кіровоградська область, Ульяновський район, Йосипівська сільська рада серії (а.с.16).

На земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 комплекс, що складається з: будівлі складу загальною площею 446,8 кв.м.; контори з прибудовою загальною площею 42,9 кв.м.; стоянки площею 229,4кв.м.; складів з прибудовою загальною площею 1030,7кв.м.; склада (“д”) загальною площею 371кв.м., склада (“ж”) площею 21,6кв.м., ями для вапна, площею 21,6кв.м.; нежитлової будівлі з навісом, загальною площею 159кв.м.; убиральні та огорожі, що також належать позивачу на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с.18).

Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області винесено податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019р. №0008184-5006-1120, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" у сумі 69623,82грн. за 2018 рік (а.с.10).

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з позовом про його скасування.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача та скасовуючи оскаржене податкове повідомлення-рішення, виходив з того, що будівлі, які належать на праві власності позивачу, належать до будівель сільськогосподарського призначення. При визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Як зазначив суд першої інстанції, будівлі, що належать на праві власності позивачу є будівлями сільськогосподарського призначення за кодом 1271.9. Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015р. набрав чинності Закон України від 28.12.2014р. №71-VIІI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України до об`єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.1, пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України).

У свою чергу, за приписами п. “ж” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Верховний Суд в своїй постанові від 01.10.2019року у справі №0340/1905/18 зазначив, що норма підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності. Про це свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Як і Законом України від 28.12.2014 №71-VIII, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт «г» пункту 30.9 статті 30 ПК).

Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 ПК підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Позивач, який посилається на наявність у нього податкової пільги відповідно до п. “ж” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, доказів того, що він є сільськогосподарським товаровиробником, суду не надав. Відсутні і докази того, що об`єкт нерухомості, який визначено контролюючим органом як об`єкт оподаткування, не здається власником в оренду, лізинг чи позичку.

Лише сам по собі факт цільового призначення земельної ділянки, на якій знаходиться об`єкт нерухомості, для ведення особистого селянського господарства, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

На думку колегії судів, за відсутності доказів того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, підстави для застосування до нього податкової пільги, визначеної п. “ж” пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, також відсутні. Позивач не звільняється від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

На думку суду апеляційної інстанції, прийняте відповідачем у відношенні ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства і підстави для його скасування відсутні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що визначення позивачу суми податкового зобов`язання у оскарженому податковому повідомленні-рішенні є протиправним, а тому рішення суду має бути скасоване, з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись п.2 ч.1 ст.315, п.3 ч.1 ст.317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області – задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі №340/1395/19 – скасувати та прийняти нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути до Верховного суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328,329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш

суддя А.А. Щербак