КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2525/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА _1 (надалі позивач), через свого представника – адвоката Данилюк Н.В., звернувся до суду з адміністративним позовом, з урахуванням уточненого позову в редакції від 01.12.2019 р. (а.с.80-85), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Великосеверинівської сільської ради від 23.04.2019 року №783 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Великосеверинівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області на найближчому засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2019 р. про передачу у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га з кадастровим номером 3522586400:02:000:1959 для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, Великосеверинівська сільська рада прийняла рішення від 23.04.2019 р. №783 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 » всупереч вимогам статті 118 Земельного Кодексу України, оскільки не запропонувала позивачу привести клопотання і додатки до нього у відповідність з ч.6 ст.118 ЗК України. Крім того представник позивача вказує на невмотивованість оскаржуваного рішення. Окрім того, представник позивача зазначає про те, що рішення по заяві ОСОБА_1 від 15.04.2019 р. взагалі не було прийняте, що підтверджується протоколом поіменного голосування.

Ухвалою судді від 15.10.2019 р. відкрито провадження у справі №340/2533/19 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Від відповідача витребувані графічні докази розташування запитуваної земельної ділянки та заява ОСОБА_1 від 01.04.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою разом із додатками (а.с.1-2).

Відповідач в письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.26-57), заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що оскаржуване рішення прийняте органом місцевого самоврядування на підставі та у межах процедури, визначеної Земельним Кодексом України. Стосовно суті оскаржуваного рішення, відповідач зазначає про те, що запитувана земельна ділянка знаходиться уздовж зрізу води річки Інгул, а тому правомірно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо запитуваної земельної ділянки на підставі ст.ст.60,83 Земельного Кодексу України та ст.ст. 83,88 Водного Кодексу України.

Відповідь на відзив від позивача до суду не надходила.

Ухвалою суду від 20.11.2019 р. запропоновано представнику позивача уточнити позовні вимоги в частині визначення яку саме заяву (від якої дати) позивач просить зобов`язати розглянути, оскільки на сесії Великосеверинівської сільської ради розглядались дві заяви позивача (а.с.61).

Ухвалою суду від 26.11.2019 р., після подання заяви про уточнення позовних вимог, відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб та залишено позовну заяву без руху (а.с.72-73).

Ухвалою суду від 02.12.2019 р. продовжено провадження у справі та витребувано у відповідача додаткові докази (а.с.87).

Відповідачем надано витребувані докази та зазначено про невизнання позову у новій редакції (а.с.96-229).

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін), дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся із заявою від 01.04.2019 р. до сесії Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Оситнязької старостинського округу Великосеверинівської сільської ради (3522586400:02:000:1426), до заяви додана згода з збір та обробку персональних даних та викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.33).

Рішенням Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 23 квітня 2019 р. №783 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, на території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, із земель комунальної власності кадастровий номер 3522586400:02:000:1426 в зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка (заява від 01.04.2019 р. №525/05-30 із доданим викопіюванням бажаної земельної ділянки) розташована у прибережній захисній смузі річки Крутоярки (надалі оскаржуване рішення, а.с.16).

Отже, правомірність винесення оскаржуваного рішення є предметом спору, переданого на вирішення суду.

З подачею позовної заяви в редакції від 01.12.2019 р., були змінені підстави для визнання протиправним оскаржуваного рішення.

Представник позивача у позові від 01.12.2019 р., як на підставу протиправності рішення вказує не невмотивованість рішення.

Згідно витягу з протоколу №31 тридцять першої сесії Великосеверинівської сільської ради восьмого скликання першого пленарного засідання у пункту 24 порядку денного зазначено «про відмову у наданні дозволу на розробку прокуту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського гсподарства ОСОБА_1 », а у пункту 104 порядку денного зазначено «про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відвідення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Великосеверинівської сільської ради» (а.с.42-50).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту земелустрою від 01.04.2019 р. (а.с.33). Пізніше, позивач звернувся до відповідача із ще однією заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою від 15.04.2019 р. (а.с.114). Тобто, позивач звернувся до відповідача із двома різними заявами, розгляд та вирішення яких було внесено до порядку денного сесії із різним формулюванням.

Згідно інформації Великосеверинівської сільської ради про поіменне голосування депутатів сільської ради по питанню «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 » за прийняття відповідного рішення проголосувати за – 9 депутатів(а.с.53).

Як наслідок зазначеного голосування, відповідач прийняв рішення від 783 від 23.04.2019 р. про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою (а.с.16).

Тобто, при вирішенні питання щодо розгляду заяви позивача від 01.04.2019 р. «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою», відповідач діяв в межах та у спосіб визначений Законами України щодо дотримання процедури прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самовірядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1,2 статті 59 Закону України «Про місцеве самовірядування» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Отже, оскаржуване рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою викладене у формі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте на 31 сессії Великосевериніської сільської ради із дотриманням процедури та регламенту.

Дослідивши наведені сторонами аргументи та докази, суд дійшов висновку, що позивач оскаржує рішення про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою (щодо розгляду його заяви від 01.04.2019 р.), водночас не наводячи в позовній заяві від 01.12.2019 р. підстав його незаконності.

Щодо мотиваціє рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Згідно пункту ґ) частини 4 статті 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами (пункт б частини 1 статті 58 ЗК України).

Відповідно до статті 60 Земельного Кодексу України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Аналогічні за змістом приписи містяться в статті 88 Водного Кодексу України.

Відповідач не повідомив суд про наявну документацію з землеустрою щодо прибережної захисної зони річки Інгул.

Водночас відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не підтверджує відсутність прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 та від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14.

Відповідач на вимогу суду надав викопіювання запитуваної позивачем земельної ділянки із поясненнями до неї (а.с.34-36, 66-68).

Згідно графічного викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, долученого позивачем до заяви від 01.04.2019 р., суд убачає, що графічно вона знаходиться біля водойми.

Із пояснень відповідача, запитувана земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі річки Крутоярка.

Згідно критерію, наведеного в інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області, річка Крутоярка відноситься до малих річок, яка має водозбірну площую 102 кв.км, та впадає у річку Інгул, яка впадає в басейн річки Південний Буг (http://www.vodnik.kr.ua/?%C2%EE%E4%ED%B3_%F0%E5%F1%F3%F0%F1%E8).

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води.

Так, згідно графічного доказу знаходження запитуваної земельної ділянки у прибережній захисній смузі вдовж річки Крутоярка, зазначено, що бажана земельна ділянка взнаходиться уздовж річки (а.с.34).

Враховуючи крутизну схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги річки Крутоярки (бажане місцерозташування земельної ділянки за заявою позивача від 01.04.2019 р.), прибрежна захисна смуга повинна становити 50 метрів (25 метрів х 2).

Відповідач зазначив, що при розгляду надах позивачем графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (за заявою від 01.04.2019 р.) виявлено, що земельна ділянка знаходиться вздовж річки Крітоярки у межах 50 метрів прибережної захисної смуги.

Законодавство України обмежує безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду. Вказане обмеження, визначене на момент винесення спірного рішення у пункті «ґ» частини третьої статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України.

Наведені норми зазначених Законів є доступним, чітким і зрозумілим та недопускають іншого тлумачення.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання та які не можуть передаватись громадянан для ведення особистого сільськогосподарського господарства.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, викладеними у постанові від 18 вересня 2019 року справа №707/2060/14-ц.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи позивача щодо немотивованості оскаржуваного рішення.

Ще однією одним аргументом протиправності оскаржуванного рішення позивач зазначає про те, що відповідач всупереч статті 118 ЗК України не запропонував позивачу привести клопотання і додатки до нього у відповідність з правилами речення 2 частини 6 статті 118 ЗК України.

Такі аргументи позивача суд відхиляє через їх безпідставність, оскільки Земельним Кодексом України визначено, що за наслідками розгляду заяви суб`єкт владних повноважень може прийняте одне з двох рішень – це надати дозвіл на розробку проекту землеустрою або відмовити у наданні такого дозволу, прийняття інших проміжних рішень законодавством не передбачено.

Розглянувши заяву позивача від 01.04.2019 р. відповідач прийняв рішення №783 від 23.04.2019 р. про відмову надати дозвіл на розробку проекту землеустрою через те, що бажана земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі річки Інгул (а.с.16).

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Оскаржуване рішення винесене в межах місячного строку, з дня подачи позивачем заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 01.04.2019 р.,

Суд звертає увагу, що жодних обгрунтувань протиправного оскаржуваного рішення (стосовно спростування висновків сільської ради про знаходження запитуваної земельної ділянки в прибережній зоні), позивачем в позовній заяві не наведе. Більш того, позивач у первісном позові навіть не зазначив про подання ним двох різних заяв від 01.04.2019 р. та 15.04.2019 р. щодо різних земельних ділянок, за результатами розгляду яких прийняті різні рішення.

Відповідач надав Інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 12.11.2019 р., згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 3522586400:02:000:1426 перебуває у власності ОСОБА_2 (а.с.37), проте, таким даним суд не дає правову оцінку, оскільки в оскаржуваному рішенні відсутнє посилання на те, що бажана земельна ділянка перебуває вже у власності іншої особи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем в межах та у спосіб, визначеним Законам України, які регулюють спірні правовідносини та відповідає критеріям визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, а тому в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Великосеверинівської сільської ради від 23.04.2019 року №783 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства" належить відмовити.

Стосовно другої позовної вимоги, суд зазначає наступне.

Фактично друга позовна вимога містить у собі дві вимоги – про зобов`язання повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про надання дозволу.

Представником позивача у позові зазначено дві окремі позовній вимоги, які не є поєднаними, оскільки стосуються різних правовідносин:

- перша позовна вимога стосується розгляду заяви позивача від 01.04.2019 р.;

- друга позовна вимога стосується розгляду заяви позивача від 15.04.2019 р.

Представником позивача, після подачі уточненого позову в редакції від 01.12.2019 р. (а.с.80-85), зазначено другу позовну вимогу про зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 15.04.2019 р. про передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3522586400:02:000:1959 орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

При цьому у позовній заяві не заявлено вимоги щодо визнання дій чи бездіяльності протиправною.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, задоволенню позовної вимоги щодо зобов`язання вчинити будь-які дії повинно передувати задоволення вимоги про визнання протиправною бездіяльність, оскільки саме по собі зобов`язання вчинити дії є наслідком від вчинення протиправних дій чи то утримання від вчинення дій. А тому, наведене ставить під сумнів можливість задоволення позовної вимоги про зобов`язання повторно розглянути заяву позивача від 15.04.2019 р.

В матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 від 15.04.2019 р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність (а.с.114). Водночас, представник позивача просить суд зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2019 р. про передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3522586400:02:000:1959 орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського госодпраства.

Суд констатує про відсутність в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 від 15.04.2019 р. про передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3522586400:02:000:1595 орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, натомість, в матеріалах справи наявна лише заява ОСОБА_1 від 15.04.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги у такій редакції.

Другу позовну вимогу представник позивача обгрунтовує нормами ч.10 ст.118 ЗК України та зазначає про встановлений чіткий порядок затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наведені доводи відхиляються судом, з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача з заявою про затвердження проету землеустрою, а заява від 15.04.2019 р. стосується лише реалізації права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому наведені норми матеріального права не регулюють дані правовідносини.

З огляду на наведене, судом відхилені доводи представника позивача щодо частини другої позовної вимоги.

Представник позивача просить суд зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до cтатті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року; Конвенція набула чинності для України 11 вересня 1997 р.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), вбачається, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як встановлено під час розгляду справи, жодного рішення по заяві позивача від 15.04.2019 р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідачем не прийнято, не надано жодних доказів того, що у разі задоволення позову, відповідач ухилиться від розгляду заяви позивача від 15.04.2019 р. та прийняття відповідного рішення, а тому в даному випадку, суд вважає недоцільним втручатись в дискреційні повноваження відповідача шляхом зобов`язання його прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, а тому в цій частині позовної вимоги належить відмовити.

Проте, незважаючи на вищезазначене, покликання адміністративного судочинство полягає у захисті порушених прав особи.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведену норму, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, оскільки убачає порушення прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самовірядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1,2 статті 59 Закону України «Про місцеве самовірядування» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Згідно інформації Великосеверинівської сільської ради про поіменне голосування депутатів сільської ради по питанню «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 » за прийняття відповідного рішення проголосувати за – 0, проти – 3, утримались - 5 депутатів (а.с.110-111).

Отже, за правилами ч.7 ст.118 ЗК України, відповідач повинен був протягом місяця прийняти рішення за заявою позивача від 15.04.2019 р., проте такого рішення прийнято не було, оскільки згідно витягу з протоколу сесії сільської ради від 23.04.2019 р. №31 детутати утримались від прийняття рішення по суті заяви позивача від 15.04.2019 р.

Суд зауважує, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативноправового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив бездіяльність щодо не прийнявши жодного рішення за результатом розгляду заяви позивача від 15.04.2019 р., а тому така бездіяльність є протиправною.

Оскільки за заявою позивача рішення не прийняте, тому суд вважає, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути у місячний строк, подану позивачем заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 15.04.2019 р. та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збору у сумі 1536,80 (а.с.3,79), враховуючи висновок суду щодо часткового задоволення позову, на користь позивача слід стягнути 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Предстаником позивача у позовній заяві в редакції від 01.12.2019 р. заявлено вимогу про стягнення витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000 грн.

Відповідач заперечував проти задоволення вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

Відповідно до частин 1-5 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.20);

- копію договору про представництво інтересів та надання правничої допомоги від 23.09.2019 року (а.с.17-18);

- оригінал квитанції до прибуткового касового ордера від 01.10.2019 р. про сплату 10000 грн. (а.с.19).

- розрахунок суми гонорару за надану правничу (правову) допомогу (а.с.86).

Вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу, суд виходить з того, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у випадку доведення здійснення витрат пов`язаних с розглядом саме цієї справи.

Так, у розраунку суми гонорару зазначено:

- попередня консультація – 1000 грн.,

- вивчення та правовий аналіз матеріалів справи – 1000 грн.,

- ознайомлення з матеріаліалами справи – 2000 грн.,

- підготовка та подання адмін.позову – 3000 грн.,

- ознайомлення з відзивом – 1000 грн.,

- підготовка процесуальних документів – 1000 грн.,

- участь у судових засіданнях – 1000 грн.

В матеріалах справи наявна заява представника позивача від 25.11.2019 р. (а.с.71) про ознайомлення з матеріалами справи, проте адвокатом не було вжито дій щодо ознайомлення з матеріалами справи, судові засідання у даній справі за участю сторін судом не проводились.

Підтоговка процесуальних документів, була пов`язана виключно з ухвалою суду щодо необхідності учтонення позовних вимог та їх належного обгрунтування.

Стосовно дотримання принципу співмірності здійснених витрат, суд зазначає наступне.

До Кіровоградського окружного адміністративного суду адвокатом Данилюк Н.В. одночасно подано 2 позовні заяви, які мають однаковий предмет спору, вимоги яких звернено до одного відповідача (№№340/2533/19, 340/2525/19). Подані в даних справах процесуальні документи ідентичні за своїм змістом, змінені лише прізвища позивача, номер оскаржуваного рішення та дата заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Розгляд процесуальних заяв у даній справі не призвели до позитивного результату для позивача, оскільки наведені представником позивача доводи відхилені судом, а часткове задоволення позову відбулось через вихід судом за межі позовних вимог виключно за ініціативою суду.

При вирішенні спірмірності заявлених витрат на правову допомогу судом враховане вищеописане, а тому суд дійшов висновку, що співмірною сумою до відшкодування витрат є 750 грн.

Враховуючи зазначене вимога про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області щодо не щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 15.04.2019 р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Зобов`язати Великосеверинівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області у місячний, з дня набрання цим рішенням суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою від 15.04.2019 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та витрати на правову допомогу в сумі 750 (сімсот п`ятдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (вул. Миру, буд.1, с. Велика Северинка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27613).

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Згідно з оригіналом:

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук