^{_____________________________________________________________________________________________________________________}

Справа № 520/9668/19

Провадження № 2/520/3998/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого- судді Салтан Л.В.,

при секретарі Дідур В.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зі-Зі», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Римми Вячеславівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

06 травня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_6 , КП «Агенція державної реєстрації», третя особа - ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2019 року за даним позовом було відкрито провадження по справі №520/9668/19.

В подальшому ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненою позовною заявою до ТОВ «Зі-Зі», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р.В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , у якій просила витребувати у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нерухоме майно у вигляді приміщення салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,6 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1568668351101.

В судовому засіданні 20 листопада 2019 року до участі у справі також судом були залучені треті особи: ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 .

В обґрунтування уточненого позову ОСОБА_1 зазначала, що 05 червня 2018 року між нею та дочкою, ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу від 05 червня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 976, відповідно до якого до неї перейшло право власності на нежитлове приміщення салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,6 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 червня 2018 року за індексним номером: 41437757.

Наприкінці квітня 2019 року ОСОБА_1 дізналась, що її майно хтось намагається продати без її відома, доручення чи згоди.

Отримавши довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, їй стало відомо, що згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46425426 від 11 квітня 2019 року, видане державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.В. було здійснено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,6 кв.м. по АДРЕСА_1 , за ТОВ «Зі-Зі», без її згоди та за відсутності будь-якого виданого доручення на вчинення дій щодо спірного майна.

В подальшому ОСОБА_1 стало відомо, що ТОВ «Зі-Зі» здійснило відчуження спірного майна ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусомОдеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 832.

Новий власник спірного майна ОСОБА_6 здійснив його відчуження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 08 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусомОдеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 896.

ОСОБА_1 вважає, що спірне майно вибуло з її володіння без її волі, у зв`язку з чим відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України має бути витребувано у останніх набувачів на її користь.

Представник позивача ОСОБА_1 . у судовому засіданні підтримала позовну заяву.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на безпідставність цього позову.

Представник відповідача ТОВ «Зі-Зі» у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на безпідставність цього позову.

Треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до суду не з`явились, повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Від представника третьої особи Адашкевича О .І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншій судовій справі, у задоволенні якого судом було відмовлено.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, судом вважає, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 08 серпня 2006 року між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_5 (дочкою позивачки) був укладений кредитний договір № 126/ПК-08/06, згідно з яким ОСОБА_5 отримала у банка кредит в розмірі 57000 доларів США строком до 07 серпня 2016 року.

Цього ж дня в якості забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_5 та ТОВ «Український промисловий Банк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 2786, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру під АДРЕСА_2 .

30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий Банк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Український промисловий Банк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором ТОВ «Український промисловий Банк» передав (відступив) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком України, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінив ТОВ «Український промисловий Банк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі ТОВ «Український промисловий Банк» АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, АТ «Дельта Банк» перейшло (відступилось) право вимагати (замість ТОВ «Український промисловий Банк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

02 березня 2015 року Правлінням Національного банку Українибула прийнята постанова «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних»№150від 02 березня 2015 року.

03 березня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено оголошення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду в ПАТ «Дельта Банк».

В рамках процедури продажу активів ПАТ «Дельта Банк» 02 квітня 2018 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті останнього було розміщено оголошення про проведення 23 травня 2018 року відкритих торгів з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Дельта Банк», зокрема, лоту F11GL19574.

Відомості про лот F11GL19574 були визначені в Публічному паспорті активу на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

22 травня 2018 року між ТОВ «Зі-Зі» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» був укладений договір комісії № 159-К, відповідно до якого комісіонер (ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал») зобов`язався за дорученням комітента (ТОВ «Зі-Зі») за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини та інші дії щодо придбання лоту на аукціоні за ціною не більше 645000 грн., включаючи всі супутні витрати, в тому числі винагороду комерційних посередників, юридичний супровід дій, спрямованих на придбання лоту та інші витрати, в строк до 31 грудня 2018 року.

23 травня 2018 року на сайті PROZORROПродажі відбулися відкриті торги з реалізації лоту F11GL19574 - право вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеним з ОСОБА_5 .

З Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-04-02-000383-a від 23 травня 2018 року вбачається, що переможцем електронних торгів з продажу права вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеним з ОСОБА_5 , було визнано ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал».

13 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» були укладені договір № 627/К купівлі-продажу майнових прав, за яким продавцем ПАТ «Дельта Банк» шляхом продажу були відступлені покупцю - ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» права вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеним з ТОВ «Український промисловий Банк», право вимоги за якими перейшло до АТ «Дельта Банк».

13 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» був укладений договір відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого на умовах договору №627/К купівлі-продажу майнових прав від 13 червня 2018 року та на підставі Протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-04-02-000383-a від 23 травня 2018 року, первісний іпотекодержатель передав (відступив) новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 08.08.2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_5 , в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року.

19 лютого 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» на виконання договору комісії № 159-К від 22 травня 2018 року, акту прийому-передачі права вимоги від 13 червня 2018 року було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого останнє прийняло права вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, Договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., за реєстровим № 2786.

Протягом визначеного законом сороку ТОВ «Зі-Зі» направило на адресу боржника, поручителя та власника іпотечного майна повідомлення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року виконано не було, у зв`язку з чим ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, наданим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями Розділу 5 Договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.

11 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації», Одеська обл., ОСОБА_12 була здійснена державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення салону-магазину, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв. м., основною площею 17,5 кв.м., за ТОВ «Зі-Зі».

17 квітня 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим № 832.

08 травня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. за реєстровим №896.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що на момент ухвалення рішення у справі власником спірних нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно, який міститься в матеріалах судової справи.

Частинами 1,2 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до вимог ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним з випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України).

У даному випадку реалізація спірних нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відбулася внаслідок відкритих торгів з продажу активів ПАТ «Дельта Банк» у зв`язку з невиконанням ОСОБА_5 (дочкою позивачки) умов кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому, позивачкою ОСОБА_1 в своєму позові, окрім того, що спірні правочини вчинялися поза її відомом та поза її волею, взагалі не зазначено обставин та в порушення вимог ст. 81 ЦПК Українине надано суду жодних доказів зазначеного.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача.

Суд зазначає, що, відповідно до ст. 388 ЦК України, набувач майна вважається добросовісним, який не знав і не міг знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або могла знати, що її володіння незаконне.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Пункт 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року визначає, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна.

Як вбачається з п.1 договору купівлі-продажу від 08 травня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_6 передав у власність, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли у спільну часткову власність нежитлові приміщення салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/2 частці кожному.

Вказаний об`єкт нерухомого майна було придбано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ціною 651000 грн., які продавець ОСОБА_6 отримав від покупців повністю до підписання вказаного договору у безготівковій формі.

Тобто, на час підписання Договору розрахунки за спірний об`єкт нерухомості між сторонами були здійснені в повному обсязі та сторони щодо їх проведення претензій один к одному не мали.

Крім того, в п. 5 договору продавець (тобто ОСОБА_6 ) засвідчив, що він дійсно є власником нежитлових приміщень салону-магазину, не має обмежень щодо свого права розпорядження нежитловими приміщеннями салону-магазину, ні нежитлові приміщення салону-магазину, ні будь-яка інша частина на момент укладення цього договору не заставлена, не надана в іпотеку, заборона та арешт на них не накладено, а також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України не має, питання права власності на нежитлові приміщення салону-магазину не є предметом судового розгляду, будь-які спори щодо зазначених нежитлових приміщень салону-магазину відсутні, обов`язками щодо третіх осіб продавець не зв`язаний.

Факт відсутності заборони відчуження або арешту, а також обтяження іпотекою вказаної квартири підтверджувався і даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи той факт, що правочин, за яким ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, в момент вчинення договорукупівлі-продажу спірні нежитлові приміщення не були обтяжені боргами, раніше нікому іншому не продані, не подаровані, не заставлені, жодних заборон та арештів щодо нього накладено не було, будь-яких прав третіх осіб на них не існувало, суд приходить до висновку щодо добросовісності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які правомірно набули право власності на спірні нежитлові приміщення салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини на думку суду виключають можливість витребування спірного майна на користь позивачки ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України у останніх набувачів.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним необхідно встановити намір чи грубу необережність, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 30 серпня 2019 року у справі № 914/970/18.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ч. 1,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд також критично ставиться до посилань представника позивачки ОСОБА_1 щодо порушення її права власності, виходячи з наступного.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на нежитлові приміщення салону-магазину, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м.

При цьому, набуття ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення відбулося під час існування та дії договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_5 (дочкою позивачки).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який міститься в матеріалах справи, відомості про договір іпотеки від 08 серпня 2006 року були внесені до реєстру 08 серпня 2006 року о 13:13:07.

Отже, наявність відповідних записів в реєстрі про реєстрацію договору іпотекивід 08 серпня 2006 рокуунеможливлювали будь-яку можливість здійсненнявідчуження спірних нежитлових приміщень салону-магазину, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м.

Незважаючи на існування в реєстрі записів про чинність договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, 05 червня 2018 року відбулася зміна власника спірних нежитлових приміщень салону-магазину, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., з ОСОБА_5 (дочки позивачки) на ОСОБА_1 .

При цьому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_14 , відчужуючи спірне майно своїй матері - ОСОБА_1 , була обізнана про факт існування договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, укладеного між нею ТОВ «Український промисловий Банк», про що свідчить існуючена час відчуження обтяження в Державному реєстрі іпотек.

Отже, звернення ОСОБА_5 до приватного нотаріуса щодо відчуження спірного майна своїй матері - ОСОБА_1 при наявності на час відчуження обтяження в Державному реєстрі іпотек було здійснено нею свідомо.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відчуження ОСОБА_5 предмету іпотеки за договором іпотеки від 08 серпня 2006 року, ОСОБА_1 , на підставі приписів ст. 23 Закону України «Про іпотеку», остання зберегласвою чинність для нового власника.

Суд також не приймає посилань третьої особи ОСОБА_5 щодо припинення кредитних зобов`язань, у зв`язку з наступним.

Судовим розглядом встановлено, що між ОСОБА_5 та ТОВ «Український промисловий Банк» укладався кредитний договір № 126/ПК-08/06, згідно з яким ОСОБА_5 отримала кредит в розмірі 57000 доларів США строком до 07 серпня 2016 року.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов`язань за кредитним договором, АТ «Дельта Банк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року (цивільна справа № 520/1194/14-ц) позов ПАТ «Дельта Банк» був задоволений; стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_15 (поручителя) на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року у розмірі 532830,57 грн. (в мотивувальній частині рішення зафіксована сума заборгованості у розмірі 63882,44 доларів США, що згідно з курсом НБУ складає 532830,57 грн., з яких: тіло кредиту - 43900,87 доларів США, відсотки - 19981,57 доларів США, комісії - 22218,23 грн.); стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_15 (поручителя) на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3654 грн.

При цьому, в рішенні Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року факт припинення кредитного договору № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року не встановленений.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.ч. 1,2 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 631 цього Кодексу, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525,526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відтак, суд відхиляє твердження третьої особи ОСОБА_5 щодо припинення кредитних правовідносин за Кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеного між нею та ТОВ «Український промисловий Банк».

Крім того, судовим розглядом встановлено, що після набуття прав вимоги за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня2006 року, договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., за реєстровим № 2786, ТОВ «Зі-Зі» направило на адресу боржника ОСОБА_5 , поручителя ОСОБА_15 та власника іпотечного майна ОСОБА_1 повідомлення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (листи ТОВ «Зі-Зі» від 21 лютого 2019 року за вих. № 1-21/02, 2-21/02, 3-21/02).

Відповідно до п. 6.2. Кредитного договору № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «Український промисловий Банк», банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору та/або договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 15 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги (а у випадку передбаченому п. 4.2.5. - не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку.

У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором № 126/ПК-08/06 від 08 серпня 2006 року виконано не було, у зв`язку з чим ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, наданим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями Розділу 5 Договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.

Судом було досліджено повідомлення про вручення поштового відправлення за № 6502613105503, відповідно до якого ОСОБА_5 було отримано вищезазначений лист ТОВ «Зі-Зі» 25 лютого 2019 року.

Інформація про отримання ОСОБА_5 поштового відправлення за № 6502613105503 міститься і на офіційному сайті «Укрпошта».

Таким чином, суд відхиляє посилання ОСОБА_5 про неотримання нею та уповноваженими нею представниками листів ТОВ «Зі-Зі», надісланихв порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

З урахуванням викладеного, а також того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами спірного майна, а саме: нежитлових приміщень салону-магазину, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на її користь, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати ОСОБА_1 не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 158,263-265,268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зі-Зі», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Римми Вячеславівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння- відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 19 грудня 2019 року.

Головуючий Салтан Л. В.