24 жовтня 2019 року

м. Київ

провадження № 11-129сап19

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Лобойка Л. М., Рогач Л. І. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року, прийнятої за наслідком розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 20 грудня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 березня 2018 року № 915/3дп/15-18 відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII)за власною ініціативою відкрито дисциплінарну справу стосовно, зокрема, судді Києво-Святошинського районного суду Київської області, ОСОБА_1 та об`єднано її в одну дисциплінарну справу з дисциплінарною справою стосовно, зокрема, судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3, відкритою за скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»).

2. За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , а також про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності та закриття дисциплінарної справи стосовно інших суддів.

3. Свій висновок про наявність підстав для притягнення суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності Третя Дисциплінарна палата ВРП мотивувала, виходячи з обставин вирішення цими суддями питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що начебто належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Проект-А» (далі - ТОВ «Проект-А»), та заборони органам державної реєстрації вчиняти будь-які дії щодо цього майна (будівля адміністративно-побутового комплексу (літера «С») площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12) суддею ОСОБА_3 - у справі № 369/10754/15-ц, а суддею ОСОБА_1 - у справах № 369/11102/15-ц та № 369/4004/16-ц.

4. Зокрема, Третя Дисциплінарна палата ВРП встановила таке.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2015 року (суддя ОСОБА_3) відкрито провадження у справі № 369/10754/15-ц за позовом про стягнення заборгованості в сумі 15 000 000 грн з боржника ОСОБА_4 та з ТОВ «Проект-А» як поручителя на підставі договорів позики та поруки.

Того ж дня, 5 жовтня 2015 року, суддя ОСОБА_3 постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову в цій цивільній справі, постановивши, зокрема, накласти арешт на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера «С») площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, та належить ТОВ «Проект-А», код ЄДРПОУ 33835197; заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Державній реєстраційній службі України, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо вказаної будівлі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року (суддя ОСОБА_1) відкрито провадження у справі № 369/11102/15-ц за позовом про стягнення боргу в сумі 20 000 000 грн з боржника ОСОБА_4 та з ТОВ «Проект-А» як поручителя на підставі договорів позики та поруки.

Того ж дня, 13 жовтня 2015 року, суддя ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою частково задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову в цій цивільній справі, постановивши: накласти арешт на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, та належить ТОВ «Проект-А», код ЄДРПОУ 33835197; заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Державній реєстраційній службі України, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо будівлі адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, та належить ТОВ «Проект-А», код ЄДРПОУ 33835197.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 червня 2016 року в справі № 369/11102/15-ц суддя ОСОБА_1 за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 13 жовтня 2015 року, через наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що розташована за адресою м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, за ПАТ «Укрсоцбанк».

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року суддя ОСОБА_1 позовну заяву залишив без розгляду через повторну неявку позивача без поважних причин.

Ухвалою від 29 квітня 2016 року суддя ОСОБА_1 відкрив провадження у цивільній справі № 369/4004/16-ц за позовом про стягнення боргу в сумі 350 000 000 грн з тих самих відповідачів - боржника ОСОБА_4 ТОВ «Проект-А» як поручителя на підставі договорів позики та поруки.

Того ж дня, 29 квітня 2016 року, суддя ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, постановивши накласти арешт на наведені в заяві нежитлові приміщення, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , літера « С », а також заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема Міністерству юстиції України, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо зазначених вище нежитлових приміщень.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 16 червня 2016 року скасував ухвалу про забезпечення позову від 29 квітня 2016 року та передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції, констатувавши, що місцевий суд не надав оцінки наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 1 квітня 2013 року про реєстрацію майна, на яке накладено арешт, про реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», а не ТОВ «Проект-А», та співмірністю вжитих заходів з вартістю арештованого майна та відповідальністю поручителя за договором поруки в розмірі всього 10 тис. грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року у справі № 369/4004/15-ц суддя ОСОБА_1 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовив. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 вересня 2016 року суддя ОСОБА_1 позовну заяву залишив без розгляду через повторну неявку позивача без поважних причин.

5. На переконання дисциплінарного органу ВРП, характер застосованих заходів забезпечення позову був явно неспівмірним з позовними вимогами, оскільки встановлення заборони вчиняти «будь-які дії (в тому числі правочини) щодо передачі у володіння та користування третім особам» ніяк не пов`язано з гіпотетичною можливістю задоволення позову про стягнення коштів, натомість повністю блокувало господарську діяльність щодо здачі приміщень об`єкта в оренду, без будь-якого виправдання та з порушенням права власності на відповідне майно; порушення суддею вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо співмірності заходів забезпечення позову були допущені суддею умисно, на що вказують очевидна суперечність між мотивувальною та резолютивною частинами ухвали, а також явна неспівмірність застосованого засобу забезпечення позову порівняно з вартістю об`єкта нерухомості; його дії з порушення права власності цього банку мали ознаки системності.

6. З урахуванням установлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що поведінка судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справах № 369/11102/15-ц, № 369/4004/16-ц свідчить про наявність у його діях: дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», що відповідає проступку, передбаченому підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору); дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, що відповідає проступку, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів».

7. Водночас, ураховуючи умисний характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що у його діях вбачається порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя). Відповідні дії також охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев`ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів».

8. З огляду на системний характер дій судді ОСОБА_1 щодо порушення основоположних прав людини, очевидний характер порушень, допущених цим суддею, які свідчать, що він необ`єктивно та несправедливо, всупереч присязі судді, здійснював правосуддя, а також урахувавши наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, як для власника майна, так і для авторитету правосуддя в цілому, характеристику судді ОСОБА_1 та надані ним пояснення, Третя Дисциплінарна палата ВРП констатувала, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідатиме вимогам статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» та статті 50 Закону № 1798-VIII та рішенням від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18, зокрема, притягнула суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

9. За результатами розгляду скарги судді ОСОБА_1 ВРП ухвалила рішення від 20 грудня 2018 року № 3965/0/15-18, яким залишила без змін рішення її дисциплінарного органу від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

10. У рішенні ВРП указала, що незазначення мотивів щодо підстав вжиття заходів забезпечення позову охоплюється складом дисциплінарного проступку згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»(умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та відповідно пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та не потребують додаткової кваліфікації як дисциплінарний проступок згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», оскільки охоплюються ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів».

11. Водночас ВРП дійшла висновку, що зміна кваліфікації допущених суддею дисциплінарних проступків не є підставою у цьому випадку для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді Дисциплінарною палатою, та погодилася з висновками її дисциплінарного органу, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у вигляді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку.

12. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення ВРП від 20 грудня 2018 року № 3965/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

13. Скаржник не погоджувався з висновками ВРП про наявність ознак дисциплінарного проступку та доведеність умислу в його діях, вважаючи, що ВРП, надавши оцінку співмірності застосованих суддею заходів забезпечення позову, вийшла за межі своїх повноважень і висловила своє суб`єктивне бачення щодо вирішення питання, віднесеного до виключної компетенції суду та суддівського розсуду. Зазначав, що ВРП, використавши факти та матеріали, здобуті у процесі розгляду нею скарг на інших суддів, які ухвалювали судові рішення стосовно того ж нерухомого майна, не аналізувала дій судді ОСОБА_1 при вирішенні ним згаданого питання з позиції наявних саме у нього на той час документів та залишила поза увагою, що на момент вирішення цим суддею питання про забезпечення позову він не мав підстав вважати, що власником нерухомого майна є не Товариство з обмеженою відповідальністю «Проект-А», а інша особа.

14. вернув увагу скаржник і на те, що за змістом підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Водночас у цій нормі не зазначено, що підставою дисциплінарної відповідальності може бути неповне зазначення мотивів, недостатнє зазначення мотивів, зазначення необґрунтованих мотивів, неналежних мотивів тощо.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 24 жовтня 2019 року, якою скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 20 грудня 2018 року «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» задовольнила та скасувала рішення ВРП від 20 грудня 2018 року№ 3965/0/15-18.

16. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про:

- помилковість висновків ВРП про доведеність умислу судді ОСОБА_1 на вчинення ним дій, кваліфікованих ВРП і її Третьою Дисциплінарною палатою як порушення присяги судді та істотний дисциплінарний проступок;

- відсутність в спірному рішенні мотивів і обґрунтувань того, про які саме реальні негативні наслідки, які настали у зв`язку з допущеними суддею ОСОБА_1 порушеннями як для власника майна так і авторитету правосуддя наразі йдеться, доказів, на підставі яких зроблено висновок про заподіяння негативних наслідків власнику майна та шкоди авторитету правосуддя;

- необґрунтованість наведених у рішенні ВРП мотивів щодо наявності підстав для кваліфікації дій судді ОСОБА_1 як порушення присяги судді та вчинення істотного дисциплінарного проступку.

17. Велика Палата Верховного Суду погодилася, що певні з наведених у рішенні ВРП недоліків мали місце при вжитті суддею заходів забезпечення позову, однак рішення ВРП є невмотивованим у частині кваліфікації судді ОСОБА_1 як істотного дисциплінарного проступку та застосування до нього виду дисциплінарного стягнення з порушенням принципу пропорційності, адже фактично підставою внесення подання про його звільнення є порушення норм процесуального права при ухваленні процесуального рішення, яке не спричинило реальних негативних наслідків, що не відповідає вимогам частини третьої статті 126 Конституції України та є підставою для скасування такого рішення ВРП відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

ПІДСТАВИ І МОТИВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

18. За частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

19. Відповідно до змісту частини першої статті 52 цього Закону рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

20. Таким чином, законодавством обмежено підстави, за яких Верховний Суд може скасувати рішення ВРП щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, та, відповідно, обставини, які підлягають перевірці; з`ясуванню підлягає дотримання процедури притягнення судді до відповідальності, процесуальні підстави скасування рішення (через неповноважний склад розгляду справи судді, відсутність підпису відповідальної особи, неповідомлення належним чином судді про засідання дисциплінарного органу тощо), а також наявність матеріальних і процесуальних підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, наведення мотивів, які обґрунтовують рішення, дотримання принципу пропорційності при накладенні дисциплінарного стягнення на суддю та інше.

21. У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов`язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не дисциплінарної процедури (пункт 40).

22. У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов`язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними (пункти 66, 68).

23. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

24. Відповідними положеннями пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII у редакції, чинній до 29 листопада 2017 року, визначалося, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження є умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Законом України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачених цим пунктом, включено також інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

25. Тож вважаємо, що в контексті останньої редакції наведеного положення законодавства така підстава притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження як умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, прирівнюється до грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, тобто, охоплює настання внаслідок вчинення таких дій істотних негативних наслідків.

26. Тому не відповідають наведеним положенням законодавства висновки Великої Палати Верховного Суду про невмотивованість оскарженого рішення ВРП в частині відсутності в спірному рішенні мотивів і обґрунтувань того, які саме реальні негативні наслідки настали у зв`язку з допущеними суддею ОСОБА_1 порушеннями як для власника майна так і авторитету правосуддя, доказів, на підставі яких зроблено висновок про заподіяння негативних наслідків власнику майна та шкоди авторитету правосуддя, необґрунтованість наведених у рішенні ВРП мотивів щодо наявності підстав для кваліфікації дій судді ОСОБА_1 як порушення присяги судді та вчинення істотного дисциплінарного проступку.

27. Згідно з Кодексом суддівської етики, зокрема статті 6, суддя повинен виконувати свої професійні обов`язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, крім того, дотримуючись положень статті 8 цього Кодексу, суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законодавством. Водночас, не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді реалізація останнім його дискреційних повноважень при прийнятті судових рішень (стаття 126 Конституції України).

28. Тобто, застосовуючи Закон № 1798-VIII, ВРП має враховувати міжнародні стандарти незалежності суддів, які передбачають, що усі дисциплінарні заходи щодо судді базуються на встановлених нормах поведінки судді. Більш того, якщо суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності через його рішення, неможливо зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади.

29. Таким чином, при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді предметом оцінки компетентними органами є дії судді, формою фіксації яких, у тому числі, може бути судове рішення. При цьому таке судове рішення може бути оцінено лише з точки зору дотримання суддею вимог національного закону та міжнародних стандартів здійснення судочинства. Не можуть ставати предметом оцінки дискреційні повноваження судді, наприклад, обрання суддею заходів забезпечення позову, які не відповідають заявленим позовним вимогам та здійсненні з порушенням вимог частини першої статті 152 ЦПК України.

30. Однак, в рішенні дисциплінарного органу ВРП та в рішенні ВРП для з`ясування умислу судді йдеться про аналіз його дій у сукупності; тож на підставі з`ясованих обставин застосування суддею заходів забезпечення позову констатовано умисність та протиправність таких дій судді, які істотно відрізняються від практики цього судді при розгляді інших справ, та також вказано, що характер наведених вище порушень процесуального закону, допущених суддею ОСОБА_1, свідчить про їх умисність та очевидність, порушення цими діями права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

31. Неоднаковість підходу судді ОСОБА_1 при вирішенні процесуальних питань певної категорії справ свідчить про грубу недбалість судді щодо допущення порушення норм процесуального закону, та підтверджує свідоме порушення суддею вимог як національного процесуального закону, так і положень Конвенції щодо забезпечення права особи на справедливий судовий розгляд.

32. Такі дії судді, враховуючи умисний характер допущених суддею порушень, охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев`ятої статті 109 вказаного Закону і за самим фактом констатованого порушення такими діями прав людини і основоположних свобод впливають як на права конкретної особи, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.

33. Таким чином, оцінюючи оскаржуване рішення ВРП та беручи до уваги те, що за змістом положень частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII Верховний Суд не може втручатись в дискреційні повноваження ВРП щодо пропорційності визначеного виду дисциплінарного стягнення, що має бути застосовано у випадку встановлення наявності складу відповідного дисциплінарного проступку в діях судді, керуючись статтями 266, 344, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаємо, що скарга ОСОБА_1 на рішення ВРП від 20 грудня 2018 року № 3965/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18, мала бути залишена без задоволення, а вказане рішення ВРП - без змін.

Судді : Н. О. Антонюк

Л. М. Лобойко

Л. І. Рогач