Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 292/887/17

провадження № 51-4095км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 на вирок Червоноармійського районного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 липня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , який неодружений, не працює, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червоноармійського районного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на її користь 300 000 грн,вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 22 липня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин. 21 травня 2017 року близько 19:00 він, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Ємільчино ? Пулини від с. Ясенівка до с. Пулино-Гута Пулинського району Житомирської області, перевозив пасажирів ОСОБА_10 та ОСОБА_8 .

Під час руху вказаним маршрутом за 209 м до с. Пулино-Гута водій ОСОБА_7 , порушуючи вимоги п. 1.5 та пп. «б» п. 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, а також усупереч вимогам п. 12.1 Правил невірно оцінив дорожню обстановку, не врахував дорожніх умов, а саме ? стану поверхні проїзної частини (чистоти, рівності, шорсткості, зчеплення), не обрав безпечної швидкості руху з урахуванням дорожніх умов і стану свого транспортного засобу, що унеможливило постійний контроль його руху та безпечне керування ним, не впоравшись із керуванням автомобіля, допустив його бічний занос з подальшим виїздом за межі проїзної частини, у лівий кювет, де відбувся наїзд на перешкоду у вигляді дерев та перекидання транспортного засобу.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому заднього краю правої великогомілкової кістки, перелому нижньої частини правої малогомілкової кістки, вивиху правого гомілковостопного суглоба, садна на обличчі, які в сукупності належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я.

Крім того, внаслідок ДТП пасажир ОСОБА_10 отримав такі тілесні ушкодження: садно лівої гомілки, два садна правої гомілки, два синці та садно лівого передпліччя, численні садна обличчя, синець лобної ділянки, синець носа, крововилив у м`які тканини голови в лобній ділянці, масивний розлитий синець задньої поверхні правої половини грудної клітки, переломи 2?4 ребер по правій біляхребтовій лінії, 5?10 ребер по правій лопатковій лінії з правобічним гемотораксом (до 300 мл крові у правій плевральній порожнині) та масивним геморагічним забоєм правої (повністю) та лівої (майже повністю) легень, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх спричинення, перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті, яка настала від дії тупої травми грудної клітки ? переломів ребер справа, та масивним геморагічним забоєм обох легень, що ускладнились гострою дихальною недостатністю.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів п. 1.5, пп. «б» п. 2.3 та п. 12.1 Правил дорожнього руху має прямий причинний зв`язок зі створенням аварійної обстановки, виникненням ДТП та її наслідками.

Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник засудженого просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що рішення судів не відповідають фактичним обставинам справи, допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а також неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги висновок спеціаліста від 4 лютого 2019 року № 38-40/19 та акт судово-медичного дослідження від 31 січня 2019 року № 58, в якому вказано, що ОСОБА_7 міг перебувати на передньому пасажирському сидінні. Вказує, що висновок експерта від 12 вересня 2017 року № 103/3/558, у якому виявлено недоліки, розбіжності, складено з порушенням вимог законодавства. Посилається на те, що обвинувальний акт підписано слідчим, який на день його підписання не входив до складу групи слідчих, уповноважених на здійснення досудового розслідування, у зв`язку з чим ОСОБА_7 на цей час не набув статусу обвинуваченого. Вказує на одночасний допит усупереч вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) таких свідків, як ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Зазначає, що протокол огляду місця ДТП зі схемою до нього та фотоілюстраціями, висновки експертів від 12 червня 2017 року № 3/436, від 19 червня 2017 року № 3/496, від 22 червня 2017 року № 477, від 29 червня 2017 року № 1364, від 27 червня 2017 року № 1343 не підтверджують вини ОСОБА_7 , зокрема висновки № 477 та 1343 спростовують його вину. Посилається, що судами проігноровано показання потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 . Вказує на суперечливі показання експерта ОСОБА_16 . Вказує, що суд усупереч вимогам КПК стягнув з ОСОБА_7 судовий збір. Посилається на те, що в обвинувальному акті не вказано повних анкетних відомостей ОСОБА_10 , у вироку вказано, що засуджений не працює, хоча це не відповідає дійсності. На його думку, судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про залучення співвідповідачем ПАТ Страхова компанія «Країна».

Потерпілий ОСОБА_8 у касаційній скарзі просить скасувати рішення суддів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального права. При цьому посилається на висновок спеціаліста від 4 лютого 2019 року № 38-40/19 та акт судово-медичного дослідження від 31 січня 2019 року № 58, які вказують на обґрунтовані сумніви щодо вини ОСОБА_7 , а також ставить під сумнів правильність висновку експерта від 12 вересня 2017 року № 103/3/558. Вважає висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, помилковим, оскільки суд безпідставно не взяв до уваги його показання, показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Зазначає, що перед ДТП та на момент її скоєння за кермом автомобіля ВАЗ-21063, д.н.з. НОМЕР_1 , був ОСОБА_10 , а не ОСОБА_7 .

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційних скарг та просила залишити судові рішення без змін, звернула увагу на характер пошкоджень транспортного засобу, а саме праву передню частину, яка має істотні пошкодження і саме на передньому пасажирському сидінні перебував потерпілий, який отримав тілесні ушкодження не сумісні з життям. В той час коли ОСОБА_7 перебував за кермом автомобіля та отримав лише легкі тілесні ушкодження.

Захисник просив касаційні скарги задовольнити, вказав на те, що судами не було враховано висновки спеціалістів, що слідчий у справі був не уповноважений підписувати обвинувальний акт оскільки не входив в групу слідчих. Судовий збір з засудженого стягнуто незаконно. В порушення закону, в якості співвідповідача не була залучена страхова компанія.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника засудженого та потерпілого підлягають частковому задоволенню.

При розгляді даного кримінального провадження Верховний Суд виходить з того, що згідност. 438 КПК, до компетенції суду касаційної інстанції не відноситься перевірка обставин, зазначених у статтях410, 411 КПК, щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, які оскаржуються у касаційних скаргах захисника засудженого та потерпілого.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою, а також за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Як передбачено у ч. 2 ст. 419 КПК, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, цивільний позов потерпілої задоволено частково.Вирок залишено без змін ухвалою апеляційного суду.

Рішення судів першої і апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 є законними, обґрунтованими й вмотивованими з огляду на положення статей 370, 373 КПК та містять належні, достатні мотиви й підстави їх ухвалення. А доводи захисника засудженого та потерпілого, наведені в їх касаційних скаргах, про не відповідність рішень фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність не є обґрунтованими.

Заслуговують на увагу лише доводи захисника засудженого в частині залучення співвідповідачем ПАТ Страхову компанію «Країна», а також про те, що в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається.

Суд першої інстанції належним чином проаналізував докази та цілком обґрунтовано дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 .

Зокрема, суд першої інстанції зробив такі висновки на підставі аналізу: протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою до нього та фотоілюстраціями від 21 травня 2017 року, акта обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 30 травня 2017 року, висновків експертів від 19 червня 2017 року № 3/496, від 12 червня 2017 року № 3/436, від 22 червня 2017 року № 477, від 27 червня 2017 року № 1343, від 29 червня 2017 року № 1364, 1332/35, від 12 вересня 2017 року № 103/3/558, пояснень засудженого, потерпілих, свідків та експерта, визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності ? достатніми.

При цьому суд апеляційної інстанції, за встановлених судом першої інстанції обставин, ретельно перевірив докази і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дії за ч. 2 ст. 286 КК.

Суд вмотивовано дав оцінку висновку експертів від 12 вересня 2017 року № 103/3/558, які вказують, що виявлені у ОСОБА_7 ушкодження характерні для особи, яка керувала транспортним засобом, а виявлені у ОСОБА_10 пасажиру автомобіля.

Як вбачається з постановлених рішень, суди врахували показання: потерпілого ОСОБА_17 , який, прибувши на місце аварії, побачив брата ОСОБА_18 , що перебував на пасажирському сидінні; свідка ОСОБА_19 , який вказав, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 сіли в транспортний засіб останнього і поїхали, за кермом був засуджений, а також, що ОСОБА_10 позвонив йому та сказав, що ОСОБА_7 привезе його додому; свідка ОСОБА_11 , який витягнув ОСОБА_20 , що лежав головою під «бардачком», із загнутою шиєю; свідкаОСОБА_21 про те, що ОСОБА_10 був у зігнутому стані на передньому пасажирському сидінні, із зігнутою до панелі головою; свідка ОСОБА_22 , який допомагав ОСОБА_23 витягувати ОСОБА_10 з транспортного засобу; експерта ОСОБА_16 , який підтвердив свій висновок від 12 вересня 2017 року №103/3/558, вказавши, що за кермом вказаного автомобіля перебував обвинувачений ОСОБА_7 , на передньому пасажирському сидінні під час ДТП був ОСОБА_10 , а на задньому сидінні ? ОСОБА_8 .Також експерт ОСОБА_16 підкреслив, що показання свідків чи будь-яких інших осіб на висновок комісійної експертизи не впливають, оскільки ключовими вихідними даними для їх висновку були тілесні ушкодження водія, пасажирів та механічні пошкодження транспортного засобу, за результатами яких експерти, що мають відповідну кваліфікацію, робили відповідні висновки.

Причини, чому не взято до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_24 та ОСОБА_14 , детально обґрунтовано судами. Так, до пояснень потерпілого ОСОБА_8 суд поставився критично, оскількив судових засіданнях потерпілий ОСОБА_8 неодноразово повідомляв, що зловживає спиртними напоями, в усьому підтримує захисників та ОСОБА_7 , який привозить його в судові засідання. Крім того, залежно від поставленого запитання змінював свої показання.

Критично оцінив суд показання свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14 , оскільки вони не бачили перебування ОСОБА_10 за кермом автомобіля за межами села та під час ДТП, яка сталася за межами села (за 1.52 км), і не були очевидцями події, а прибули на місце ДТП через деякий час.

Також не спростовують вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення показання свідка ОСОБА_12 , оскільки свідок повідомив суду, що, зі слів батька обвинуваченого ОСОБА_7 , під час ДТП за кермом транспортного засобу був засуджений.

Як встановлено судами, власником транспортного засобу є ОСОБА_7 . ОСОБА_10 не мав права керування. Даних, що останній керував транспортним засобом під час події, не встановлено.

Доводи про те, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст. 291 КПК, оскільки його підписано неуповноваженою особою, а тому ОСОБА_7 не набув статусу обвинуваченого, колегія апеляційного суду перевірила та визнала необґрунтованими, оскільки відповідні слідчі, в тому числі і слідчий СВ Пулинського ВП Новоград-Волинського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_25 , який складав обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні, згідно з постановою про призначення групи слідчих були визначені уповноваженою особою. З висновками колегії апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції.

Посилання на одночасний допит свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 є необґрунтованим, оскільки з касаційної скарги не вбачається, яка фактично відбулась процедура.

Доводи з приводу того, що суд безпідставно не взяв до увагивисновок спеціаліста від 4 лютого 2019 року № 38-40/19 і акт судово-медичного дослідження від 31 січня 2019 року, які повністю спростовують вину ОСОБА_7 , колегія апеляційного суду мотивовано визнала безпідставними. Так, спеціаліст судово-медичної експертизи, який у висновку ставить під сумнів, крім судово-медичної експертизи, також і транспортно-трасологічну експертизу, не має відповідної кваліфікації судового експерта в цій галузі. А акт судово-медичного дослідження є некатегоричним, оскільки в ньому зазначено, що в момент отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 міг бутина передньому пасажирському сидінні, а інших питань судово-медичному експерту Чуднівського МРВ СМЕ ОСОБА_26 поставлено не було, тому відповіді, чи міг бути ОСОБА_7 на місці водія, він на надавав.

Крім того, доводи у касаційних скаргах захисника засудженого і потерпілого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження є майже аналогічними доводам у його апеляційній скарзі, що були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Посилання захисника на те, що в обвинувальному акті не вказано повних анкетних відомостей ОСОБА_10 , та, що у вироку вказано, що засуджений не працює, що це не відповідає дійсності, не відноситься до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути кримінальне провадження й постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції пославшись на ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України зазначив, що стягненню з ОСОБА_7 в дохід держави підлягає судовий збір в розмірі 4500 грн.

Однак така позиція суду не узгоджується з висновками Верховного Суду висвітленими у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року, зі змісту якої убачається, що при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статтями 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо нього з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених цим Кодексом.

Що стосується доводів захисника, наведених у касаційній скарзі про те, що між засудженим та ПАТ Страхова компанія «Країна» був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, отже суд на його клопотання мав залучити цю компанію як співвідповідача, то колегія суддів вважає, що ці доводи заслуговують на увагу.

Так, відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Цивільний позов розглядаєтьсяу кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК, і при цьому застосовуються норми Цивільного кодексу України (далі ? ЦК).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Стаття 62 КПК передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року № 14-176 цс18, Верховний Суд відступив від висновку висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15.

Верховний Суд прийшов до висновку, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що 28 грудня 2016 року був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності між ОСОБА_7 та ПАТ Страхова компанія «Країна». Втім дана страхова компанія, незважаючи на клопотання захисника, не була залучена у проваджені як співвідповідач, всупереч положенням Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_7 наводив відповідні аргументи, які є аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Втім, суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги у даному кримінальному провадженні щодо вирішення цивільного позову належним чиним цих доводів не перевірив і не надав оцінки щодо правильності визначення суб`єкта матеріальної відповідальності, відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Таким чином, вивчивши доводи касаційних скарг, в частині вирішення цивільного позову та стягнення судового збору, касаційний суд визнає їх прийнятними та, що підлягають частковому задоволенню, а вирок та ухвала у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 підлягають скасуванню в частині вирішення цивільного позову.

Також підлягає виключенню із мотивувальної та резолютивної частин судових рішень вказівка про стягнення з ОСОБА_7 на користь держави судового збору в розмірі 4500 грн за цивільним позовом ОСОБА_9 .

Керуючись статтями 369, 376, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 439, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Червоноармійського районного суду Житомирської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 22 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову? скасувати, в цій частині призначити новий розгляд у судіпершої інстанціїв порядку цивільного судочинства.

Виключити із мотивувальної та резолютивної частин судових рішень вказівку про стягнення з ОСОБА_7 на користь держави судового збору в розмірі 4500 грн за цивільним позовом ОСОБА_9 , в іншій частині вирок та ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3