Ухвала

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 753/19164/17

провадження № 61-22091 ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Колесника О. М., від 15 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А. від 28 серпня 2019 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулося до суду з заявою, в якій просило замінити стягувача у виконавчому листі у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку») до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Заяву обґрунтовувало тим, що 06 лютого 2018 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитними договорами, у тому числі кредитним договором № IKCASHSTG.145473.001 від 24 липня 2013 року, який було укладено між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», як єдина особа, яка має право вимоги до боржника за указаним кредитним договором, звернулося до суду з даною заявою.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року заяву задоволено та замінено стягувача у даній цивільній справі, з ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»про заміну сторони у виконавчому проваджені, не врахували, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», у тому числі кредитного договору № IKCASHSTG.145473.001 від 24 липня 2013 року. Також вказує на те, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не є стороною у цивільній справі за позовом ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а тому суди не мали права надавати ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» статусу правонаступника стягувача.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Судами установлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2018 року у справі № 753/19164/17 позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 152 846,64 грн та судові витрати у розмірі 2 292,71 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 січня 2018 року в частині стягнення комісії скасовано, в частині визначення розміру заборгованості змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 111 739,14 грн. В решті рішення залишено без змін.

06 лютого 2018 року між ПАТ «Всеукраїнський банк Розвитку» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами № 103, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № IKCASHSTG.145473/001 від 24 липня 2013 року, укладеного між ПАТ «Всеукраїнський банк Розвитку» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

За своєю правовою природою заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження та її заміна новим кредитором проводиться за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як у межах відкритого виконавчого провадження, так й за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути здійснена на будь-якій стадії процесу.

Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», замінивши ПАТ «Всеукраїнський банк Розвитку», оскільки звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України.

Дані висновки відповідають правовому висновку, який викладений в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Перевіряючи доводи касаційної скарги заявника щодо її звернення до суду з позовом про скасування договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», у тому числі кредитного договору № IKCASHSTG.145473.001 від 24 липня 2013 року, Верховний Суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки зазначені заявником обставини не впливають на законність та обґрунтованість судових рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги та доданих матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Г. В. Кривцова

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник