-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 2-251/12
провадження № 61-2913св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»,
відповідачі: (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію,
треті особи: Орган опіки та піклування Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька Світлана Леонідівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2016 року у складі судді Грубіяна Є. О. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Широкової Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У липні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» за договором факторингу отримав права вимоги заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 0501/0208/88-015, укладеним 12 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 150 000 дол. США у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, з терміном повернення до 09 лютого 2018 року та сплатою 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
12 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 0501/0208/88-015-Р-1, відповідно до якого остання взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком за виконання зобов`язань ОСОБА_1 щодо повернення коштів, наданих ВАТ «Сведбанк» останньому відповідно до кредитного договору № 0501/0208/88-015 (пункт 1 договору поруки).
Позичальник взяті на себе зобов`язання не виконував, унаслідок чого станом на 30 березня 2011 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 137 267,70 дол. США та 67 854,38 грн пені, яка у добровільному порядку погашена не була.
На підставі вказаного ТОВ «ФК «Вектор плюс» просило зазначену суму заборгованості стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про визнання договору поруки припиненим.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ПАТ «Сведбанк» 12 листопада 2010 року відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України пред`явило боржникам, у томі числі і ОСОБА_2 , вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і вказало у вимозі, що ця заборгованість має бути погашена протягом 30 днів з дня отримання цієї вимога. Тим самим кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання.
За умови пред`явлення банком до боржника та поручителя вимог про дострокове виконання зобов`язання повернути кредит змінюється в односторонньому порядку строк і порядок виконання основного зобов`язання, а порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання.
Зазначила, що вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати договір поруки № 0501/0208/88-015-р-1 від 12 лютого 2008 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 припиненим.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання договору факторингу недійсним, визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.
Мотивував зустрічні вимоги тим, що 12 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 150 000 дол. США у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, з терміном повернення до 09 лютого 2018 року та сплатою 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
12 лютого 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого позичальник передав в іпотеку ВАТ «Сведбанк» належні йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 1 000 кв. м.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого, банк відступив фактору право вимоги стягнення заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0501/0208/88-015, загальна сума якої, станом на 28 листопада 2012 року, складала 206 684,26 дол. США.
Зазначає, що вказані договори укладенні з порушенням чинного законодавства, зокрема, статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому не можуть залишатися дійсними.
На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив визнати договір факторингу № 15, укладений 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», недійсним; визнати недійсними кредитний договір № 0501/02/08/88-015, укладений 12 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 , та договір іпотеки, укладений 12 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2016 року позов ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованість за кредитним договором № 0501/0208/88-015 від 12 лютого 2008 року в розмірі 137 267,70 дол. США, що еквівалентно 3 218 927,56 грн та 67 854,38 грн пені за даним кредитним договором.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» задоволено.
Визнано припиненим договір поруки № 0501/0208/88-015-р-1 від 12 лютого 2008 року.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з позичальника, враховувавши, що кредитний, іпотечний договори та договір фактору є чинними, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» є належним стягувачем, а заявлена сума обґрунтована, у зв`язку з цим задовольнив первісні позовні вимоги щодо ОСОБА_1 .
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , місцевий суд виходив з того, що, змінивши строк виконання зобов`язання за кредитним договором (частина друга статті 1050 ЦК України), кредитор був зобов`язаний подати позов до суду протягом шести місяців від цієї дати (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, позов подано до даного відповідача поза визначеним законом строком і до задоволення не підлягає.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору факторингу недійсним, визнання недійсними кредитного та договору іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його зустрічний позов.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі.
Вказує, що судами залишено поза увагою, що лист банку про передачу прав вимоги від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» ОСОБА_1 не отримував; ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не надав доказів придбання, а саме оплати, прав вимоги по кредитному договору від 12 лютого 2008 року; відсутність генеральної ліцензій на здійснення валютних операцій у ТОВ «ФК «Вектор Плюс», відсутність ліцензії на здійснення фінансових послуг, відсутність банківської ліцензії.
Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що факт проживання в будинку дитини на момент підписання іпотечного договору був відомий працівникам банку та нотаріусу, однак дозвіл на укладання договору іпотеки від органу опіки не надано.
Кредитний договір не містить сукупної вартості кредиту у грошовому вираженні, відсутні дати та суми траншів, договір укладений з численними порушеннями Закону України «Про захист прав споживачів».
Справа у суді касаційної інстанції переглядається лише в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору факторингу недійсним, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, а в іншій частині у касаційному порядку не переглядається відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, оскільки в частині позовних вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про стягнення заборгованості та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим судові рішення судів попередніх інстанцій у встановленому порядку до касаційного суду не оскаржені.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» просило суд касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
26 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд судді-доповідачу Коротенку Є. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0501/0208/88-015, згідно з умовами якого товариство зобов`язувалось надати позичальнику грошові кошти у розмірі 150 000 дол. США у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, з терміном повернення до 09 лютого 2018 року та сплатою 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 умов вищевказаного кредитного договору між ним та ВАТ «Сведбанк» 12 лютого 2008 року укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого позичальник передав в іпотеку ВАТ «Сведбанк» належні йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 1 000 кв. м, у цьому населеному пункті.
Згідно з копією довідки, виданої 25 січня 2008 року виконавчим комітетом Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, за вказаною адресою ніхто не був зареєстрований та не проживав.
ОСОБА_2 , як дружина позичальника і іпотекодавця ОСОБА_1 , надала згоду на укладення останнім кредитного договору, на передачу вказаної нерухомості, що набута ними під час перебування у шлюбі, в іпотеку та на укладання будь-яких змін та доповнень до договору іпотеки.
12 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 0501/0208/88-015-Р-1, відповідно до якого остання взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком за виконання зобов`язань ОСОБА_1 щодо повернення коштів, наданих ВАТ «Сведбанк» останньому відповідно до кредитного договору № 0501/0208/88-015 (пункт 1 договору поруки).
Листом-повідомленням № 923 від 12 листопада 2010 року позичальника та поручителя повідомлено про зміну умов кредитного договору № 0501/0208/88-015 від 12 лютого 2008 року, а саме - про необхідність у 30-денний строк з дня отримання даного повідомлення сплатити всю заборгованість за кредитним договором, яка, станом на 22 листопада 2010 року, складала 131 471,96 дол. США.
12 липня 2011 року ПАТ «Сведбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , додавши розрахунок, відповідно до якого, станом на 30 березня 2011 року, борг за кредитним договором становив 137 267,70 дол. США з яких: 117 410,51 дол. США - заборгованість за кредитом, 19 857,19 дол. США - заборгованість за процентами, 67 854,38 грн - заборгованість з пені.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого банк відступив фактору право вимоги стягнення заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0501/0208/88-015, загальна сума якої, станом на 28 листопада 2012 року, складала 206 684,26 дол. США.
28 листопада 2012 року між цими ж сторонами укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, зокрема, і за укладеним з ОСОБА_1 іпотечним договором від 12 лютого 2008 року.
21 грудня 2012 року ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» склали акт прийому-передачі документації за договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, згідно з яким фактор прийняв документи, якими підтверджується дійсність та наявність прав грошових вимог до боржників, зокрема, і до ОСОБА_1
14 грудня 2012 року представниками ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» надіслано ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 0501/0208/88-015 та повідомлено реквізити для сплати заборгованості новому кредитору.
29 квітня 2013 року ПАТ «Сведбанк» змінив своє найменування на ПАТ «Омега Банк».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.
Водночас щодо суб`єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).
Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 910/7038/17.
Установлено, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого, банк відступив фактору право вимоги стягнення заборгованості до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0501/0208/88-015, загальна сума якої, станом на 28 листопада 2012 року, складала 206 684,26 дол. США.
З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору.
Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
Матеріали справи містять повідомлення про повний розрахунок фактора із клієнтом у порядку та відповідно до встановлених умов договору, акт прийому-передачі за договором факторингу.
Отже, внаслідок укладення цього договору відбулася заміна кредитора, а саме - ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 12 лютого 2008 року № 0501/0208/88-015, позичальником згідно з яким є ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 1, частин першої, другої, четвертої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (зі змінами) право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Не заборонено законодавством стягнення боргу і у валюті зобов`язання.
Отже, зазначення у кредитному договорі надання кредитних коштів у іноземній валюті та набуття фактором права вимоги за таким кредитним договором не зобов`язує його отримувати ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, так як сам фактор не видає кредитні кошти, а лише набуває право вимоги сплати заборгованості.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Установлено, що відповідно до пункту 10.12 кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що перед укладанням кредитного договору банк надав ОСОБА_1 в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладанні кредитного договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, в повному обсязі.
Установлено, що відповідач за зустрічним позовом надав завірені копії заяв на отримання готівки, розпорядження про видачі грошових коштів та квитанції з підписами від імені ОСОБА_1 про отримання грошей в загальному розмірі 150 000 дол. США.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.
Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник мав можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
При таких обставинах суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Омега Банк» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію про визнання договору факторингу недійсним, визнання недійсними кредитного та договору іпотеки.
Суди в оскаржуваній частині правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що факт проживання в будинку дитини на момент підписання іпотечного договору був відомий працівникам банку та нотаріусу, однак дозвіл на укладання договору іпотеки від органу опіки не надано, не є обґрунтованими, оскільки цей правочин укладений батьком малолітнього, на укладення договору іпотеки давала згоду мати малолітнього. Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору факторингу недійсним, визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині не спростовують.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02 листопада 2016 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, треті особи: орган опіки та піклування Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька Світлана Леонідівна, про визнання договору факторингу недійсним, визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
скопійовано
-
скопійовано
-
