Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 569/13098/17

провадження № 61-2248св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Рівненська обласна дитяча лікарня» Рівненської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В. (суддя-доповідач), Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Рівненська обласна дитяча лікарня» Рівненської обласної ради (далі - КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня») про поновлення строку на оскарження наказів про накладення дисциплінарних стягнень, визнання протиправними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 07 листопада 2005 року вона працювала в КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» на посаді лікаря-офтальмолога офтальмологічного центру.

Наказом КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 02 серпня 2017 року №173-к її звільнено в зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України з посади лікаря-офтальмолога дитячого пункту травми ока та кабінету охорони зору офтальмологічного центру.

Підставами для звільнення стали: акт відсутності на робочому місці від 01 серпня 2017 року, протокол засідання профспілкового комітету від 31 липня 2017 року № 9, скарга ОСОБА_3 від 25 липня 2017 року, накази головного лікаря КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 16 лютого 2017 року № 17-з, від 20 березня 2017 року № 25-з, та від 10 квітня 2017 року № 47-з.

Позивач зазначала, що дисциплінарні стягнення у вигляді догани застосовані до неї без достатніх на те правових підстав, про їх існування їй було невідомо, пояснення за фактами, які стали підставою для накладення дисциплінарних стягнень їй надавати не пропонували.

Вважає наказ головного лікаря КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 02 серпня 2017 року №173-к про її звільнення незаконним, оскільки він прийнятий за сукупністю дисциплінарних стягнень та взагалі не містить обґрунтувань причин звільнення.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просила суд поновити строк на оскарження наказів КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 16 лютого 2017 року №17-з, від 20 березня 2017 року №25-з, від 10 квітня 2017 року №47-з «Про застосування дисциплінарного стягнення», визнати їх протиправними та скасувати, визнати протиправним та скасувати наказ КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 02 серпня 2017 року №173-к «Про звільнення лікаря-офтальмолога дитячого ОСОБА_1 », поновити її на посаді лікаря-офтальмолога дитячого пункту травми ока офтальмологічного центру КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» Рівненської обласної ради з 02 серпня 2017 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту винесення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки цього ж суду від 14 вересня 2018 року у складі судді Смолій Л. Д. позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено строк на оскарження наказів КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 16 лютого 2017 року № 17-з, від 20 березня 2017 року № 25-з, від 10 квітня 2017 року № 47-з «Про застосування дисциплінарного стягнення» відносно ОСОБА_1 .

Визнано незаконними та скасовано накази КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 16 лютого 2017 року № 17-з, від 20 березня 2017 року № 25-з, від 10 квітня 2017 року № 47-з «Про застосування дисциплінарного стягнення» про оголошення доган ОСОБА_1 та наказ КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» про звільнення лікаря-офтальмолога дитячого ОСОБА_1 від 02 серпня 2017 року № 173-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-офтальмолога дитячого пункту травми ока офтальмологічного центру КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня».

Стягнуто з КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» на користь ОСОБА_1 50 591,16 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 серпня 2018 року поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-офтальмолога дитячого кабінету охорони зору офтальмологічного центру КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статей 147-149, частини третьої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2018 року скасовано.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 серпня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 серпня 2018 року в частині скасування наказів КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 10 квітня 2017 року № 47-з «Про застосування дисциплінарного стягнення» про оголошення догани ОСОБА_1 та від 02 серпня 2017 року № 173-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» про скасування наказів від 10 квітня 2017 року № 47-з та від 02 серпня 2017 року № 173-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині скасування наказів КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 10 квітня 2017 року № 47-з про оголошення догани ОСОБА_1 та від 02 серпня 2017 року № 173-к про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може вважатись законним і обґрунтованим, а його висновки в цій частині не відповідають встановленим обставинам справи.

Апеляційний суд зауважив, що наказ від 10 квітня 2017 року № 47-з про застосування заходу дисциплінарного стягнення відповідає вимогам трудового законодавства, процедура його винесення дотримана, ступінь тяжкості враховано, він достатньою мірою відповідає вжитим заходам дисциплінарного стягнення, строки не порушенні, і тому, оскаржуваний наказ не може визнаватись незаконним та скасуванню не підлягає.

Також апеляційний виходив з того, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що попередні накази про оголошення доган, не можуть бути підставою для звільнення працівника при новому порушенні ним трудової дисципліни, оскільки при видачі наказу про звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України роботодавцем враховуються раніше ним застосовані заходи дисциплінарного стягнення відносно працівника, які не втратили юридичної сили за давністю та не зняті достроково, з дня їх накладення і до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

У іншій частині позовних вимог, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заявник посилається у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд залишив поза увагою, що роботодавцем не відібрано у неї пояснення щодо кожного проступку, за вчинення якого на неї накладено дисциплінарне стягнення, як того вимагають положення статті 149 КЗпП України.

Крім того апеляційний суд не звернув уваги на те, що існують розбіжності у найменуванні її посади, яка зазначена у наказі про її звільнення та відповідно записі у трудовій книжці.

Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою, що у фабулі наказу КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 10 квітня 2017 року № 47-з про оголошення їй догани не зазначено суті порушення, за яке на неї накладено дисциплінарне стягнення. В акті про відсутність її на роботі від 30 березня 2017 року працівниками закладу було встановлено, що вона ніби то була відсутня на роботі 30 березня 2017 року з 13 год. 20 хв. до кінця робочого дня, проте такий факт не підтверджений жодними доказами і такі докази відсутні в матеріалах справи, що апеляційний суд проігнорував при розгляді апеляційної скарги. В акті вказано , що за даними реєстратури на прийом лікаря було видано 10 талонів, проте докази видачі таких талонів в матеріалах справи відсутні та вони не були на вимогу надані відповідачем.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У червні 2019 року КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» засобом поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просив постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 07 листопада 2005 року була прийнята на 0,5 ставки посади лікаря-офтальмолога дитячого кабінету охорони зору та на 0,5 ставки посади лікаря офтальмолога дитячого ургентного пункту травми ока.

04 червня 2012 року ОСОБА_1 переведена на 0,5 ставки посади лікаря-офтальмолога дитячого кабінету охорони зору та на 0,5 ставки посади ургентного лікаря офтальмолога дитячого пункту травми ока.

01 березня 2016 року назву посади позивача змінено на «лікар офтальмолог дитячий пункту травми ока».

Наказом КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 16 лютого 2017 року № 17-з за неналежне виконання пунктів 3.8, 3.13, 3.25 посадової інструкції лікаря-офтальмолога дитячого офтальмологічного центру позивачу ОСОБА_1 оголошено догану на підставі службової записки завідувача структурного підрозділу, лікаря-офтальмолога дитячого Піщука В. В. від 16 лютого 2017 року, акта про відмову надавати пояснення від 16 лютого 2017 року.

Наказом КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 20 березня 2017 року № 25-з про застосування дисциплінарного стягнення за неналежне виконання пункту 3.8, 3,23 розділу 3 посадової інструкції лікаря-офтальмолога дитячого офтальмологічного центру оголошено догану ОСОБА_1 на підставі колективного звернення працівників офтальмологічного центру до головного лікаря КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» Бойка В. Я., голови первинної профспілкової організації КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» Юзепчука В. І., голови комісії з трудових спорів ОСОБА_4 .

Наказом КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня»від 10 квітня 2017 року №47-з «Про застосування дисциплінарного стягнення», за неналежне виконання пункту 4.1 розділу 4, пункту 6.1 розділу 6 правил внутрішнього трудового розпорядку, ОСОБА_1 оголошено догану. Зі змісту наказу вбачається, що підставою винесення наказу стали акт про відсутність на роботі від 30 березня 2017 року, акт про відмову в наданні письмових пояснень від 30 березня 2017 року, акт про відмову підписати акт про відмову в наданні письмових пояснень від 30 березня 2017 року.

Наказом КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 02 серпня 2017 року № 173-к ОСОБА_1 , лікаря-офтальмолога дитячого пункту травми ока та кабінету охорони зору Офтальмологічного центру звільнено з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. Підставою для звільнення стали акт відсутності на робочому місці від 01 серпня 2017 року, протокол засідання профспілкового комітету від 31 липня 2017 року № 9, скарга ОСОБА_3 , наказ головного лікаря КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 16 лютого 2017 року № 17-з «Про застосування дисциплінарного стягнення», наказ КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня»від 20 березня 2017 року № 25-з «Про застосування дисциплінарного стягнення», наказ КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня»від 10 квітня 2017 року № 47-з «Про застосування дисциплінарного стягнення».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Пунктом 3 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (частина друга статті 148 КЗпП України).

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу частини третьої статті 149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 10 квітня 2017 року №47-з про оголошення догани ОСОБА_1 та наказу КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 02 серпня 2017 року №173-к про її звільнення, поновлення її на посаді та про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог та відмову у позові в цій частині.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо оскарження наказу КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 10 квітня 2017 року №47-з про оголошення догани ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що підставою для винесення цього наказу став факт відсутності позивача на роботі 30 березня 2017року у період з 13 год. 20 хв. до 15 год. 38 хв. Апеляційний суд значив, що факт відсутності 30 березня 2017 року на роботі визнано позивачем в письмових поясненнях, що містяться в матеріалах справи та стверджуються актом від 30 березня 2017року. Позивачеві було запропоновано надати пояснення, що підтверджується актом, проте вона від цього відмовилась. При цьому апеляційний суд наголосив, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач підтвердила, що її ознайомили із цим наказом, проте вона відмовилась ставили підпис про це, у зв`язку з чим і був складений відповідний акт.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо визнання незаконним і скасування наказу про звільнення позивача та про поновлення її на роботі, належним чином перевірив дотримання роботодавцем підстави звільнення працівника, та правильно зауважив, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що попередні накази про оголошення доган, не можуть бути підставою для звільнення працівника при новому порушенні ним трудової дисципліни, оскільки при видачі наказу про звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України роботодавцем враховуються раніше ним застосовані заходи дисциплінарного стягнення відносно працівника, які не втратили юридичної сили за давністю та не зняті достроково, з дня їх накладення і до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції неправильно було визначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2017 року по 27 серпня 2018 року в розмірі 73 897,20 грн.

Проте оскільки позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, у задоволенні яких судом апеляційною інстанцією відмовлено, а отже відсутні підстави для стягнення таких коштів, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у позові у цій частині.

В частині позовних вимог щодо про поновлення строку на оскарження наказів про накладення дисциплінарних стягнень, оскарження наказу КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» від 16 лютого 2017 року №17-з, від 20 березня 2017 року №25-з, про оголошення догани ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом перевірки в цій частині судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання заявника на невідповідність фактичним обставинам справи висновків апеляційного суду щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани та звільнення є необґрунтованими, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов