Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 161/5197/16-ц

провадження № 61-34062св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Апеляційного суду Волинської області від 24 липня 2017 року в складі колегії суддів: Данилюк В. А., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 18 травня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-А00/050/2006, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 24 760,00 дол. США. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за кредитним договором 18 травня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-А00/037/2006. Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 05 квітня 2016 року у нього утворилася заборгованість в сумі 15 356,85 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 квітня 2016 року складає 392 367,52 грн.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 15 356,85 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 квітня 2016 року складає 392 367,52 грн.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним.

В обґрунтування заявленого зустрічного позову ОСОБА_2 зазначила, що договір поруки від 18 травня 2006 року вона не підписувала, підпис, що міститься у графі «Поручитель» їй не належить, про наявність вказаного договору поруки їй стало відомо після отримання позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» та зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту позовної заяви вбачається, що ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником АКБ «Райффайзен банк Україна», проте підстави такого правонаступництва банком як у позовній заяві, так і під час розгляду справи в суді першої інстанції не зазначені, докази на підтвердження цих обставин суду також не надані.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову, ПАТ «ОТП Банк» оскаржило його в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 24 липня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 15 356,85 дол. США, що складається із залишку заборгованості за кредитом в розмірі 14 384,30 дол. США та відсотків за користування кредитом в сумі972,55 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ «ОТП Банк» надав до суду апеляційної інстанції копію витягу із статуту банку, з якого вбачається, що ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», яке в свою чергу є правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного комерційного банку «Райффайзен банк Україна». При цьому відповідно до розрахунку заборгованості, який наданий позивачем, позичальник не виконував належним чином взяті на себе договірні зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої відповідачі не спростували належними та допустимими доказами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У серпні 2017 року ОСОБА_3 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Волинської області від 24 липня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційним судом порушені норми процесуального права в частині прийняття на стадії апеляційного провадження нових доказів, не надано оцінки доводам ОСОБА_1 щодо ненастання строку дострокового повернення заборгованості відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, а також залишено поза увагою доводи про неналежність розрахунку заборгованості, наданого ПАТ «ОТП Банк» на обґрунтування суми стягнення.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про закриття касаційного провадження в зазначеній цивільній справі відповідно до положень статті 396 ЦПК України.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що спір врегульований у позасудовому порядку.

Враховуючи те, що у разі закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається, Верховний Суд направив на адресу заявника лист, в якому пропонував надіслати на адресу суду уточнене клопотання, в якому чітко викласти прохальну частину із зазначенням процесуальної дії відповідно до положень статті 398 ЦПК України, оскільки такого процесуального інституту як закриття провадження у справі вказана норма не містить, вказавши при цьому про обізнаність із наслідками прийняття судом касаційної інстанції відмови від поданої касаційної скарги.

Заявник не направив уточнене клопотання на підставі вказаного листа Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду заяви про закриття касаційного провадження у справі

Враховуючи те, що клопотання про закриття провадження у справі заявником не уточнено, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні, оскільки у разі закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

За положеннями частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що 18 травня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-А00/050/2006, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 24 760,00 дол. США на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами. У забезпечення виконання зобов`язання позичальника за вказаним кредитним договором, 18 травня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Зі змісту позовної заяви банку вбачається, що ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником АКБ «Райффайзенбанк Україна». ПАТ «ОТП Банк» надав до суду апеляційної інстанції копію витягу із статуту банку, з якого вбачається, що ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ «ОТП Банк», яке в свою чергу є правонаступником усіх прав та обов`язків АКБ «Райффайзенбанк Україна».

Боржник належним чином не виконував взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість, у зв`язку з чим 24 березня 2016 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з залишку заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом, проте вказана вимога залишена без виконання, а тому банк звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості.

У матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статі 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, згідно з якою зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На підставі статті 57 ЦПК України, в редакції, чинній на момент розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Для правильного вирішення спору щодо стягнення заборгованості судам необхідно надати юридичну оцінку обґрунтованості та правильності розрахунку заборгованості в системному зв`язку з дослідженням інших доказів у справі і лише після цього вирішувати питання по суті заявлених позовних вимог.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, які мають виключне значення для правильного вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» та стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості за кредитним договором у розмірі, визначеному позивачем в розрахунку заборгованості.

Доводи касаційної скарги про неналежність розрахунку заборгованості, наданого ПАТ «ОТП Банк» на обґрунтування суми заборгованості за кредитним договором, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач у силу вимог статті 10 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу свої заперечень, не спростував належними та допустимими доказами наданий позивачем розрахунок.

Посилання у касаційній скарзі на недотримання банком вимог щодо дострокового повернення заборгованості відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема досудовою вимогою, направленою банком на адресу ОСОБА_1 25 березня 2016 року, та як наслідок зверненням до суду з цим позовом через її невиконання.

Доводи касаційної скарги про безпідставне прийняття апеляційним судом нових доказів та скасування на їх основі рішення суду першої інстанції, не ґрунтуються на законі, оскільки саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішувати, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, а тому для того щоб ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення апеляційний суд прийняв надані позивачем документи, які підтверджують його правонаступництво прав та обов`язків за договорами, укладеними з відповідачами.

Крім того, у позовній заяві позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на правонаступництво, а тому надання статуту банку з метою підтвердження права на звернення до суду не можна вважати новими доказами у розумінні статті 57 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 24 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик