Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 524/5152/15-ц

провадження № 61-8862сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого (судді-доповідача) - Синельникова Є. В.,

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,

Сімоненко В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Сокуренко Наталія Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Пікуля В. П., Прядкіної О. В., від 18 травня 2016 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк», банк), яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 27 травня 2008 року № PLRPGK0000000002 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 782,73 доларів США строком до 27 травня 2018 року у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач має заборгованість.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 34 511,15 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 20 травня 2015 року становить 733 361,99 грн, яка складається з: 20 385,39 доларів США - заборгованості по кредиту; 1 120,32 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 6 807,93 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також 11,76 доларів США - штрафу (фіксована частина) та 1 642,83 долари США - штрафу (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, у складі судді Савічева В. О., від 09 листопада 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 травням 2008 року № PLRPGK0000000002 у розмірі 34 511,15 доларів США, що в еквіваленті складає 733 361,99 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором та наданого банком розрахунку, зазначивши, що спір між сторонами з приводу розрахунку заборгованості відсутній.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 09 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову

ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 травня

2008 року № PLRPGK0000000002 у сумі 20 041,75 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 18 травня 2016 року становить

506 455,02 грн та складається з: 15 498,83 доларів США - заборгованості по тілу кредиту, що згідно офіційного курсу НБУ становить 391 655,43 грн

та 4 542,92 доларів США - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, що згідно офіційного курсу НБУ становить 114 799,59 грн, та

25 572,75 грн штрафу. У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що умови

пункту 8.4 спірного кредитного договору щодо встановлення пені у розмірі 0,15 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання, а також пункту 7.2 щодо винагороди банку за додатковий моніторинг погашення кредиту, пункту 8.1 щодо винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів є несправедливими, мають наслідком дисбаланс прав і обов`язків на шкоду позичальнику, а тому є недійсними з моменту укладення договору. З урахуванням суми заборгованості, вказаної у додатковій угоді від 16 серпня 2013 року, суд апеляційної інстанції зменшив розмір заборгованості за кредитом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення кредитного договору та додаткових угод до нього обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін. Банк вказав, що правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, договір укладено з дотриманням положень законодавства. Вимог про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього чи їх частин ОСОБА_1 не заявляв. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у стягненні пені й комісії та дійшов помилкового висновку щодо нікчемності положень договорів, якими передбачено їх нарахування. Суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив заборгованість за тілом кредиту.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується лише у частині відмови у задоволенні позовний вимог. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу статті 400 ЦПК України касаційному перегляду не підлягає.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві (запереченнні) представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить у задоволенні касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

02 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року справу № 524/5152/15-ц прийнято до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що згідно кредитного договору № PLRPGK0000000002

від 27 травня 2008 року ПАТ КБ «Приватбанк» надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 27 травня 2008 року по 27 травня 2018 року у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 19 110,03 доларів США на наступні цілі: у розмірі 15 тис. доларів США на придбання нерухомості, у розмірі 450 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 257,73 доларів США - страхування майна; 75 доларів США - особисте страхування, а також у розмірі 3 327,30 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбаченому пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту; винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів.

Відповідно до пункту 8.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає іпотека будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до графіку погашення кредиту щомісячний платіж визначено в розмірі 298,19 доларів США.

Додатковою угодою від 24 жовтня 2011 року до вказаного кредитного договору зменшено суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, на суму 3 095,29 доларів США. Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених у графіку погашення кредиту, понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі 3 095,29 доларів США. Пункт 8.1 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої сума кредиту визначена в розмірі

23 732,36 доларів США.

Додатковою угодою від 16 вересня 2013 року суму заборгованості зменшено на 6 135,64 доларів США, що є пенею, та змінено редакцію пункту 8.1 договору щодо розміру непоновлювальної лінії у розмірі

28 762,84 доларів США. Погоджено, що сплата заборгованості здійснюється згідно графіку погашення кредиту (додаток до цієї додаткової угоди).

Згідно з пунктом 7.2 кредитного договору від 27 травня 2008 року при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еківаленті по курсу НБУ на дату сплати.

За змістом пункту 8.1 кредитного договору від 27 травня 2008 року банк зобов`язаний надати позичальнику кредитні кошти у тому числі на сплату винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів.

Відповідно до пункту 8.4 кредитного договору від 27 травня 2008 року при порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, але не менше 1 грн.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованість відповідача за спірним кредитним договором станом на 20 травня 2015 року становить

733 361,99 грн, яка складається з: 20 385,39 доларів США - заборгованості по кредиту; 1 120,32 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 6 807,93 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також 11,76 доларів США - штрафу (фіксована частина) та 1 642,83 долари США - штрафу (процентна складова)

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що умови пункту 8.4 спірного кредитного договору щодо встановлення пені у розмірі 0,15 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання, пункту 7.2 щодо винагороди банку за додатковий моніторинг погашення кредиту, пункту 8.1 щодо винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів - несправедливі та мають наслідком дисбаланс прав та обов`язків на шкоду позичальника, а тому є недійсними з моменту укладення договору. Рішення місцевого суду в частині стягнення пені у розмірі

6 807,93 доларів США та стягнення комісії в розмірі 1 120,32 доларів США скасовано, у задоволенні цих вимог банку відмовлено.

Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі

№ 486/1882/15-ц (провадження №61-10481св18), зазначивши, що сплата коштів за обслуговування кредиту, тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою кредитного договору, а тому ця плата не підлягає стягненню з позичальника. Зважаючи на розмір окремих складових кредитної заборгованості, позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з позичальника заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 269,65 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором у розмірі 96,34 доларів США є безпідставними, а тому визнані такими, що задоволенню не підлягають.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 травня 2019 року у справі № 159/4809/17 (провадження № 61-42819св18) з посиланням на постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 дійшов висновкупро те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

У той же час, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 607/4753/16-ц (провадження № 61-1332св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про залишення без змін рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року, якими стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 29 січня 2008 року № TEAWG40000002983 у сумі 25 696,18 доларів США, що еквівалентно 666 815,97 грн, яка складається з: 13 370 ,79 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, що еквівалентно 346 972 грн; 7 756,92 доларів США - заборгованість за процентами, що еквівалентно 201 292,13 грн; 2 068,47 доларів США - заборгованість з комісії, що еквівалентно 53 676,80 грн; 2 000 доларів США - пені, що еквівалентно 51 900 грн; 500 доларів США - штраф, що еквівалентно

12 975 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 403 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої

статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України

від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК Українипринципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено номативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на зазначене, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною трерьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Таким чином, позовні вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією є необгрунтованими з вищевказаних підстав і до задоволення не підлягають.

З урахуванням наведеного, висновок суду апеляційної інстанції про те, що умови пунктів 7.2, 8.1, 8.4 кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 рокує недійсними у зв`язку із їх несправедливістю (за відсутності відповідних позовних вимог) не може вважатись таким, що узгоджується з вищепереліченими нормами матеріального права.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені необхідно зазначити наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 5.3 кредитного договору від 27 травня 2008 року передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5%

від суми позову.

Крім того, у пункті 8.4 кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником зобовязань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми протсроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочення, але не менше 1 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

З урахуванням того, що судовим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф за порушення виконання грошових зобов`язань, у задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені належить відмовити.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного зменшення судом апеляційної інстанції суми заборгованості за кредитом відхиляються, оскільки суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви при дослідженні розрахунку заборгованості.

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У відповідності до частин першої-третьої 55 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною трерьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок

Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів»(будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення єдності правозастосовчої практики, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційногоцивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року, виклавши її у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

В. М. Сімоненко

М. Є. Червинська