Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 607/6008/17

провадження № 61-8000св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, виплати за затримку при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Ткач О. І., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1989 року працювала в Тернопільському «Домобудівничому комбінаті», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» (далі - ТОВ «Домобудівник»), на посаді прибиральниці.

У жовтні 2015 року мав місце конфлікт між засновниками ТОВ «Домобудівник» щодо володіння частками в статутному фонді, управлінням товариством, у зв`язку з чим неодноразово мали місце силові захоплення адмінбудинку підприємства, зміна керівника і зміна місцезнаходження самого товариства, що призвело до недопущення працівників до виконання своїх трудових обов`язків.

Починаючи з жовтня 2015 року до березня 2017 року їй не виплачувалася заробітна плата, тому вона звернулася до Управління Держпраці у Тернопільській області із заявою, в якій просила провести перевірку щодо затримки виплати заробітної плати.

У квітні 2017 року вона отримала відповідь із якої дізналася про те, що наказом ТОВ «Домобудівник» від 14 червня 2016 року № 16/06/7-3 її було звільнено з роботи 14 червня 2016 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Вказала, що копію наказу про звільнення їй вручено не було, трудової книжки та будь-якого розрахунку при звільненні вона не отримувала.

Також зазначила, що в TOB «Домобудівник» створена та функціонує профспілкова організація, однак всупереч вимог частини першої статті 43 КЗпП України відповідач не звертався до профспілкової організації про надання згоди на її звільнення, тому відповідач звільнив її незаконно з порушенням порядку, встановленого статтями 147, 149 КЗпП України.

Враховуючи викладене,ОСОБА_1 просила: визнати незаконним наказ голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» від 14 червня 2016 року №16/06/7-3 про звільнення її з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді прибиральниці у ТОВ «Домобудівник» з 15 червня 2016 року; стягнути з TOB«Домобудівник» на свою користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі з 01 жовтня 2015 року (день відправлення її у вимушену відпустку у зв`язку з простоєм підприємства) до 14 червня 2016 року (день звільнення її з роботи за прогул) в сумі 12 611,25грн, а всього з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у разі несвоєчасної її виплати - 15 956,59грн; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 червня 2016 року до 12 березня 2018 року в сумі 30 993,75 грн та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5 130 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» від 14 червня 2016 року №16/06/7-3 про звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прибиральниці ТОВ «Домобудівник» з 15 червня 2016 року.

Стягнуто з ТОВ «Домобудівник» на користь ОСОБА_1 40 042,50 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів, та 7 050 грн заборгованості із заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року до 14 червня 2016 року з урахуванням встановлених законодавством України податків та зборів.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та заборгованості із заробітної плати за один місяць піддано до негайного виконання.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач розірвав трудовий договір із позивачем за пунктом 4 статті 40 КЗпП України без додержання вимог статті 43 КЗпП України, пункту 10 статті 247 КЗпП України, частин першої, четвертої статті 149 КЗпП України, при цьому не дотримав прав та гарантій наданих працівникові КЗпП України. Зокрема, ОСОБА_1 адміністрацією ТОВ «Домобудівник» не було доведено належним чином про зміну її робочого місця, як наслідок складання адміністрацією акту про відсутність позивача на робочому місці. При цьому, суд вважає, що обов`язок такого доведення належним чином покладається лише на роботодавця, а саме по собі відправлення відповідачем на адресу позивача рекомендованих листів про зміну робочого місця, проходження інструктажу та перевірки знань з охорони праці та дачі пояснень щодо причин відсутності при проходженні інструктажу та перевірки знань з охорони праці та відсутності на робочому місці, не може слугувати підставою для її звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час звільнення позивача з роботи ТОВ «Домобудівник» допущено порушення вимог статті 116 КЗпП України та не проведено виплату ОСОБА_1 усіх належних сум при звільненні, зокрема не виплачено компенсацію за невикористані відпустки, проте законодавством про працю України не передбачено повернення працівником грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки в разі поновлення його на роботі.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Домобудівник» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ТОВ «Домобудівник» подало касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не застосовано до спірних правовідносин позовну давність. Відповідачем неодноразово надсилалися позивачу листи із повідомленням про нову адресу місця роботи та вимогою прибути на товариство. Таким чином відсутність позивача на роботі була зумовлена не поважними причинами, а небажанням продовжувати роботу у ТОВ «Домобудівник». Суди не врахували, що обов`язок отримувати поштову кореспонденцію є обов`язком отримувача і відповідачем було вчинено всі необхідні дії для повідомлення про це позивача. Особа має право знати про стан своїх справ і не отримувавши будь-яких виплат з листопада 2015 року позивач мала можливість поцікавитися у відповідача станом своїх справ.

При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток за період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Судами дану норму закону не враховано та не досліджено чи працювала позивач за період з 14 червня 2016 року до 13 вересня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» від 14 червня 2016 року за № 16/06/7-3 ОСОБА_1 звільнено із посади прибиральниці з 14 червня 2016 року за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Згідно з актом № 21/5-16, складеним заступником директора ТОВ «Домобудівник», головним інженером та виконавчим директором, прибиральниця ОСОБА_1 була відсутня на роботі 07 червня 2016 року без поважних причин з 09 год 00 хв до 17 год 30 хв впродовж всього робочого дня.

Наказом голови комісії з припинення ТОВ «Домобудівник» від 12 березня 2016 року за № 12/03/16-1 «Про припинення виробничого простою» припинено робочий простій на підприємстві та встановлено початок роботи з 14 березня 2016 року.

Доказів про ознайомлення із вказаними наказами позивача відповідачем не надано.

Листами від 11 березня 2016 року № 11/03/16-3, від 21 березня 2016 року, від 29 березня 2016 року, від 01 квітня 2016 року № 01/04/16-27 ОСОБА_1 з описом вкладення направлялися повідомлення про необхідність з`явитися за адресою: АДРЕСА_1 поверх, для проходження інструктажу та перевірки знань з охорони праці та від 08 червня 2016 року для дачі пояснень щодо причин відсутності при проходженні інструктажу та перевірки знань з охорони праці і відсутності на робочому місці, проте доказів, які б підтверджували отримання нею вказаних листів та ознайомлення із зміною її робочого місця, відповідачем не надано.

ОСОБА_1 була членом профспілкової організації ТОВ «Домобудівник».

Згідно з витягом із протоколу № 2 засідання профспілкового комітету профспілкової організації ТОВ «Домобудівник» від 03 серпня 2017 року, наданого на виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду у даній справі, профспілковий комітет профспілкової організації ТОВ «Домобудівник» згоди на звільнення ОСОБА_1 не надав.

Згідно з табелями обліку робочого часу ТОВ «Домобудівник», складеного виконавчим директором ТОВ «Домобудівник» ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2015 року по дату звільнення ОСОБА_1 , проставлено відмітки про простої та прогули на робочому місці.

Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу за номером облікової картки позивача, останній нараховано у квітні 2016 року - 1 400 грн, у травні 2016 року - 1 450грн, з червня 2016 року відомості про нарахування відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 червня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

29 липня 2019 року справа № 607/6008/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (статті 149 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 4статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Згідно з частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Частиною третьою статті 252 КЗпП України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Отже системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації або його керівником, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13 та від 25 березня 2014 року у справі № 21-44а14.

Судами встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не було отримано згоди на її звільнення як члена профспілкового комітету профспілкової організації ТОВ «Домобудівник».

Разом з тим, згідно з частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Пленумом Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що суд, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Отже як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення при час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18).

Виконуючи вимоги частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, місцевий суд ухвалою від 01 серпня 2017 року запитав згоду чи відмову у наданні згоди первинної профспілкової організації ТОВ «Домобудівник» на звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та зупинив провадження у справі.

Профспілковий комітет ТОВ «Домобудівник» листом від 09 серпня 2017 року № 40 повідомив суд про те, що він не дає згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді прибиральниці ТОВ «Домобудівник», дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статей 43, 252 КЗпП України.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивача не було належним чином повідомлено про зміну робочого місця, на порушення частини першої статті 149 КЗпП України роботодавцем від позивача не було відібрано письмових пояснень з приводу її відсутності на робочому місці 07 червня 2016 року та не було ознайомлено з наказом про її звільнення від 14 червня 2016 року. Доказів вручення копії наказу про звільнення позивачу ТОВ «Домобудівник» не надано.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Визнавши незаконними дії та рішення роботодавця щодо звільнення позивача, суд першої інстанції, з рішенням кого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин позовну давність є безпідставними з огляду на таке.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Згідно з приписами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 трудову книжку та копію наказу у день звільнення не отримала. Копію наказу їй не вручено. Відповідачем протилежне не доведено. Тому, строк на звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України позивачем не пропущений.

З урахуванням того, що інші аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2019 рокубуло зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 червня 2019 року в частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити їх виконання.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржувалося в касаційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог, тому і переглядалося Верховним Судом лише в цій частині.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівник» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 вересня 2018 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 01 березня 2019 року в частині, що не підлягає негайному виконанню.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська