Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 753/21820/17

провадження № 61-15195св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Служба безпеки України,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Служби безпеки України, яка підписана представником Ярком Олександром Юрійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Служба безпеки України звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про виселення зі службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення,

Позов мотивований тим, що згідно з ордером № 1677 від 30 березня 2000 року співробітнику СБУ ОСОБА_3 на період виконання ним службових обов`язків надана службова квартира АДРЕСА_1 , на родину з трьох осіб ( ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 , 1997 року народження). У 2006 році шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, рішенням ЖПК ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5 колишня дружина з сином зняті з квартирного обліку.

Позивач вказував, що Рішенням Житлово-побутової комісії Центрального управління СБУ від 01 грудня 2015 року ОСОБА_3 надана однокімнатна квартира АДРЕСА_2 зі зняттям його з квартирного обліку. Після отримання ОСОБА_3 житлового приміщення для постійного проживання, колишні члени його сім`ї не набувають самостійного права на проживання у службовому приміщенні і втрачають право користування ним, а тому підлягають виселенню без надання іншого житла. Оскільки після отримання наймачем (співробітником СБУ) житлового приміщення у постійне користування колишні члени його сім`ї не набувають самостійного права на користування службовим житловим приміщенням і втрачають право користування ним, останні підлягають виселенню без надання іншого житла. Відповідачі не є членами сім`ї ОСОБА_3 і не належать до жодної категорії осіб, яким може бути надано службове жиле приміщення. Безпідставне проживання відповідачів у службовій квартирі порушує права позивача.

Служба безпеки України просила виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення та стягнути з відповідачів судові витрати в сумі 1 600 грн.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до Служби безпеки України, третя особа - ОСОБА_3 , про зобов`язання надати житло.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_3 є його батьком, і військовослужбовцем СБУ України з 1995 року, з грудня 1995 року в складі сім`ї (він, дружина, син) перебував на квартирному обліку в Центральному управлінні СБУ за списком позачергового забезпечення житлом. 30 березня 2000 року ОСОБА_3 та членам його сім`ї видано ордер на право зайняття службового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , в якому він зареєстрований з 16 червня 2000 року. Іншого житла він не має. 26 квітня 2006 року його знято з квартирного обліку у зв`язку з розірванням шлюбу між батьками.

Відповідно до пункту 3.15 наказу СБУ від 06.11.2007 № 792 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей жилих приміщень», співробітники та члени їх сімей знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, унаслідок чого відпала потреба в наданні житла; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту; засудження до позбавлення волі за вироком суду, що набрав законної сили, крім випадків звільнення від покарання чи відбування; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством. Зазначені підстави для зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку не виникли.

01 грудня 2015 року ОСОБА_3 на одного надано однокімнатну квартиру в м. Києві. На момент надання житла його батьку ОСОБА_1 був неповнолітнім. СБУ незаконно не було виділено йому житло при наданні квартири ОСОБА_3 , чим порушено його права.

ОСОБА_1 просив зобов`язати Службу безпеки України надати житло.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Дарницького районного суду м. Києва в складі судді: Коренюк А. М., від 06 лютого 2019 року позовні вимоги Служби безпеки України задоволено. Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зі службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира є службовою, перебуває у відомчому житловому фонді Служби безпеки України. Відповідно до пункту 20 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, відповідно до якого військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове приміщення у разі одержання або придбання житла для самостійного проживання, з урахуванням правил про договір найму жилого приміщення та рішення ЖПК ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5 про зняття ОСОБА_2 - як колишню дружину ОСОБА_3 , та його сина ОСОБА_1 з квартирного обліку, яке ніким не оскаржувалось, й після отримання ОСОБА_3 житлового приміщення для постійного проживання, колишні члени його сім`ї не набувають самостійного права на проживання у службовому приміщенні і втрачають право користування ним, а тому підлягають виселенню без надання іншого житла.

При відмові в задоволенні зустрічного позову суд вказав, що ОСОБА_1 хоча й перебував на квартирному обліку, проте був знятий з такого обліку 26 квітня 2006 року. Дійсно на час зняття ОСОБА_1 , 1997 року народження, з квартирного обліку, він був неповнолітнім, при цьому оскільки шлюб між його батьками розірвано, його права як неповнолітньої особи захищалися його законними представниками - батьками. Рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку ним не оскаржено й не оскаржується наразі. Відповідно особа, яка знята з квартирного обліку за списком позачергового забезпечення житлом, не може претендувати на отримання житла.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року в частині задоволення позову Служби безпеки України про виселення ОСОБА_1 зі службового житлового приміщення та стягнення судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позову Служби безпеки України до ОСОБА_1 про виселення зі службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, стягненні судових витрат відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 вселився в спірне службове житлове приміщення на підставі спеціального ордеру у якості члена сім`ї наймача цього житлового приміщення, постійно проживає в ньому та зареєстрований там, іншого житла не має. «Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (рішення у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» від 02 грудня 2010 року, заява № 30856/03, § 41 та § 44). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Позивачем не аргументована ні мета, яку він переслідував, подавши позову про виселення без надання іншого житлового приміщення, ні співмірність такого виселення відповідній меті. При цьому обґрунтування пропорційності виселення поставленій меті Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року). Подання позову про виселення ОСОБА_1 , що не має іншого житла, без надання іншого житлового приміщення з тих підстав, що він втратив право на користування службовим приміщенням у зв`язку з розірванням шлюбу між його матір`ю та батьком - співробітником СБУ, якому воно було надано на період виконання службових обов`язків та якому вирішено надати однокімнатну квартиру на одного, із зняттям з квартирного обліку, не відповідає принципу пропорційності. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про зобов`язання СБУ ОСОБА_1 надати житло ОСОБА_1 , оскільки рішенням Житлово-побутової комісії ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року № 5 колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 з сином ОСОБА_5 , 1997 року народження, виключені з квартирного обліку. Законність рішення щодо зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку оскаржено у встановленому законом порядку не було. Доказів того, що ОСОБА_1 на час розгляду справи в суді перебував на квартирному обліку суду також надано не було.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року Служба безпеки України засобами поштового зв`язку подала до касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_6, на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що безпідставне тривале зайняття відповідачем службового житлового приміщення також порушує права інших військовослужбовців СБУ, які мають право на його одержання у встановленому порядку. В даному випадку, виселення особи із житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві (стаття 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод). Виселення ОСОБА_1 передбачене спеціальною правовою нормою, яка поширюється на нього (пунктом 5.16. Інструкції № 792), а легітимна мета передбачає передачу співробітнику СБУ службового житлового приміщення, який не забезпечений постійним житлом в м. Києві. Необхідність у демократичному суспільстві стосується виконання державою взятих на себе зобов`язань із соціально-економічного забезпечення військовослужбовців, включаючи надання пільг, гарантій та компенсацій у зв`язку із проходженням ними військової служби (Розділ V Закону України «Про Службу безпеки України»). Правомірність вимог СБУ щодо виселення ОСОБА_1 з службового житлового приміщення також підтверджується судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні «Садов`як проти України» (заява № 17365/14) зазначив, що підстав для подальшого проживання колишніх членів сім`ї військовослужбовця після розірвання шлюбу не було, оскільки будь-яке право на тимчасове проживання у відповідному житловому приміщенні було тісно пов`язане зі статусом військовослужбовця другого заявника (пункти 25, 33).Суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи неможливість виселення відповідача зі службового житлового приміщення зазначав, що його виселення є неможливим, оскільки іншого житла у ОСОБА_1 не має, житлового приміщення для постійного проживання або грошової компенсації він не отримував, а житло у власність він не набував. Однак такі висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на чинному законодавстві, оскільки в чинному законодавстві не передбачено таких підстав та гарантій, що унеможливлюють виселення.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що Служба безпеки України оскаржує постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову Служби безпеки України до ОСОБА_1 про виселення зі службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, стягненні судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що після вселення у 2000 році в указане житло є для ОСОБА_1 єдиним житлом. Саме це житло задовольняє потреби необхідні для фізичного існування, забезпечує можливість навчання та роботи. Таким чином, ОСОБА_1 має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві...» (Справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» заява № 30856/03, § 42, ЄСПЛ). Будь-яких доказів обґрунтованості втручання чи легітимності мети позивачем не надавалося.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 перебуває на дійсній військовій службі в СБУ.

На підставі розпорядження Старокиївської районної державної адміністрації від 22 лютого 2000 року № 141 ОСОБА_3 , як співробітнику СБУ, сім`я якого складається з трьох осіб: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_1 (син), видано ордер № 1677 від 30 березня 2000 року, і надано службове приміщення з двох кімнат жилою площею 29,7 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 .

У спірній квартирі з 16 червня 2000 року зареєстровані та поживають ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ( дружина) та ОСОБА_1 (син), 1997 року народження.

Відповідно до витягу з протоколу № 5 засідання Житлово-побутової комісії ЦУ СБУ від 26 квітня 2006 року, ОСОБА_3 , підполковник ГУ «А», в органах безпеки з 1995 року. складом сім`ї три особи (він, дружина, син) перебуває на квартирному обліку в ЦУ СБУ з 29 грудня 1995 року за списком позачергового забезпечення житлом згідно з пунктом 3.4 наказу Голови СБУ № 11/ДСК-93. У зв`язку з розірванням шлюбу звернувся з рапортом щодо виключення з квартирного обліку колишньої дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_5 , 1997 року народження. Вирішено: вважати ОСОБА_3 на квартирному обліку одного з 29 грудня 1995 року за списком позачергового забезпечення житлом виключивши з квартобліку колишню дружину та сина. Підстава: свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 14 лютого 2006 року.

Згідно витягу з протоколу № 17 засідання Житлово-побутової комісії Центрального управління СБУ від 01 грудня 2015 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо речових прав на нерухоме майно у ОСОБА_3 відсутні. Комісія постановила надати ОСОБА_3 на одного однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , із зняттям з квартирного обліку у Центральному управлінні СБУ. Житло надається за умови здачі СБУ службової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що«коли національні органи судової влади дійшли висновку, що вселення не відповідало чинним правовим положенням, вони надали цьому аспекту першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Крім того, жодним чином не було розглянуто такі питання, як те, що з моменту вселення заявників разом із другим заявником до спірного житлового приміщення пройшло дванадцять років; та, що заявники виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади їх наймачами та, що протягом усього відповідного періоду вони добросовісно сплачували всі платежі, пов`язані з найманням. Підхід, застосований національним судами, сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників. Із цього приводу суд звертає увагу на аргумент Уряду, що будь-яке право на тимчасове зайняття відповідного житлового приміщення було тісно пов`язане зі статусом військовослужбовця другого заявника та, що це право було втрачено у зв`язку з його звільненням з військової служби. Суд у принципі готовий визнати, що цей аргумент міг бути важливим для вирішення питання щодо пропорційності. Проте його не було включено до обґрунтування національного суду, який ухвалив рішення про виселення. Отже, аргументи Уряду з цього приводу мають бути відхилені. Суд уже констатував порушення статті 8 Конвенції в інших справах, коли у контексті провадження щодо виселення заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання. Суд не знаходить підстав, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, Суд доходить висновку, що було порушення статті 8 Конвенції» (SADOVYAK v. UKRAINE, № 17365/14, § 32 - 35, ЄСПЛ, від 17 травня 2018 року).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 вселився в спірне службове житлове приміщення на підставі спеціального ордеру у якості члена сім`ї наймача цього житлового приміщення, постійно проживає в ньому та зареєстрований там, іншого житла не має. Подання позову про виселення ОСОБА_1 , що не має іншого житла, без надання іншого житлового приміщення з тих підстав, що він втратив право на користування службовим приміщенням у зв`язку з розірванням шлюбу між його матір`ю та батьком - співробітником СБУ, якому воно було надано на період виконання службових обов`язків та якому вирішено надати однокімнатну квартиру на одного, із зняттям з квартирного обліку, не відповідає принципу пропорційності.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення ОСОБА_1

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову Служби безпеки України до ОСОБА_1 про виселення зі службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, стягненні судових витрат,ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби безпеки України, яка підписана представником Ярком Олександром Юрійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову Служби безпеки України до ОСОБА_1 про виселення зі службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, стягненні судових витрат, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков