РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2019 року

Київ

справа № 800/383/17

адміністративне провадження № П/9901/384/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді Юрченко В.П.,

Суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.

секретар судового засідання - Титенко М.П.,

за участю:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - Менів О.І.,

представник відповідач - Русакова І.Г.,

представник 3-ї особи - Білопольська Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

18.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 05.09.2017 № 2621/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про його призначення на посаду судді Печерського районного суду м. Києва.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства; викладенні в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам Конституції України та міжнародного права, грубо порушують гарантії судді щодо перебування на посаді, при цьому воно прийнято поза межами наданих повноважень ВРП.

Крім того, в порушення приписів статті 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII) відповідач завчасно не повідомив про проведення засідання, на якому було прийнято оскаржуване ним рішення, а повідомлення про розгляд його питання надійшло на адресу суду лише 28 серпня 2017 року, та безпосередньо йому вручено на наступний робочий день 29.08.2017. Тобто, порушений десятиденний строк, передбачений вказаною нормою Закону №1798-VIII. 1 вересня 2017 року він звернувся до відповідача із клопотанням про відкладення засідання в зв'язку з неможливістю прибути, оскільки знаходився на стаціонарному лікуванні в КПН «КДЦ» Печерського району м. Києва про, що надав відповідну довідку. Однак відповідач, не вірно застосувавши положення частини п'ятої статті 36 Закону №1798-VIII, проігнорував вказане клопотання, чим порушив його право, передбачене статтею 58 Конституції України на захист та право приймати участь у відкритому засіданні ВРП, заявляти відвід членам Ради (хоча в дійсності він мав намір скористатись цим правом, оскільки деякі з членів ВРП (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) до цього публічно негативно висловлювались про нього, а деякі приймали участь в розгляді його дисциплінарної справи), надати пояснення та представляти документи, що стосуються предмету розгляду, мати професійного захисника. В зв'язку з допущеним процедурним порушенням та розгляд питання у його відсутність ВРП порушила принцип безсторонності і право на справедливий та неупереджений розгляд справи, про що зазначалось в рішенні Європейського суду з прав людини «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року, № 21722/11.

Крім того, висновки ВРП про невідповідність кандидата ОСОБА_1 критерію доброчесності, професійної етики та які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням вказаного судді на посаду, зроблено на підставі обставин, які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Серед таких обставин зазначено, що по відношенню до позивача розпочато кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України (далі - КК України), наявність якого не заперечується позивачем. Проте, таке кримінальне провадження з 19 лютого 2016 року знаходиться на стадії підготовчого судового засідання Шевченківського районного суду м. Києва, і розгляд справи по суті не розпочато. ВРП, зазначаючи вказану обставину, порушила принцип призумпції невинуватості, та не наділено правом встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про доцільність чи недоцільність доказів, і наперед встановлювати винуватість особи у вчинені інкримінованого злочину, що відноситься до повноважень суду, який розглядає справу по суті.

Твердження ВРП в оскаржуваному рішенні про те, що Перша Дисциплінарна палата ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи відносно позивача (друга обставина), встановила істотне порушення ним під час розгляду справи №757/787/14-п норм процесуального права взагалі не відповідає дійсності, оскільки Дисциплінарна палата ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи приняла рішення про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності із припиненням дисциплінарного провадження. Рішення не містить висновків чи тверджень про вчинення ним під час розгляду справи норм процесуального права, а Дисциплінарна палата ВРП в своєму рішенні зазначила, що ОСОБА_1 допустив порушення лише внаслідок недбалості. Крім того, перевіркою не було встановлено обставин, які б свідчили, що вказані дії судді мали системний характер або вчинені щодо особи, яка приймала участь в мирному протесті під час революції Гідності. Більше того, закриття дисциплінарного провадження за спливом строку в силу положень статті 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) не може мати для судді жодних негативних наслідків.

Щодо третьої обставини - достовірності зазначених ОСОБА_1 відомостей щодо незастосування до нього заборон, передбачених частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», - то будь-яких порушень в установленому порядку не виявлено, та не перевірено, а тому не може ставитись йому у вину. Рішення про його невідповідність вимогам Закону України «Про очищення влади» компетентним органом до теперішнього часу не приймалось.

Також позивач вказує, що жодних обставин, які б в силу вимог статті 69 Закону№1402-VIII унеможливлювали зайняття ним посади не існує і таких обставин в рішенні ВРП від 5 вересня 2017 не наведено.

Крім того, вважає, що в рішенні ВРП відсутня оцінка його поведінки, яка під час здійснення правосуддя та в побуті в повній мірі відповідала та відповідає приписам Конституції України та Кодексу суддівської етики. Зокрема, не має відомостей щодо порушення суддею принципу безсторонності при здійснення правосуддя.

У заяві про збільшення підстав позову (т.1, а.с.127-129) позивач стверджує про відсутність у ВРП повноважень та підстав для невнесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2017 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення.

03.01.2018 з Вищого адміністративного суду України на підставі пункту 7 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, далі - КАС України) до Великої Палати Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи 800/383/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2018 вказаний позов передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який зареєстрований 18.01.2018.

Суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. 02.02.2018 постановлено ухвалу, якою прийнято вказану адміністративну справу до провадження.

В судовому засіданні, яке було призначено 10 травня 2018 року, Суд протокольною ухвалою, задовольнивши клопотання позивача, залучив до участі для розгляду даної справи третю особу на стороні позивача - Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Ухвалою Верховного Суд від 23 серпня 2018 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про об'єднання позовних заяв в одне провадження в даній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконним та скасування рішення з адміністративною справою за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення.

Представник ВРП заперечував проти задоволення позову. В судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях, та письмовому відзиву (т.1;а.с.56-62, 101-107), зазначивши, що саме на ВРП покладено обов'язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей необхідних для здійснення правосуддя. Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендування кандидата на посаду судді ВРП зобов'язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно характеризують кандидата. Як убачається із витягу протоколу засідання ВРП від 5 вересня 2017 року «проти» внесення подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді Печерського районного суду м. Києва проголосувало 16 членів Ради. Таким чином, оскаржуване рішення прийнято повноваженим складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які брали участь в його ухвалені. Доказів про наявність підстав для визнання незаконним оскаржуваного рішення ВРП позивачем не наведено. По суті прийнятого рішення, представник відповідача зазначає, що матеріали відносно позивача надійшли від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та були розподілені на члена Вищої ради юстиції Мамонтову І.Ю. За результатами перевірки матеріалів, складений висновок із пропозицією про відмову у внесені подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва, за наслідком розгляду якої та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, було прийнято оскаржуване позивачем рішення. Обставини, які мали значення та стали підставою для прийняття ВРП рішення від 5 вересня 2017 року, а також обґрунтування прийняття саме такого докладно, у повному обсязі у ньому наведені. Зокрема по відношенню до позивача порушене кримінальне провадження, яке знаходиться на розгляді в Шевченківському районному суді на стадії підготовчого судового засідання. Також позивачем не у повному обсязі надано інформацію стосовно себе, викладеної в декларації доброчесності судді за 2016 рік, в саме відсутності твердження в пунктах 17, 18, 19. Крім того, ВРП було враховано рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 24 березня 2017 року, у якому було встановлено допущення позивачем істотного дисциплінарного проступку, який мав місце під час розгляду справи №757/787/14-п. Таким чином, встановлені обставини, що негативно характеризують суддю ОСОБА_1, вказують на недотримання ним високих стандартів поведінки судді з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Представник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у судовому засіданні надав пояснення аналогічні письмовим (т.1;а.с.154-156). які містяться в матеріалах справи, де зазначив, що 4 лютого 2014 року Комісія, розглянувши заяву ОСОБА_1, прийняла рішення за №17/бо-14 рекомендувати його на посаду судді безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України. Відповідне рішення приймалось Комісією з огляду на результати перевірки відомостей про кандидата на посаду судді ОСОБА_1, показники розгляду ним справ за період роботи на посаді судді (4 роки 8 місяців), достатній рівень професійної підготовки, а також його особисті і моральні якості.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення позивача та його представника, представників відповідача та третьої особи, Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з таких підстав.

Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 317/2009 ОСОБА_1 призначений строком на п'ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Харкова, склав присягу судді 10 липня 2009 року, Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 194/2012 у межах п'ятирічного строку переведений на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 4 лютого 2014 року №17/бо-14 (т.4; а.с.68-69) вирішено рекомендувати ОСОБА_1 для обрання на посаду судді Печерського районного суду м. Києва безстроково.

Згідно із вказаного рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_1, 1981 року народження, громадянин України, має вищу юридичну освіту, необхідний стаж роботи на посаді судді, проживає в Україні понад десять років, володіє держаною мовою. Кандидат (позивач у справі) відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статей 53, 64 Закону України «Про судоустрій та статус судді» (ймовірно від 07.07.2010 № 2453-VI). Станом на 4 лютого 2014 року стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складав 4 роки 8 місяців.

Подання про обрання ОСОБА_1 суддею безстроково від 20.03.2014 направлено до Верховної Ради України 20.03.2014 (т.4; а.с.68-67).

П'ятирічний строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився 13 травня 2014 року.

У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII від 02.06.2016 вказане подання та відповідні документи про обрання судді безстроково направлено до Вищої ради юстиції 31 жовтня 2016 року (вх.№4881/0/8-16; т.4; а.с.64), оскільки з 30 вересня 2016 року питання щодо призначення судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 15.11.2016, отриману від Верховної Ради України подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 4 лютого 2014 року №17/бо-14 про рекомендування суддя ОСОБА_1 для обрання на посаду судді безстроково розподілено члену Ради - І.Ю. Мамонтовій.

22 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищої ради юстиції із двома заявами, в яких просив: призначити його на посаду судді Печерського районного суду м. Києва відповідно до пункту 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (т.4; а.с.117); надав дозвіл на використання його персональних даних (т.4; а.с.117), до яких долучено копію паспорту на 4-ох арк., медичну довідку №133/о. Вказані документи надійшли до Вищої ради юстиції 5 грудня 2016 (вих. №2715/16; т.4; а.с.116-119).

В процесі перевірки матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва, член Вищої ради юстиції Мамонтова І.Ю. надіслала запит від 1 грудня 2016 (вих.№ 12373/0/9-16; т.4; а.с.99-100) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просила надати інформацію стосовно проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України перевірки, зокрема, судді ОСОБА_1 у порядку передбаченому частиною третьою статті 76 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції, яка діяла на момент подання заяви ОСОБА_1 про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково, а також результати зазначених перевірок.

У відповідь Вища кваліфікаційна комісія суддів України від 13 грудня 2016 року (вих. №21-10440/16; т.4; а.с.101-103) зазначила, що під час проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_1 отримано відомості з Міністерства внутрішніх справ України, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції у місті Києві, Печерської районної в місті Києві ради, Міністерства охорони здоров'я України. Інформації щодо невідповідності судді вимогам законодавства або такої, що могла б перешкоджати рекомендуванню для обрання на посаду суді безстроково, отримано не було. ОСОБА_1, з урахуванням результатів проведеної перевірки Комісії рекомендовано для обрання суддею Печерського районного суду м. Києва безстроково.

Під час опрацювання суддівського досьє член ВРП (правонаступник Вищої ради юстиції) листом від 13 липня 2017 року, вих. №10949/0/917 звернулась до Генерального прокурора України Луценка Ю.В., із проханням надати інформацію про стан розгляду кримінального правопорушення, відомості щодо якого внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 24 лютого 2014 №420141000200000046, повідомлення про підозру в якому вручено ОСОБА_1 (т.4; а.с.106).

Листом начальника Департаменту спеціальних розслідувань С. Горбатюком від 08 серпня 2017 року члену ВРП Мамонтовій І.Ю. повідомлено, що в межах кримінального провадження №420141000200000046 прокуратурою м. Києва 3 лютого 2015 року повідомлено про підозру ОСОБА_1 та ОСОБА_5, матеріали щодо яких 5 лютого 2015 року було виділено в окреме провадження №42015100000000131. 19 лютого 2015 року матеріали кримінального провадження №42015100000000131 скеровано до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду по суті (т.4; а.с.107-109).

За запитом члена ВРП Мамонтової І.Ю, в.о. голови Шевченківського районного суду м. Києва В.М. Циктіч листом від 1 вересня 2017 року (вих. №01-10/95/2017; т.4; а.с.114) повідомив, що кримінальне провадження №42015100000000131 перебуває на стадії підготовчого провадження.

Судом встановлено, що на час прийняття рішення по даній справі, рішення по кримінальній справі не прийнято.

Також, на запит Мамонтової І.Ю. від 13 липня 2017 року Голова Печерського районного суду м. Києва Козлов Р.Ю. від 28 липня 2017 року (вих. №К-22) відповів, що довідка про результати перевірки ОСОБА_1 складена не була, так як інформації за результатом розгляду заяви, яка була подана ним 21 жовтня 2015 року від Територіального управління Держаної судової адміністрації України в м. Києва не надходила.

За результатами перевірки матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва членом ВРП Мамонтовою І.Ю., 28 серпня 2017 року складений висновок, згідно із яким запропоновано ВРП прийняти рішення про відмову у винесені подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва (т.4; а.с.125-132).

Вказаний висновок мотивований тим що, виявлено обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку із призначенням вказаного судді на посаду, і такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Такими обставинами є: інформація отримана із листа Генеральної прокуратури України та Шевченківського районного суду м. Києва про наявність відкритого відносно позивача кримінального провадження №42015100000000131, обвинувальний акт по якому перебуває на розгляді у суді; рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 24 березня 2017 №598/1дп-15-17 про відмову у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження, в якому установлено, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду справи №757/787/14-п допустив порушення норм процесуального права на день їх вчинення, які могли б бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час прийняття суддею рішення); аналіз Декларації доброчесності судді за 2016 рік, в якій ОСОБА_1 не у повному обсязі надано інформацію стосовно себе, зокрема, відсутні твердження судді у пунктах 17-19, що у відповідності до статті 62 Закону №1402-VIII може стати наслідком застосування дисциплінарної відповідальності; в порушення вимог Закону України «Про очищення влади» ОСОБА_1 надано заяву від 21 жовтня 2015 року, в якій зазначено, що стосовно нього не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою або четвертою статті 1 вказаного Закону та згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей стосовно нього відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади», але довідка про результати такої перевірки головою суду стосовно ОСОБА_1 не складена. Отже не зазначено, що стосовно судді застосовуються заборони, визначені частиною третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

23 серпня 2017 року на адресу Печерського районного суду м. Києва направлено лист для ОСОБА_1 із запрошенням на засідання ВРП на 5 вересня 2017 року на 10:00 год., до порядку денного якого включено питання щодо внесення подання Президентові України щодо призначення кандидатів на посади суддів.

1 вересня 2017 року ОСОБА_1 направив до ВРП клопотання про відкладення засідання ВРП 5 вересня 2017 року, оскільки він не може приймати участь у зв'язку із знаходженням на стаціонарному лікуванні в КНП «КДЦ» Печерського району м. Києва. Наполягав на особистій участі при розгляді вказаного питання та просив вислухати його пояснення. Позивач також зазначив, що зобов'язується після завершення лікування з'явитись за першим викликом задля участі особисто у відповідному засіданні ВРП (т.1 а.с.24).

5 вересня 2017 року відбулось засідання ВРП, на якому прийнято рішення №2621/0/15-17 про відмову у внесені подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м.Києва. Клопотання про відкладення засідання в зв'язку з хворобою ОСОБА_1 відхилене.

Досліджуючи процедуру розгляду, ухвалення та прийняття оскаржуваного рішення, Суд приходить до висновку про її порушення, що є самостійною підставою для задоволення позову.

Повноваження, статус, порядок діяльності та засади організації ВРП визначаються Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VІІІ.

Згідно статті 1 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Підпунктом 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України визначено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» встановлено, що Верховна Рада України протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цим Законом передає подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та відповідні документи про обрання суддів безстроково, які не були розглянуті Верховною Радою України, до Вищої ради правосуддя для розгляду питання про призначення судді на посаду.

Вищевикладене кореспондується з пунктом 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, згідно вимог якого матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання судді безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності.

Відповідно до положень абзацу п'ятого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» рішення не прийнято, розглядаються Вищою радою правосуддя в порядку, встановленому главою 2 розділу II цього Закону.

До повноважень ВРП згідно вимог статті 3 Закону №1798-VIII належить, зокрема, внесення подання про призначення судді на посаду.

Частинами першою та другою статті 36 Закону №1798-VIII встановлено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Як визначено частиною третьою цієї статті, за результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд Вищої ради правосуддя.

Як вже зазначалось, за результатами попереднього розгляду матеріалів та рекомендації ВККС про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва складено висновок доповідачем - членом ВРП Мамонтовою І. від 28 серпня 2017 року з пропозицією прийняти рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва безстроково.

Вимогами частин четвертої та п'ятої статті 36 Закону №1798-VIII встановлено, що на засіданні Вищої ради правосуддя кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена Вищої ради правосуддя, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Як вже зазначалось, що 23.08.2017 на адресу Печерського районного суду м.Києва направлено запрошення для ОСОБА_1 на засідання ВРП 05.09.2017, тобто ще до складення Мамонтовою І.Ю. висновку від 28.08.2017. Також судом встановлено, що вказаний висновок ОСОБА_1 не направлявся.

05.09.2017 ВРП відхилила клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду питання, керуючись приписами частини п'ятої статті 36 Закону №1798-VIII, відповідно до яких, кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 30 Закону № 1798, особа, питання щодо якої має розглядатися Вищою радою правосуддя, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом. Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлено на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача про отримання ним повідомлення про засідання ВРП лише 29.08.2017, яке надійшло на адресу суду 28.08.2017. Отримання Печерським районним судом м. Києва запрошення для ОСОБА_1 на засідання ВРП 28.08.2017 підтверджується витягом з книги вхідної кореспонденції (а.с.26 т.1)

Тобто, позивач повідомлений про засідання ВРП, яке відбулось 05.09.2017 менше ніж за десять календарних днів. В такому випадку, з урахуванням заяви позивача про неможливість прибуття на засідання в зв'язку з хворобою, приписи частини п'ятої статті 36 Закону № 1798 щодо відсутності перешкод розгляду питання застосуванню не підлягали в зв'язку з несвоєчасним запрошенням.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, суди зобов'язані перевірити чи рішення суб'єкта владних повноважень, яке оскаржуються прийнято з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Враховуючи встановлені обставини, Суд приходить до висновку, що сукупність обставин: несвоєчасне повідомлення позивача про розгляд питання про призначення або відмову в призначені на посаду судді; неможливість прийняти участь у засіданні в зв'язку з хворобою; не повідомлення позивача про наявність висновку про відмову у призначені на посаду судді, протилежного висновку ВККС України про рекомендування на посаду судді; розгляд ВРП додаткових обставин, (що не були предметом розгляду ВККС України), які стали підставою для відмови у призначенні ОСОБА_1 на посаду судді; не отримання будь-яких усних чи письмових пояснень безпосередньо ОСОБА_1 щодо висновку Мамонтової І.Ю.; тривалість розгляду питання про призначення на посаду судді (з моменту прийняття рішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, згідно якого позивача рекомендовано на посаду судді Печерського районного суду м. Києва безстроково 4 лютого 2014 року до засідання ВРП 5 вересня 2017 року минуло 3 роки і 7 місяців) призвело до прийняття рішення без урахування всіх обставин, що мають значення, та з порушенням процедури розгляду та ухвалення цього рішення.

Подібні обставини щодо порушення процедури розгляду та ухвалення рішення в зв'язку з несвоєчасним повідомленням судді про розгляд питання про їх звільнення неодноразово розглядались Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великою Палатою Верховного Суду (справи: № 800/525/16 від 22 квітня 2019 року; №800/520/16 від 7 травня 2018 року; № 800/606/16 від 10 травня 2018 року; № 800/539/16 від 19 лютого 2019 року; №800/526/16 від 02 жовтня 2019 року; №800/519/16 від 03 жовтня 2019 року; №800/529/16 від 11 листопада 2019 року; №800/535/16 від 14 листопада 2019 року; №800/510/16 від 20 листопада 2019 року), в яких зроблено висновок, що вказана обставина є самостійною підставою для задоволення позовних вимог та скасування спірного рішення з зазначенням наступних мотивів та обґрунтування .

«Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо усіх наданих у справі доказів чи пояснень (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87).

Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що вважає необґрунтованими аргументи скаржника про належне повідомлення позивачки про розгляд питання про її звільнення…., оскільки Закон зобов'язує ….. повідомити суддю про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня засідання. Оприлюднення такого розпорядження на офіційному веб-сайті свідчить про дотримання відповідачем вимог щодо оприлюднення певної інформації та висвітлення своєї діяльності, однак не може бути доказом того, що позивачку було повідомлено про дату та час розгляду питання про її звільнення.

ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74).

У рішенні від 19 січня 2017 року у справі «Куликов проти України» ЄСПЛ визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та неупередженості під час звільнення заявників з посад суддів національних судів. Зокрема, у вказаній справі Європейський суд, розглядаючи скарги заявників за ст. 6 Конвенції, послався на свої висновки у справі «Олександр Волков проти України», зазначив, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості.

У рішенні ЄСПЛ від 27 травня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) у пункті 87 зазначив, що трудові спори між державними службовцями та державою можуть бути поза межами цивільного аспекту ст. 6 Конвенції за умови виконання двох сукупних умов. По-перше, держава у своєму законодавстві повинна чітко виключити можливість доступу до суду для відповідних посад або категорій працівників, про яких йдеться. По-друге, таке виключення повинно бути виправдане об'єктивними підставами в інтересах держави (див. рішення у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [ВП], заява № 63235/00, п. 62, ECHR 2007-IV)».

Пунктом 88 даного рішення встановлено, що у контексті першої умови Судові ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії». Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування ст. 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах «Аргіру ті інші проти Греції» (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності ст. 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), п. 72)».

Відповідно до п. 90 цього рішення, Судом встановлено, що, вирішуючи справу заявника та ухвалюючи обов'язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду.

У п. 143 зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ««Дія-97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.»

Крім того, згідно положень, які викладені в частинах дев'ятнадцятій, двадцятій статті 79 Закону № 1402-VІІІ Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

У разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.

Статтею 21 ЗУ № 1402, встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

Оскаржуване Рішення винесено на підставі пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VІІІ. Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.

Ухвалюючи спірне рішення щодо ОСОБА_1, ВРП зазначила такі обставини:

а) відносно ОСОБА_1 проводиться кримінальне провадження №42015100000000131, яке перебуває на розгляді в Шевченківському районному суді м. Києва;

б) перша Дисциплінарна палата ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за заявою ОСОБА_6, встановила істотне порушення суддею ОСОБА_1 під час розгляду справи № 757/787/14-п норм процесуального права, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

в) при заповненні Декларації доброчесності судді, ОСОБА_1 не в повному обсязі надав інформацію стосовно себе, зокрема, відсутні твердження судді в пунктах 17 «Мною не приймались одноособово або у колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», 18 «Мною пройдено перевірку відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», за результатами якої не встановлено фактів, що свідчать про порушення мною присяги судді, та не виявлено підстав для притягнення мене до дисциплінарної відповідальності», 19 «До мене не застосовуються заборони, визначені Законом України «Про очищення влади».

Судом встановлено, що відносно позивача здійснюється кримінальне провадження по обвинуваченню його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 375 КК України, відомості щодо яких внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 24 лютого 2014 року за № 42014100020000046. Станом на час прийняття оспорюваного рішення та на час розгляду справи рішення не прийнято.

Натомість, встановлення факту наявності кримінального провадження без зазначення обгрунтування та мотивів, яким чином ця обставина може бути підставою для прийняття спірного рішення, свідчить про його незаконність. Окрім того, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, відповідачем встановлено, що до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 16 грудня 2014 року надійшла заява ОСОБА_6 від 11 грудня 2014 року про порушення ОСОБА_1 присяги судді під час розгляду 16 січня 2014 року справи № 757/787/14-п про притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Перша Дисциплінарна палата ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за заявою ОСОБА_6 встановила істотне порушення суддею ОСОБА_1 під час розгляду справи № 757/787/14-п норм процесуального права, що унеможливило учасникам судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Однак у зв'язку із закінченням строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила рішення від 24 березня 2017 року № 598/1дп/15-17 про відмову у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження, вказавши що ОСОБА_1 вчинено порушення внаслідок недбалості, а не умисно; найсуворіший вид стягнення, передбачений статтею 122-2 КУпАП до ОСОБА_7 застосовано не у зв'язку із його участю в масових акціях протесту; сплив строк притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою від 17 жовтня 2017 року заступником Голови ВРП Беляневичем В.Е. постановлена ухвала про залишення без розгляду скарги ОСОБА_6 на рішення Дисциплінарної палати ВРП від 24 березня 2017 року про відмову у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Свідок ОСОБА_8, який був опитаний за ініціативою позивача, пояснив Суду, що він є професійним адвокатом і приймав участь як захисник ОСОБА_7 під час вирішення суддею ОСОБА_1 справи № 757/787/14-п, за наслідками розгляду якої прийнято рішення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_7. Свідок пояснив, що суддя розглядав дану справу біля чотирьох годин у повній відповідності до приписів процесуального закону, з дотриманням права особи на захист, розглядав всі подані стороною захисту клопотання. В апеляційній скарзі на постанову про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності він не вказував на допущення таким суддею вимог процесуального закону, а апеляційна скарга була написана «по шаблону». Крім того, свідок пояснив, що відповідне рішення, яке винесене суддею ОСОБА_1, не було реалізовано, оскільки суд апеляційної інстанції відправив матеріали адміністративної справи на доопрацювання до органів міліції, яка, як йому відомо, станом на сьогоднішній день втрачена. Посвідчення водія у ОСОБА_7. не вилучалось. Також свідок пояснив, що ОСОБА_1 чи не єдиний суддя в Печерському районного суді м. Києва, який розглядав дану справу так як-то вимагає Закон, неупереджено та справедливо.

Суд зазначає, що висновки дисциплінарного органу ВРП про відсутність в діях судді ОСОБА_1 порушення присяги, не можуть бути підставою для обґрунтування сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням, оскільки такі висновки є суперечливими.

Крім того, відповідачем не спростовано доводи позивача щодо не однакового підходу при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва та справи про внесення подання про призначення ОСОБА_9, на посаду судді Подільського районного суду м. Києва.

Так, у відношенні ОСОБА_9 ВРП розглядалось питання про внесення подання Президенту України про звільнення її з посади за порушення присяги на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 19 травня 2015 року №31/02-15, згідно із яким суддя допустила істотні порушення прав під час розгляду справи про адміністративне правопорушення №758/418/14-п відносно заявника та притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП. За наслідками розгляду вказаного висновку, ВРП було прийнято рішення від 28 січня 2016 року №217/0/15-16, в якому зазначено, що суддею ОСОБА_9 було допущено порушення норм процесуального права при розгляді вищевказаної справи про адміністративне правопорушення, однак ці порушення не є такими, що свідчать про порушення суддею присяги. З цієї підстави ВРП вирішила відмовити у внесенні Президентові України подання про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Подільського районного суду м. Києва, а 7 листопада 2017 року ВРП прийнято рішення про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_9 на посаду судді Подільського районного суду м. Києва, зазначивши, що суддя Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_9 відповідає вимогам статті 69 Закону №1402-VIII.

Щодо факту незаповнення ОСОБА_1 пунктів 17-19 Декларації доброчесності судді, Суд зазначає наступне.

Статтею 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя зобов'язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Декларацію доброчесності за формою, що визначається Комісією. Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження.

Правила заповнення та подання форми декларації доброчесності судді затверджені рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року №137/зп-16, у відповідності до яких: 1. Декларація доброчесності судді (далі - Декларація) подається особисто суддею шляхом її заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. 2. Декларація подається суддею до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щорічно у період з 1 по 31 січня (включно). 8. Суддя має право за власним бажанням навести у декларації у довільній формі додаткові пояснення щодо наведених тверджень.

Як встановлено Судом, в Декларації доброчесності судді за 2016 рік ОСОБА_1 взагалі не надано відповіді в пунктах 17-19. В додаткових поясненнях до Декларації, позивач пояснив, що запитання у пунктах 17 та 18 поставлені некоректно. Так, прийняття суддею рішень, зазначених у статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», є підставою для перевірки судді, тому статтею 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено декларування суддею твердження саме про проходження такої перевірки та її результати, а не про прийняття суддею таких рішень. Йому не відомо, щоб відносно нього уповноважений на те орган України встановив, що при ухваленні ним рішень, він, як суддя, допустив порушення Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Пункт 19 суддею ОСОБА_1 не заповнювався у зв'язку з відсутністю відомостей щодо наявності або відсутності стосовно нього заборон, визначених Законом України «Про очищення влади».

Законом № 1402-VIII встановлено порядок перевірки достовірності та правильності заповнення Декларації. За змістом частин шостої та сьомої статті 62 цього Закону, у разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень судді у декларації доброчесності, ВККС проводить відповідну перевірку. Неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності суддею або декларування в ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень мають наслідком дисциплінарну відповідальність, встановлену цим Законом.

Тобто, всі задекларовані суддею відомості можуть бути перевірені ВККС та у разі встановлення порушень внаслідок такої перевірки суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Представниками ВРП та ВККС України не спростовано доводи позивача, що будь-які перевірки Декларації не проводились, яку він, на його переконання, заповнював правильно за зразком інших декларацій, оприлюднених на офіційному веб-сайті ВККС.

В такому разі, рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді не може ґрунтуватись на підставі неперевіреної в установленому законом порядку інформації, яка зазначена (або не зазначена) суддею в Декларації.

Крім того, в рішенні ВРП від 5 вересня 2017 року зазначено, що відповідно до частини третьої статті 69 Закону № 1402-VIII ОСОБА_1 не може претендувати на посаду судді, так як достовірність зазначених у заяві ОСОБА_1 відомостей щодо незастосування до нього заборон, передбачених частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», в установленому порядку не перевірена.

Частиною третьою статті 69 Закону № 1402-VIII передбачено, що не може претендувати на посаду судді особа, до якої згідно із законом застосовується заборона обіймати відповідну посаду.

Частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності вказаним Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону. Особи, зазначені у частинах третій, п'ятій-сьомій статті 3 Закону України «Про очищення влади», не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п'яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 вказаного Закону, застосовується до судді, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Верховний Суд зазначає, що механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», передбачено Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 9 Порядку професійний суддя, який підлягає перевірці, зобов'язаний у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в суді подати до відповідального структурного підрозділу документи, зазначені у пункті 8 цього Порядку.

Згідно із пунктом 8 Порядку особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу:

1) у разі незастосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону: власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1; копії, засвідчені підписом керівника кадрової служби і скріплені печаткою (далі - засвідчені копії):

- сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу паспорта та місце реєстрації;

- документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України);

- декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік, складеної за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація).

2) у разі застосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, - власноручно написану заяву про те, що до такої особи застосовується заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, та про згоду на оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із заявою до голови суду про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», в якій повідомив, що заборони, передбачені частиною третьою або частиною четвертою статті 1 Закону, не застосовуються. Надав згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо нього.

У відповідності до пунктів 25-28 Порядку голова суду в день, що настає за днем подання заяви професійним суддею, який підлягає перевірці, надсилає до ДСА інформацію про початок проходження перевірки професійним суддею, копії його заяви та декларації в паперовій та електронній формі (скановані копії у форматі pdf).

ДСА протягом трьох днів після надходження заяви особи, стосовно якої проводиться перевірка, та декларації розміщує інформацію про початок проходження перевірки професійним суддею і копії заяви та декларації (крім відомостей, що віднесені законом до інформації з обмеженим доступом) на власному офіційному веб-сайті за принципами територіальності і спеціалізації.

У разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 5 Закону, ДФС протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх фактів недостовірності та/або невідповідності відомостей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня надходження запиту та копії декларації особи, стосовно якої проводиться перевірка, повідомляє про них зазначеній особі.

Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п'ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за фактами, зазначеними у пункті 27 цього Порядку, та підтвердні документи, які є обов'язковими для розгляду та врахування ДФС під час підготовки висновку про перевірку.

Органи перевірки надсилають відповіді (висновки) на запити керівників органів, в яких проводиться перевірка.

Відповідно до пункту 38 Порядку голова суду не пізніш як на третій день з дня отримання відповіді/висновку/копії судового рішення щодо професійного судді складає довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5.

У разі встановлення під час перевірки незастосування до професійного судді заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону, голова суду надсилає копію довідки про результати перевірки до ДСА в паперовій та електронній (у форматі Microsoft Word) формі, а у разі встановлення недостовірності відомостей, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, - копії довідки про результати перевірки та відповіді/висновку/судового рішення в паперовій та електронній (у форматі Microsoft Word) формі до ДСА та в паперовій формі до Мін'юсту.

Відомості про результати перевірки не пізніш як на третій день з дня їх надходження до ДСА розміщуються на її офіційному веб-сайті.

Мін'юст протягом трьох днів з дня отримання у паперовій формі копій довідки про результати перевірки та відповіді/висновку/судового рішення надсилає їх до Вищої ради юстиції та/або Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та звертається з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади.

Судом встановлено, що підтвердити чи спростувати достовірність інформації яка зазначена в заяві про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» про незастосування заборон, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону неможливо, так як з Територіального управління ДСА України м. Києва не надавалась інформація з цього питання, що унеможливило складання довідки головою суду.

При цьому, з наданих позивачем Суду висновку від 25 грудня 2015 року №3056/2655-1703-17 ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві встановлено достовірність відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону, вказаних ОСОБА_1 у декларації.

Тобто, ВРП, керуючись приписами частини третьої статті 69 Закону № 1402-VIII, не навела відповідні мотиви та обґрунтування щодо їх застосованості у даних правовідносинах.

Керуючись статтями 245, 246, 262, 266 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання незаконним та скасування рішення.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 05.09.2017 № 2621/0/15-17 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду м. Києва.

Стягнути на користь ОСОБА_1, сплачений ним судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок гривень) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя.

Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу може бути подано протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасники справи:

- ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

- Вища рада правосуддя, м. Київ, вул. Студентська 12-а, Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України - 00013698.

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України, м. Київ, Генерала Шаповала, 9, Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України - 37316378.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко,

І.А. Васильєва,

С.С. Пасічник,

В.В. Хохуляк,

Р.Ф. Ханова,

Судді Верховного Суду