Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним кредитного договору від 04.03.2004 № 252-СВ, укладеного між Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю та Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна".

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1, 3 статті 533 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначали операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснювались на підставі банківської ліцензії.

За змістом статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) (надалі - Декрет) передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (надалі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій було визначено Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001 № 275 (чинного на час укладення оспорюваного договору), у пункті 5.3 (у відповідній редакції) якого зазначалося, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом.

У розумінні наведених норм банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності у банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу Національного банку України на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

На момент укладення оспорюваного правочину, підпунктом "в" пункту 4 статті 5 Декрету було передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, на момент укладення оспорюваного договору законодавством не було встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

При цьому, на момент укладення оспорюваного договору Акціонерним комерційним банком "ХФБ Банк Україна" було отримано банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Таким чином, враховуючи встановлені судами обставини та проаналізувавши норми, що регулюють спірні правовідносини, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для укладення оспорюваного Договору, Банку не потрібно була наявність індивідуальної ліцензії, за наявності у нього відповідної генеральної ліцензії.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про недоведеність позивачем, заявлених ним позовних вимог та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Суд відхиляє доводи скаржника про ненадання судами першої та апеляційної інстанцій оцінки посиланням позивача на підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету, оскільки, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, перерахування відповідних коштів за кредитним договором у певній валюті є елементом виконання договору, тобто дотримання його умов (виконання) сторонами, оцінка чого здійснюється саме для визначення наслідків відповідних дій учасниками договору. При цьому, суд зауважує, що під визначенням "платіж" розуміється виконання зобов`язань, тому у визначеному підпунктом "г" пункту 4 статті 5 Декрету випадку слід розуміти використання іноземної валюти на території України як засіб виконання зобов`язань.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

Аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 у справі №910/4769/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

О.О. Мамалуй