П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 р.

м.Одеса

Справа № 420/3189/19

Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Дата і місце ухвалення 24.09.2019р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г,

Шевчук О.А.,

за участю секретаря - Шепель О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Одеськогоокружного адміністративного судувід 24 вересня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу №2643-к, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Прокуратури Одеської області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Одеської області від 09 жовтня 2015 року № 2643-к про звільнення його з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту; прокуратури Одеської області з 12 жовтня 2015 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Одеської області

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилався на те, що у порушення положень ст. 60 Закону України "Про прокуратуру" його було звільнено з посади за відсутності подання кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Також апелянт посилається на те, що йому при звільненні не було запропоновано всіх вакантних посад, на які може бути здійснено переведення, не враховано його кваліфікацію та продуктивність праці. Апелянт зазначає, що згідно листа прокуратури Одеської області від 17.04.2019 року № 19-798-19вих, відповідно до інформації, наданої відділом роботи з кадрами прокуратури області, в апараті прокуратури станом на 01.10.2015 року були наявні дві вакантні посади, а станом на 01.11.2015 року - шість вакантних посад, які не були йому запропоновані.

З огляду на зазначене апелянт вважає, що наказ про його звільнення не відповідає вимогам Закону України "Про прокуратуру", а тому його звільнення є незаконним.

На думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаним обставинам.

Крім того апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилось у розгляді справи неповноважним складом суду. Апелянт зазначив, що останнє судове засідання по даній справі відбулось 24.09.2019 року, тоді як згідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2019 року № 2537/0/15-19 суддю ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Одеського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

З огляду на зазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 року та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом прокурора області від 09.06.2015 року № 1251к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури області.

Наказом заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області від 09.10.2015 № 2643к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури з 12.10.2015 року у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш згідно з п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Не погоджуючись з вищевказаним наказом про звільнення, позивач оскаржив його до суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що Прокуратурою Одеської області у ході виконання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 № 51ш виконані вимоги чинного законодавства, а тому звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом прокурора області від 09.10.2015 року № 2643к вчинено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В поданій апеляційній скарзі апелянт, крім іншого, посилався на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм процесуального права, що виразилось у розгляді справи неповноважним складом суду, з огляду на те, що останнє судове засідання по даній справі відбулось 24.09.2019 року, тоді як згідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2019 року № 2537/0/15-19 суддю ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Одеського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Дослідивши вказані доводи апелянта, оцінивши доводи наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

З матеріалів справи встановлено, що згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа за № 420/3189/19 була передана на розгляд судді Одеського окружного адміністративного суду Гусєву О.Г., яким і здійснювався розгляд даної адміністративної справи.

Також з матеріалів справи встановлено, що останнє судове засідання у справі, в якому і було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, було призначено та проведено 24.09.2019 року.

При цьому, 24.09.2019 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення № 2537/0/15-19, згідно з яким суддя ОСОБА_3 .В. звільнений з посади судді Одеського окружного адміністративного суду у відставку.

Згідно ст. 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Статтею 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя може бути звільнений з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

При цьому, частиною 4 зазначеної статті визначено, що суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.

Згідно ст. 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо інше не визначено цим Законом.

Резолютивна частина рішення Вищої ради правосуддя, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом.

Таким чином, з дня ухвалення рішення Вищою радою правосуддя суддя вважається звільненим з посади, а тому не може здійснювати правосуддя.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» засідання Вищої ради правосуддя та Дисциплінарних палат проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться у виняткових випадках, за наявності підстав, визначених цим Законом.

Частинами 3-5 ст. 30 цього Закону визначено, що голова Вищої ради правосуддя визначає дату, час і місце проведення засідання Вищої ради правосуддя, пропонує порядок денний засідання, який затверджується Вищою радою правосуддя.

Інформація про дату, час і місце проведення засідання Вищої ради правосуддя, а також проект порядку денного засідання, крім випадків, передбачених регламентом Вищої ради правосуддя, оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Особа, питання щодо якої має розглядатися Вищою радою правосуддя, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

З матеріалів справи встановлено, що згідно відповіді Вищої ради правосуддя на електронний запит адвоката позивача Васильєва П.О., засідання ради від 24.09.2019 року, відповідно до протоколу, було розпочато о 10.05 годині ранку та закінчено о 13.00 годині.

При цьому, з відеозапису засідання ВРП від 24.09.2019 року, розміщеного в мережі інтернет за посиланням http://www.vru.gov.ua/video/601 вбачається, що рішення про звільнення судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 було ухвалено Вищою радою правосуддя через двадцять хвилин після початку засідання ради 24.09.2019 року. При цьому, вступну та резолютивну частини рішення у даній адміністративній справі ухвалено суддею Гусєвим О.Г. о 13 годині 05 хвилин, що підтверджується протоколом судового засідання.

Таким чином, з огляду на викладене, а також враховуючи, що ухвалення рішення про звільнення ОСОБА_2 здійснено ВРП 24.09.2019 року, колегія суддів вважає, що суддя Одеського окружного адміністративного суду Гусєв О.В. не міг 24.09.2019 року здійснювати відправлення правосуддя, що свідчить про ухвалення рішення у даній справі неповноважним складом суду.

Вирішуючи питання щодо ухвалення нового рішення у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Конституції України).

Частиною п`ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За визначенням частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У свою чергу, частина перша статті 5 КАС України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Вказаною нормою ч. 5 статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Як установлено судами попередніх інстанцій, підтверджено матеріалами справи та не оспорюється сторонами, наказ відповідача, яке є предметом оскарження у цій справі, був прийнятий 09 жовтня 2015 року. Позивач був ознайомлений з оскаржуваним наказом 12.10.2015 року, що підтверджується його підписом про ознайомлення на самому наказі (а.с. 109). Трудову книжку було отримано позивачем також 12.10.2015 року, що підтверджується аркушем Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до неї (а.с. 145).

Таким чином, позивач був достеменно обізнаний про прийняття прокуратурою Одеської області наказу про його звільнення та підстави його звільнення із займаної посади (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру») ще 12.10.2019 року.

До суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся 24 травня 2019року.

В обґрунтуванняпідстав для поновлення строку звернення до суду позивач посилався на те, що на момент вручення йому оскаржуваного наказу про звільнення йому не була відома інформація про те, що в прокуратурі Одеської області, як регіональній прокуратурі, в якій він обіймав посаду прокурора, були вакантні посади. Позивач зазначає, що лише у травні 2019 року йому стало відомо, що з приводу вакантних посад в прокуратурі Одеської області громадською організацією «Майбутнє за нами» до прокуратури Одеської області направлялись запити в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». У зв`язку з цим 16.05.2019 року він звернувся до громадської організації «Майбутнє за нами» з проханням надати йому належним чином завірені копії матеріалів та документів, які були отримані на запит до прокуратури Одеської області. Позивач вказує на те, що документи, які його цікавлять отримано ним від громадської організації лише 23.05.2019 року, а тому саме з вказаної дати йому стало відомо про порушення його прав та інтересів оскаржуваним наказом.

Колегія суддів вважає вказані аргументи позивача необґрунтованими та безпідставними, з огляду на те, що саме оскаржуваним рішенням позивача було звільнено із займаної посади та прийняття саме вказаного рішення пов`язується з можливістюпозивача реалізувати своє право на звернення до суду. Суд зауважує, що адміністративні суди наділені повноваженнямипри розгляді справи про проходження публічної служби перевіряти обставини звільнення особи із займаної посади, серед іншого й підстави прийняття наказу про звільнення.

Крім того, будь-які перешкоди для самостійного звернення позивача до прокуратури Одеської області із відповідним запитом в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» для отримання інформації, яка стосувалась обставин його звільнення, в тому числі, наявності чи відсутності вакантних посад на момент його звільнення, були відсутні.

Поняття "повинна була дізнатись", використане у ст. 122 КАС України слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Позивачем не доведено наявності об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом.

Наведені в позовній заяві причини пропуску строку звернення до суду майже через 3,5 роки є необґрунтованими та не дають підстав вважати, що в даному випадку існували дійсні об`єктивні перешкоди для звернення позивача за захистом своїх прав до суду. Позивач в даному випадку мав дійсну можливість своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду, однак допустив необґрунтоване зволікання, яке унеможливлює і не виправдовує втручання у принцип юридичної визначеності стосовно виниклих правовідносин.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені в ході розгляду даної справи обставини, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду, а також наголошує на ненаведенні позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які би зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 319, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу №2643-к від 09.10.2015 року про звільнення з посади, зобов`язання поновити на посаді, залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повний текст виготовлено та підписано 20.12.2019 року.

Суддя -доповідач: А.В. Бойко

Суддя : А.Г. Федусик

Суддя : О.А. Шевчук