РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2019 року

м. Рівне

№460/3260/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Вадим Меламед звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії позивачці - протиправною, визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладеного у листі відповідача від 20.08.2019 та зобов`язати відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що 03.09.2005 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2006 року і станом на сьогоднішній день, позивачка призначеної по закону пенсії не отримує. ОСОБА_1 стала жертвою недостовірної інформаційної кампанії, що проводиться органами Пенсійного фонду України, та була впевнена, що вона не має права на поновлення пенсії, доти доки не буде укладений відповідний договір між державами. Відповідач листом за №14617/04 від 20.08.2019 відмовив позивачці у поновленні її пенсії, обґрунтовуючи свою відмову тим, що нею не дотримана вимога щодо особистого звернення за поновлення пенсії. Натомість, представники позивачки не мають законних повноважень передавати до Пенсійного фонду особисту заяву позивачки про поновлення пенсії. крім того, позивачка немає реєстрації на території України за місцезнаходження відповідача. Однак, вказана бездіяльність щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії, на думку позивача, є неправомірною і суперечить чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв`язку із чим позивач змушений звернутися із захистом до суду. З мотивів наведених у позові, представник позивача просив суд позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 13.11.2019 заяву позивачки ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задоволено.

Визнано причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду - поважними, та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду у справі №460/3260/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій.

Також, ухвалою суду від 13.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.10.2019 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що пенсійні виплати є періодичними, щомісячними платежами, які отримує безпосередньо особа, якій вони призначені. Тобто, не отримуючи щомісяця пенсійні виплати з 01.03.2006 (з моменту виїзду за кордон) також з 07.10.2009, позивачка знала про порушення своїх прав та могла своєчасно звернутись до суду за їх захистом. Враховуючи вище, позивачка порушила строки звернення до суду. ОСОБА_1 перебувала на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне, як отримувач пенсії за віком з 01.01.2001 призначену згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 16.08.2005 здійснено виплату пенсії за шість місяців наперед, та з 01.03.2006 припинено виплату пенсії, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Згідно зі статтею 51 Закону №1058 під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Враховуючи наведені законодавчі норми, оскільки договору в галузі пенсійного забезпечення між Ізраїлем та Україною не укладено, проводити поновлення виплати пенсії за час перебування за кордоном з 07.10.2009 у даному випадку підстав немає. Також, вказано, що відповідно до п. 2.9. № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Стороною позивачка долучено до позову закордонний паспорт, термін дії якого закінчився 09.01.2012 та немає паспорта громадянина України. За наведених обставин поновлення виплати пенсії позивачу може бути здійснено за умови особистого звернення до управління з відповідною заявою і документами, передбаченими Порядком № 22-1. З підстав наведених у відзиві, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Поміж тим, на адресу суду 17.12.2019 надійшла відповідь на відзив представника позивача Вадима Меламеда. У поданій відповіді на відзив, сторона позивача наводить обґрунтування щодо безпідставності висновків наведених у відзиві відповідачем та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.12.2019 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зупинення провадження у справі 460/3260/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, - відмовлено повністю.

Дослідивши матеріли по справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданий органом 1700, 09.01.2002 (а.с.34).

Відповідно до інформації Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 21.08.2019 "Про надання інформації щодо громадянства ОСОБА_1 ", ОСОБА_1 отримала дозвіл ВГІРФО УМВС України в Рівненській області на виїзд на постійне місце проживання в Ізраїль та знята з реєстраційного обліку 10.08.2005(а.с.103).

Згідно із копії пенсійного посвідчення №180944, позивачці з 01.01.2001 призначена пенсія за віком(а.с.37-39).

До матеріалів справи також приєднано копії трудових книжок позивачки(а.с.41-58).

01.07.2019 позивачкою ОСОБА_1 подано заяву до Пенсійного фонду України про поновлення їй виплати пенсії з 07.10.2009 за віком(а.с.28-29).

Додатково 01.07.2019 надіслано на адресу відповідача заяву про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії за віком (а.с.30).

07.08.2019 представник від імені Сафір Т.І. подав заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про поновлення виплати пенсії. Зазначено, що до даного звернення додано наступні документи: довіреність, посвідчення особи, ІПН, трудова книжка, апостильована особиста заява про поновлення пенсії (а.с.101-102).

Відповіддю від 20.08.2019 за №14617/04 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило представника позивачки В. Меламеда, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала на обліку управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне, надалі Рівненський міський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) як отримувач пенсії за віком з 01.01.2001, проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 16.08.2005 здійснено виплату пенсії за шість місяців на перед, та з 01.03.2006 припинено виплату пенсії в зв`язку з виїздом на постійне проживання за кордон. Згідно з пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.12.2005 №1566/11846, (далі - Порядок) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Крім того, п.2.9 Порядку передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Додатково зазначено, що відповідно до статті 242 Цивільного кодексу України визначено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Враховуючи вищезазначене, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 особисто або її законному представнику необхідно з відповідними документами звернутися в Рівненський міський відділ обслуговування громадян (сервісний центр)(а.с.31-32).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача стосовно не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 з одночасним перерахунком її, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходу, представник позивача звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції України).

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV від 09.07.2003), загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закон №1058-IV від 09.07.2003 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону №1058-IV від 09.07.2003, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009, вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Враховуючи наведене можна дійти висновку, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Крім того, у рішенні по справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" після набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, не передбачено таких підстав для відмови у поновленні пенсії, як проживання за кордоном, зокрема, в Ізраїлі та відсутність міжнародного договору щодо пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №537/52/17, від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17, а в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачці по досягненню пенсійного віку та за наявності необхідного страхового стажу була призначена пенсія за віком з 01.01.2001, яка виплачувалася до виїзду за кордон (03.09.2005).

А тому враховуючи те, що позивачці було припинено виплату пенсії за віком, то 07.08.2019 представник позивачки звернувся до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії також за віком.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

За приписами частини 1 статті 4 Закону №1058-IV від 09.07.2003, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Крім того, у статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII чітко визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Станом на день звернення позивача із заявою про поновлення виплати пенсії, вирішення питання щодо поновлення виплати пенсії належить до повноважень, зокрема, головних управлінь Пенсійного фонду України в областях, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян".

В той же час, згідно з положеннями частин другої статті 49 Закону №1058-IV від 09.07.2003 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Питання, пов`язані з механізмом поновлення виплати пенсії, а також вимоги до оформлення документів, поданих для цього, процедуру розгляду відповідних заяв пенсіонерів, врегульовує Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1).

За змістом пунктів 1.5, 2.8., 4.1, 4.2, 4.3 Порядку 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання.

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Отже, питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії вирішується на підставі поданої до пенсійного органу заяви встановленого зразка, а її розгляд завершується прийняттям УПФ відповідного рішення, у якому зазначаються мотиви і підстави його прийняття.

При цьому, під час розгляду заяви, пенсійний орган перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, їх копій, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Суд звертає увагу й на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не була надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на поновлення виплати пенсії. Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що позивачкою не дотримано п. 2.9 Порядку №22-1, де зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Суд зауважує, що обставини стосовно закінчення терміну дії закордонного паспорта позивачки чи відсутності паспорта громадянина України, тобто документу, що засвідчує особу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не були покладені в основу відмови у поновленні виплати спірної пенсії, а відтак не входять до предмету доказування у межах цього спору, не є елементом спірних правовідносин. Позаяк, відповідачем не надано суду доказів припинення громадянства ОСОБА_1 , більше того долученими доказами у справі стверджується, що позивачка є громадянкою України, а тому на неї поширюються основи законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що подана позивачкою 01.07.2019 заява та додані до неї документи не були перевірені пенсійним органом за процедурою, визначеною Порядком № 22-1, у зв`язку з чим, суд не може перебирати на себе вирішення питань, які входять до компетенції суб`єктів владних повноважень та досліджувати відповідні документи, надавати їм оцінку, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність у позивача права на поновлення виплати спірної пенсії.

Абзацом 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В контексті зазначеного, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та вимог наведених вище законодавчих приписів, а також того, що питання поновлення виплати позивачці спірної пенсії по суті, з наданням оцінки поданим представником позивачки документам і прийняттям відповідного рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області - не вирішено, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправною відмови у поновленні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, що викладена у листі № 14617/04 від 20.08.2019 та зобов`язання відповідача повторно розглянути подані позивачкою документи про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та у встановлений законодавством строк прийняти відповідне рішення по суті порушеного заявником питання, що за даних конкретних умов забезпечує ефективний і належний спосіб судового захисту в тій мірі, яка є необхідною.

Вказаний висновок в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 16.10.2019 № 404/1811/17(2-а/404/284/17), висновки якого щодо застосування норм права, суд враховує у відповідності до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо вимоги провести поновлення та виплату пенсії з 07.10.2009 з одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що судом зобов`язано відповідача повторно розглянути подані позивачкою документи про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та у встановлений законодавством строк прийняти відповідне рішення по суті порушеного заявником питання, то за даних конкретних умов, позовні вимоги, в частині визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення про відмову та поновлення виплати пенсії за вислугою років, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 07.10.2009 з її одночасним перерахунком - є передчасними, а тому позивачці необхідно відмовити в цій частині.

Разом з тим, суду доцільно зазначити, що згідно частини першої статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Відповідно до статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Щодо вимог стосовно компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені. В даному випадку позивачеві нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить про відсутність законних підстав для виплати компенсації.

Згідно із частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Зі змісту наведеною норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Таким чином, суд не може розглядати вимогу щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення дій у майбутньому, у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як суб`єкт владних повноважень частково обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи вищенаведене, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати на суму 384,20 грн., сплачені згідно із квитанції про сплату від 29.10.2019 № 63323 (а.с.3).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у поновленні пенсії ОСОБА_1 , що викладена у листі № 14617/04 від 28.08.2019 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та у встановлений законодавством строк прийняти відповідне рішення по суті порушеного заявником питання.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м. Рівне,33028, код ЄДРПОУ 21084076) судові витрати на суму 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 19 грудня 2019 року.

Суддя Зозуля Д.П.