______

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Чернівці

Справа № 727/2342/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинак О. О.

суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д.Г.

позивач ОСОБА_1

відповідач Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор»

апеляційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє Дронь Владислав Анатолійович , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 2 жовтня 2019 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Слободян Г.М.

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Позивач просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» № 9/ОС - 19 від 25 січня 2019 року про звільнення її з роботи;

- поновити її по посаді лікаря - стоматолога медичної частини Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор»;

- стягнути на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання судового рішення суду в частині поновлення її на роботі та виплати середньої заробітної плати за один місяць, яка складає 5 139 гривень 33 копійки.

Посилалася на те, що оскаржуваний наказ про її звільнення з займаної посади є таким, що грубо порушує її трудові права.

Їй не пропонувалась інша робота та не було ознайомлено з усіма вакантними посадами на підприємстві, які існували у період її звільнення.

Роботодавець не повідомляв державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Всі працівники медичної частини ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» забезпечені новими робочими місцями та працюють в державній установі «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (філія в Чернівецькій області).

25 січня 2019 року її було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, при цьому роботодавцем не було взято до уваги її заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.

Вважала , що з 25 січня 2019 року вона фактично перебуває у такій відпустці.

Звільнення у період тимчасової непрацездатності та при наявності у особи дитини віком до трьох років допускається лише у разі повної ліквідації підприємства, організації, установи.

Вважає , що середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на її користь, повинен вираховуватися за два останні місяці, коли позивач фактично працювала до періоду перебування її у відпустці та на лікарняному, а саме за травень та червень 2018 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 2 жовтня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» за №9/ОС-19 від 25 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря - стоматолога медичної частини державної установи «Чернівецька установа виконання покарань (№33), з 25.01.2019 року та поновлено її на вказаній посаді з 25 січня 2019 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в цій частині.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 витрати на надання правової допомоги в розмірі 5 424 гривень 90 копійок.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі, суд виходив з того, що позивача звільнили у період її тимчасової непрацездатності за наявності дитини віком до трьох років, що допускається тільки у разі повної ліквідації установи, якої не відбулося.

Також до відома позивача не було доведено новий штатний розпис ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» та не запропоновано всі вакантні посади, наявні на час її звільнення в даній установі.

Акти про відмову від отримання під підпис попередження про звільнення, а також акти про відмову від отримання пропозиції іншої роботи складені не в присутності позивача.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд посилався на те, що за попередні два місяці роботи до дати звільнення позивача, ОСОБА_1 не отримувала жодного доходу, окрім соціального страхування, а отже і підстав для нарахування та стягнення такого середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не вбачається.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Дронь В.А. , просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що фактично 2 останні місяці, які вона працювала та за які отримувала заробітну плату до настання періоду перебування її у відпустці та на лікарняному, який тривав з червня 2019 року по 24 січня 2019 року, були травень та червень 2018 року, що підтверджується відповідною довідкою про нарахування заробітної плати.

Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що позивача ОСОБА_1 03 листопада 2016 року було прийнято на роботу лікарем - стоматологом медичної частини Чернівецької установи виконання покарань відділу Державної пенітенціарної служби України в Чернівецькій області (№ 33) з 04 листопада 2016 року, що підтверджується копією трудової книжки та Витягом з наказу №77 о/с від 03 листопада 2016 року (а.с.8-9,17).

15 грудня 2016 року на підставі наказу Міністерства юстиції України №3679/115/5 Чернівецьку установу виконання покарань відділу Державної пенітенціарної служби України в Чернівецькій області (№ 33) перейменовано в Державну установу «Чернівецька установа виконання покарань (№ 33)».

20 квітня 2017 року на підставі наказу начальника Чернівецької установи виконання покарань № 22 о/с позивача перепризначено на посаду лікаря-стоматолога медичної частини ДУ «Чернівецька установа виконання покарань(№ 33)» (а.с. 18).

Наказом №4859/к від 6 грудня 2017 року затверджено структуру державної установи «Чернівецька установа виконання покарань (№ 33)» та внесено зміни до штату державної установи, відповідно до яких в штаті відсутня посада лікаря-стоматолога (а.с.33).

З наказу №118/ос-17 від 29 грудня 2017 року вбачається, що на виконання наказу Міністерства юстиції України №4859/к від 06 грудня 2017 року «Про затвердження структури та внесення змін до штату державної установи «Чернівецька установа виконання покарань (№ 33)» про наступне звільнення з роботи за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України ( у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), з дотриманням вимог чинного законодавства України, зобов`язано попередити вільнонайманий персонал медичної частини державної установи «Чернівецька установа виконання покарань №33» за списком, визначеним у додатку №2 до наказу, в тому числі і ОСОБА_1 (а.с.31, 117).

Позивач отримала попередження про скорочення штату працівників та про наступне її звільнення з роботи 2 січня 2018 року (а.с.32, 118).

7 червня 2018 року на підставі наказу Міністерства юстиції України № 2227/5 від 27 червня 2018 року державну установу «Чернівецька установа виконання покарань (№ 33)» перейменовано в державну установу «Чернівецький слідчий ізолятор» (а.с.66, 120).

ІНФОРМАЦІЯ _1 у позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11).

В період з 07 травня 2018 року по 25 травня 2018 року, з 29 травня 2018 року по 7 червня 2018 року, з 19 червня 2018 року по 31 грудня 2018 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, що підтверджується листками непрацездатності, а в період з 1 січня 2019 року по 14 січня 2019 року позивач перебувала у післяпологовій додатковій відпустці, що підтверджується листком непрацездатності, в період з 15 січня 2019 року по 24 січня 2019 рік позивач перебувала на лікарняному, до роботи повинна була стати 25 січня 2019 року (а.с. (а.с.19-28, 29-30).

Наказом №4-ос-19 від 3 січня 2019 року, позивачу, як лікарю-стоматологу медичної частини державної установи «Чернівецька установа виконання покарань», було встановлено з 01 січня 2019 року 0,5 посадового окладу у розмірі 1748 гривень в межах 10-го тарифного розряду (а.с.121).

23 січня 2019 року позивач звернулася з заявою на ім`я в.о. начальника державної установи «Чернівецькій слідчий ізолятор» про надання їй декретної відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку з 25 січня 2019 року по 09 листопада 2021 року (а.с.12).

Згідно відповіді №33/6-368 від 25 січня 2019 року вбачається, що Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» запропонувала позивачу ОСОБА_1 прибути до установи для отримання трудової книжки або надати письмову згоду на пересилання трудової книжки поштою, оскільки станом на 25 січня 2019 року в штаті державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» відсутня посада лікаря-стоматолога медичної частини у зв`язку з чим заява про надання відпустки за вказаною посадою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не може бути задоволена (а.с.13).

25 січня 2019 року наказом в.о. начальника державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» № 9/ОС-19 позивача було звільнено на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади лікаря-стоматолога медичної частини у зв`язку з скороченням штату медичної частини установи (а.с. 8-9,14).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Дронь В.А. слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не врахував наступного.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже , вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

При цьому необхідно врахувати, що розрахунок середнього заробітку є індивідуальним для кожного працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, розглядаючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд посилався на те, що за попередні два місяці роботи до дати звільнення, ОСОБА_1 не отримувала жодного доходу, окрім соціального страхування, а отже і підстав для нарахування та стягнення такого середнього заробітку з відповідача на користь позивача судом не вбачається.

Проте апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 19 червня 2018 по 24 січня 2019 рік позивач була відсутня на роботі у зв`язку і з перебуванням її у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, у післяпологовій додатковій відпустці та на лікарняному, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Отже , за вказаний період ОСОБА_1 заробітної плати не отримувала.

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Виходячи з наведених вище норм закону, апеляційний суд вважає, що у зв`язку із відсутністю на роботі позивача у період з 19 червня 2018 року по 24 січня 2019 рік з поважних причин, на її користь з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який повинен обчислюватися, виходячи із заробітної плати, які позивач отримала за два відпрацьовані місяці роботи до початку вказаного періоду перебування її у відпустці, а саме за травень та червень 2018 року.

З довідки Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» №33/5-1296 від 2 квітня 2019 року та приміток, що містяться у вказаній довідці вбачається, що у вересні 2018 року був проведений перерахунок нарахувань за травень та червень 2018 року у зв`язку з лікарняними (а.с.116).

Згідно вказаного рахунку за 5 відпрацьованих робочих днів у травні ОСОБА_1 отримала заробітну плату у розмірі 1 353 гривні 61 копійка, що складається з окладу у розмірі 304 гривні 20 копійок, доплати за працю у умовах режимних обмежень 30% у розмірі 91 гривня 26 копійок та премії у розмірі 958 гривні 15 копійок.

За червень за 9 відпрацьованих робочих днів позивачем отримано заробітну плату у розмірі 1 092 гривні 84 копійки, що складається з окладу у розмірі 560 гривень 43 копійки, доплати за працю у умовах режимних обмежень 30% у розмірі 168 гривень 13 копійок та премії у розмірі 364 гривні 28 копійок.

Отже , середньоденний заробіток позивача ОСОБА_1 складає 174 гривні 75 копійок ((1353,61 + 1092,84) : (5+9)=2446, 45 : 14= 174,75).

Час вимушеного прогулу за період із 26 січня 2019 року (наступний день після винесення наказу про звільнення позивачів) по 2 жовтня 2019 року (дата винесення судового рішення судом першої інстанції) складає 171 робочих днів.

Отже , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 січня 2019 року по 2 жовтня 2019 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із розрахунку: середньоденний заробіток позивача помножений на 171 робочих днів, становить 29 882 гривні 25 копійок (174,75x 171=29 882,25).

Неогрунтованими є посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42 093 гривні 56 копійок.

Як вбачається із розрахунку, наведеного заявником у апеляційній скарзі, зазначений середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42 093 гривні 56 копійок, який, як вважала ОСОБА_1 , підлягає стягненню на її користь, був обчислений з виплат, нарахованих згідно довідки Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» №33/5-1296 від 2 квітня 2019 року.

Проте позивачем не було взято до уваги те, що в примітках що містяться у вказаній довідці від 2 квітня 2019 року було зазначено, що у вересні 2018 року був проведений перерахунок заробітної плати ОСОБА_5 за травень та червень 2018 року у зв`язку з перебуванням позивача на лікуванні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення яким позов в цій частині задовольнити частково.

Щодо судових витрат

Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на момент подачі позовної заяви, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі в справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа № 910/4518/16), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - в справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18.

З огляду на викладене, позивач не була звільнена від сплати судового збору за подачу позовної заяви в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року N 3674-VI (далі - Закону) встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначається відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» станом на 01 січня 2019 року. На 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 1 921 гривня.

Оскільки 1 відсоток ціни вказаного позову для позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу становив менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір судового збору, який підлягав сплаті ОСОБА_1 за подання до суду позову в цій частині, станом на лютий 2019 року складав 768 гривень 40 копійок (1921x0,4=704,80).

Отже , з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» в дохід держави слід стягнути 768 гривень 40 копійок судового збору.

Окрім того, з квитанції № 65 від 25 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу сплатила судовий збір в сумі 1152 гривні 60 копійок.

Отже, з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1152 гривні 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених позивачем на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Щодо витрат на правничу допомогу апеляційний суд вважає за необхідне значити наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 690/54/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 676/1679/18.

Як вбачається із акту наданих послуг робіт від 25 лютого 2019 року(а.с.39), адвокатом Дронь В.А. в суді першої інстанції була надана правова допомога ОСОБА_1 , яка складалася із надання таких юридичних послуг: вивчення матеріалів справи та надання консультації, за послуги якої позивач повинна була сплатити 417 гривень 30 копійок; підготовка та направлення адвокатського запиту, що вартувало 625 гривень 95 копійок; підготовка та написання позовної заяви, додатків до неї, копії, що вартувало 4 381 гривня 65 копійок. Разом сума, яка підлягає сплаті за вказаним актом, становить 5 424 гривні 90 копійок.

До даного акту наданих послуг робіт від 25 лютого 2019 року позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 25 лютого 2019 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 було сплачено 5 424 гривні 90 копійок (а.с. 40).

Виходячи з наведеного, з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 5 424 гривні 90 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу.

Отже , загальна сума судових витрат, з урахуванням понесених позивачем витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, яка підлягає стягненню з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 становить 6 577 гривень 50 копійок (5 424, 90 + 1152, 60= 6 577,50).

Керуючись статтями 368,374,376,381,382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 2 жовтня 2019 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29 882 гривні (двадцять девять тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні 25 копійок.

Розподіл судових витрат змінити.

Стягнути з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок в дохід держави.

Стягнути з Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» на користь ОСОБА_1 6 577 гривень (шість тисяч п`ятсот сімдесят сім) гривень 50 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 20 грудня 2019 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді : М.І. Кулянда

Н.Ю. Половінкіна