Постанова

Іменем України

19 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 205/848/13-ц

провадження № 61-17866св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради (під час розгляду справи назву змінено на Виконавчий комітет Новокодацької районної у м. Дніпрі ради), Дніпропетровська міська рада (під час розгляду справи назву змінено на Дніпровська міська рада), Головне управління Державного агентства земельних ресурсів у Дніпропетровській області (під час розгляду справи назву змінено на Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Дніпропетровській області),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинити певні дії, скасування рішення та стягнення матеріальної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору дарування від 20 лютого 2003 року вона набула право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказувала, що право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, вона набула на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2006 року № 142/34.

Зазначала, що на вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 збудував гараж, колодязь, вбиральню та душ, згоду на будівництво яких, вона не давала.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести гараж, душ, і колодязь та скасувати рішення Виконавчого комітету Ленінської районної в м. Дніпропетровську ради від 28 жовтня 2003 року № 320/6 про оформлення права власності як незаконно видане, стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в сумі 928 грн, судові витрати в сумі 16 грн та витрати на юридичну допомогу в сумі 350 грн.

У вересні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Дніпропетровської міської ради, Головного управління Державного агентства земельних ресурсів у Дніпропетровській області про встановлення юридичного факту, визнання державних актів на право приватної власності недійсними та їх скасування, визнання рішення міської ради частково недійсним і часткового його скасування, усунення перешкод у користуванні власністю.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору дарування від 26 лютого 2004 року він набув право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку від 29 березня 2006 року власником земельної ділянки, на якій розташований будинок, була ОСОБА_3 . Зазначав, що після її смерті він прийняв у спадщину вказану земельну ділянку, проте під час здійснення приватизації суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 не погодила проект відведення та встановлення меж сусідніх земельних ділянок та їй був виданий державний акт про право власності на земельну ділянку, на якій частково знаходиться належний йому гараж.

Стверджував, що при прийнятті рішень Дніпропетровською міською радою був порушений порядок користування суміжними земельними ділянками, який існував до виникнення спору більше 50 років.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд: встановити факт, що гараж літ. «Г» у домоволодінні на АДРЕСА_1 , по зовнішній стороні якого проходила межа, був збудований до 1990 року; що колодязь літ. «К», Ѕ, частина якого належить йому на праві власності та посередині якого проходила межа ділянок згідно з даними державного акту ЯБ № 878695 від 03 травня 2006 року знаходиться на території земельної ділянки ОСОБА_1 ; визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2006 року № 142/34 в частині надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати реєстрацію державного акту на право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку; визнати недійсними державні акти від 07 квітня 1998 року ДП № 008612 та від 29 березня 2006 року ЯГ № 507926 про право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1001 га на АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію права власності; усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні гаражем та колодязем шляхом знесення встановленого ОСОБА_1 залізобетонного паркану від червоної лінії забудови вулиці до середини гаражу.

Відповідно до журналу судового засідання від 16 березня 2007 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2010 року у складі судді Залімської Н. В. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2010 року доповнено рішення Ленінського районного суду від 06 грудня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення гаражу, душу, вбиральні, колодязя, відміни рішення Ленінської районної ради в м. Дніпропетровську, стягнення матеріальної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпропетровської міськради про встановлення факту, що гараж опинився на території ОСОБА_1 , визнання рішення Дніпропетровської міськради в частині надання у приватну власність земельної ділянки незаконним та його скасування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним, та його скасування, визнання недійсними державних актів про право приватної власності на земельні ділянки та скасування їх реєстрації.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення гаражу, душу, вбиральні, колодязя, відміни рішення Ленінської районної ради в м. Дніпропетровську, стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь матеріальної шкоди в розмірі 928 грн, судових витрат в розмірі 16 грн і юридичних послуг в розмірі 350 грн відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпропетровської міськради про визнання рішення Дніпропетровської міськради № 142/34 від 01 березня 2006 року в частині надання в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 у приватну власність незаконним та скасувати його; визнання державного акту ЯБ № 878695 від 03 травня 2006 року на право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 недійсним; визнання державного акту ДП № 008612 від 07 квітня 1998 року на право приватної власності ОСОБА_4 та Державного акту ЯГ № 507926 від 29 березня 2006 року на право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2011 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2010 року та додаткове рішення від 09 березня 2011 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2011 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2016 року у складі судді Нижного А. В. позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволено.

Скасовано рішення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровськ ради № 302/6 від 28 жовтня 2003 року в частині оформлення права власності на гараж «Г» на АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 . У решті позовних вимог за первісним позовом було відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом задоволено частково.

Скасовано рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01 березня 2006 року в частині надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 878695 від 03 березня 2006 року, виданий на земельну ділянку площею 0, 1000 га на АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перешкод ОСОБА_1 у користуванні своєю земельною ділянкою не було підтверджено з огляду на встановлений довготривалий порядок користування суміжними земельними ділянками та її обізнаністю на момент укладення договору дарування від 20 лютого 2003 року про приналежність душу, вбиральні, колодязю на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про спадщину від 28 липня 1998 року, відтак і ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 26 лютого 2004 року.

Задоволення позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську № 320/6 від 28 жовтня 2003 року в частині оформлення права власності на гараж літ. «Г» на АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 суд мотивував порушенням порядку приватизації земельної ділянки під гараж у зв`язку з відсутністю погодження меж із ОСОБА_1 як користувача ділянки, на якій частково гараж розташований.

Частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , у частині скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01 березня 2006 року в частині надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 , районний суд зазначив про існування спору щодо розміру вказаних суміжних ділянок та порядку користування ними з урахуванням того, що належні ОСОБА_2 гараж, душ, вбиральня та колодязь частково знаходяться на території земельної ділянки, належної ОСОБА_1 . За таких обставин приватизація ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 за відсутності погодження межі з боку власника або землекористувача суміжної земельної ділянки порушила права останнього.

Районний суд зазначив, що порядок користування спірними земельними ділянками існував більше 50 років, ще з часів забудови земельних ділянок, сусідні домоволодіння ніколи не були огороджені, межа проходила посередині колодязя, а далі по зовнішній стороні доріжки, яка належала ОСОБА_4 і якою ОСОБА_2 користується до цього часу.

При цьому районний суд вказав, що приватизацією земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 не було порушено прав та законних інтересів ОСОБА_2 , оскільки він не мав жодного правового зв`язку ні з цією земельною ділянкою, ні з розташованим на ній домоволодінням. З огляду на вказане, суд відмовив у задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсними державних актів ДП № 008612 від 07 квітня 1998 року та ЯГ № 507926 від 29 березня 2006 року про право приватної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1001 га на АДРЕСА_2 та скасування реєстрації цього права.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційні скарги ОСОБА_2 та Новокодацької районної у м. Дніпрі ради - частково задоволені.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську № 320/6 від 28 жовтня 2003 року у частині оформлення права власності на гараж літ. «Г» на АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 скасовано, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

Задоволено вимогу ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні гаражем літ. «Г» та колодязем літ. «К» у домоволодінні на АДРЕСА_2 , шляхом знесення встановленого ОСОБА_1 залізобетонного паркану від червоної лінії забудови вулиці до середини гаражу.

В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційної інстанції мотивоване тим, що Виконавчий комітет Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради в частині оформлення права власності на земельну ділянку на гараж літ. «Г» на АДРЕСА_2 діяв у межах своїх повноважень, відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та у спосіб, який існував до 01 січня 2004 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про скасування рішення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради № 320/6 від 28 жовтня 2003 року в частині оформлення права власності на гараж літ. «Г» на АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 ; усунення ОСОБА_2 перешкод у користуванні гаражем літ. «Г» та колодязем літ. «К» у домоволодінні на АДРЕСА_2 шляхом знесення встановленого залізобетонного паркану від червоної лінії забудови вулиці до середини гаражу скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував відсутність інформації у свідоцтві про право на спадщину від 28 липня 1998 року про колодязь та гараж, як об`єктів права власності, які були набуті ОСОБА_3 та неможливість їх передачі ОСОБА_2 за договором дарування від 26 лютого 2004 року.

Вказує на те, що суд залишив поза увагою акт встановлення меж земельної ділянки в натурі від 29 жовтня 1997 року, згідно з яким визначено межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що суд не врахував висновки судової експертизи, відповідно до яких ОСОБА_2 порушує раніше встановлені межі земельної ділянки, створюючи перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У вересні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки викладені в ній обставини не відповідають дійсності, а доводи є хибними та такими, що суперечать вимогам закону.

Зазначає, що доводи заявника про те, що вона є власником спірної земельної ділянки не відповідають дійсності, оскільки спростовані архівною документацією міського бюро технічної інвентаризації.

Вказує, що доводи ОСОБА_1 про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, а отже відсутня потреба у скасуванні державного акту про право власності на земельну ділянку є неправильними та не відповідають вимогам закону з огляду на те, що при оформленні документів про право власності на земельну ділянку землевпорядна організація порушила вимоги законів, що підтверджено судовою експертизою, зокрема, не встановила на місцевості межові знаки, не забезпечила їх погодження з суміжними землекористувачами, не склала абриси обміру земельної ділянки.

Стверджує, що передача у власність позивача частини земельної ділянки суміжного домоволодіння, на якій розташована його власність - гараж, колодязь, душ, вбиральня та інші споруди, проведена з численним порушенням вимог законодавства.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, шляхом застосування передбачених законом способів.

Згідно із статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності невстановлена судом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що Виконавчий комітет Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, приймаючи рішення від 28 жовтня 2003 року № 320/6 у частині оформлення права власності на гараж «Г» на АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 діяв в межах повноважень, визначених статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та у порядок, передбачений законом, що діяв до 01 січня 2004 року. Будь-яких доказів порушення встановленого порядку визнання права власності на самочинно збудований гараж ОСОБА_1 надано не було.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою акт встановлення меж земельної ділянки в натурі від 29 жовтня 1997 року, яким визначалися межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , а також висновків судової експертизи щодо порушення відповідачем встановлених меж земельних ділянок, не впливають на правильність вирішення справи з огляду на усталений порядок користування суміжними земельними ділянками понад 50 років.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що збудований ОСОБА_1 залізобетонний паркан від червоної лінії забудови до середини гаражу порушує права ОСОБА_2 та перешкоджає йому у користуванні майном. Відтак висновки апеляційного суду про задоволення у цій частині позовних вимог на підставі статей 16, 386, 391 ЦК України є правильними.

Вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк