Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 638/19826/15-ц

провадження № 61-26190св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року у складі судді Шишкіна О. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Бездітко В. М., Довгаль А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що з 08 жовтня 1994 року до 07 липня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали таке майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-30, І, II, III, IV, V, VI, VII, 2-го поверху № 1-24, І, II в літ. «А-2», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; вартість нежитлових приміщень становить 250 000,00 грн, оформлені на відповідача; земельну ділянку площею 0,2077 га, кадастровий номер 6321688706:00:000:0169, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 40 400,00 грн, жилий будинок «А-1» з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 32 100,00 грн, квартиру АДРЕСА_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 204 000,00 грн. Згоди на поділ сумісно нажитого майна відповідач не надає.

У зв`язку з вказаним, позивач за первісним позовом просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на 1/2 частину нежилих приміщень 1-го поверху № 1-30, І, II, III, IV, V, VI, VII, 2-го поверху № 1-24, І, II в літ. «А-2», цегляні, загальною площею 1101,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , придбані на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22 травня 2003 року; 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2077 га, кадастровий номер 6321688706:00:000:0169, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , придбана на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2005 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 051727, виданий 08серпня 2005 року Червоноармійською Першою сільською радою Вовчанського району Харківської області, зареєстрований у книзі записів державних актів на право власності на землю за № 01036900001; 1/2 частину жилого будинку А-1 з надвірними будівлями: дерев`яний, обкладений цеглою, житловою площею 15,2 кв.м та надвірні будівлі: сарай літ. «Б», льох літ. «ІІ», убиральня літ. «У», ворота № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на земельній ділянці Червоноармійської Першої сільської ради, який було придбано на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 03.06.2004 року; 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 42,6 кв. м, та складається з двох жилих кімнат, житловою площею 28,5 кв. м, придбана на підставі договору купівлі-продажу від 02травня 2006 року.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 вказав не все майно, придбане сторонами за час шлюбу, а саме: не вказано квартиру АДРЕСА_5 вартістю 996 657,00 грн, гараж АДРЕСА_6 , вартістю 250 000,00 грн, гараж АДРЕСА_7 , вартістю 250 000,00 грн, гараж АДРЕСА_8 , вартістю 100 000,00 грн, нежилі приміщення підвалу № XI, XII, XIII, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_9 , вартістю 992 500,00 грн, транспортний засіб марки NISSAN X-TRAIL 2.5 AT в комплектації: Elegance 5G, колір чорний, транспортний засіб марки Audi Q7, колір сірий, типу ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 1 650 000,00 грн. Загальна вартість майна, набутого подружжям під час шлюбу, складає 5 627 912,00 грн. Сторонами також придбано фірму ТОВ «ДЕКАРТ», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10; засновано ряд інших фірм.

З урахуванням уточнених зустрічних позовних вимог просила суд присудити їй: нежилі приміщення 1-го поверху № 1-30, 1, II, III, IV, V, VI, VII, 2-го поверху № 1-24, І, II в літ. «А-2», розташовані за адресою: АДРЕСА_11 , квартиру АДРЕСА_2 , гараж АДРЕСА_7 , жилий будинок АДРЕСА_12 . Загальна вартість вказаного майна становить 730 970,00 грн. Також виділити 50 % частки статутного капіталу та майна фірми ТОВ «ДЕКАРТ» що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумгаїтська, буд. 3.

ОСОБА_1 присудити квартиру АДРЕСА_5 , гараж АДРЕСА_6 , земельну ділянку площею 0,2077 га кадастровий номер 6321688706:00:000:0169, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , жилий будинок «А-1» з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , нежилі приміщення підвалу № XI, XII, XIII, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_9 , гараж АДРЕСА_8, транспортний засіб марки NISSAN X-TRAIL 2.5 AT у комплектації: Elegance 5G, колір чорний, типу ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В, транспортний засіб марки Audi Q7, колір сірий, типу ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В, державний номерний знак НОМЕР_1 . Загальна вартість майна складає 4 061 657,00 грн, а також 31 500,00 Євро - сума еквівалентна вартості автомобіля NISSAN X-TRAIL 2.5 AT. Також виділитийому: 50 % частки статутного капіталу та майна фірми ТОВ «ДЕКАРТ», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10. 100 % частки статутного капіталу та майна ТОВ «ЖИВЕ ПОВІТРЯ», юридична адреса: м. Київ, Печерський район, вул. Панаса Мирного, 16/13, літ. «А». 100 % частки статутного капіталу та майна ТОВ «АЕРУС», юридична адреса: 61002, Харківська обл, м. Харків , вул. Сумська, 102, офіс 9. 100 % частки статутного капіталу та майна компанії «GARNA RICH ORGANIC» (Гарна річ), юридична адреса: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 102, офіс 9. 100 % частки статутного капіталу та майна ТОВ «АКТИВТЕК», юридична адреса: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 102, офіс 9. 50 % частки статутного капіталу та майна ТОВ «УНІВЕРСАЛ-АГРОКОНТРАКТ», юридична адреса: 55200 , Миколаївська обл. , м . Первомайськ, вул. Грушевського, 19А, кв . 15 . 100 % частки статутного капіталу та майна компанії VolIara, юридична адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 102, офіс 9. 100 % частки статутного капіталу та майна ТОВ «АЕРУС» ("AERUS" LIMITED LIABILITY COMPANY), юридична адреса: 308000, Російська Федерація, Бєлгородська область, м. Бєлгород, шосе Михайлівське, 23.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на: 1/2 частину нежилих приміщень 1-го поверху № 1-30, І, II, III, IV, V, VI, VII, 2-го поверху № 1-24, І, II в літ. «А-2», цегляні, загальною площею 1101,3 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , придбані на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 22травня 2003 року; 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2077 га, кадастровий номер 6321688706:00:000:0169, розташованк за адресою: АДРЕСА_2 , придбану на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2005 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 051727, виданий 08 серпня 2005 року Червоноармійською Першою сільською радою Вовчанського району Харківської області, зареєстрований у книзі записів державних актів на право власності на землю за № 01036900001; 1/2 частину житлового будинку А-1 з надвірними будівлями: дерев`яний, обкладений цеглою, житловою площею 15,2 кв.м та надвірні будівлі: сарай літ. «Б», льох літ. «П». убиральня літ. «У», ворота № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на земельній ділянці Червоноармійської Першої сільської ради, придбаний на підставі договору купівлі-продажу будинку від 03 червня 2004 року; 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 42,6 кв.м, та складається з двох жилих кімнат, жилою площею 28,5 кв. м, придбана на підставі договору купівлі-продажу від 02 травня 2006 року.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частину нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-30, І, II, III, IV, V, VI, VII, 2-го поверху № 1-24, І, II в літ. «А-2», цегляні, загальною площею 1 101,3 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , придбані на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2003 року; 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2077 га, кадастровий номер 6321688706:00:000:0169, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , придбану на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2005 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХР № 051727, виданий 08серпня 2005 року Червоноармійською Першою сільською радою Вовчанського району Харківської області, зареєстрований у книзі записів державних актів на право власності на землю за № 01036900001; 1/2 частину жилого будинку А-1 з надвірними будівлями: дерев`яний, обкладений цеглою, житловою площею 15,2 кв.м та надвірні будівлі: сарай літ. «Б», льох літ. «П». убиральня літ. «У», ворота № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на земельній ділянці Червоноармійської Першої сільської ради, придбаний на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 03 червня 2004 року; 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 42,6 кв. м, складається з двох жилих кімнат, жилою площею 28,5 кв. м, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 02 травня 2006 року. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що між подружжям нeдосягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, за позовом подружжя або одного з них суд може ухвалити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 вересня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Дзержинським районним судом м. Харкова порушено не лише права та законні інтереси відповідача за зустрічним позовом, позивача за первісним позовом ОСОБА_2 , а також права та законні інтереси її дітей, зокрема малолітнього сина.

Суд першої інстанції вирішив справу, не виконавши вимоги цивільного судочинства, а рішення ухвалено на підставі неповно та невсебічо з`ясованих обставин, на які сторонни посилалися як на підставу вимог і заперечень.

Судові рішення не містять повного опису пояснень ОСОБА_2 як відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовами.

У мотивувальній частині рішення не у повному обсязі зазначено мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність чи відсутність фактів, якими обгрунтовано вимоги чи заперечення.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду у справі № 6-38цс15 від 03 червня 2015 року аналіз норм права, зокрема статей 63, 65 СК України, статей 66, 67 ГК України у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно трансформується у право вимоги, сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесенного майна у разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємтсва, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

ОСОБА_2 не зверталася до суду першої інстанції з вимогою про виплату їй половини вартості внесеного майна до статутних фондів товариств.

Належний поділ майна можливо було б здійснити шляхом проведення відповідної судової експертизи, проте Дзержинським районним судом м. Харкова не виконано належним чином вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року.

Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна у натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та справедливості, оскільки перебування у спільній частковій власності сторін майна, особливо квартири, будинку та земельної ділянки несе загрозу життю і здоров`ю відповідача та дітей.

Відповідач за первісним позовом позбавлена права на правову допомогу, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 у судовому засіданні заявляла про необхідність отримання належної професійної правничої допомоги, проте суд віхилив її клопотання.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 жовтня 1994 року до 07 липня 2014 року, під час якого придбали таке майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-30, І, II, III, IV, V, VI, VII, 2-го поверху № 1-24, І, IIв літ. «А-2», цегляні, загальною площею 1 101,3 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею 0,2077 га, кадастровий номер 6321688706:00:000:0169, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 з надвірними будівлями що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 , яка розташована по АДРЕСА_14 (т. 1, а. с. 6-9,).

Судом встановлено, що сторони не досягли згоди щодо поділу спільного сумісного майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Згідно з частиною першою статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частинами першою, другою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до абзацу 1 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Під час вирішення спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. С уд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України(далі - ЦК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Частиною третьою статті 370 ЦК України передбачено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, третьої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав передбачених статтею 365 ЦКУкраїни, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким способом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо поділу спільного майна між сторонами з урахуванням рівності часток їхнього майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між подружжям нe досягнуто згоди щодо способу поділу спільного майна, однак сторони на депозитний рахунок вартість частини майна не вносили, тому обґрунтованим є висновок про визнання за кожним із сторін права власності на 1/2 частину спірного майна.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано все майно, що підлягає поділу, а саме: квартиру АДРЕСА_15 , автомобіль марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль NISSAN X-TRAIL, декілька приватних підприємств та гаражі АДРЕСА_16 , є необгрунтованими з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_15 згідно з свідоцтвом про право власності на житло, виданим Харківською квартирно-експлуатаційною частиною 01 серпня 2000 року, приватизована одноособово ОСОБА_1., тому таке майно не є спільним майном подружжя (а. с. 45, т. 1). Нежитлові приміщення підвалу № XI, XII, XIII, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_9 , згідно з свідоцтвом про право власності НОМЕР_2 належать фірмі «Декарт» ТОВ (т. 1, а. с. 46).

Автомобіль марки Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1 , не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки згідно з довідкою приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Ткаченко Н. В. від 26 лютого 2016 року, подарований ОСОБА_1 його батьком - ОСОБА_6 (а. с. 144, т. 1).

Автомобіль NISSAN X-TRAIL знято з реєстрації за ОСОБА_1 та проведено вторинну реєстрацію 21 лютого 2014 року за ОСОБА_7 , тобто за час шлюбу між сторонами (т. 1, а. с. 136).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що гаражі АДРЕСА_16 згідно з договорами купівлі-продажу придбано сторонами на власні імена відповідно до договорів купівлі-продажу від 20 квітня 2004 року та 25 квітня 2006 року та фактично їх розподіл відбувся, тому підстав для повторного визнання права власності у судовому порядку немає.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено неспівмірності між належними сторонам гаражами, а метаріали справи не свідчать про значну відмінність їх площі та вартості, тому обгрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав їх фактичного повторного розподілу.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги на половину отриманого доходу від діяльності підприємства.

Вказаний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від від 03 червня 2015 року № 6-38цс15.

Згідно з пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що будь-яких доказів на виконання вказаних положень закону ОСОБА_2 не надано, за змістом зустрічного позову позивач перерахувала назви товариств та надала витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації цих юридичних осіб. (т. 1, а. с. 54-78).

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову позову в частині поділу жилого будинку АДРЕСА_17 , з огляду на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 07 квітня 2004 року вказаний жилий будинок придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках, а доказів внесення грошових коштів вартсоті 1/2 частини майна на депозитний рахунок суду ОСОБА_2 не надано (а. с. 44).

Доводи касаційної скарги про порушення прав дітей відповідача за первісним позовом внаслідок ухвалення рішення про рівнозначний поділ майна між сторонами, що становить загрозу як для неї, так і для її дітей, що підтверджено розпочатими досудовими розслідуваннями щодо дій ОСОБА_1 не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд зауважує, що у матеріалах справи обвинувальний вирок щодо дій ОСОБА_1 , які б могли становити загрозу як для відповідача за первісним позовом, так і для її дітей, відсутній, тому вказані доводи ОСОБА_2 не відповідають матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не відреагував на клопотання ОСОБА_2 про необхідність отримання належної професійної правничої допомоги є необгрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до матріалів справи ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року розгляд справи призначено на 02 лютого 2017 року, однак внаслідок перебування судді на лікарняному розгляд справи відкладено на 02 березня 2017 року (а. с. 10, 11).

Згідно з журналом судового засідання від 02 березня 2017 року Апеляційним судом Харківської області оголошено перерву до 30 березня 2017 року (а. с. 13 - 14).

29 березня 2017 року до Апеляційного суду Харківської області надійшло клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на інший день, прийнятний для усіх учасників справи. Одночасно ОСОБА_2 просила не призначати справу на 03, 04, 06, 19, 20, 21, 24, 26, 27 квітня, 05, 10, 15 травня 2017 року у зв`язку з участю адковата в інших судових засіданнях.

Згідно з журналом судового засідання від 30 березня 2017 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

З огляду на матеріали справи Верховний Суд дійшов такого висновку.

За правилами частини третьої статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісноздійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Неявка представника відповідача за первісним позовом у судове засідання 30 березня 2017 року не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки Верховний Суд бере до уваги, що розгляд справи триває з 2015 року, у відповідача за первісним позовом та її представника було достатньо часу для надання усіх пояснень і доказів, які вони вважали за доцільне надати суду.

Верховний Суд зауважує, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги позову, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, надаючи оцінку доводам сторін, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином вмотивували відповідні висновки, відображені у судових рішеннях.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Верховний Суд бере до уваги, що у вказаній конкретній справі сторони не дійшли згоди щодо вартості майна, експертизи щодо його вартості не проведено, відповідач відмовився від грошової компенсації, доводи касаційної скарги встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами не підтверджено, надана до касаційної скарги експертиза не може бути взята до уваги з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому з урахуванням матеріалів справи, положень закону, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_2 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи, повно та всебічно дослідили докази у справі, надали їм належну оцінку, та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харковавід 10 листопада 2016 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, тому згідно із положеннями статті 436 ЦПК України їхнє виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419,436ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харковавід 10 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харковавід 10 листопада 2016 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик