Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 234/13519/16-ц

провадження № 61-14512св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,

представник відповідача - Андрейків Олег Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Агєєва О. В., Новосьолової Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2011 року між ним (лізингоодержувачем) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавцем) було укладено договір фінансового лізингу, згідно умов якого товариство передало йому у фінансовий лізинг автомобіль марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість якого згідно акта прийому-передачі до указаного договору лізингу складала 241 408 грн 43 коп.

Вказаним договором встановлено вартість об`єкта лізингу у розмірі, що еквівалентний 30 119,58 доларів США, визначено строк лізингу у 60 місяців та встановлено кількість 60 лізингових платежів, еквівалент лізингового платежу у розмірі 544,75 доларів США та еквівалент адміністративного платежу у розмірі 451,79 доларів США.

Залишкова вартість об`єкта лізингу після сплати авансового внеску у розмірі 72 422 грн 50 коп. складалася з обсягу фінансування у розмірі 132 774 грн 65 коп. та залишкової вартості у розмірі 36 211 грн 29 коп., що разом становлять 168 985 грн 94 коп., а розмір щомісячного платежу складав 4 366 грн 17 коп.

Вважав, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» під час укладення договору фінансового лізингу не мало наміру отримати у свою власність об`єкт лізингу, що є порушенням принципу добросовісності, наслідком якого є введення в оману споживача. Крім того, ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало йому у лізинг автомобіль, який не придбавало.

Посилався на те, що встановлення у графіку погашення платежів в іноземній валюті при відсутності визначення курсу в щомісячних платежах є порушенням принципу добросовісності при укладенні договору, унеможливлює розрахунок суми заборгованості лізингоодержувача у національній валюті - гривні за основною та додатковою сумою, є несправедливими й такими, що призводять до суттєвого дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду лізингоодержувача.

За таких обставин, з урахуванням положень статті 216 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати договір фінансового лізингу від 01 листопада 2011 року недійсним та застосувати наслідки недійсності та нікчемності правочину, повернути сторони у первісний стан, стягнувши з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на його користь суму авансового платежу у розмірі 9 035,87 доларів США, 16 887,25 доларів США фактично сплачених ним лізингових платежів, а всього - 25 923,12 доларів США, що еквівалентно 674 519 грн 58 коп., зобов`язати його повернути лізингодавцеві об`єкт лізингу - автомобіль марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 вересня 2017 року у складі судді Пікалової Н. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір фінансового лізингу від 01 листопада 2011 року, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 , недійсним. Застосовано вимоги статті 216 ЦК України до вказаного договору фінансового лізингу, повернувши сторони в первісний стан, стягнувши з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 суму авансового платежу у розмірі 9 035,87 доларів США, 16 887,25 доларів США - фактично сплачених ним лізингових платежів, а всього - 25 923,12 доларів США, що еквівалентно 674 519 грн 58 коп., зобов`язавши ОСОБА_1 повернути лізингодавцеві об`єкт лізингу - автомобіль марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що закріплення в умовах договору та встановлення в графіку погашення еквіваленту суми в іноземній валюті є порушенням норм чинного законодавства, принципу добросовісності при укладенні договору, що унеможливлює розрахунок суми заборгованості позивача у національній валюті - гривні за основною та додатковою сумою кредиту і нарахованими процентами як на час укладення договору, так і на час ухвалення рішення. Крім того, договір фінансового лізингу від 01 листопада 2011 року, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, оскільки містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але у порушення вимог статті 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений. Отже, укладений між сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним.

Додатковим рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 листопада 2017 року у складі судді Пікалової Н. М. стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 9 537 грн 79 коп. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 580 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 вересня 2017 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про несправедливі відносно споживача умови договору фінансового лізингу від 01 листопада 2011 року та наявність у зв`язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» є обґрунтованим. При цьому

ОСОБА_1 пропустив позовну давність. Оскаржуваний договір фінансового лізингу укладено 01 листопада 2011 року, в цей же день проведений авансовий внесок та автомобіль, переданий ОСОБА_1 , тому саме з цього часу починається перебіг позовної давності. Позовна давність за вимогами про визнання правочину недійсним сплила 02 листопада 2014 року. Позивач з моменту укладення договору фінансового лізингу був обізнаний щодо його умов та виконував свої зобов`язання за договором, тому не можна вважати встановленою ту обставину, що він довідався про порушення свого права лише після складання аудиторською фірмою звіту від 21 серпня 2014 року. ТОВ «Порше Лізинг Україна» під час розгляду справи судом першої інстанції подало письмову заяву про застосування позовної давності (а. с. 1-4 т. 2). Вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності (а. с. 1-4 т. 2).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, необґрунтованою й такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства. Посилався на те, що судом апеляційної інстанції було порушеного його право на захист прав та інтересів у суді, передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 15 ЦК України, зокрема, суд розглянув справу за відсутності його представника. Крім того, зазначав, що судом апеляційної інстанції порушено норми ЦК України в частині початку перебігу позовної давності. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права) чинники. Отже, вважав, що суд першої інстанції правомірно відхилив заяву ТОВ «Порше Лізинг Україна» про застосування позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності слід відраховувати з дня отримання ним висновку аудиторської фірми.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із Краматорського міського суду Донецької області зазначену цивільну справу.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року указану справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ТОВ «Порше Лізинг Україна», в якому товариство зазначало про те, що касаційна скарга є безпідставною, необґрунтованою й такою, що не підлягає задоволенню. Договір фінансового лізингу між сторонами було укладено 01 листопада 2011 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у 2016 році, тому останній пропустив позовну давність, встановлену чинним законодавством, у межах якої особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права або інтересу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 листопада 2011 року між ОСОБА_1 (лізингоодержувачем) та ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавцем) було укладено договір фінансового лізингу, згідно умов якого товариство передало позивачу у фінансовий лізинг автомобіль марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість якого згідно акта прийому-передачі до вказаного договору лізингу складала 241 408 грн 43 коп.

Цим договором встановлено вартість об`єкта лізингу у розмірі, що еквівалентна 30 119,58 доларів США, сплату авансового внеску - 9 035,87 доларів США, обсяг фінансування - 21 083,71 доларів США, залишкова вартості - 4 517,94 доларів США, визначено строк лізингу у 60 місяців та встановлено 60 лізингових платежів, еквівалент лізингового платежу у розмірі 544,75 доларів США та еквівалент адміністративного платежу в розмірі 451,79 доларів США.

Відповідно до видаткової накладної від 07 листопада 2011 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» у товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна - ЛТД» було придбано автомобіль марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість якого згідно акта прийому-передачі до договору лізингу від 01 листопада 2011 року складала 241 408 грн 43 коп. згідно рахунку-фактури від 03 листопада 2011 року.

Згідно з видатковою накладною від 11 листопада 2011 року за указаним договором лізингу передано позивачу предмет лізингу, про що сторонами 11 листопада 2011 року складено акт прийому-передачі до договору від 01 листопада 2011 року.

Актом прийому-передачі визначено, що лізингодавець на підставі договору лізингу від 01 листопада 2011 року поставив наступний предмет лізингу - автомобіль марки Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Одночасно в акті вказано вартість об`єкта лізингу 241 408 грн 43 коп.; авансовий платіж у розмірі 72 422 грн 50 коп.; обсяг фінансування у розмірі 132 774 грн 65 коп.; залишкова вартість у розмірі 36 211 грн 29 коп., щомісячний платіж у розмірі 4 366 грн 17 коп. та адміністративні витрати у розмірі 3 621 грн 08 коп.

Залишкова вартість об`єкта лізингу після сплати авансового внеску у розмірі 72 422 грн 50 коп. складається з обсягу фінансування у розмірі 132 774 грн 65 коп. та залишкової вартості у розмірі 36 211 грн 29 коп., що разом становить 168 985 грн 94 коп., а розмір щомісячного платежу складає 4 366 грн 17 коп.

Згідно з указаним договором вартість об`єкту лізингу - еквівалент 30 119,58 доларів США., а згідно з актом прийому-передачі автомобіля - вартість об`єкта лізингу становить 241 408 грн 43 коп.

У день укладення договору 01 листопада 2011 року позивачем на виконання умов указаного договору на рахунок відповідача було сплачено перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу.

Спірний договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений.

Відповідно до висновків аудиторської фірми «Галар-Аудит» від 21 серпня 2014 року розмір платежів, що підлягали сплаті позичальником, визначався в еквіваленті валюти на день укладення договору фінансового лізингу від 01 листопада 2011 року і зазначався у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування). Лізингоотримувач мав здійснювати платежі на користь компанії у гривні, розмір яких повинен розраховуватися шляхом застосування еквівалентів платежів у іноземній валюті, указаних у графіку, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у договорі. Тобто за відсутності у рахунках ТОВ «Порше Лізинг Україна» обмінного курсу банку на момент виставлення рахунку, неможливо розрахувати суму заборгованості лізингоотримувача у національній валюті - гривні за лізинговими платежами. Таким чином, дослідивши умови договору фінансового лізингу від 01 листопада 2011 року неможливо визначити на їх підставі сукупну вартість лізингових платежів, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Згідно з частинами першою та другою статті 6, частини першою статті 7, частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилами частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), погоджуючись із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, дійшла висновку, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251 - 254 ЦК України).

Згідно із частинам першою та третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Судами встановлено, що оскаржуваний договір фінансового лізингу укладено 01 листопада 2011 року, в цей же день проведений авансовий внесок та автомобіль переданий ОСОБА_1 , тому саме з цього часу починається перебіг позовної давності. Тому, виходячи з таких обставин справи, позовна давність за вимогами про визнання правочину недійсним сплила 02 листопада 2014 року.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів

цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статей 626 - 629 ЦК України).

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Оскільки договір фінансового лізингу від 01 листопада 2011 року є нікчемним, а позивачем заявлені вимоги про визнання нікчемного правочину недійсним, що з урахуванням зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду є неналежним способом судового захисту, а, отже, позовні вимоги є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а тому позовна давність застосована до необґрунтованого позову безпідставно.

Під час ухвалення цього судового рішення Верховний Суд керується положенням частини другої статті 215 ЦК України, в якій встановлено виняток із загального правила статті 13 ЦПК України щодо розгляду справ судом в межах заявлених вимог. Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв`язку із встановленням його нікчемності безпосередньо законом.

Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович