open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
5 Справа № 759/14346/16-ц
Моніторити
Постанова /07.12.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /18.08.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /26.07.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /08.06.2022/ Київський апеляційний суд Постанова /13.07.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /07.06.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /18.05.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /09.03.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /09.03.2021/ Київський апеляційний суд Постанова /10.12.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /18.10.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /04.10.2019/ Київський апеляційний суд Постанова /04.09.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /18.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /13.06.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /28.05.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /13.12.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /23.11.2018/ Київський апеляційний суд Рішення /02.11.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /02.11.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Рішення /05.10.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Рішення /05.10.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /03.09.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /03.04.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /28.03.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /05.09.2017/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /13.03.2017/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /28.10.2016/ Святошинський районний суд міста Києва
emblem
Справа № 759/14346/16-ц
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /07.12.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /18.08.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /26.07.2022/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /08.06.2022/ Київський апеляційний суд Постанова /13.07.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /07.06.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /18.05.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /09.03.2021/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /09.03.2021/ Київський апеляційний суд Постанова /10.12.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /18.10.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /04.10.2019/ Київський апеляційний суд Постанова /04.09.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /18.07.2019/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /13.06.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /28.05.2019/ Київський апеляційний суд Ухвала суду /13.12.2018/ Касаційний цивільний суд Ухвала суду /23.11.2018/ Київський апеляційний суд Рішення /02.11.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /02.11.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Рішення /05.10.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Рішення /05.10.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /03.09.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /03.04.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /28.03.2018/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /05.09.2017/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /13.03.2017/ Святошинський районний суд міста Києва Ухвала суду /28.10.2016/ Святошинський районний суд міста Києва

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№759/14346/16 Головуючий у І інстанції - Виниченко Л.М.

№22-ц/824/14355/2019 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Сушко Л.П., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря Покраси В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція з обмеженою відповідальністю Дельта М" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ", Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція з обмеженою відповідальністю Дельта М" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ", Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" ТОВ "Агенція з обмеженою відповідальністю Дельта М" з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимог.

Свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 27/10-7211,згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 56 000,00 доларів США, строком погашення до 04 грудня 2016 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006 було укладено іпотечний договір № 027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на об`єкт нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . загальною площею 87.93 кв.м., житловою площею 40,11 кв.м. (предмет іпотеки).

Після завершення будівництва та з урахуванням зміни будівельної адреси 10.04.2008 року був підписаний додатковий договір №1 до іпотечного договору №027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку був переданий об`єкт нерухомого майна - двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

У зв`язку із завершенням строку ліквідаційної процедури банку його непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів, відповідно до ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та договору про передавання в управління непроданих активів банку від 20 листопада 2013 року були передані в управління визначеній НБУ юридичній особі - TOB«Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М».

30 вересня 2015 року між TOB «Дельта М» та TOB«Колекторська компанія «ГАРАНТ» було укладено договір № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006р.

Станом на 30.09.2015 року, коли був укладений оспорюваний договір, жодних вимог від Банку та TOB «Дельта М» про дострокове виконання зобов`язання позивач не отримував.

Вказаний договір позивач просив визнати недійсним з тих підстав, що TOB «Колекторська компанія «ГАРАНТ» не є фінансовою установою, а оспорюваний правочин є фактично договором факторингу. Таким чином укладення оспорюваного договору порушує його права, оскільки йдеться про виконання обов`язку неналежному кредитору.

Крім того згідно Договору про відступлення права вимоги від 30.09.2015 року ( а.с.51-55) TOB «КК «ГАРАНТ» набуло право вимоги за кредитним договором від 05 грудня 2006 року, укладеного між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_1 без проведення конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими установами - юридичними особами, що є порушенням процедури переходу права.

Уточнюючи позовні вимоги позивач також просив застосувати наслідки недійсності спірного договору № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006р. та визнати недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006 року із змінами відповідно до додаткового договору № 1 від 10.04.2008 року, укладений 07 грудня 2015 року між TOB «Дельта М» та TOB «Колекторська компанія «ГАРАНТ».

РішеннямСвятошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимог №009 від 30.09.2015 року за кредитним договором №27/10-7211 від 05.12.2006 року укладений між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "ГАРАНТ". Застосовано наслідки недійсності договору №009 від 30.09.2015 року про відступлення права вимоги за кредитним договором №27/10-7211 від 05.12.2006 року укладений між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "ГАРАНТ" та визнано недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором №027/Д39461 від 05.12.2006 року між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "ГАРАНТ" .Стягнуто з ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М" та ТОВ "Колекторська компанія "ГАРАНТ" на користь позивача ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_3 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в рівних частках по 275 грн.00 коп з кожного, понесеного ним судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Колекторська компанія "ГАРАНТ" та ТОВ "Агенція з обмеженою відповідальністю Дельта М" подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

ТОВ «Колекторська компанія «Гагарнт» апеляційну скаргу мотивувало тим, що рішення суду незаконне і ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку суду першої інстанції. Вказує на те, що під час розгляду справи відбулась одночасна заміна предмета і підстав позову, що є недопустимим. В той же час, як видно з уточнених позовних вимог від 02.04.2018 року-позивачем було змінено предмет та підставу позову. Таким чином суд першої інстанції мав закрити провадження по справі у зв`язку з тим, що фактично було подано нову позовну заяву, а не продовжувати розгляд справи. Вказують, що суд першої інстанції не надав ТОВ «Колекторська компанія «Гагарнт» надати свої аргументи та докази на подані позивачем докази. Було порушено принцип рівності та змагальності сторін. Проігноровано судом першої інстанції і докази наявні в матеріалах справи, не досліджено належним чином, в якому порядку здійснювалась реалізація активів банку та на підставі яких нормативно-правових актів, що являються ключовим для вирішення справи. Просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція з обмеженою відповідальністю Дельта М" в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції незаконне і ухвалене з порушенням норм матеріального права. Вказують, що про судові засіданні в суді першої інстанції не були належним чином повідомлені. Вказує, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних прав первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення на право вимоги може бути як безоплатним так і оплатним. Зазаначають, що судом першої інстанції не надано змоги надати свої аргументи та докази на подані позивачем докази, чим суд першої інстанції грубо порушив принципи рівності та змагальності сторін. Посилається на хибність висновків суду стосовно твердження про договір факторингу та те, що ТОВ КК «Гарант» не є фінансовою установою.

Вказують, що судом першої інстанції не встановлено, який саме нормативно-правовий акт регулює процедуру ліквідації Банку та в якому порядку вона здійснюється.

Не взято до уваги судом, що ліквідація Банку та реалізація його активів здійснювалась відповідно до постанови НБУ №369 від 28.08.2001 року «Про затвердження положення про застосування Національним Банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства», який діяв до набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відповідно застосовано невірний нормативно-правовий акт.

Також в матеріалах справи міститься Договір управління та рішення НБУ №414 від 05.08.2015 року, які вказують на підставі чого укладено Договір відступлення, проте суд першої інстанції не звернув уваги на дані докази та не дослідив їх.

Зазначають, що відповідно до п. 3.1 глави 3 розділ VIПостанови №369-рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора банку приймає Правління Національного банку. Главою 6-12 розділу VI Постанови №369-передбачено порядок та дії ліквідатора, що спрямовані на ліквідаційну процедуру Банку.

Вказують, що при відступлені прав вимоги було додержано всіх вимог законодавства.

Зазначають, що відповідно до п.1.2 Договору управління-управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи.

Договором управління на підставі, якого здійснює свою діяльність по управлінню Компанія, передбачено виключно продаж. Відступлення права вимого або переведеня боргу щодо активів Договором управління не передбачено можливість укладати Компанією договору факторингу на який посилається суд першої інстанції в обґрунтуванні задоволення позовних вимог.

Зазначають, що в матеріалах справи міститься рішення Національного банку України №414 від 05.08.2015 року (а.с.99-100), яким, зокрема, вирішено погодити управителю відчуження майна АБ «Банк регіонального розвитку» за ціною не нижчою, ніж оціночна вартість. Погоджено у разі відсутності заяв , щодо придбання майна на аукціоні, Управителю здійснити безпосередній продаж майна фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціона.

Вказує на помилковість висновків суду, щодо реалізації майна боржника без проведення конкурсу між фінансовими установами, що є порушенням процедури їх переходу.

Просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

21 жовтня 2019 року від ОСОБА_1 надійшло заперечення на апеляційні скарги,в якому він зазначає наступне. Вказує, що підставою позову є те, що відповідач не є фінансовою установою, а тому не може виступати кредитором за кредитним договором, а отже посилання апелянта на те, що суд повинен був закрити провадження у зв`язку з зміною позовних вимог є безпідставними, оскільки підстави позову не змінювались. Предметом позовної заяви від 02.04.2018 року є договір №009 від 30.092015 року про відступлення права вимоги за кредитним договором №27/10-7211 від 05.12.2006 року на користь апелянта та вимоги про застосування наслідків його недійсності, що фактично не є окремою самостійною вимогою, а випливає з першої. Підставою позову залишились ті ж самі вимоги з тих самих підстав. Апелянт повинен був мати статус фінансової установи, що повністю узгоджується з підставами первісного позову, а отже твердження апелянта про закриття провадження по справі є безпідставними. Зазначає, що також є безпідставними твердження апелянтів, що суд першої інстанції позбавив їх можливості надати заперечення на додатково подані позивачем докази.

Посилається на те, що сторонами було укладено саме договір факторингу, який вони не могли укладати оскільки не мають статусу фінансової установи. Як вбачається з оспорюваного договору його предметом є відступлення права вимоги за кредитним договором №27/10-7211 від 05.12.2006 року. Розмір відступлення права вимоги становить 30 689,13 доларів США, що становить 622 661,60 грн. Ціна договору за відступлене право вимоги становить 38000 грн, тобто дисконт за купівлю права вимоги становить 622 661,60 грн., що фактично являється винагородою фактора за здійснення операції факторингу. Тобто укладений договір має усі ознаки факторингу.

Заперечує проти твердження апелянтів , що до того, що їм не потрібно мати статусу фінансової установи оскільки відбулось відступлення існуючого права вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є обгрунтованими і підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» (далі - Банк, АБ «Банк регіонального розвитку») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 27/10-7211 згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 56 000,00 доларів США, строком погашення до 04 грудня 2016 року, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006 було укладено іпотечний договір № 027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на об`єкт нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . загальною площею 87.93 кв.м., житловою площею 40,11 кв.м. (предмет іпотеки).

Після завершення будівництва та з урахуванням зміни будівельної адреси 10.04.2008 був підписаний додатковий договір №1 до іпотечного договору №027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку був переданий об`єкт нерухомого майна - двокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

Згідно з постановою Правління НБУ від 02 грудня 2009 № 713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку» з 07 грудня 2009 відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації банку. На підставі рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 29 лютого 2014 року № 05 затверджено ліквідаційний баланс банку, ухвалено звіт ліквідатора та завершено процедуру ліквідації банку, що підтверджено у листі НБУ № 20-0004/45974 від 31.05.2016.

В зв`язку із завершенням строку ліквідаційної процедури банку його непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів, відповідно до ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та договору про передавання в управління непроданих активів банку від 20 листопада 2013 року були передані в управління визначеній НБУ юридичній особі - TOB «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М».

30 вересня 2015 року між TOB «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та TOB «Колекторська компанія «ГАРАНТ» було укладено договір №009 про відступлення права вимоги за кредитним договором №27/10-7211 від 05.12.2006р., а 07 грудня 2015 року - Договір про відступлення прав за іпотечним договором №027/Д39461 від 05.12.2006 року із змінами відповідно до додаткового договору №1 від 10.04.2008 року.

Рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 29.02.2014 року №105 затверджено ліквідаційний баланс Банку, ухвалено звіт ліквідатора та завершено процедуру ліквідації банку. Тобто фактично процедура ліквідації Банку була завершена 29.02.2014, але банк не виключений з ЄДРПОУ.

20.11.2013 непродані активи Банку були передані в управління «TOB «Дельта М».

Судом встановлено, що «TOB «Дельта М» при укладенні оспорюваного договору відступлення права вимоги не перевірив чи може відповідач TOB «КК «ГАРАНТ» набути права нового кредитора у зобов`язанні.

Також встановлено, що TOB «КК «ГАРАНТ» не мало права укладати оспорюваний договір, оскільки не є фінансовою установою. В подальшому у зв`язку з ліквідацією банку відбулося відчуження кредитного договору, позичальником по якому виступає ОСОБА_1 , управляючою організацією TOB «Дельта-М» на користь TOB «КК «ГАРАНТ». При цьому, TOB «КК «ГАРАНТ» набуло право вимоги по договорам забезпечення. Підставою заміни кредитора у зобов`язанні є передання первісним кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги, ст. 512 ЦК України)

Судом першої інстанції встановлено, що згідно п 1.3. оспорюваного договору TOB «КК «ГАРАНТ» одержує право замість Банку (Управителя) вимагати від Позичальника виконання всіх зобов`язань за Кредитним договором, в тому числі, але не виключено: з повернення суми кредиту в повному обсязі; із сплати процентів, в розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором; із сплати комісії, в розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором; із сплати неустойки (штрафів, пені), у випадках, розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором, а також виконання Позичальником будь-яких інших зобов`язань за Кредитним договором.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не є банком, то він зобов`язаний бути фінансовою установою в кредитних правовідносинах.

Листом № 6216/16-12 від 28.09.2016 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг повідомила, що TOB «КК «ГАРАНТ» до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилась, Товариство статусу фінансової установи не набувачо, ліцензії на надання фінансових послуг не отримувало. Крім того, Товариство до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, не вносилось. Довідка про взяття на облік юридичної особи з правом надання послуги фінансового лізингу Товариству Нацкомфінпослуг не надавалась».

TOB «КК «ГАРАНТ» не набувало статусу фінансової установи. Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесена сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних тих паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги: набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Копія розпорядження Нацкомфінпослуг №352.

Предметом договору є відступлення права грошової вимоги і п. 1.2.1 договору зазначено, що на день його укладання сума зобов`язання позичальника за Кредитним договором складає 30689,13 доларів США, що є еквівалентом 660 661,60 грн. за офіційним курсом НБУ (2152,7544 гривень за 100 доларів США). В п. 1.6 договору передбачено, що відступлення права вимоги за Кредитним договором від 05.12.2006 року здійснюється на платній основі за ціною 38 000 грн. Відповідно TOB «КК «ГАРАНТ» за умовами оспорюваного договору отримало плату шляхом дисконтування суми боргу у розмірі 622 661,60 грн.

Згідно Договору про відступлення права вимоги від 30.09.2015 року ( а.с.51-55) TOB «КК «ГАРАНТ» набули право вимоги за кредитним договором від 05 грудня 2006 року укладеного між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_1 без проведення конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими установами - юридичними особами, що є порушенням процедури переходу права.

Встановивши вказані обставини та задовольняючи позов, суд виходив з того, що у даних правовідносинах порушено право позивача щодо виконання зобов`язання за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року, укладеного між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_1 , згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 56 000,00 доларів США, строком погашення до 04 грудня 2016 року, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних, виконання зобов`язань за Іпотечним договором № 027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на об`єкт нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . загальною площею 87.93 кв.м., житловою площею 40,11 кв.м. (предмет іпотеки), належному правонаступнику позикодавця, в частині переданих прав та обов`язків, оскільки відповідачем не подано жодного доказу про пре`явлення досудових вимог до боржника ОСОБА_1 з боку АБ «Банк регіонального розвитку», «TOB «Дельта М», та TOB «КК «ГАРАНТ» на виконання вимог кредитного договору та Договору іпотеки та доказів про доведення до відома позивача наявності договорів про відступлення права вимоги між вказаними юридичними особами.

А також в зв`язку з тим, що відповідач не є фінансовою установою і набув права відступлення за договором факторингу.

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна .

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 цього Кодексу встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням рішення суду не відповідає виходячи з такого.

До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та Законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства впливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 368 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторони у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнт у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до Закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відповідно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ I книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачено порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю передбачає передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй звичайної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК Украни).

На відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо це не встановлено договором або законом. |

Суд першої інстанції у порушення наведених норм права та вимог ст. ст.. 263, 264 ЦПК України зазначене не врахував, не звернув уваги на те, що при укладенні договору про відступлення права вимоги, укладеного 30 вересня 2015 року між TOB «Дельта М» та TOB«Колекторська компанія «ГАРАНТ» за кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006р. № 009, сторони керувалися положеннями статей 512-519 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. З Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - ініційована до набрання чинності цим Законом процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

В той же час, суд першої інстанції приймаючи своє рішення посилається на п. 5.4. розділу V Положення «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05 липня 2012 року та на п. 8.1. розділу V Положення «Про виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05 липня 2012 року.

Суд першої інстанції зазначає, що згідно Договору про відступлення права вимоги від 30.09.2015 року (а.с.51-55) TOB «КК «ГАРАНТ» набуло право вимоги за кредитним договором від 05 грудня 2006 року укладеного між Банком та Позивачем без проведення конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими установами - юридичними особами), що є порушенням процедури переходу права.

Так, встановлено, що ліквідація Банку була розпочата у 2009 році та здійснюється згідно з Постанови №369.

Відповідно до п. 3.1. глави 3 розділу VI Постанови №369 - рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора банку приймає Правління Національного банку. Главою 6-12 розділу VI Постанови №369 - передбачено порядок та дії ліквідатора, що спрямовані на ліквідаційну процедуру Банку.

Главою 10 розділу VI Постанови №369 передбачено порядок продажу майна (активів) банку, його складу, умов та строків придбання. Зокрема зазначено, що після проведення інвентаризації, оцінки майна (активів) банку і складання проміжного ліквідаційного балансу ліквідатор розпочинає продаж майна (активів) банку. Ліквідатор за погодженням з Комісією Національного банку має право продати окреме майно (активи) банку за ринковою вартістю до завершення інвентаризації активів, складання початкового балансу в разі відсутності коштів для забезпечення витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Відповідно до п. 13.1. глави 13 розділу VI Постанови №369 - ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до Національного банку з відповідною пропозицією згідно зі статтею 96 Закону про банки.

Таку пропозицію ліквідатор надає не пізніше ніж за два місяці до завершення процедури ліквідації банку і зазначає в ній обсяг активів, що продавалися і не були продані, причини, а також загальну суму незадоволених вимог кредиторів.

Одночасно з пропозицією ліквідатор подає: перелік непроданих активів банку; інформацію про кожний актив [його вартість (балансову, ринкову та ліквідаційну, якщо така визначалася), ціну та порядок продажу, згідно з яким він продавався і не був проданий]; висновки про оцінку кожного активу, здійснену відповідно до законодавства України під час ліквідаційної процедури.

Відповідно до п. 13.9. глави 13 розділу VI Постанови №369 - за результатами конкурсу між банком, Національним банком і управителем укладається тристоронній договір (додаток 6 до цього Положення).

Відповідно до даної постанови було укладено Договір управління.

У відповідності до п. 13.11 постанови НБУ №369 - управитель відповідно до укладеного тристороннього договору: відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією Національного банку; задовольняє вимоги кредиторів банку.

Відповідно до п. 1.2. Договору управління - управитель є довірчим власником отриманих і управління активів. До управителя не переходить право власності на активи.

Ст. 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу клієнт вступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В той же час, Компанія не являється кредитором за кредитним договором та відповідно право вимоги не належить їй, а тому вона не може укласти договір факторингу відступивши своє право вимоги.

Відповідно до п. 4.1. Договору управління - продаж або відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише із попереднім погодженням із Національним банком України.

Тобто, Договором управління, на підставі якого здійснює свою діяльність по управлінню Компанія, передбачено виключно продаж, відступлення права вимоги або переведення боргу щодо активів - Договором управління не передбачено можливості укладати Компанією договору факторингу.

Також п. 4.1. Договору управління передбачено, що відчуження активів Банку здійснюється за погодженням з Національним банком України.

В матеріалах справи міститься рішення Національного банку України №414 від 05.08.2015 року а.с. 99-100), яким зокрема вирішено: «Погодити Управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 322 463,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом Управителя від 12.05.2015, шляхом проведення аукціону.

У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціоні, Управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону».

Тобто, Національним банком України було прийнято рішення відповідно до норм чинного законодавства, яким надано дозвіл Компанії саме на продаж, яким являється Договір відступлення, а не на укладення договору факторингу.

12.08.2015 року між Компанією та Українською універсальною товарною біржою укладено Договір-доручення № 14/1 на проведення аукціону, предметом якого є продаж майна, що належить Банку, порядок продажу якого погоджений рішенням НБУ № 414 від 05.08.2015 року, а саме: «лот № 1 - Майнові права на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» у кількості 10 одиниць, без урахування ПДВ».

14.08.2015 року в газеті «Голос України» № 150 (6154) було опубліковано оголошення, щодо проведення 01.09.2015 року аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 322 463,00 грн. (а.с. 229-230)

14.08.2015 року в газеті «Експрес об`ява» № 31 (5088) було опубліковано оголошення, щодо проведення 01.09.2015 року аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 322 463,00 грн. (а.с. 227-228).

01 вересня 2015 року Українською універсальною товарною біржою складено Протокол № про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого вказано, що торги по лоту № 1 не відбулись в зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах (а.с. 231).

05.09.2015 року в газеті «Голос України» № 164 (6168) було, опубліковано оголошення, щодо проведення 21.09.2015 року повторного аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 225 724,10 грн. (а.с. 234-235/

04.09.2015 року в газеті «Експрес об`ява» № 34 (5091) було опубліковано оголошення, додо проведення 21.09.2015 року повторного аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 225 724,10 грн. (а.с. 232-233/

21.09.2015 вересня 2015 року Українською універсальною товарною біржою складено Протокол № про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого вказано, що торги по лоту № 1 не відбулись в зв`язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах (а.с. 234).

Оскільки, майно (активи) Банку не були реалізовані на першому та повторному (з уцінкою 30%) аукціонах, 30.09.2015 року між Компанією та Товариством укладено Договір відступлення, за яким актив у вигляді права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05.12.2006 року продано Товариству за ціною не меншою останнього аукціону.

В період з 11.07.2016 року по 15.07.2016 року Національним банком України проведено планову перевірку, за результатами проведення якої складено Довідку з перевірки діяльності ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», якому передано в управління продані активи Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» за період з 01.11.2014 до 01.07.2016 року (а.с. 237-243).

Відповідно до довідки з перевірки - зазначено, що Компанією було саме продано активи Банку, а не передано під фінансування.

Активи банку були реалізовані за ціною визначеною у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Банку від 31.03.2015 року (а.с. 219-222). Тобто, реалізація активу здійснювалась за ринковою вартістю даного активу з можливим зменшенням вартості на 30% відповідно до рішенням Національного банку України.

Таким чином, суд дійшов помилкового висновку що TOB «КК «ГАРАНТ» за умовами оспорюваного договору отримало плату шляхом дисконтування суми боргу у розмірі 622 661,60 грн.

Крім того, суд першої інстанції у рішенні зазначає, що згідно п 1.3. оспорюваного договору ТОВ «КК «ГАРАНТ» одержує право замість Банку (Управителя) вимагати від Позичальника виконання всіх зобов`язань за Кредитним договором, в тому числі, але не виключено: з повернення суми кредиту в повному обсязі; із сплати процентів, в розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором; із сплати комісії, в розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором; із сплати неустойки (штрафів, пені), у випадках, розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором, а також виконання Позичальником будь-яких інших зобов`язань за Кредитним договором.

Проте такий висновку суду першої інстанції є помилковим, що Товариство набуло статусу кредитора з правом вимагати повернення тіла кредиту та нараховувати відсотки та іншу пеню за кредитним договором, а оскільки Товариство не є фінансовою установою чи Банком, та воно не має право отримувати права кредитора.

Відповідно до Договору відступлення - Товариству було відступлено право вимоги за кредитним договором в сумі 30698,13 дол. США, в які входить сума тіла кредиту, процентів, неустойки станом на день укладення Договору відступлення.

Тобто, в даному пункті зазначено, що Товариство має право вимагати від позичальника вже встановлену суму, в яку входять певні складові (тіло кредиту, відсотки, пеня), щоб позичальник в подальшому не зазначив, що до Товариства перейшло лише право вимоги тіла кредиту, що становить певну суму, а право вимоги на відсотки чи пеню не перейшли.

В той же час, п. 1.3. Договору відступлення не дає Товариству права нараховувати відсотки чи пеню самостійно, а боржник може їх оскаржити у випадку такого нарахування.

Те, що Товариство не нараховувало відсотки, а вимагало від Позивача суму передану Компанією вбачається із вимоги від 13 жовтня 2015 року, що міститься в матеріалах справи (а.с, 31).

Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції не дослідив належним чином наявні докази, не встановив, що Компанія управляла активами і не являлась кредитором за кредитними договорами, тобто не могла відступити право своєї вимоги до боржника отримавши за це фінансування, більше того, судом не було встановлено, що актив продавався за визначеною фіною, що НБУ надано дозвіл саме на продаж активу, а не передачу під фінансування, що Постановою №369 та Договором управління передбачено саме продаж активів, а не передачу їх під фінансування, що Договір відступлення припинив свою дію після розрахунку Товариства з Компанією, а отримані кошти направляються на погашення заборгованості перед кредиторами банку, що Компанія не могла отримувати дані кошти під фінансування та в подальшому їх використовувати, оскільки вони направляються на рахунок в НБУ і спрямовуються на погашення заборгованості. Судом були застосовані невірні норми матеріального права, зокрема не встановлено належним чином, якими нормами регулюється порядок ліквідації Банку та продаж його активів, на підставі чого та в якому порядку укладався оскаржуваний договір.

Крім цого, суд першої інстанції зазначає, що у даному випадку порушено право Позивача щодо виконання зобов`язання за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року укладеного між АБ Банк регіонального розвитку» та Позивачем, належному правонаступнику позикодавця, в частині переданих прав та обов`язків, оскільки відповідачем не подано жодного доказу про пред`явлення досудових вимог до боржника з боку АБ «Банк регіонального розвитку», «ТОВ »Дельта М», та TOB «КК «ГАРАНТ» на виконання вимог кредитного договору та Договору іпотеки та доказів про доведення до відома позивача наявності договорів про відступлення права вимоги між вказаними юридичними особами.

Дані висновки суду також не відповідають матеріалам справи, оскільки в матеріалах справи міститься подана Позивачем вимога (а.с. 31), в якій зазначено про перехід права вимоги від Банку до Товариства. Крім того, в матеріалах справи міститься рішення Броварського міськрайoнногo суду Київської області (а.с. 147-152), яке набрало законної сили та в якому встановлено, (а.с. 148), що Товариством 13.10.2015 року направлялася вимога про виконання зобов`язань на користь нового кредитора, також міститься рішення Шевченківського районного суду м. Києва (а.с. 161-165), в якому Позивач звертався з позовом про визнання недійсним договору управління де зазначав, що між Компанією та Товариством укладено договір управління (а.с. 163). В задоволенні позову було відмовлено.

Отже позивач був повідомлений про відступлення права вимоги.

За таких обставин, суд першої інстанції не встановив, який саме нормативно-правовий акт регулює процедуру ліквідації Банку та в якому порядку вона здійснюється.

Не було судом звернуто уваги, що ліквідація Банку та реалізація його активів здійснюється відповідно до постанови НБУ №369 від 28.08.2001 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» (далі - «Постанова №369»), який діяв до набрання чинності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відповідно застосовано невірний нормативно-правовий акт.

Суд не дослідив належним чином докази, зокрема Договір відступлення (а.с. 51-54), в якому йдеться про посилання, що він укладений на підставі та в порядку визначеному Договором управління та на виконання рішення НБУ №414 від 05.08.2015 року.

Також в матеріалах справи міститься Договір управління (а.с. 113-119) та рішення НБУ №414 від 05.08.2015 року (а.с. 99-100), які вказують на підставі чого укладено Договір відступлення, проте суд першої інстанції не звернув уваги на дані докази та не дослідив їх.

Врховуючи вище викладене судом першої інстанції не вірно застосовано норми чинного законодавства і помилково прийнято рішення про задоволення позовних вимог, яке не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Доводи апеляційних скарг знаходять своє підтвердження в матеріалах справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Проте в частині порушення норм процесуального права щодо прийнятої судом до розгляду позовної заяви із зміненим предметом та підставами позову доводи апеляційної скарги не приймаються судом до уваги, оскільки вони не є підставами для скасування рішення суду.

Колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, як недоведених та необгрунтованих.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція з обмеженою відповідальністю Дельта М" задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ", Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція з обмеженою відповідальністю Дельта М" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Л.П. Сушко

О.І. Сліпченко

Джерело: ЄДРСР 86466818
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку