ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2019 року

Київ

справа №806/3098/17

адміністративне провадження №К/9901/47524/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Саприкіної І.В., Чиркіна С.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Панкеєвої В.А. від 27 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Охрімчук І.Г., Капустинського М.М., Моніча Б.С. від 14 лютого 2018 року, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі також - відповідач), у якому просив зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 24.0 га, яка розташована за межам населених пунктів Брусилівської селищної об`єднаної територіальної громади (бувшої Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області), згідно клопотання від 09 березня 2017 року.

2. В обґрунтування позову зазначив, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року у справі №806/1202/17 зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09 березня 2017 року та прийняти рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України. На думку позивача, відповідач не виконав зазначену постанову, чим порушив його права.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову відповідача у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 для сінокосіння орієнтовною площею 24.0 га з земель запасу, розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об`єднаної громади (бувшої Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області), згідно клопотання від 09 березня 2017 року, оформлену листом від 06 липня 2017 року № Г-3367/0-8377/6-17. Зобов`язано відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння орієнтовною площею 24.0 га з земель запасу, розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об`єднаної громади (бувшої Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області), згідно клопотання від 09 березня 2017 року, оформлену листом від 06 липня 2017 року № Г-3367/0-8377/6-17.

4. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем повторно протиправно відмовлено позивачу у наданні відповідного дозволу. Водночас, суд зазначив, що у цьому випадку втручання в дискреційні повноваження відповідача зумовлено досягненням правомірної цілі, оскільки зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння не відновить порушених прав позивача та в подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення спричинить чергове звернення до суду. Також зазначено про необхідність втручання (в даному випадку) в дискреційні повноваження відповідача шляхом зобов`язання надання відповідного дозволу позивачу, оскільки це необхідно для повного захисту порушених прав останнього неправомірними відмовами відповідача. Такий спосіб відновлення порушеного права буде ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідача, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникне необхідності повторного звернення до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся до суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволені позовної заяви.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 березня 2017 року ОСОБА_1 через довіреного представника ОСОБА_2 звернувся з клопотанням до відповідача, в якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 24.0 га за межами населених пунктів Брусилівської селищної об`єднаної громади (бувшої Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області). До клопотання долучено копію доручення, графічні матеріали, копії паспорта і коду.

Листом від 07 квітня 2017 року № Г-3367/0-3952/6-17 відповідач повідомив позивача про те, що зазначена у клопотанні земельна ділянка вже передана в оренду для ведення фермерського господарства. Відтак, враховуючи наведене вище, відповідач не в змозі позитивно вирішити клопотання позивача.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (у справі № 806/1202/17) частково задоволено позов, зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 09 березня 2017 року та надати відповідь у відповідності до вимог Земельного кодексу України.

На виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року у справі № 806/1202/17 відповідач повторно розглянув клопотання ОСОБА_1 від 09 березня 2017 року та листом від 06 червня 2017 року № Г-3367/0-8377/6-17 відмовив останньому у наданні зазначеної земельної ділянки в оренду з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 про «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 про «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок для сінокосіння, випасання худоби, городництва зобов`язані передавити їх в оренду лише за результатами земельних торгів та за наявності агрохімічного паспорта земельної ділянки.

Позивач, не погоджуючись з повторною відмовою у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, звернувся до суду з даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Касаційна скарга відповідача мотивована тим, що позивач є керівником і засновником Фермерського господарства «Світанок», а тому отримання земельної ділянки в оренду має відбуватися за процедурою проведення земельних торгів, оскільки отримання земельних ділянок без їх проведення суперечить вимогам статті 124 Земельного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 про «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» урегульовано порядок проведення земельних торгів та затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності і розпорядження ними, а тому її виконання відповідачем є законним і обов`язковим.

8. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність рішення суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке:

10. Суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що у цій справі має місце відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки відповідне рішення відповідач не приймав.

11. Верховний Суд у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав, у постанові від 17 грудня 2018 року (справа №509/4156/15-а, адміністративне провадження № К/9901/7504/18) вказав, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою, всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження.

12. Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

13. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

14. Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

15. Отже, відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

16. Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

17. Згідно з частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

18. Приписами частини 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

19. Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

20. Згідно з частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

21. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

22. Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

23. Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

24. Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

25. Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

26. В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

27. Отже, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

28. Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданих позивачем заяв.

29. Водночас, відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

30. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

31. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

32. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

33. На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

34. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

35. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

36. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

37. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

38. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

39. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що якщо визнання недійсним рішення відповідача буде впливати на права третьої особи, то в такому випадку існуватиме спір про право, що у свою чергу унеможливить його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

40. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

41. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 727/10968/17, від 05.06.2019 у справі №367/5344/17, від 21.08.2019 у справі № 305/216/18.

42. При цьому, як зазначалось вище, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що бажана позивачем земельна ділянка вже була передана в оренду для ведення фермерського господарства, про що зазначено в листі відповідача від 07 квітня 2017 року № Г-3367/0-3952/6-17 .

43. Зобов`язуючи відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09 березня 2017 року, Житомирський окружний адміністративний суд (постановою від 01 червня 2017 року у справі № 806/1202/17) мотивував це тим, що відповідачем на підтвердження своїх мотивів відмови у надані такого дозволу, не надано суду довідки відділу у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якій має бути зазначено про те, що бажана позивачем земельна ділянка вже передана в оренду для ведення фермерського господарства.

44. На виконання вищезазначеної постанови Житомирського окружного адміністративного суду відповідачем повторно відмовлено позивачу у наданні зазначеної земельної ділянки в оренду з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 про «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними».

45. Враховуючи наведене, суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про необхідність зобов`язати позивача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння орієнтовною площею 24,0 га з земель запасу розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об`єднаної громади (бувшої Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області).

46. Однак, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не досліджувалось питання належності спірної земельної ділянки іншій особі на праві користування (власності) і використання її для ведення фермерського господарства.

47. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статтей 123, 141, 149 Земельного кодексу України необхідною умовою для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, в випадку належності спірної земельної ділянки на праві власності або користування іншою особою, є письмова згода землевласника (землекористувача), засвідчена нотаріально (у разі вилучення (викупу) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду, однак наявність такого документа судами попередніх інстанцій також не встановлена. Відповідно і не вирішувалося питання щодо залучення в цієї особи до участі в справі.

48. Як зазначається у постанові Великої Палити Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

49. Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

50. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

51. Згідно частини 2 статі 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, надавати оцінку про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

52. З урахуванням вимог статей 242, 341 КАС України зазначені недоліки унеможливили встановлення фактичних обставин справи, надання їм правової оцінки, у тому числі, щодо дотримання судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції при вирішенні даного спору.

53. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

54. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та витребуваних необхідних документів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

55. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

56. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині 3 статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

57. Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

58. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

59. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

60. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

61. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

62. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

63. Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

64. Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт 30).

65. У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.

66. Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

67. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

68. Крім цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

69. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

71. Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

72. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

73. Підсумовуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Желєзний

Судді І.В. Саприкіна

С.М. Чиркін