ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року

Київ

справа №826/18484/16

адміністративне провадження №К/9901/60352/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання - Семопядного О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Шопіної Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, зобов?язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року (головуючий суддя Добрянська Я.І., судді Кузьменко В.А., Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року (головуючий суддя Бєлова Л.В., судді Коротких А.Ю., Кучма А.Ю.),

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив:

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо не зазначення у довідці від 09.11.2016 №16312439760690626399 (бланк серії ЦАП №0464001) відомостей про факт відсутності у нього не погашеної чи не знятої судимості та щодо зазначення відомостей про наявність порушеного кримінального провадження;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України видати йому довідку, в якій зазначити виключно відомості про відсутність чи наявність у нього не погашених або не знятих судимостей, без зазначення відомостей про наявність щодо нього порушених кримінальних справ або проваджень;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України 41 600 грн на відшкодування завданої протиправними діями моральної шкоди.

2. На обґрунтування позову зазначив, що з метою отримання допуску до складання іспиту на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю він звернувся до структурного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України із заявою про надання довідки про відсутність чи наявність у нього не знятої чи не погашеної судимості. Проте відповідач видав йому довідку із включенням до неї усієї наявної інформації, що є об?єктом оперативно-довідкового обліку, однак без зазначення запитуваної інформації. Наведене, на думку позивача, свідчить про порушення відповідачем порядку видачі довідок про судимість (несудимість) та встановленої статтею 32 Конституції України і статтею 14 Закону України "Про захист персональних даних" заборони поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо не зазначення у довідці від 09.11.2016 № 16312439760690626399 (бланк серії ЦАП № 0464001) відомостей про факт відсутності у ОСОБА_1 не погашеної чи не знятої судимості та щодо зазначення відомостей про наявність порушеного кримінального провадження. В іншій частині позову відмовлено.

4. Додатковим рішенням від 20 квітня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва зобов`язав Міністерство внутрішніх справ України видати ОСОБА_1 довідку з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

5. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2018 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року та додаткове рішення цього суду від 20 квітня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України та зобов?язання відповідача видати ОСОБА_1 довідку з урахуванням наданої судом правової оцінки. Прийняв у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року залишив без змін.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

6. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року в частині не задоволених позовних вимог та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року, ухваливши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

7. Касаційну скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві. Крім того, зазначає, що обраний ним спосіб відновлення свого порушеного права шляхом зобов?язання відповідача видати довідку відповідного змісту є єдиним ефективним способом захисту, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах та не становить втручання у дискреційні повноваження останнього. Що стосується відшкодування моральної шкоди, то вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для її стягнення, враховуючи встановлені судом порушення, допущенні відповідачем при складанні оскаржуваної довідки, що позбавляє його можливості подати необхідний пакет документів для складання іспиту на отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та вимагає вжиття додаткових заходів для продовження активної професійної діяльності.

8. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство внутрішніх справ України просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції.

9. У судовому засіданні позивач підтримав доводи касаційної скарги, представник відповідача заперечила проти її задоволення.

10. Заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

11. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в м. Києві із запитом від 20.09.2016 установленого зразка про надання довідки про відсутність (наявність) судимості, притягнення до кримінальної відповідальності або обмежень згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України). Метою оформлення довідки зазначено "на роботу".

12. Управління інформаційної підтримки та координації поліції "102" Головного управління Національної поліції в м. Києві 04.10.2016 видало ОСОБА_1 довідку №113-20092016/80210 про те, що станом на 04.10.2016 він засуджений 07.02.2014 Оболонським районним судом м. Києва за частиною третьою статті 368-3 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до сплати штрафу у розмірі 7000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з позбавленням права займати певні посади строком на 1 рік. Вирок набрав законної сили 04.08.2014, значиться таким відносно якого 02.07.2015 ГУ НП у Черкаській області за частиною третьою статті 368-3 КК України порушено кримінальне провадження № 12015250000000280. Рішення по провадженню до МВС України не надходило.

13. 07.10.2016 ОСОБА_1 звернувся до керівника Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України із заявою про вилучення недійсних записів про судимість і видачу довідки. Посилаючись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2015 року, якою скасовано вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07 лютого 2014 року і ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року, у заяві позивач просив: вилучити з усіх інформаційних баз МВС України будь-яку інформацію про наявну у нього судимість; видати нову довідку про відсутність у нього не знятої чи не погашеної судимості; у довідці не вказувати будь-яку іншу інформацію, зазначення якої законодавство України і він особисто не вимагає, у тому числі про наявність щодо нього кримінального провадження, оскільки розголошення такої інформації законом не передбачено, така інформація не має жодного правого значення, а на її розголошення він не надає згоду.

14. Листом Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України від 04.11.2016 №16/4-К-210 ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 04 листопада 2016 року інформацію відносно нього відкориговано, на його ім?я виготовлено нову довідку про відсутність (наявність) судимості, для отримання якої він має звернутися до Департаменту інформаційних-технологій МВС України.

15. 14.11.2016 позивач отримав довідку від 09.11.2016 №16312439760690626399 наступного змісту: "За обліками МВС ОСОБА_1 станом на 09.11.2016 є особою, яку 07.02.2014 Оболонським районним судом м. Києва засуджено за скоєння злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України, до штрафу в розмірі 187 000 грн з конфіскацією майна, з позбавленням права займати певні посади 1 рік.

16. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.08.2014 вирок змінено: частину четверту статті 368-3 КК України перекваліфіковано на частину третю ст. 368-3 КК України, вважати засудженим до штрафу в розмірі 119 000 грн, з позбавленням права займати певні посади 1 рік, в іншому без змін.

17. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.10.2014 звільнено від покарання, визначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.02.2014, зміненого Апеляційним судом м. Києва від 04.08.2014, на підставі частини другої статті 86 КК України, пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію" в редакції від 06.05.2014.

18. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.05.2015 вирок Оболонського районного суду м. Києва від 07.02.2014 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04.08.2014 відмінено, справу направлено на нове розслідування в прокуратуру Черкаської області, міра запобіжного заходу - підписка про невиїзд.

19. 25.05.2016 ГУ НП в Черкаській області повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368-3 КК України, кримінальне провадження № 12015250000000280 від 02.07.2015. Справу 08.06.2016 направлено до суду. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили".

V. Позиція Верховного Суду

20. Відповідно до частин першої і другої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

21. Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію" визначає інформацію про фізичну особу (персональні дані) як відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (частина перша статті 11).

22. Інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, є конфіденційною та може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини друга статті 21 Закону України "Про інформацію").

23. В силу статті 1 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон № 2297) цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

24. Під обробкою персональних даних розуміється будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем (абзац восьмий статті 2 Закону № 2297).

25. Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 2297 володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

26. У частині другій статті 5 Закону № 2297 закріплено, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

27. Статтею 6 Закону № 2297 передбачено, що: мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних (частина перша); склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки (частина третя); обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (частина п?ята); не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина шоста).

28. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2297 забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

29. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних здійснюється за умови надання суб`єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних (пункт 1 частини другої статті 7 Закону № 2297).

30. За приписами частини другої статті 14 Закону № 2297 поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

31. Наведеним положенням Законів України "Про інформацію" і "Про захист персональних даних" кореспондують норми Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939), згідно з яким публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша статті 1).

32. За загальним правилом публічна інформація є відкритою (частина друга статті 1 Закону № 2939). Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (частина перша статті 6 Закону № 2939).

33. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2939 конфіденційною є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

34. Розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939).

35. Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

36. Пунктом 1.2 Інструкції про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23.08.2002 № 823/188 (далі - Інструкція), визначено, що правовою основою ведення оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є Конституція України, Закони України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про інформацію", міжнародні договори у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку, та ця Інструкція.

37. Згідно з пунктом 2.1 Інструкції об`єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку. Облік здійснюється шляхом ведення алфавітних оперативно-довідкових картотек (далі - ОДК) і дактилоскопічних картотек (далі - ДК), у тому числі з використанням автоматизованих банків даних та автоматизованих дактилоскопічних інформаційних систем. Централізований облік здійснюється Департаментом інформаційних технологій при МВС України (далі - ДІТ при МВС), а регіональний (місцевий) облік - управліннями (відділами) оперативної інформації при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим та при управліннях МВС України в областях. У місті Києві і Київській області алфавітний і дактилоскопічний облік здійснюється ДІТ при МВС України.

38. Відповідно до пункту 8.1 Інструкції інформація оперативно-довідкового та дактилоскопічного обліку ДІТ при МВС та УОІ-ВОІ має обмежений доступ.

39. Пунктом 9.9 Інструкції передбачено, що інформацію про судимість (несудимість) за особистими зверненнями громадян надають територіальні УОІ-ВОІ за місцем останнього постійного мешкання цих громадян з урахуванням вимог статей 5, 89, 108 КК України. Довідка надається на бланку встановленого зразка за підписом керівника та засвідчується печаткою підрозділу з її обов`язковою реєстрацією.

40. Аналіз пункту 9.9 Інструкції у системному зв?язку з частиною першою статті 88 КК України, відповідно до якої особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, дає підстави для висновку, що у довідку про судимість (несудимість) має включатися інформація про відсутність або наявність у особи судимості згідно з обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, з урахуванням вимог статей 5 (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі), 89 (строки погашення судимості) і 108 (погашення та зняття судимості) КК України.

41. Отже, висновок апеляційного суду про те, що надання фізичній особі відомостей про неї не обмежується лише інформацією про відсутність (наявність) судимості, але й передбачає надання іншої інформації, що обробляється в оперативно-довідкових картотеках, не ґрунтується на приписах чинного законодавства України, яке визначає зміст та обсяг довідки про судимість (несудимість) та містить заборону поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

42. Ураховуючи відсутність згоди ОСОБА_1 на поширення іншої конфіденційної інформації про нього, крім відомостей про судимість (несудимість), про що він однозначно вказав у заяві від 07.10.2016 на ім?я керівника Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача щодо включення в оскаржену довідку всієї інформації оперативно-довідкового обліку стосовно позивача, однак без зазначення безпосередньо запитуваної ним інформації про наявність (відсутність) судимості.

43. Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України при складання довідки від 09.11.2016 №16312439760690626399 відповідає закону і помилково скасовано постановою суду апеляційної інстанції, яка в силу статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підлягає скасуванню повністю.

44. Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що питання видачі довідки певного змісту є виключною компетенцією Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України, у зв?язку з чим на відповідача може бути покладений лише обов?язок вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

45. Колегія суддів наголошує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, без порушень принципу розподілу влади.

46. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення - не викликав би необхідності повторного звернення до суду.

47. Таким чином, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити у конкретний спосіб, якщо вчинені ним дії або допущена бездіяльність визнані неправомірними, а підстав для вчинення дій у інший спосіб не вбачається.

48. За наведених обставин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року про відмову в задоволенні позовних вимог щодо зобов?язання відповідача вчинити певні дії, а також додаткове рішення цього суду від 20 квітня 2018 року, яким фактично змінено раніше ухвалене рішення шляхом зобов?язання відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням наданої судом правової оцінки, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України видати ОСОБА_1 довідку, в якій зазначити виключно відомості про наявність чи відсутність у нього судимості, без зазначення відомостей про наявність щодо нього порушених кримінальних справ або проваджень.

49. Що стосується відшкодування моральної шкоди, то у позовній заяві і заяві про збільшення розміру позовних вимог від 20.10.2017 позивач зазначив, що завдана йому протиправними діями відповідача моральна шкода полягає у створенні перешкод у доступі до професійної діяльності - отриманні свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Без отримання такого свідоцтва він позбавлений права представляти інтереси клієнтів у судах касаційної інстанції і фактично працевлаштуватися за фахом юриста, у зв?язку з чим утратив заробіток, що вимагає від нього вжиття додаткових заходів для організації своєї трудової діяльності через неможливість продовження активної професійної діяльності. Зауважив, що моральних страждань він також зазнав унаслідок витрачання часу на судовий захист у цій справі та тривоги з приводу повернення сплаченої суми судового збору. Розмір відшкодування моральної шкоди (41600 грн) позивач визначив, виходячи з тривалості протиправної поведінки відповідача (13 місяців), помноженої на розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (3200 грн).

50. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

51. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п?ята статті 21 КАС України).

52. За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

53. У пункті 9 постанови від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" Пленум Верховного Суду України роз?яснив, що при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

54. Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

55. Відмовляючи у стягненні на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, окружний суд виходив з того, що позивач не довів факту заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

56. Проте визнані судом протиправними дії відповідача вочевидь заподіяли моральну шкоду позивачу, створивши йому перешкоди у доступі до професійної діяльності адвоката та змусивши його витрачати час і зусилля для поновлення порушених прав, що свідчить про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення для притягнення органу державної влади до відповідальності: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою.

57. У зв?язку з цим колегія суддів убачає підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, яку з урахуванням обставин справи слід визначити в розмірі 3000 грн.

58. За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

59. В силу частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

60. З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю, рішення і додаткове рішення суду першої інстанції - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов?язання відповідача видати позивачу довідку із включенням до неї запитуваних відомостей та відшкодування моральної шкоди, з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову.

VІ. Судові витрати

61. Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

62. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

63. Документально підтвердженими у цій справі є витрати позивача на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 551,20 грн.

64. Від сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг позивач був звільнений.

65. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції стягнув на користь позивача половину сплаченої ним суми судового збору в розмірі 275,60 грн.

66. Оскільки судом касаційної інстанції прийнято нове рішення, з урахуванням якого задоволено всі три позовні вимоги, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України решту сплаченої ним суми судового збору, яка становить 275,60 грн (551,20 грн - 275,60 грн).

Керуючись статтями 139, 344, 351, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року - скасувати.

3. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України при складання довідки від 09.11.2016 №16312439760690626399 (бланк серії ЦАП №0464001) - залишити в силі.

4. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року і додаткове рішення цього суду від 20 квітня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов?язання Міністерства внутрішніх справ України вчинити певні дії (зобов`язання вчинити дії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні) та відшкодування моральної шкоди - скасувати.

5. Ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.

6. Зобов?язати Міністерство внутрішніх справ України видати ОСОБА_1 довідку, в якій зазначити відомості про наявність чи відсутність у нього судимості, без зазначення відомостей про наявність щодо нього порушених кримінальних справ або проваджень.

7. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

8. Стягнути з бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Богомольця, будинок 10, код ЄДРПОУ 00032684) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 275,60 (двісті сімдесят п?ять) гривень 60 копійок.

9. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий: С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська