Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа №755/12702/16-ц

провадження № 61- 28925св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Мартєва С. Ю., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель»,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контракт плюс»,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «УКГ Моніторинг»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Арапіної Н.Є., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Соколової В.В., Немировської О.В., Чобіток А.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Комерційний банк "Данієль", ТОВ "Фінансова компанія "Контракт плюс" за участю третіх осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ "УКГ Моніторинг" про визнання недійсним аукціону з продажу активів, визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що 31 липня 2007 року між ним та ПАТ «КБ «Даніель» був укладений кредитний договір № Т-1071-04-КНЗ.

В подальшому в ПАТ «КБ «Даніель» була розпочата процедура ліквідації, в ході якої на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено оголошення про проведення 12 квітня 2016 року аукціону з продажу активів ПАТ «КБ «Даніель». За результатами аукціону 15 квітня 2016 року між ПАТ «КБ «Даніель» та ТОВ «Фінансова компанія «Контракт плюс» був укладений Договір про відступлення права вимоги № 117, в тому числі і щодо вимог по кредитному договору, укладеному із ОСОБА_1 .

Позивач вважає проведений аукціон незаконним, оскільки продаж кредитного договору № Т-1071-04-КЗН від 31 липня 2007 року одним лотом, разом з іншими кредитними договорами є порушенням його прав та інтересів, оскільки позбавляє його можливості викупити даний кредит за ціною, яка існувала на час розміщення лоту. Також не підтверджено, що ТОВ «Фінансова компанія «Контракт плюс» має статус фінансової установи та ліцензії на розміщення та використання іноземної валюти для придбання права вимоги за кредитним договором позивача.

Позивач просив визнати недійсним аукціон з продажу активів ПАТ «КБ «Даніель», який було проведено 12 квітня 2016 року та визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги №117 від 15 квітня 2016 року за кредитним договором № Т-1071-04- КЗН від 31 липня 2007 року, укладеного між ПАТ «КБ «Даніель» та ТОВ «ФК «Контракт плюс».

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 755/12702/16-ц з Дніпровського районного суду м. Києва.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу № 755/12702/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні даного спору судами не встановлено, яким за природою є правочин, укладений між ПАТ «КБ «Даніель» та ТОВ «ФК «Контакт плюс» - договором факторингу чи договором про відступлення права вимоги.

Укладаючи Договір про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року ПАТ «КБ «Даніель» мало відступити права у зобов`язанні ТОВ «ФК «Контракт плюс», що існували на момент переходу цих прав, а саме право вимоги основного боргу, процентів у валюті кредиту - доларах США, а не у гривні, які не є предметом Основного договору.

Для придбання права вимоги по кредитному договору № Т-1071-04-КЗН від 31 липня 2007 року ТОВ «ФК «Контракт плюс» повинно мати ліцензію на розміщення та використання іноземної валюти.

Суди дійшли помилкового висновку про те, оспорюваним аукціоном не порушено права ОСОБА_1

Відзив Фонду гарантування вкладів фізичсних осіб на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли до правильного висновку про те, що на момент проведення аукціону діючим законодавством не було передбачено право позивача брати участь у його проведенні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 31 липня 2007 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» був укладений Кредитний договір № Т-1071-04-КНЗ (а.с.9-11).

Постановою Правління Національного банку України від 15 квітня 2014 року № 217 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Даніель».

Рішенням № 109 від 12 лютого 2016 року Виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджено умови продажу активів ПАТ «КБ «Даніель» (а.с.30).

12 квітня 2016 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено оголошення про проведення аукціону з продажу активів ПАТ «КБ «Даніель» (а.с.34-35).

Відповідно до протоколу 12/04-07 від 12 квітня 2016 року переможцем аукціону стало ТОВ «ФК «Контакт плюс» (а.с.93-94).

За результатами аукціону 15 квітня 2016 року між ПАТ «КБ «Даніель» та ТОВ «Фінансова компанія «Контракт плюс» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року, зокрема, щодо вимог по кредитному договору укладеному із ОСОБА_1 (а.с. 12-13).

Сума права вимоги (включаючи неустойку станом на 15 квітня 2016 року) складала у національній валюті України у розмірі 8 332 573,31 грн.

Відповідно до свідоцтва, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 13103064 від 18 лютого 2015 року, зареєстровано ТОВ «ФК «Контракт плюс», як фінансова установа, яка має право надавати такий вид фінансових послуг як факторинг (а.с. 43).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,виходив з безпідставності та необґрунтованості позовних вимог .

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів з огляду на наступне.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стосовно доводів касаційної скарги відносно того, що при вирішенні даного спору судами не встановлено, яким за природою є правочин, укладений між ПАТ «КБ «Даніель» та ТОВ «ФК «Контакт плюс» - договором факторингу чи договором про відступлення права вимоги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня

2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій встановили, що первісно між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Даніель» 31 липня 2007 року було укладено Кредитний договір № Т-1071-04-КНЗ , за яким ОСОБА_1 було надано кредит у формі встановлюваної кредитної лінії у сумі 60 000 доларів США , а позичальник зобов`язався його повернути у строки та на умовах визначених вказаним договором.

Рішенням № 109 від 12 лютого 2016 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджено умови продажу активів ПАТ «КБ «Даніель» .

12 квітня 2016 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено оголошення про проведення аукціону з продажу активів ПАТ «КБ «Даніель».

Відповідно до протоколу 12/04-07 від 12 квітня 2016 року переможцем аукціону стало ТОВ «ФК «Контакт плюс».

Сума, що підлягала сплаті Переможцем аукціону Продавцю склала 1 472 836,65 грн

За результатами аукціону 15 квітня 2016 року між ПАТ «КБ «Даніель» та ТОВ «Фінансова компанія «Контракт плюс» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року, зокрема, щодо вимог по кредитному договору укладеному із ОСОБА_1 .

За умовами вказаного Договору про відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Контракт плюс» зобов`язалося розрахуватись з ПАТ «КБ «Даніель» за відступлення права вимоги, натомість ПАТ «КБ «Даніель» відступило своє право вимоги, що випливає з Кредитного договору № Т-1071-04-КНЗ від 31 липня 2007 року.

Право вимоги за Основним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи : право вимоги основної суми заборгованості за Основним договором; право вимоги суми нарахованих процентів за Основним договором , строк платежу яких настав на дату укладання цього Договору; процентів, неустойки, штрафів, пені, тощо.

Також, відповідно до п. 1.4 Договору про відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Контракт плюс» отримало право вимоги за договорами поруки /застави/іпотеки, що забезпечують виконання зобов`язань за Основним договором, про що укладається окремий договір , протягом узгодженого між сторонами строку.

Відповідно до п. 1.1 Балансова вартість кредиту станом на 15 квітня 2016ь року складає 1 916 641,92 грн.

Сума права вимоги становить ( враховуючи неустойку станом на 15 квітня 2016 року) складає 8 332 573,31 грн.

За таких обставин ПАТ «КБ «Даніель» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_1 (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 472 836,65 грн, які ТОВ «ФК «Контакт Плюс» (новий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору за результатами аукціону, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Уклавши Договір про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року за кредитним договором № Т-1071-04-КНЗ від 31 липня 2007 року ПАТ «КБ «Даніель» отримав фінансування у розмірі 1 472 836,65 грн, а ТОВ «ФК «Контакт плюс», в свою чергу, укладаючи вказаний договір набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні ТОВ «ФК «Контакт плюс» від первісного кредитора таких прав щодо боржника: право вимоги основної суми заборгованості за Основним договором; право вимоги суми нарахованих процентів за Основним договором , строк платежу яких настав на дату укладання цього Договору; процентів, неустойки, штрафів, пені, тощо.

Наведене свідчить про те, що укладений між ПАТ «КБ «Даніель» та ТОВ «Фінансова компанія «Контракт плюс» оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як Договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

До аналогічного правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанції вірно визначились з юридичною природою оспорюваного Договору про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року - він є договором Факторингу, а тому відповідно правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема наступне.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 13103064 від 18 лютого 2015 року, зареєстровано ТОВ «ФК «Контракт Плюс», як фінансова установа, яка має право надавати такий вид фінансових послуг як факторинг .

Пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року № 373/16389, «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (у редакції, чинній на час укладання договору факторингу) передбачено віднесення до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб`єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Разом з тим частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлена спеціальна норма, що регулює виключно порядок надання послуг факторингу. Вказаною нормою передбачено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону.

Статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії, а саме страхової діяльності, діяльності з накопичувального пенсійного забезпечення, надання фінансових кредитів за рахунок залучення коштів та діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Розпорядженням від 06 лютого 2014 року № 352 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відмінила дію пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 про те, що договори факторингу можуть укладатися щодо уступки права вимоги виключно до боржників - суб`єктів господарювання.

У розумінні приписів частин першої та другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ця норма стосується лише тих операції уповноваженого банку на здійснення яких НБУ видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями .

Отже, відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором , яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 204/7396/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, колегія судді вважає, що суди дійшли до правильного висновку про те, що оскільки ціна Договору про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року встановлена у національній валюті України - в гривні, тому немає необхідності у наявності генеральної ліцензії у ТОВ «ФК «Контракт плюс».

Таким чином, доводи касаційної скарги відносно того, що укладаючи Договір про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року ПАТ «КБ «Даніель» мало відступити права у зобов`язанні ТОВ «ФК «Контракт плюс», що існували на момент переходу цих прав, а саме право вимоги основного боргу, процентів у валюті кредиту - доларах США, а не у гривні, які не є предметом Основного договору є помилковими з огляду на те, що між сторонами було укладено по суті договір факторингу, правова природа якого не передбачає обов`язковості переходу права вимог в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідно до статті 514 ЦК України є обов`язковою вимогою до договору відступлення права вимоги ( цесії).

Доводи касаційної скарги відносно того, що для придбання права вимоги по кредитному договору № Т-1071-04-КЗН від 31 липня 2007 року ТОВ «ФК «Контракт плюс» повинно мати ліцензію на розміщення та використання іноземної валюти не заслуговують на увагу виходячи з того, що право вимоги за кредитним договором , яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги відносно того, що суди дійшли помилкового висновку про те, що оспорюваними договорами не порушено права ОСОБА_1 не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.7 Правил проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна неплатоспроможних банків, затверджених директором ТОВ «Аукціон.Юа» від 11 грудня 2015 року, учасниками відкритих торгів (аукціону) з реалізації майна (активів) банку шляхом відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання можуть бути фінансові установи (банківські та небанківські фінансові установи - юридичні особи, крім кредитних спілок).

Крім того, в п. 9 Глава V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, (яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що уповноважена особа Фонду може здійснювати безпосередній продаж фізичним та/або юридичним особам таких активів банку:

1) основних засобів, залишкова вартість яких не перевищує 10 мінімальних заробітних плат на дату продажу, а також інших необоротних матеріальних активів, господарських матеріалів, малоцінних та швидко зношуваних предметів, обсяги або вартість яких є недостатніми для проведення аукціону. Ці матеріальні активи реалізуються безпосередньо уповноваженою особою Фонду або на комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі;

2) не проданих на аукціоні;

3) не проданих на організованих місцях продажу (біржах, у торговельних посередників тощо);

4) акцій приватного акціонерного товариства або часток товариства з обмеженою відповідальністю, які належать банку і викуповуються цим товариством або учасниками (акціонерами) цього товариства.

Вартість господарських матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів встановлюється відповідно до даних, визначених законодавством з питань бухгалтерського обліку.

Майно банку вважається не проданим на аукціоні (відкритому конкурсі) у разі якщо воно з дня запровадження процедури ліквідації банку не продане протягом більше трьох аукціонів (відкритих торгів) або протягом шести місяців у порядку, визначеному Законом та цим Положенням.

Зобов`язання перед банком може бути продано безпосередньо боржнику за умови, що ціна продажу дорівнює або є більшою, ніж оціночна вартість. Початкова ціна продажу затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанції прийшли до правильного висновку про те, що твердження позивача щодо недійсності аукціону з підстав об`єднання лотів у пули, що позбавило права позивача викупити власне зобов`язання не ґрунтується на законі, оскільки лише Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб покладається повноваження щодо визначення способу реалізації майна (активів) банку, зокрема, і можливість об`єднання майна кількох банків в пули.

Разом із тим щодо суб`єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Колегія суддів вважає, що суди дійшли до правильних висновків відносно того, що на момент проведення аукціону діючим законодавством не було передбачено право позивача брати участь у його проведенні, а позивача виникла б можливість викупити власні зобов`язання перед банком, лише після того, якби аукціон не дав результатів, натомість аукціон відбувся.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про відсутність підстав визнання аукціону від 12 квітня 2016 року недійсним та визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 117 від 15 квітня 2016 року за кредитним договором № Т-1071-04-КНЗ від 31 липня 2007 року, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти , що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає .

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. М. Штелик