open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 337/1253/16-ц

провадження № 61-3622св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2017 року у складі судді Мурашової Н. А. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 рокуу складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що 21 серпня 2007 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), яке змінило назву на ПАТ «ВіЕйБі Банк», було укладено кредитний договір № КФ175-07/Н, за умовами якого вона мала отримати на споживчі потреби кредит в розмірі 23 000 доларів США під 13 % річних на строк до 20 серпня 2014 року. Кредит повинен був надаватися шляхом перерахування коштів у доларах США на поточний рахунок позичальника з подальшою видачою грошової суми через касу банку. Однак вказані умови кредитором не були виконані, оскільки поточний рахунок їй не відкривався, перерахування коштів та виплата готівки через касу банку не здійснювалася, у зв`язку з чим кредитний договір залишається безготівковим зобов`язанням, тобто є недійсним. Крім того, ПАТ «ВіЕйБі Банк» не виконало вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не надало їй інформації про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність, про послугу, що є предметом договору, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не попередило, що валютні ризики під час виконання зобов`язань несе споживач, внаслідок чого її було введено в оману. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 21 серпня 2007 року № КФ175-07/Н.

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено тих обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Перед укладенням договору позивач отримала у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 не висловлювала будь-яких заперечень щодо його умов. Доводи позивача про те, що вона не отримала кредитні кошти, спростовуються сукупністю наявних в матеріалах справи доказів, зокрема розрахунком заборгованості, виписками з банківського рахунку, а також - рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2012 року, яким з позичальника та поручителя була стягнута кредитна заборгованість за оспорюваним правочином. Вподальшому сторонами укладалися додаткові угоди до кредитного договору, за якими позичальнику надавалися кредитні канікули, змінювався графік погашення кредиту та процентна ставка, що свідчить про виконання банком свого основного обов`язку - видачу кредитних коштів та фактичного їх отримання ОСОБА_1 . Висновок судово-економічної експертизи від 28 березня 2017 року № 260/261-16, яким встановлена відсутність документального підтвердження надання банком та отримання позичальником кредитних коштів у сумі 23 000 доларів США, не можна вважати достовірним, повним і об`єктивним, оскільки через ліквідацію банку та закриття його філії в місті Запоріжжі частина первинних документів була втрачена. Крім того, вказаний висновок спростовується іншими доказами та встановленими обставинами справи.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судаминорм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили первинну бухгалтерську документацію, а тому дійшли передчасного висновку про отримання нею кредиту в розмірі 23 000 доларів США. Банк не надав експерту всіх необхідних документів, тобто належним чином не підтвердив виконання умов кредитного договору щодо надання позичальнику грошових коштів. Суди не дали належної оцінки висновку судово-економічної експертизи, у зв`язку з чим безпідставно не прийняли його до уваги. В силу принципу диспозитивності саме відповідач повинен був довести факт отримання нею кредиту в іноземній валюті. На момент укладання спірного кредитного договору в неї була відсутня інформація щодо сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки. Умови кредитного договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків та погіршують становища споживача.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Хортицького районного суду міста Запоріжжя.

26 лютого 2018 року справа № 337/1253/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 21 серпня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», яке змінило назву на ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КФ175-07/Н, за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит в розмірі 23 000 доларів США для придбання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на строк до 20 серпня 2014 року.

Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13 % річних. У випадку невиконання позичальником умов цього договору плата за користування кредитними коштами становить15 % річних.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредит надається однією сумою в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 (в доларах США). Датою надання кредиту є дата зарахування банком кредитних коштів на поточний рахунок позичальника. Для облікових цілей банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_2 , який є обов`язковим для обліку руху сум, які позичальник повинен повернути банку.

Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до дати, встановленої у графіку, поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі, не меншій суми чергового погашення відповідної частини кредиту, процентів та інших плат, встановлених у графіку. Погашення відповідної частини кредиту, сплата процентів та інших плат за його користування здійснюється відповідно до умов договору шляхом договірного списання банком коштів з поточного рахунка позичальника, відкритого в банку, щомісяця в дату, зазначену у графіку. Здійснюючи договірне списання коштів, банк оформлює відповідний меморіальний ордер.

25 листопада 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою змінено розмір процентної ставки з 13 до 16,5 % річних.

17 квітня 2009 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк»та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору, якою змінено графік погашення кредитної заборгованості у зв`язку з наміром позичальника скористатися послугою «Кредитні канікули».

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 квітня 2012 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № КФ175-07/Н, яка виникла станом на 01 грудня 2010 року, в загальному розмірі 18 674,43 доларів США, що еквівалентно 147 542,93 грн.

Постановою державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя від 11 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі вказаного судового рішення.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015 року № 63 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 лютого 2016 року № 213 період процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» продовжено до 19 березня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Встановлено, що згідно з пунктом 5.9 кредитного договору підписанням цього договору позичальник стверджує про те, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що цей договір відображає повне розуміння сторонами предмета цього договору та інших питань, зазначених в ньому.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 28 березня 2017 року, складеним експертом Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Доброхотовим О. В., в обсязі наданих на дослідження документів об`єктивно не підтверджується: надання Запорізькою філією ВАТ «ВіЕйБі Банк» та фактичне отримання ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 23 000 доларів США за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № КФ175-07/Н; відображення на відповідних рахунках і субрахунках факту видачі ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 23 000 доларів США; документальне оформлення операцій ПАТ «ВіЕйБі Банк» з фактичного надання ОСОБА_1 кредиту та відображення цих операцій в регістрах бухгалтерського обліку банку; погашення (внесення) ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором; визначені в кредитному договорі реальна процентна ставка та сума подорожчання кредиту в розмірі 15 232,62 грн. Також встановлено, що розмір щомісячного платежу не відповідає процентній ставці, що визначена в розмірі 13 % річних.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що перед укладенням оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 була ознайомлена у письмовій формі про умови кредитування відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, вказаний договір укладено за ініціативи позивача, при цьому остання свідомо уклала договір на зазначених у ньому умовах, на час його укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому тривалий час виконувала його.

Таким чином, при підписанні кредитного договору ОСОБА_1 погодилася з усіма умовами цього правочину і взяла на себе зобов`язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного договору позичальник отримала його примірник, що дало їй додаткову можливість детально вивчити його умови (пункт 7.9).

Доводи ОСОБА_1 про те, що умови кредитного договору є несправедливими, ВАТ «ВіЕйБі Банк» при укладенні цього договору було порушено вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банк не надав їй інформації про умови кредитування, можливі валютні ризики, що вказаний договір не містить сукупної вартості кредиту та інших фінансових зобов`язань споживача, повної інформації про умови кредитування, спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій і наведеними вище обставинами справи.

На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.

В укладеному кредитному договорі визначені всі умови кредитування, зокрема розмір наданого кредиту, строк користування ним, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки кредитодавця і позичальника, відповідальність сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки висновку судово-економічної експертизи, згідно з яким через ненадання відповідачем на дослідження всіх необхідних документів неможливо було підтвердити видачу ВАТ «ВіЕйБі Банк» та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 23 000 доларів США, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частиною третьою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За змістом частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 23 000 доларів США встановлено преюдиційним рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2012 року, яке набрало законної сили, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги висновок судово-економічної експертизи. При цьому суди дали оцінку вказаному висновку, зазначивши, що він складений на підставі обмеженого обсягу документів, а тому не може бути повним та достовірним.

Аргументи касаційної скарги про те, що кредитний договір має бути визнаний недійсним, є безпідставними, оскільки в результаті розгляду справи судами попередніх інстанцій не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину. На виконання умов спірного договору позичальник тривалий час виконувала свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів, укладала додаткові угоди, за якими їй надавалися кредитні канікули, змінювалися графік погашення кредиту та процентна ставка, що також свідчить про виконання банком свого основного обов`язку - видачу кредитних коштів та фактичного їх отримання ОСОБА_1 .

Суди на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно виходили з того, що відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину, оскільки позивачем не доведено факт укладення кредитного договору на умовах, що обмежують її права як споживача, та що він був укладений з використанням банком нечесної підприємницької діяльності.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов

Джерело: ЄДРСР 86435319
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку