ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/568/19

по 1 інстанції

Категорія: 310020000

І.О.

в апеляційній інстанції

О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М.,

Храпка В.Д., Бондаренка С.І.,

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 серпня 2019 року (повний текст рішення складено 29 серпня 2019 року) у складі судді Мельник І.О. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Соснівський відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, про стягнення заборгованості по аліментах на дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Соснівський відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами, визначення розміру заборгованості та розстрочку її сплати -

в с т а н о в и в :

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам, посилаючись на те, що відповідно до виконавчого листа № 2-1471 від 25.02.1999, виданого Соснівським районним судом м. Черкаси, з відповідача стягувались аліменти на користь позивачки на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше встановленого мінімуму, починаючи з 19.02.1999 і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до розрахунку, виданого старшим державним виконавцем Шемчук А.В. від 26.04.2018, заборгованість за аліментами станом на 03.03.2016 (станом на час повноліття дітей) складає 105 065 грн. 80 коп.

У зв`язку з тим, що відповідач виниклу заборгованість не погасив, позивачка просила суд стягнути заборгованість з урахуванням відсотків та індексу інфляції за ст. 625 ЦК України в загальній сумі 184 796 грн. 90 коп. та неустойку (пеню) в сумі 4 560 грн. 51 коп.

17.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із зустрічною позовною заявою, яку уточнював 18.09.2018, 26.11.2018, 04.01.2019, про часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами, визначення розміру заборгованості та розстрочку її сплати.

Зустрічний позов (з урахуванням уточнених вимог) мотивований тим, що наданий ОСОБА_2 розрахунок заборгованості не є правильним, вірний розмір заборгованості становить 43 878 грн. 99 коп. В заяві про уточнення зустрічного позову ОСОБА_1 зазначив, що сплачував аліменти, коли мав таку можливість, точніше, перепоручив своїй матері як відповідальній особі та бабусі своїх внуків. Матір ОСОБА_1 з 2012 року хворіла, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, ОСОБА_1 неодноразово перебував в Чернігівській міській лікарні №2 у зв`язку з хворобою та проведенням операції. В результаті лікування ОСОБА_1 призначено 2 групу інвалідності за загальним захворюванням до 01.06.2015. В період з 29.04.2014 по 31.05.2015 отримував пенсію по інвалідності в розмірі 949 грн.

Вказав, що з 27.10.2013 по 31.05.2015 тяжко хворів, доходів не отримував та був позбавлений можливості сплачувати аліменти. А тому, на думку ОСОБА_1 , це є підставою для часткового звільнення його від сплати заборгованості по аліментам.

Крім того, зазначав, що є боржником в трьох інших виконавчих провадженнях, загальна заборгованість за якими становить 626 432 грн. 54 коп.

Просив суд частково звільнити його від сплати заборгованості по аліментам за період із 18.06.2013 по 31.05.2015 на суму 12 808 грн. 20 коп. у зв`язку з його тяжкою хворобою за цей період та доглядом за хворою матір`ю. Визначити розмір його заборгованості за період з 14.02.1999 по 31.03.2016 в сумі 43 878 грн. 99 коп. Розстрочити сплату заборгованості по аліментам в розмірі 43 878 грн. 99 коп. рівними частинами протягом 30 місяців, починаючи з місяця, наступного після набрання чинності рішення суду.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 серпня 2019 року первісний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за аліментами в сумі 105 065 грн. 80 коп., пеню в сумі 4 560, 51 грн., а всього 109 626,31 грн.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісний позов частково, суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача за первісним позовом про неправильність розрахунку заборгованості, проведеного державним виконавцем. Також районний суд не знайшов достатніх підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам за певний період, а також розстрочення сплати заборгованості. Суд дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом є доведеними в частині стягнення заборгованості за аліментами в розмірі 105 065 грн. 80 коп., тобто в сумі заборгованості, що підтверджена довідкою Соснівського відділу ДВС міста Черкаси ГТУЮ в Черкаській області.

Враховуючи, що відповідач не сплачував аліменти, в результаті чого за ним виникла заборгованість з його вини, вимогу про стягнення пені на користь позивача за первісним позовом у сумі 4 560 грн. 51 коп. суд також визнав обґрунтованою.

Водночас судом відмовлено у стягненні інфляційних збитків та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання щодо сплати аліментів виникає з сімейних правовідносин та регулюється спеціальним законодавством. Стосовно позовних вимог у цій частині суд дійшов висновку, що у разі порушення даного виду зобов`язання правила ст. 625 ЦК України не застосовуються.

Рішення оскаржено ОСОБА_1 в апеляційному порядку.

Доводи скарги повторюють твердження зустрічної позовної заяви.

Порушення судом норм матеріального права апелянт обґрунтовує наступним.

Розрахунок заборгованості виконано державним виконавцем до 01.09.2013 року не щомісячно. Всупереч ч. 2 ст. 197 СК України суд не взяв до уваги доводи зустрічного позову про наявність підстав для часткового звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами у зв`язку з його хворобою за період з 01.11.2013 по 31.05.2015 включно. Також суд помилково не застосував ч. 1 ст. 197 СК України для відстрочення сплати заборгованості по аліментам, виходячи з доводів платника аліментів про скрутне матеріальне становище. Відсутність вини у виникненні заборгованості обґрунтовує відсутністю доходів, а також тим, що йому не було відомо про відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів. Крім того, апелянт вважає, що суд дійшов невірного висновку про те, що розписки про сплату аліментів протягом квітня 2002 року по листопад 2007 року були дійсно враховані державним виконавцем при розрахунку заборгованості.

Посилаючись на викладені доводи, вважаючи рішення незаконним та необґрунтованим, скаржник просить його скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Закон України від 26 квітня 2001 року «Про охорону дитинства» визначав охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Основні засади державної політики у цій сфері ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, та з метою забезпечення прав дитини на такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Отже, законодавством встановлено презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати. Крім того, це є підставою для застосування до платника аліментів відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.

Обов`язок надавати дитині допомогу (аліменти) батько несе не лише на підставі рішення суду, а й з факту народження дитини згідно з вимогами СК України (див. постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, справа 465/1735/14-ц)

Згідно із ч. ч. 3, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір стосовно розміру заборгованості за аліментами.

Так, суд установив, що постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.02.1999 ухвалено стягувати із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше встановленого офіційно мінімуму, починаючи з 19.02.1999 і до їх повноліття (т. 1 а.с. 46, 117).

06.04.2000 виконавчий лист надійшов до Соснівського відділу ДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області, на підставі якого відкрито виконавче провадження. 04.03.2008 виконавче провадження закінчено, у зв`язку зі зміною місця проживання ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 116).

17.05.2008 старшим державним виконавцем відділу ДВС Деснянського районного управління юстиції у місті Києві Диких О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-1471 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно (т. 1 а.с. 124)

16.10.2013 виконавче провадження закінчено, у зв`язку зі зміною ОСОБА_1 місця проживання з м. Києва на м. Черкаси (т. 1 а.с. 125 зв.).

08.01.2014 державним виконавцем Соснівського відділу ДВС ЧМУЮ Сокотун А.Г. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1471, про що винесено відповідну постанову (т. 1 а.с. 10).

Постановою державного виконавця Соснівського відділу ДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Шемчук А.В. від 30.09.2016 виконавче провадження закінчено, у зв`язку із закінченням передбаченого законом строку для даного виду стягнення (т. 1 а.с. 11).

Згідно із розрахунком заборгованості за аліментами, наданим державним виконавцем станом на 03.03.2016, заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання дітей становить 105 065,80 грн. (т. 1 а.с. 7).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги в частині відсутності помісячного розрахунку заборгованості до 01.09.2013 року, що є підставою для визнання суми заборгованості за цей період у 90 019 грн. 78 коп. такою, що не може бути покладеною в основу судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за аліментами існує протягом усього періоду їх сплати. Згідно з довідкою відділу ДВС Соснівського району від 14.02.2000 борг по аліментам становив 13 місяців на 01.03.2003 (т.1 а.с. 120). Відповідно до відміток судового виконавця про виконання рішення (т. 1 а.с. 119 зв.) борг по аліментам на 01.03.2000 становив 13 місяців, борг по аліментам на 01.09.2000 становив 17 місяців, борг станом на 01.03.2008 становив 6315,10 грн., залишок боргу на 01.09.2013 становив 90 019,78 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень про те, що боржник оспорював вказані суми.

З наявних у матеріалах справи розписок вбачається, що ОСОБА_2 надавала ОСОБА_1 розписки про отримання від нього аліментів за період з квітня 2002 року по листопад 2007 року. Платежі, про які видано розписки, нерегулярні та стосуються різного розміру сплати аліментів. Як визнають обидві сторони, за вказаний період кошти на утримання дітей надав не їх батько, а матір ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 50 - 76).

З виконаного державним виконавцем розрахунку заборгованості за аліментами вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів на утримання дітей становить 105065,80 грн. В основу розрахунку покладено посилання державного виконавця на відмітку на виконавчому документі про заборгованість станом на 01.09.2013, розмір якого становив 90 019 грн. 78 коп. (т. 1 а.с. 7).

У зв`язку з тим, що перевірити фактично сплату аліментів за період, що передував 01.09.2013 року, неможливо, тому колегія суддів погоджується із розрахунком державного виконавця та відхиляє доводи апелянта про неправильність такого розрахунку, основним аргументом якого є те, що до 01.09.2013 року державний виконавець не зробив помісячний розрахунок заборгованості. До того ж, апелянт не підтвердив, що дізнавшись про розмір заборгованості, визначений державним виконавцем станом на 01.09.2013 року, боржник заперечував таку суму боргу.

Посилання апелянта з цього приводу цього на постанову Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі №708/326/18 є непереконливим.

Висновки Верховного Суду у вказаній справі зводяться до того, що під час проведення розрахунків розміру заборгованості по аліментам державний виконавець повинен взяти до уваги, що якщо боржник у виконавчому провадженні, який зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, то заборгованість по аліментам визначається, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Крім того, касаційний суд вказав, що у розрахунках нарахування заборгованості за 2012-2013 роки проведені не помісячно, а станом на кінець кожного року, що суперечить вимогам частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Предметом касаційного перегляду було встановлення правомірності/неправомірності дій та рішень державного виконавця стосовно розрахунку заборгованості за аліментами.

У справі, яка наразі переглядається апеляційним судом, боржник у виконавчому провадженні про стягнення з нього аліментів знав про обов`язок зі сплати аліментів на своїх дітей, розмір заборгованості не оскаржував до моменту винесення державним виконавцем постанов про тимчасові обмеження у правах боржника.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про необхідність утримувати дитей, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення про стягнення з нього аліментів. Проте свої зобов`язання вчасно не виконував.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неправильний розрахунок органами ДВС розміру заборгованості, то колегія суддів дослідила розрахунок, наданий ОСОБА_1 (а.с. 153-160) за період з 14.02.1999 до 03.03.2016. Судом присуджено стягувати аліменти із частки з доходу боржника, а із наданого ОСОБА_1 розрахунку не можливо встановити дійсний рівень доходів боржника за вказаний період.

Тому, районним судом в основу рішення про стягнення заборгованості за аліментами справедливо покладено розрахунок, наданий державним виконавцем в розмірі 105065,80 грн., за період з дня ухвалення рішення про стягнення аліментів і до досягнення дітьми повноліття. Цей розрахунок узгоджується з доводами стягувача та наявними у справі доказами.

Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

При цьому необхідно зазначити, що виконавче провадження закінчено 30.09.2016 року у зв`язку із закінченням передбаченого законом строку для даного виду стягнення, тобто досягнення дітьми відповідного віку, а заборгованість по аліментам так і не погашена.

Оцінивши усі докази в сукупності, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим стягнення заборгованості по аліментам та пені в межах заявлених позовних вимог.

ОСОБА_2 як матір впродовж всього періоду стягнення фактично несла обов`язок із утримання двох дітей, тому має право на звернення до суду та стягнення відповідної заборгованості.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня та 23 жовтня 2019 року (справи № 522/17771/14-ц та № 465/1735/14-ц)

Даючи оцінку посиланням ОСОБА_1 , викладеним в остаточній редакції зустрічного позову про часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період із 18.06.2013 по 31.05.2015 на суму 12 808 грн. 20 коп. у зв`язку з його тяжкою хворобою та доглядом за хворою матір`ю, а також розстрочку сплати заборгованості по аліментам, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана норма права не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для повного або часткового звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання проте, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Зазначена стаття передбачає не обов`язок, а право суду на звільнення платника аліментів від обов`язку сплачувати аліменти. Звільнення від сплати заборгованості по аліментам на неповнолітню дитину повинно мати місце лише у виключних випадках.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що перебування ОСОБА_1 в медичних закладах для лікування із 27 жовтня по 26 листопада 2013 року, проведення операції 15.12.2013 року, перебування на лікуванні з 22 січня по 18 лютого 2014 року та тимчасова інвалідність до 01.06.2015 року не можуть бути достатніми підставами для застосування вказаної вище статті СК України.

Значна частина заборгованості за аліментами у ОСОБА_1 виникла у період до 2013 року, а обов`язок зі сплати аліментів він не виконував належним чином протягом усього строку стягнення аліментів. Крім того, позивач за зустрічним позовом не підтвердив причинно-наслідковий зв`язок між його хворобою та виникненням заборгованості, тобто не доведено, що ОСОБА_1 не міг виконувати обов`язки з утримання дітей саме у зв`язку з хворобою.

Також апеляційний суд враховує, що дитина сторін, ОСОБА_4 , 1998 р.н., є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу з дитинства і об`єктивно потребує медичної допомоги та стороннього догляду (т. 1 а.с. 134-137).

Наявність у боржника заборгованості в межах інших виконавчих провадженнях не може бути підставою для звільнення зі сплати заборгованості за аліментами, оскільки жодним чином не впливає на обов`язок надавати своїм дітям матеріальну допомогу.

Доводи про те, що платник аліментів не знав про перебування судового рішення про стягнення аліментів на примусовому виконанні, спростовуються матеріалами справи, зокрема, розписками, виданими на ім`я ОСОБА_1 про часткову сплату ним аліментів за період з квітня 2002 року по листопад 2007 року.

Також апеляційний суд погоджується з відмовою в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України. Суд правильно зазначив, що до даного виду грошового зобов`язання сімейним законодавством (ст. 196 СК України) передбачена спеціальна відповідальність у разі його порушення. Такий висновок також відповідає позиції Верховного Суду, зокрема, висловленій в постанові від 19 вересня 2019 року у справі №235/4359/16-ц.

Таким чином, апеляційним судом перевірено правильність ухвалення рішення судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду. Підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 серпня 2019 року залишити змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2019 року.

Судді :