П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10024/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

18 грудня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі ГУПФУ в Житомирській області ) в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п."а" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- визнати протиправною відмову відповідача щодо зарахування йому періоду проходження військової служби з 07.05.1984 по 08.05.1986 та періоду роботи у приватному малому підприємстві "Елена" з 28.12.1992 по 17.07.2008 до страхового стажу;

- зобов`язати відповідача провести зарахування до страхового стажу позивача для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 періоду військової служби з 07.05.1984 по 08.05.1986, збільшивши його на 2 роки 1 день та період роботи у приватному малому підприємстві "Елена" з 28.12.1992 по 17.07.2008, збільшивши його на 15 років 6 місяців 19 днів;

- зобов`язати відповідача призначити йому пенсію на пільгових умовах за списком №1 зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 09.03.2019.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, подав апеляційну скаргу.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що позивачем, окрім трудової книжки, інших доказів на підтвердження пільгового стажу не надано. Оскільки неможливо підтвердити цей стаж, то відсутні підстави для призначення пенсії, за Списком №1.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.03.2019 ОСОБА_1 виповнилось 54 роки.

01.02.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1.

Листом від 15.05.2019 №4039/03.2 Житомирське ОУПФУ повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Зокрема, в листі зазначено, що згідно п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 якщо підприємство, на якому працювала особа, ліквідовано і немає його правонаступника, пільговий стаж підтверджують відповідні комісії, що діють у кожній області при Пенсійному фонді.

Окрім того, орган пенсійного фонду вказав, що для врахування до загального стажу роботи ОСОБА_2 періодів з 07.05.1984 по 08.05.1986 та 28.12.1992 по 17.07.2008, необхідно надати довідки про періоди військової служби та періоди роботи з посиланням на накази.

За наявними документами загальний стаж роботи позивача складає 18 років 06 місяців 12 днів, а стаж роботи на пільгових умовах за списком № 1 становить 6 років.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а тому, враховуючи, що в трудовій книжці позивача містяться записи про строкову військову службу та роботу за спірні періоди, а також зважаючи на відсутність можливості отримати будь-які додаткові документи про роботу позивача, останньому необхідно призначити пенсію за Списком №1.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 8 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

У пункті “а” частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, статтею 14 Закону України “Про пенсійне забезпечення” уточнено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень),-за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.

При наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок за кожний повний рік цих робіт пенсійний вік, встановлений статтею 26 Закону “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, знижується на 1 рік.

Згідно статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 закріплено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Уточнюючі довідки надаються лише у разі, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 20.02.2018 (справа №234/13910/17), від 07.03.2018 (справа № 233/2084/17), від 17.04.2019 (справа №156/173/17), від 27.02.2019 (справа№423/3544/16-а), від 23.04 2019 (справа №233/247/16-а) та від 25.04.2019 (справа №159/4178/16-а), від 17.10.2019 (справа №750/2524/17), від 05.12.2019 (справа №423/1322/17), від 05.12.2019 (справа №235/805/17).

Разом з цим, п.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162 та п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, що діяли на період спірних періодів роботи позивача унормовано, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника- прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Зі змісту копії дубліката трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що записи №№3,4 за період з 07.05.1984 по 08.05.1986 свідчать про службу останнім в лавах Радянської Армії, а згідно записів №9 та № 10 позивач в період з 28.12.1992 по 17.07.2008 працював на посаді директора ПМП «Елена».

Ці записи засвідчені відповідними печатками підприємства, вказано накази про призначення та звільнення, і дефектів вчинення записів немає.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість включення до зазгального стажу спірного періоду праці позивача в зв`язку з відсутністю уточнюючої довідки та інших документів є безпідставними, оскільки наявний трудовий стаж позивача підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом.

Щодо періоду строкової військової служби позивача то апеляційний суд вказує на слідуюче.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби та виконання військового обов`язку було і є обов`язком громадянина, ухилення від яких тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, тому будь-які обмеження трудових прав особи, пов`язані з проходженням такої служби або виконанням обов`язку, недопустимі.

Статтею 8 Конституції України регламентовано, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а Закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції України та повинні відповідати їй. Водночас із цим, наведеною нормою Конституції України передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставіКонституції України гарантовано.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Абзацом 2 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, зважаючи на те, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , після проходження військової служби, працював на роботі, що дає право на пільгову пенсію, а право позивача на зарахування часу проходження строкової військової служби гарантоване чинним законодавством про пенсійне забезпечення, то відмова відповідача у зарахуванні військової служби в Радянській Армії до пільгового стажу є протиправною.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 є внутрішньопереміщеною особою, а ПМП «Елена» знаходяться в Луганській області, тобто на території, на якій проводиться АТО.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Частиною першою статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Водночас статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.

Частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Відсутність у позивача можливості отримати будь-які документи про період його роботи на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території не може слугувати підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 31 січня 2019 року у справі №233/1181/17.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до пільгового стажу періоду роботи строкової військової служби з 07.05.1984 по 08.05.1986 та до загального трудового стажу періоду роботи з 28.12.1992 по 17.07.2008 в ПМП «Елена».

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий

Матохнюк Д.Б.

Судді

Боровицький О. А. Шидловський В.Б.