ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/1283/19 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Земляної Г.В.,Ісаєнко Ю.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 року по 28.12.2017 року та зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 року по 15.08.2018 року;

- визнати протиправними дії відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення та зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу грошових коштів за відрядження за період з 28.04.2018 року по 02.05.2018 року в сумі 1259,65 грн. та зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити йому грошові кошти за відрядження за період з 28.04.2018 року по 02.05.2018 року в сумі 1259,65 грн.;

- визнати протиправними дії відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 роки, та зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 15.08.2018 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2018 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2018 року.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 роки.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 15.08.2018 року.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошових коштів за відрядження за період з 28.04.2018 року по 02.05.2018 року в сумі 450 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошові кошти за відрядження за період з 28.04.2018 року по 02.05.2018 року в сумі 450грн.

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 , яка згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2018 року №1/771 перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 27.01.2016 серії НОМЕР_3 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.08.2018 року №174 позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.08.2018 № 23-РС з військової служби у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 15.08.2018 року, знято з котлового забезпечення з 16.08.2018 року.

Протягом періоду з січня 2016 року Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача, що не заперечується відповідачем.

Зазначене також підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2019 року № 102/1255 та витягом з роздавальних відомостей щодо розміру грошового забезпечення позивача з 01.01.2016 року по 15.08.2018 № 102/1255 від 20.06.2019 року.

Згідно листа Військової частини НОМЕР_1 від 15.02.2019 № 102/353 додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки не надавалась та компенсація за ненадані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 не виплачувалась.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до ст.ст.4, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року в матеріалах справи відсутні.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 , в квітні 2018 року позивачу було виплачено підвищені посадовий оклад та оклад за військове звання за березень 2018 року, а отже вказаний місяць є місяцем підвищення доходу для проведення подальшої індексації.

Суд враховує, що обов`язок розрахунку конкретних помісячних розмірів індексації доходів позивача покладається саме на його роботодавця, а тому у суду відсутні можливості для встановлення факту перевищення або не перевищення розміру підвищення грошового доходу над сумою індексації, що склалась у березні 2018 року, та, як наслідок, позитивного значення розміру індексації з березня по серпень 2018 року з урахуванням вимог пункту 5 Порядку № 1078.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено правомірності не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 15.08.2018 року служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

У свою чергу, абзацом третім підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеномуЗаконом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, Військовою частиною НОМЕР_1 не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки.

Судом першої інстанції також встановлено, що підтверджується матеріалами справи, що позивач відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 26.04.2018 року № 91 в період з 28.04.2018 року по 02.05.2018 року перебував у службовому відрядженні.

Після повернення з відрядження, позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 , в якій перебував на грошовому забезпеченні, з документами, що підтверджують вартість витрат на відрядження для їх відшкодування згідно Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 383 від 24.10.2018 року.

Відповідно до вищевказаного звіту про використання коштів позивачу підлягала сума відшкодування витрат на відрядження 1259,65 грн.

Вказаний звіт був затверджений командиром Військової частини НОМЕР_1 в сумі 1259,65 грн., водночас бухгалтером поставлено підпис про перевірку звіту на суму 809,65 грн.

Згідно наданої позивачем виписки про надходження по картковому рахунку АТ КБ «Приватбанк» в жовтні 2018 позивачу було зараховано на картковий рахунок кошти в сумі 809,65 грн., що на 450 грн. менше поданого ним звіту.

Сума недоплати 450 грн. становила вартість квитка на автобус «Київ» - «Херсон» тип ІІІ серії ВМПЕ № 682861 від 28.04.2018 року, яка не була виплачена у зв`язку з тим, що до квитка не було долучено ліцензію, документ, що перевізник є суб`єктом господарювання, на квитку не зазначена друкованим способом страхова сума, а також немає чеку про оплату квитка на випадок його недостовірності.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення для пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі - продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Типові форми квитків на проїзд пасажирів на маршрутах загального користування, зокрема, міжміських автобусах (тип I, II, III, IV) затвердженонаказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.05.2006 № 503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування».

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу встановлено, що вартість проїзду за розрахунками пасажирських перевізників, інформація про перевізника, страховика та страхову суму вносяться у квитки друкованим способом. Тарифна вартість (для приміських та міжміських маршрутів) установлюється шляхом множення покілометрового тарифу на відстань від початку маршруту до середини тарифної зони.

Таким чином, заповнення вручну реквізитів, зазначених у типових формах квитків на проїзд пасажирів на міжміських маршрутах, не суперечить вимогам до розрахункових документів, що передбачені статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

За таких обставин, враховуючи, що позивачу було перераховано кошти в сумі 809,65 грн., позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошових коштів за відрядження за період з 28.04.2018 року по 02.05.2018 року в сумі 450 грн. та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти за відрядження за період з 28.04.2018 року по 02.05.2018 року в сумі 450 грн.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 31.10.2018 № 1/771 Військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , а тому нарахування і виплата грошових коштів повинна здійснюватися виключно Військовою частиною НОМЕР_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_2 задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Земляна Г.В.

Суддя Ісаєнко Ю.А.