ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.005155

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 1.380.2019.005155 за позовом ОСОБА_1 до Мостиського придонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мостиського придонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського придонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та не виплати ОСОБА_1 на день звільнення 20.08.2018 року компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період із 2013 року по 20.08.2018 року загальним терміном 39 днів, а також п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 2018 роки загальним терміном 56 днів;

- визнати протиправним рішення Мостиського придонного загону, викладене в листі від 23.09.2019 року № 11/6398 про відмову у виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Мостиський придонний загін здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період із 2013 року по 20.08.2018 року загальним терміном 39 календарних днів;

- зобов`язати Мостиський придонний загін здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2015-2018 роки за 2015 2018 роки загальним терміном 56 днів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з ним розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористані в період з 2013 2018 роки календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та невикористані дні додаткової відпустки за період 2015- 2018 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, який поданий через канцелярію суду 29.10.2019 року за вх. №39648, про те, що позивач підпадає під дію абзацу 1 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року, в якому не зазначена норма щодо надання додаткової відпустки, у зв`язку з тим, що він був звільнений на підставі закінчення терміну дії контракту. Окрім того жодних посилань на виплату грошової компенсації за додаткові відпустки які не надавалися а попередні роки, в зв`язку з тим, що їх надання припинено, не містяться.

Додатком 1 Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 передбачено перелік місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби) в яких дає право на щорічну додаткову відпустку. Пунктами 1-4 визначено перелік місцевостей де відпустка надається з розрахунку 7 діб, пунктами 5-6 визначено перелік місцевостей де відпустка надається з розрахунку 3 доби. На позивача поширюється дія пунктів 5-6, тобто потрібно виходити з розрахунку 3 доби. Таким чином з урахуванням пункту 11 «Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для житія і здоров`я» ПКМУ 702, позивачу необхідно було надати відпустки терміном 18 діб, а не 39, як зазначено в позовній заяві, тому що додатком 4 визначено перелік посад та максимальна тривалість відпусток.

Щодо надання позивачу відпусток передбачених пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» то з урахуванням аналогії закону (не визначено порядок надання додаткової відпустки за неповний календарний рік служби, позивач після звільнення у 2018 році міг отримати відпустку під час роботи в іншій установі) термін відпусток повинен був становити за 2015 рік 10 діб, за 2016 2017 роки 28 діб, за 2018 рік 10 діб, всього 48 діб.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 11 жовтня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Судом встановлені наступні обставини:

ОСОБА_1 , прапорщик, проходив військову службу за контрактом на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » І категорії (тип Б), без права носіння військової форми одягу.

Відповідно до витягу з наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління державної прикордонної служби України від 20.07.2018 року №193-ос «по особовому складу» відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 інспектора прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » І категорії (тип Б), звільненого за п.п «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту ) п.2 ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 20 серпня 2018 у запас. Вислуга років ОСОБА_1 станом на 20.08.2018 становить: -календарна: 11 років 00 місяці 00 днів; пільгова: 05 років 06 місяців 27 днів; всього:16 років 06 місяців 27 днів.

Згідно з посвідченням Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №010116 від 29.04.2015, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

29.09.2019 відповідач листом №11/6398 повідомив позивача про те що відповідно до пунктів 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Відповідно грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не нараховувалась.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною щодо не нарахування й виплатити грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2013-2018 роки

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 цього ж Закону, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 цього ж Закону, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 цього ж Закону, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 цього ж Закону, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 цього ж Закону, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII.

Згідно з ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпусти» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №010116 від 29.04.2015.

Водночас згідно із п. 17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч. 1, 6 та 12 цієї статті (щорічні основні відпустки, канікулярні відпустки та відпустки, що надаються військовослужбовцям строкової військової служби), відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації/під час дії воєнного стану, відповідно до п. 19 ст. 10-1 того ж Закону, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України «Про відпустки».

З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, а тому відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати такої грошової компенсації.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.08.2018.

Щодо аргументів відповідача, що термін відпусток має становити 48 діб (за 2016-2017 28 діб, за 2018 рік 10 діб, тобто пропорційно відпрацьованому часу), а не 56 (14діб*4роки), то суд такі відхиляє з огляду на те, що абзацом 3 п. 14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Тобто ця норма не ставить надання військовослужбовцю додаткової відпустки (компенсації за її невикористання) у залежність від кількості відпрацьованого ним часу.

Щодо компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені ч.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2013 20.08.2018 роки загальним терміном 39 календарних днів, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзац.3 ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Враховуючи те, що згідно з цією нормою військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, суд вважає, що і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою.

Таким чином, у випадку нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не може здійснюватись компенсація за невикористані відпустки, передбачені ч.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині, що стосується нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до ч.4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо визнання протиправним рішення Мостиського прикордонного загону, викладене в листі від 23.09.2019 №11/6398 про відмову у виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то у задоволенні цієї вимоги суд відмовляє з огляду на те, що лист є повідомленням інформативного характеру, а не рішенням суб`єкта владних повноважень, що створює правові наслідки для того чи іншого суб`єкта правових відносин.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського придонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення, 20.08.2018 року, компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки, загальним терміном 56 календарні дні.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 -2018 роки загальним терміном 56 календарні дні.

В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

Рішення суду складено в повному обсязі 16.12.2019 року.

Суддя Гавдик З.В.