УХВАЛА

Іменем України

12 грудня 2019 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Васильєвої Т.Ю.,

секретар Манюк Л.В.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 ,відповідача ОСОБА_4 , представника відповідачів ОСОБА_5 , представника третьої особиСалецького І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, про визнання недійсними рішень,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищевказана цивільна справа за позовом Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви, яка, враховуючи прийняту заяву про збільшення позовних вимог, звертаючись з позовними вимогами до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 просить суд визнати недійсними рішення, оформлені Протоколом № 1 від 17.02.2019 та Протоколом № 2 від 28.02.2019 загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви», а також визнати недійсними рішення, оформлені Протоколом № 03/05/19 від 21.05.2019 парафіяльних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму смт. Вороновиця Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної Церкви України» та визнати недійсним статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму смт. Вороновиця Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної Церкви України» в новій редакції, прийнятий загальними зборами вказаної Релігійної громади згідно протоколу № 2 від 28.02.2019.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та представник підтримали письмове клопотання про закриття провадження в справі, оскільки вважають, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Так, позов подано релігійною громадою до членів цієї ж громади та мотивами такого оскарження є законність проведення загальних зборів членів релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви. Про проведення даних зборів повідомлялися всі члени релігійної громади та місцева влада, у зв`язку з чим вважають, що оспорювані рішення загальних зборів були проведені та прийняті у відповідності до Статуту релігійної та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», оскільки право релігійної громади на зміну канонічної належності, що мало місце 17.02.2019 та прийняття Статуту релігійної громади в новій редакції на загальних зборах релігійної громади 28.02.2019 свідчить про дотримання принципів на спільне задоволення релігійних потреб і на вільну зміну підлеглості у канонічних питаннях. Відповідачі зазначили, що спір між сторонами виник щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади смт. Вороновиця Вінницького району Вінницької області та стосується релігійних вчень та організаційного порядку цієї релігійної організації, тобто виник всередині церкви між парафіянами. Та оскільки церква в Україні відокремлена від держави, вважають, що втручання держави у діяльність релігійної організації у спосіб, обраний позивачем для захисту порушених прав є безпосереднім втручанням держави у релігійну діяльність відповідної релігійної організації. Відповідачі вважають, що суди не уповноважені розглядати питання, пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади, затвердженою рішенням загальних зборів такої громади, а тому провадження в даній справі слід закрити у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (у тому числі в судовому порядку будь-якої юрисдикції). Такий висновок зробив також Вінницький апеляційний суд в справі № 133/1399/19 від 01.10.2019 та він узгоджується із висновком Верховного суд у постанові від 27.03.2019 у справі № 826/4734/16.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення заявленого клопотання, враховуючи, що судом вже розглядалося клопотання про закриття провадження в справі, просили відмовити в задоволенні клопотання відповідачів та продовжити розгляд справи. Вважають заявлені вимоги такими, що мають розглядатися саме в межах цивільного судочинства, які заявлені юридичною особою та не пов`язані зі свободою совісті та віросповідання.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в судовому засіданні підтримав клопотання відповідачів та просив закрити провадження в справі, оскільки заявлені вимоги стосуються спору саме в середині релігійної організації і стосуються свободи віросповідання, оскаржувані рішення не перешкоджають діяльності релігійної організації, не порушують права інших осіб.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі слід закрити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви звернувся до суду з позовом в порядку ЦПК України, за яким, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати недійсними рішення, оформлені Протоколом № 1 від 17.02.2019 та Протоколом № 2 від 28.02.2019 загальних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви», визнати недійсними рішення, оформлені Протоколом № 03/05/19 від 21.05.2019 парафіяльних зборів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму смт. Вороновиця Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної Церкви України» та визнати недійсним статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму смт. Вороновиця Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної Церкви України» в новій редакції, прийнятий загальними зборами вказаної Релігійної громади згідно протоколу № 2 від 28.02.2019.

Враховуючи предмети позовів у даній цивільній справі, спір між позивачем Релігійною громадою Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви та відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 виник щодо зміни канонічної підлеглості та прийнятих в зв`язку з цим рішень, внесення змін до статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму смт. Вороновиця Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної Церкви України», тобто заявлені вимоги стосуються виключно внутрішньої діяльності релігійної організації.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

За змістом даної статті здійснення права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

За змістом ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» констатував, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, статті 8, 9 Закону мають тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

За таких обставин суди не уповноважені вирішувати питання, пов`язані зі зміною канонічної підлеглості релігійної організації, затвердженої рішенням загальних зборів релігійної громади, про внесення змін статуту релігійної організації тощо, які стосуються внутрішньої діяльності такої релігійної організації, оскільки держава в особі суду не має права втручатися у внутрішню діяльність релігійних організацій.

Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 (справа №826/4734/16).

Тобто заявленими вимогами позивач як релігійна організація просить втручання держави у внутрішню діяльність цієї ж релігійної організації, при цьому така діяльність має бути вільною від будь-якого зовнішнього впливу, існування перешкод у здійсненні такої діяльності позивачем в судовому засіданні не встановлено, отже, юрисдикція суду не може бути поширена на спірні правовідносини, а провадження у справі слід закрити згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на позицію представника позивача про повторний розгляд клопотання про закриття провадження в справі, суд звертає увагу, що заявлене попереднє клопотання стосувалося інших підстав, які вказувалися як підстава для закриття провадження в справі.

На думку суду, за умови відсутності підстав для втручання держави в право на свободу світогляду і віросповідання, які встановлені ст. 35 Конституції України, такі позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду судами будь-якої юрисдикції.

Керуючись ст. 35 Конституції України, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження в цивільній справі за позовом Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, про визнання недійсними рішень.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 17.12.2019.

Суддя :