П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 280/85/19
Провадження № 11-707апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Ізолятора тимчасового тримання № 1 (далі - ІТТ № 1 ГУ НП в Запорізькій області) про визнання протиправною бездіяльності
за касаційною скаргою ОСОБА_1 подану його адвокатом Плецькою Ю. В., на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року (суддя Артоуз О. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року (судді Божко Л. А., Іванов С. М., Дурасова Ю. В.),
УСТАНОВИЛА:
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не переведенні підозрюваного у встановлений законом строк із ІТТ № 1 ГУ НП в Запорізькій області до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор», що мало наслідком застосування до позивача недозволених методів ведення досудового розслідування.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та роз`яснено заявнику його право на звернення з позовом до місцевого суду в порядку кримінального судочинства.
При цьому суди встановили, що 14 вересня 2018 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 12 частиною другою статті 115 Кримінального кодексу України, ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Того ж дня позивача було доставлено до ІТТ № 1 ГУ НП в Запорізькій області. Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2018 року у справі № 335/10857/18 (провадження № 1-кс/335/72-2/2018) до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 12 листопада 2018 року включно, який обчислювався з 14 вересня 2018 року, без визначення розміру застави.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2018 року ухвалу слідчого судді суду першої інстанції від 17 вересня 2018 року про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 змінена: абзац третій доповнено словами «в межах строків досудового розслідування».
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2018 року у справі № 335/9599/18 (провадження № 1-кс/335/7534/2018) задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Запорізькій області майора поліції Єрємєєва О. В., продовжено підозрюваному ОСОБА_1 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 26 листопада 2018 року включно, у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу та звільнення з-під варти відмовлено.
До 9 жовтня 2018 року ОСОБА_1 утримувався в місці із спеціальним режимом тримання (ІТТ № 1 ГУ НП в Запорізькій області) і лише 9 жовтня 2018 року був переведений до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор». Таким чином, на думку позивача, він утримувався в місці із спеціальним режимом тримання протягом 25 діб і був переведений до установи пенітенціарної служби з порушенням строків встановлених законом. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо непереведення підозрюваного у строк, передбачений законом, протиправною.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, адвокат ОСОБА_1 - Плецька Ю. В. звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На обґрунтування доводів скарги посилається на те, що Національна поліція входить до системи центральних органів виконавчої влади, таким чином, посадові особи Національної поліції (в тому числі посадові особи ізолятора тимчасового тримання) є суб`єктами владних повноважень і виконують управлінські функції шляхом прийняття відповідних рішень.
Також адвокат позивача зазначив, що спори з приводу законності дій чи бездіяльності посадових осіб Національної поліції в особі ізолятора тимчасового тримання щодо переведення підозрюваних до слідчого ізолятора є публічно-правовими, оскільки виникають за участю суб`єкта владних повноважень під час реалізації наданих йому законодавством владних управлінських функцій стосовно забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки позивач оскаржує судові рішення з мотивів порушення судами правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 вересня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно зі статтею 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною першою статті 24 КПК передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Параграфом 1 глави 18 КПКвстановлено порядок застосування запобіжних заходів, затримання особи в порядку кримінального провадження.
Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (частина перша статті 206 КПК).
Статтею 22 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» встановлено, що нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Крім того, частиною першою статті 306 КПК визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не переведенні ОСОБА_1 (підозрюваного) у встановлений законом строк із ІТТ № 1 ГУ НП в Запорізькій області до Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор», що мало наслідком застосування до нього недозволених методів ведення досудового розслідування.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки оскаржувані дії вчинялися у межах проведення досудового розслідування та врегульовані нормами КПК, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку кримінального судочинства.
Таким чином, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 про поширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність розгляду питання про оскарження дій органів досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.
За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки відмова у відкритті провадження у цій справі судами попередніх інстанцій відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Плецькою Ю. В., слід залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Плецькою Юлією Вікторівною, залишити без задоволення.
2. Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
