Постанова

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 1309/7705/12

провадження № 61-32879св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року у складі судді Колодяжного С. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу прибудови та гаражу, перешкод у встановленні огорожі, допущених порушень будівельних норм щодо влаштування вікон у будинку, компенсацію вартості огорожі, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визнання акту узгодження меж земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вони є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 , а ОСОБА_6 в 1995 році стала власником житлового будинку АДРЕСА_2 , житловою площею 45,8 кв. м, кухні та гаражу літ. «Г». Їх земельні ділянки мають спільну межу А- Г протяжністю 21 м, яка повністю забудована самочинними спорудами ОСОБА_6 : будинок займає 14 погонних метрів, в тому числі веранда

літ. «а-1» до будинку, яка також є самочинним будівництвом, та гараж літ. «В», який займає 4 погонних метри, тим самим усі ці будівлі затіняють їх земельну ділянку на площі 100 кв. м.

Прибудова літ. «АІ-1», веранда літ. «а-1» та гараж літ. «В» збудовані на спільній межі, що підтверджується викопіюванням земельної ділянки АДРЕСА_1 від 14 липня 2009 року.

У самочинно збудованій на спільній межі веранді, без їх згоди, в порушення вимог містобудівельних норм та норм добросусідства відповідачем влаштовано вікна, які виходять у їх подвір`я. Крім цього, дах із прибудови літ. «АІ-1» заходить на їх земельну ділянку, що суперечить будівельним нормам. Самочинно збудована прибудова до будинку на АДРЕСА_2 згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 квітня 2008 року, звіту на відповідність прибудови санітарним нормам є незавершеним будівництвом, тому у Залізничної районної адміністрації не було підстав погоджувати експлуатацію самочинного будівництва.

Таким чином, вважають, що прибудова, веранда, гараж влаштовані без розробленого і затвердженого в установленому порядку проекту, з порушенням будівельних норм і правил, без згоди власників суміжної земельної ділянки, тому підлягають знесенню.

Крім цього, ОСОБА_6 без їх згоди, не маючи належно оформленої технічної документації, дозволу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (далі - ЛМКП «Львівводоканал») та скориставшись їх відсутністю, у квітні 2007 року прокопала траншею протяжністю 15 м через їх земельну ділянку та здійснила несанкціоноване підключення до їх водовідведення, при цьому пошкодила родючий ґрунт земельної ділянки, який вони змушені були покращувати. Такими діями відповідачки їм завдано майнову шкоду у розмірі 1 000 грн. Також майнова шкода завдана знищенням відповідачем металевої огорожі-сітки та стовпів, якими була огороджена їх земельна ділянка на спільній межі АГ , а саме: ОСОБА_6 викопала три металеві стовпи із огорожі, унаслідок чого було пошкоджено металеву сітку. Металева огорожа є їхньою власністю із зазначенням в технічному паспорті на нерухоме майно її вартості 1 837 грн.

Крім того, 18 березня 2009 року землевпорядник центру державного земельного кадастру ОСОБА_10 на замовлення ОСОБА_6 виготовив фальшиве викопіювання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якому змістив межу на 1 м, внаслідок безпідставних звинувачень відповідачки в 2009 році інспекцією тричі виносились постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за порушення земельного законодавства.

17 березня 2009 року ОСОБА_4 було надіслано припис про нарахування розміру шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки 16 кв. м в сумі 413,87 грн. Проте всі перелічені документи були оскаржені і викопіювання від 18 березня 2009 року було визнано недійсним, постанови та припис скасовані. Таким чином, вони порушень земельного законодавства щодо самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0016 га не допускали.

Відповідач в 2011 році звернулася до суду із позовом про повернення землі, принижувала їх честь та гідність перед сусідами і знайомими. Такими діями відповідачки їм завдано моральну шкоду, звинувачення ОСОБА_6 вплинули на психологічний стан родини, мали негативні наслідки для здоров`я. Відповідачка з 2006 року перешкоджає їм у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у приватній власності, створює конфліктні ситуації, тому моральну шкоду оцінюють в 20 000 грн. Крім того, просять стягнути вартість нової огорожі в сумі 4 000 грн та компенсацію за майнову шкоду в розмірі 8 000 грн, з яких 5 000 грн - за недоотримання вигоди від користування земельною ділянкою протягом десяти років, 2 000 грн за знищення металевої сітки огорожі і 1 000 грн затрат на відновлення родючого ґрунту землі.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просять зобов`язати ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу прибудови літ. «АІ-1» до будинку та гаражу літ. «В» на АДРЕСА_2 , перешкод у встановленні огорожі, допущених порушень будівельних норм щодо влаштування вікон у будинку, компенсацію вартості огорожі, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визнання акта узгодження меж земельної ділянки недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки позивачами не доведено наявність порушеного права, яке б підлягало захисту.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, та норми матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 серпня 2017 року та ухвалити у справі нове рішення або передати справу на новий розгляд, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачка влаштувала віконні отвори в добудові до її будинку з боку подвір`я позивачів, яке є суміжним землеволодінням, сама ж прибудова літ. «АІ-1» та гараж літ. «В» є самочинним будівництвом, яке виконане з порушенням державних будівельних норм. Згоди на будівництво вказаних об`єктів позивачі ОСОБА_6 не надавали, що вказує на неправильне застосування судами вимог частини четвертої статті 376 ЦК України, містобудівних норм та вимог рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 вересня 2011 року № 835 «Про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові».

Суди не дали належної оцінки викопіюванню земельної ділянки відповідачки по АДРЕСА_2 від 14 травня 2007 року, виготовленого архітектурним бюро при Львівській міській раді, технічному паспорту на будинок ОСОБА_11 .

Також суди залишили поза увагою вимоги статті 35 Закону України «Про власність», відповідно до яких відсутність заперечень попереднього власника майна проти порушення права власності не може бути підставою для відмови в задоволенні позову нового власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Суди не врахували, що сторони у справі не погоджували меж суміжного землекористування. Відповідачка самовільно приєдналася до каналізаційного колодязя, який знаходиться на приватизованій земельній ділянці позивачів та є їхньою власністю.

Суди не розглянули позовних вимог про огорожу по суті та передчасно відмовили у відшкодуванні відповідачкою її вартості позивачам, безпідставно відмовили у позові в частині відшкодування майнової та моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у грудні 2017 року, ОСОБА_6 заперечувала проти доводів ОСОБА_1 та вважала їх такими, що висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 09 грудня 2003 року.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 200538 ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками земельної ділянки площею 0,0555 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку.

ОСОБА_6 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 07 квітня 1995 року. Будинок складався з трьох кімнат площею 45,8 кв. м, кухні, з господарськими будівлями: сараєм, вбиральнею, цегляним гаражем, металевими воротами та відмосткою.

Земельна ділянка, на якій розташований будинок ОСОБА_6 та господарські будівлі площею 0,0451 га, нею приватизована, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 квітня 2004 року серії ЛВ № 071508.

З державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯА №200538 та серії ЛВ № 071508 вбачається, що земельна ділянка позивачів межує із земельною ділянкою ОСОБА_6 по межі АГ .

Встановлено, що 2007 році ОСОБА_6 збудувала прибудову до будинку на АДРЕСА_2 , яка в технічному паспорті на цей будинок позначена

літ. «АІ-1».

Спірна прибудова збудована відповідачкою на належній їй на праві власності земельній ділянці самочинно, без відповідно дозволу, що сторонами не заперечується.

У 2008 році ОСОБА_6 звернулася із заявою до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про погодження експлуатації самочинно здійсненої прибудови до житлового будинку та надала такі документи: висновки управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради від 11 березня 2008 року № 3-П-5216/2401, висновки санітарно-епідеміологічної служби Залізничного району м. Львова від 19 березня 2008 року № 588/01, висновки Залізничного районного відділу головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Львівській області від 13 червня 2007 року № 3/578, копія викопіювання з генплану м. Львова з нанесенням червоних ліній і охоронних зон від 14 травня 2007 року, виготовлене архітектурним бюро при Львівській міській раді, постанову про накладення адміністративного стягнення від 01 лютого 2007 року та копію квитанції, акт обстеження ЛКП «Левандівка» від 21 березня 2011 року, довідка Ф-2 з місця проживання про склад сім`ї і прописку від 20 березня 2008 року № 525, технічні паспорти на будинки, виготовлені ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 04 червня 2007 року та 15 січня 2004 року, технічні висновки «Стан конструкцій будинку АДРЕСА_2 та існуючої АДРЕСА_2 » та ескізний проект «Приведення у відповідність до нормативних вимог самовільної прибудови на АДРЕСА_2 , розроблені Л/Ф «НДІ Проектреконструкція».

Міжвідомчою комісією Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради погоджено технічну можливість експлуатації прибудови літ. «АІ-1» розміром 3,40 м х 4,25 м + 1,80 м х 3,25 м, в якій влаштовано коридор

літ. «1-7» площею 8,0 кв. м, вбиральню літ. «1-8» площею 2,9 кв. м, ванну кімнату літ. «1-9» площею 4,3 кв. м. Висновок міжвідомчої комісії затверджено розпорядженням голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 08 квітня 2008 року № 355.

Відповідно до пункту 16.4 рішення виконкому Львівської міської ради від 18 листопада 2005 року № 1224 «Про внесення змін і доповнень до рішення виконавчого комітету від 06 травня 2005 року № 406 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» з ОСОБА_6 укладено 28 березня 2008 року угоду про погодження самочинного будівництва в управлінні контролю та аудиту департаменту «Адміністрація Міського голови» Львівської міської ради, погоджено вартість самочинно виконаних робіт. 07 квітня 2008 року ОСОБА_6 сплатила кошти на рахунок спецфонду розвитку інфраструктури Залізничного району в сумі 2 914,80 грн.

22 лютого 2011 року ОСОБА_6 , відповідно до порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1104 (чинного на той час), подала на ім`я начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл.

Згідно з пунктом 9 «Переліку будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл», затвердженого тією ж постановою Кабінету Міністрів України, такий дозвіл не вимагається для виконання робіт з будівництва приватних житлових будинків садибного типу, дачних і садових будинків, прибудов до них загальною площею до 500 кв. м включно, господарських будівель і споруд.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердження проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил право на звернення до суду з вимогою про знесення самочинного будівництва має відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. При цьому, якщо можливо провести відповідну перебудову самочинного будівництва, суд може постановити рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести таку перебудову.

За змістом частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.

Із системного аналізу положень статей 16, 386, 391 ЦК України можна дійти висновку про те, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про застосування судами статті 376 Цивільного Кодексу України» вказано, що відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Відповідно до положень статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року).

У цій справі позивачі обґрунтовували своє звернення до суду з позовом про демонтаж прибудови літ. «АІ-1» і гаража літ. «В» тим, що прибудова і гараж розміщені на межі їхньої земельної ділянки і земельної ділянки відповідача, хоча згоди на їх будівництво на межі земельних ділянок вони не надавали.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вважали недоведеним позивачами той факт, що їхні майнові права порушені унаслідок забудови відповідачкою своєї земельної ділянки, а також наявними на ній господарськими будівлями.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів та вважає, що доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Будівництво відповідачкою прибудови до будинку на АДРЕСА_2 , позначеною в технічному паспорті літ. «АІ-1», здійснено ОСОБА_6 на земельній ділянці, яка належить їй на праві приватної власності.

Незважаючи на визнання вказаної прибудови станом на 2007 рік самочинним будівництвом, починаючи з 2008 року ОСОБА_6 вчинила передбачені чинним на той час законодавством України дії щодо погодження експлуатації самочинно здійсненої прибудови до житлового будинку і звернулась із відповідною заявою до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради.

28 березня 2008 року в управлінні контролю та аудиту департаменту «Адміністрація Міського голови» Львівської міської ради Палигою О. С. укладено угоду про погодження самочинного будівництва, погоджено вартість самочинно виконаних робіт, та 07 квітня 2008 року сплачено кошти на рахунок спецфонду розвитку інфраструктури Залізничного району в сумі 2 914,80 грн.

Відповідно до висновку міжвідомчої комісії Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, затвердженого розпорядженням голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 08 квітня 2008 року № 355 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_6 », погоджено технічну можливість експлуатації зазначеної прибудови АІ-1.

На виконання вказаного вище розпорядження ОСОБА_6 протягом 2008-2009 років отримала робочий проект приведення у відповідність до нормативних вимог самовільної прибудови на АДРЕСА_2 , виготовлений « НДІ Проектреконструкція», а також робочий проект приведення у відповідність до норм самочинно розширеного будинку за рахунок прибудови літ. «АІ-1» на АДРЕСА_2 . Проект погоджено ЛКП «Зелений Львів», ВАТ «Львівобленерго», ДАІ ЛМУ УМВС у Львівській області, техвідділом Управління головного архітектора м. Львова, ЛМКП «Львівводоканал», центром технічної експлуатації радіофікації Львівської філії ВАТ «Укртелеком», ЛКП «Залізничнетеплоенерго», ЛКП «Львівсвітло», управлінням охорони історичного середовища, техслужбою ЛКП «Львівелектротранс», ВАТ «Львівгаз».

22 лютого 2011 року відповідно до порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1104 (чинного на той час), ОСОБА_6 на ім`я начальника інспекції ДАБК у Львівській області подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл.

Згідно з інформацією інвентаризаційної справи бюро технічної інвентаризації від 09 листопада 2011 року штампи про самочинне будівництво у техпаспорті на будинок ОСОБА_6 . від 23 грудні 2010 року анульовано.

Враховуючи факт погодження ОСОБА_6 експлуатації самочинно здійсненої прибудови до житлового будинку на її земельній ділянці посилання позивачів на порушення їхніх прав як власників суміжної земельної ділянки без надання належних та допустимих доказів на підтвердження цього порушення є необґрунтованими.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що цегляний гараж літ. «В», збудований у 1972 році батьком відповідачки та подарований у 1995 році ОСОБА_6 як господарська будівля, належний до житлового будинку на АДРЕСА_2 , а тому вказаний гараж не є об`єктом самочинного будівництва в розумінні вимог статті 376 ЦК України, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи № 238/24.

На момент звернення до суду з указаним позовом позивачами не доведено того, що спірна прибудова до будинку відповідачки та гараж будь-яким чином порушує їхні права.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом демонтажу прибудови літ. «АІ-1» до будинку та гаражу літ. «В» з підстав, заявлених у позові, задоволенню не підлягають.

Досліджуючи питання щодо визнання акту узгодження меж земельної ділянки недійсним, судом не встановлено, що ОСОБА_6 чинить перешкоди позивачам у встановленні загорожі на межі суміжних земельних ділянок сторін.

Водночас судом враховано, що між сторонами існує спір щодо межі між суміжними земельними ділянками.

Встановлено, що акт узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 від 24 червня1998 року, на підставі якого ОСОБА_6 21 квітня 2004 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 071539, підписаний, в тому числі, суміжним землекористувачем ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_13 , а ОСОБА_6 підписала і погодила межі користування земельною ділянкою ОСОБА_13 . При переоформленні позивачами права спільної сумісної власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за основу було прийнято технічну документацію на земельну ділянку попереднього землекористувача, тобто ОСОБА_13 і нового узгодження меж земельної ділянки не проводилось.

Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що акт узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 для її приватизації було складено і підписано до набуття у власність позивачами у 2003 році будинку і суміжної земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а також те, що позивачами не наведено порушень вимог законодавства і порушень їх прав та законних інтересів при складанні і підписанні акта щодо узгодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 , в тому числі ОСОБА_13 , висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про відсутність правових підстав для визнання такого акта недійсним є правильним.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування ОСОБА_6 майнової шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для настання відповідальності за статтею 1166 ЦК України є необхідною наявність складу правопорушення, а саме: шкода; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина заподіювача шкоди.

Позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів заподіяння їм відповідачем майнової шкоди, а також розміру такої шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього самого, членів його сім`ї або близьких родичів, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням або ушкодженням його майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Матеріали справи не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності ОСОБА_6 , внаслідок яких позивачам заподіяна моральна шкода.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі.

Колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 28 серпня 2017 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 17 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець