Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 1522/3165/2012

провадження № 61-9796св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Юрій Сергійович,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

боржник - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року у складі судді Колеснікова Г.Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Щербаков Ю. С. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документу, - до виконання зобов`язань за виконавчим листом № 1522/3165/12 від 22 жовтня 2013 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») грошової суми в розмірі 2 332 455,11 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2019 року у складі головуючого судді Домусчі Л. В. у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю. С. відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що сама по собі наявність невиконання зобов`язань не є безумовною підставою для встановлення обмеження у праві виїзду, а подання не містить беззаперечних доказів щодо умисного ухилення боржника від виконання зобов`язань покладених на нього судовим рішенням.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржило ТОВ «ОТП «Факторинг Україна».

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено у прийнятті апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, не відноситься до визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена тільки з рішенням суду, оскільки рішення суду у даній справі було ухвалено ще у 2013 році. Унаслідок чого було порушено право заявника на доступ до правосуддя, зокрема гарантоване право апеляційного оскарження судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року справу № 1522/3165/2012 за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Ю. С. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

За змістом частини першої ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, а касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 353 ЦПК Українивизначено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 353 ЦПК Україниокремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Пунктом 5 частиною першою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 441 ЦПК Україниухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, приватний виконавець посилався на ухилення останнього від виконання зобов`язань, покладених на останнього судовими рішеннями, яка полягає у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків, за наявності можливості виконати зобов`язання у повному або частковому обсязі, що призвело до вжиття відносно нього заходів примусового виконання.

12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) прийняв постанову, у якій сформував правовий принцип про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв`язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18) наголосив, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Таким чином, тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК Українимає відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся державний виконавець до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

У даній справі, ТОВ «ОТП Факторинг України» відповідно до статті 353 ЦПК Українискористалося своїм правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, яка відповідно до пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Факторинг Україна» на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 січня 2019 року, зазначеного не врахував та помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК Україникасаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями, 400, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов