ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/318/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. (головуючий), судді - Стратієнко Л.В., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,

представників учасників справи:

позивача - Каракоця О.Р.;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 23.05.2019,

(суддя Цісельський О.В.)

додаткове рішення Господарського суду Одеської області

від 04.06.2019

(суддя Цісельський О.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

від 09.09.2019

(головуючий - Савицький Я.Ф., судді - Принцевська Н.М., Ярош А.І.)

у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Сі Компані",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморськ-Газ-Сервіс"

про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1. 08.02.2019 Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - АТ КБ "Приватбанк", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Сі Компані" (надалі - ТОВ "Дельта Сі Компані", відповідач), в якому просило суд визнати недійсною банківську гарантію №G0918/3500 від 28.09.2018, що була видана АТ КБ "Приватбанк" за якою банк зобов`язався виплатити ТОВ "Чорноморськ-Газ-Сервіс" (замовник, третя особа) суму в розмірі 990 000,00 грн (гарантовану суму) за першою письмовою вимогою замовника, у випадку невиконання зобов`язань ТОВ "Дельта Сі Компані", передбачених його пропозицією щодо закупівлі: код ДК 021:2015-24440000-0 Добрива різні. Лот № 1 Аміачна селітра.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що банківська гарантія від імені банку підписана начальником відділення "Вузовське" філії "Южне ГРУ" АТ КБ "Приватбанк" Шило Є.В. з перевищенням повноважень, оскільки відповідно до пункту 10.14. статуту АТ КБ "Приватбанк", затвердженого наказом Міністерства фінансів України та погодженого 11.06.2018 Національним банком України, голова правління не має права передавати іншим членам правління та працівникам банку такі повноваження: 1) право представляти банк без доручення/довіреності; 2) право видавати від імені банку зобов`язання, а саме векселі, поруки, гарантії, майнові поручительства, тощо. З огляду на те, що відомості про такі обмеження встановлені статутом, який у вільному доступі опублікований на сайті, позивач вважає, що відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із відповідачем обмеження повноважень щодо представництва має юридичну силу, оскільки позивач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, а відповідно до частини 1 статті 241 цього Кодексу наступне схвалення правочину не відбулось.

1.3. ТОВ "Дельта Сі Компані" у відзиві на позовну заяву заперечувало проти задоволення позову, стверджуючи, що наступні дії АТ КБ "Приватбанк" свідчать про схвалення правочину товариством відповідно до вимог статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства", зокрема: 1) 28.09.2018 з рахунку ТОВ "Дельта Сі Компані" було сплачено комісію на користь банка за надання банківської гарантії; 2) 24.10.2018, 06.11.2018 та 30.11.2018 на адресу ТОВ "Дельта Сі Компані" позивачем були направлені листи №Е.35.0.0.0/4-389 та №Е.35.0.0.0/4-405, в яких банк визнавав, зокрема, що вимога ТОВ "Чорноморськ-Газ-Сервіс" про здійснення платежу на суму 990000,00 грн за банківською гарантією №G0918/3500 від 28.09.2018 може бути задоволена, оскільки відповідає вимогам гарантії.

1.4. 03.04.2019 відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії довіреності №13000-К-О від 06.04.2018, що видана головою правління ПАТ КБ " Приватбанк" начальнику відділення "Вузовське" філії "Южне ГРУ" Шило Є.В.

1.5. Позивач у відповіді на відзив заперечував проти доводів щодо схвалення оспорюваного правочину, зазначаючи, що платежі на користь ТОВ "Чорноморськ-Газ-Сервіс" не здійснювалися. Окремо позивач заперечував проти долучення до матеріалів справи копії довіреності №13000-К-О від 06.04.2018, оскільки цей доказ не був доданий до відзиву, в якому відсутня вказівка на незгоду відповідача з викладеними у позовній заяві обставинами, що банківська гарантія підписана Шило Є.В. з перевищенням повноважень.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.1.1. Суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для визнання недійсною банківської гарантії відсутні, оскільки встановив, що: 1) начальник відділення "Вузовське" філії "Южне ГРУ АТ КБ "Приватбанк" Шило Є.В. діяв на підставі довіреності № 1300-К-О від 06.04.2018, виданої головою правління АТ КБ "Приватбанк" Крумханзлом Петром. Відповідно до цієї довіреності начальник відділення був уповноважений, зокрема, укладати договори-заяви про надання банківських гарантій та видавати банківські гарантії по Україні (підписувати гарантійні листи) без забезпечення в межах доступного наперед розрахованого ліміту за умови, що сума кожного договору-заяви, гарантійного листа не перевищує еквівалент 1 000 000 (один мільйон) гривень у будь-якій валюті за курсом Національного банку України на дату вчинення відповідного правочину; 2) між Крумханзлом Петром та Шило Є.В. виникли правовідносини, що випливають із договору доручення, на реалізацію якого була видана довіреність, і доказів визнання цього договору доручення, як і доказів скасування довіреності № 1300-К-О від 06.04.2018, матеріали справи не містять.

2.1.2. Аргументи позивача стосовно того, що голова правління банку видав довіреність із перевищенням своїх повноважень, передбачених статутом, суд першої інстанції відхилив з тих підстав, що обставини є підставою для визнання дій голови правління незаконними та скасування договору доручення, укладеного між головою правління та начальником відділення, на виконання якого була видана довіреність №1300-К-О, і які не є предметом розгляду цієї справи. Окрім того, суд зауважив, що в матеріалах справи відсутня редакція статуту АТ КБ "Приватбанк" станом на момент видачі цієї довіреності.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2019 було залишено без змін.

2.2.1. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що начальник відділення "Вузовське" філії "Южне ГРУ" АТ КБ "ПРИВАТБАНК", під час оформлення гарантії №G0918/3500 від 28.09.2018, діяв у межах повноважень, визначених довіреністю №1300-К-О від 06.04.2018, строк дії якої встановлено до 06.04.2021, доказів скасування цієї довіреності або її відкликання матеріали справи не містять, а статут, що був затверджений 21.05.2018 наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) за №519 та погоджений НБУ 11.06.2018, копія якого долучена до матеріалів справи, і положення якого позивач посилається в обґрунтування відсутності повноважень керівника, на дату видачі довіреності №1300-К-О від 06.04.2018 ще не був чинним.

2.2.2. Суд апеляційної інстанції також брав до уваги те, що 24.10.2018 та 06.11.2018 за №Е.35.0.0.0/4-389 та №Е.35.0.0.0/4-405 відповідно АТ КБ "Приватбанк" на адресу ТОВ "Дельта Сі Компані" направив листи з повідомленням про надходження до позивача вимоги платежу від ТОВ "Чорноморськ-Газ-Сервіс" за банківською гарантією №G0918/3500 від 28.09.2018 та із зобов`язанням відповідача сплатити суму гарантії або суму відсотків, якщо відповідну виплату здійснить Банк. 30.11.2018 АТ КБ "Приватбанк" направив на адресу ТОВ "Чорноморськ-Газ-Сервіс" лист №Е.35.0.0.0/4-458 щодо надання додаткових документів по проведеним торгам, копія якого наявна у матеріалах справи.

2.2.3. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що здійснення зазначених дій у сукупності з відсутністю доказів скасування довіреності, свідчать про прийняття до виконання банківської гарантії №G0918/3500, тобто про схвалення правочину в розумінні статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства".

2.2.4. Окремо суд апеляційної інстанції зауважив, що додатково на відсутність підстав для задоволення позову вказує те, що на час звернення з позовом до суду - 11.02.2019 банківська гарантія була вже недійсною за погодженням сторін, оскільки за умовами оспорюваної банківської гарантії, остання є дійсною до 14.01.2019 включно, і будь-яка вимога платежу повинна бути отримана гарантом не пізніше вищевказаної дати, після настання якої ця гарантія втрачає чинність.

2.2.5. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що дослідження судом першої інстанції питання щодо договору доручення у цій справі було помилковим та недоцільним, але це не змінює підстави висновку для відмови в позові.

2.2.6. Аргументи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо порушення судом першої інстанції вимог частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки встановив, що у відзиві на позовну заяву, який був поданий 26.03.2019, відповідач повідомляв суд, що він не отримував ухвалу про відкриття провадження, тому оскільки на підготовку відзиву на позов мав недостатньо часу для збору усіх можливих доказів у справі, не виключав можливість в майбутньому надання додаткових пояснень та доказів по справі. 05.04.2019 відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи довіреності №G0918/3500 від 06.04.2018. З огляду на те, що відповідач зазначив у відзиві, що можуть бути нові докази, а також, в короткі строки подав до суду знайдену ним довіреність разом з клопотанням про її долучення до матеріалів справи, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв відповідний доказ, і права позивача у такому випадку не були порушені, оскільки він мав можливість надати аргументовані заперечення на клопотання та вирішити інші необхідні процесуальні питання.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2019 у справі №916/318/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019, стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Дельта Сі Компані" судові витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 21000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

2.4. Розмір відшкодування витрат сторони на професійну правничу допомогу адвоката визначено судами першої та апеляційної інстанцій з урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема: договору про надання правової допомоги №10-03/19 від 18.03.2019, укладеного між ТОВ "Дельта Сі Компані" та Адвокатським бюро "ФОМІЧОВ І ПАРТНЕРИ"; додаткової угоди №1 від 18.03.2019 до відповідного договору; копію прайс-листа Адвокатського бюро "ФОМІЧОВ І ПАРТНЕРИ"; копії акта приймання-здачі наданих послуг №1 від 24.05.2019 до договору №10-03/19; копії платіжного доручення №189 від 28.05.2019 щодо здійснення оплати ТОВ "Дельта Сі Компані" по договору №10-03/19 у розмірі 21 000,00 грн. У стягненні 9 000,00 грн, що є 30% гонорару Бюро, суд відмовив у зв`язку з відсутністю доказів щодо сплати такої суми (у пункті 8 додаткової угоди передбачено, що 30% гонорару клієнт зобов`язаний сплатити протягом 5-ти днів з дати набрання законної сили рішення по результатам розгляду справи № 916/318/19).

3. Короткий зміст вимоги касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.

3.1. У касаційній скарзі АТ КБ "Приватбанк" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у справі №916/318/19 та ухвалили нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій:

1) порушили вимоги статті 13, частини 4 статті 165, частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд першої інстанції прийняв заперечення відповідача, які не були викладені у заяві про долучення до матеріалів справи копії № 1300-К-О від 06.04.2018, але не були зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву, а суд апеляційної інстанції не зазначив мотиви відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі;

2) порушили також вимоги статей 2, 13, 42, 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини щодо статуту, в редакції чинній станом на 06.04.2018 (дату видачі довіреності), не з`ясовувалися судом першої інстанції під час розгляду справи; позивач був позбавлений права надати щодо таких обставин свої пояснення та міркування, а судом апеляційної інстанції свідомо не приймаються обставини щодо існування в статуті, що діяв станом на 06.04.2018, тих саме виключних повноважень голови правління банку щодо права видавати гарантії. Позивач наполягає, що виключне право голови правління на видачу гарантій, нівелює право Шило Є.В . видавати відповідні гарантії, навіть за наявності довіреності.

3.3. АТ КБ "Приватбанк" також вказує на помилкове застосування судом апеляційної інстанції норми статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства", яка регулює порядок подальшого схвалення товариством значного правочину та правочину, щодо якого є заінтересованість, вчиненого з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення. Окремо позивач зауважує, що висновок про схвалення цього правочину взагалі є помилковим, оскільки банк, як гарант, не здійснював жодних платежів на користь ТОВ"Чорноморськ-газ-сервіс" (бенефіціара).

3.4. Заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, та не застосував норми частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що після закінчення строку дії банківська гарантія була вже недійсною за погодженням сторін. Скаржник наполягає, що зі спливом строку дії гарантії зобов`язання АТ КБ"Приватбанк" припиняються, що не виключає можливість визнати таку гарантію недійсною.

3.5. АТ КБ "Приватбанк" оскаржує також додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2019, посилаючись на порушення судами норм статей 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди безпідставно не брали до уваги, що відповідно до попереднього розрахунку витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, становили 12200,00 грн, проте при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, відповідач заявив до стягнення 30000,00 грн, при цьому не обґрунтував таке збільшення і не довів, що не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, тому відповідно до частини 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд мав відмовити у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення. Окрім того, позивач зауважує, що суди безпідставно не брали до уваги, що надані відповідачем докази на підтвердження здійснення ним фактичних витрат на послуги адвоката не є належними та допустимими, і в цілому розмір витрат на оплату послуг адвоката не співмірним, розумним та справедливим.

3.6. Представник ТОВ "Дельта Сі Компані" подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого проти задоволення касаційної скарги заперечував та просив судові рішення залишити без змін, оскільки:

1) позивач, подаючи позовну заяву навмисно приховав той факт, що голова правління банку видавав довіреність № 13000-К-О від 06.04.2018, чим порушив вимоги пункту 4 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

2) з огляду на наявність цієї довіреності у відповідача не було підстав сумніватися в повноваженнях начальника відділення "Вузовське" філії "Южне ГРУ АТ КБ "Приватбанк", а відповідно до абз. 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження;

3) свої заперечення, які не містилися у відзиві на позовну заяву, щодо наявності у начальника повноважень на підписання гарантії згідно довіреності № 1300-К-О від 06.04.2018 відповідач виклав у клопотанні про залучення доказів, а також у запереченнях на відповідь на відзив, до призначення справи до судового розгляду по суті, тому ці заперечення обгрунтовано були враховані судом при ухвалення рішення;

4) відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тому посилання позивача на те, що редакція статуту станом на 06.04.2018 знаходиться у вільному доступі є необґрунтованими, оскільки позивач у своїх поясненнях не посилався на попередню редакцію статуту і не повідомляв суд, що такий доказ є загальнодоступним.

5) суми витрат на правничу допомогу підтверджується договором про надання правової допомоги, актом здачі - приймання наданих послуг та випискою з банківського рахунку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

Щодо розгляду спору по суті.

4.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій та повноту їх встановлення, з`ясувавши правову природу спірних правовідносин, дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а мотивувальна частина рішення зміні з таких підстав.

4.2. Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4.3. Відповідно до абз. 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

4.4. Суди обох інстанцій встановили, що станом на 28.09.2018 (на момент видачі гарантії) діяв статут ПАТ"Приватбанк", який був затверджений 21.05.2018 наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) за № 519 та погоджений НБУ 11.06.2018. Копія цього Статуту додані до заяви. Відповідно пункту 10.14 Статуту голова правління не має права передавати іншим членам правління та працівникам банку такі повноваження: 1) право представляти банк без доручення/довіреності; 2) право видавати від імені банку зобов`язання, а саме векселі, поруки, гарантії, майнові поручительства, тощо.

4.5. Суди також встановили, що довіреність №G0918/3500, на підставі якої діяв начальник відділення "Вузовське" філії "Южне ГРУ" АТ КБ "Приватбанк", була видана головою правління 06.04.2018, тобто до внесення відповідних змін. Оскільки позивач не надав редакцію статуту станом на 06.04.2018, доказів скасування цієї довіреності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що начальник відділення, підписуючи від імені банку гарантію, діяв у межах повноважень, визначених довіреністю.

4.6. Згідно з приписами частини 1 та 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

4.7. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (частина 1 статті 246 Цивільного кодексу України).

4.8. За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (пункт 6.25 постанова ВП ВС від 03.09.2019 по справі № 925/394/18).

4.9. Вирішуючи питання про наявність у представника позивача (начальника відділення) повноважень на вчинення оспорюваного правочину та оцінюючи правильність висновків судів попередніх інстанцій в цій частині, Верховний Суд виходить з того, що станом на момент видачі гарантії (28.09.2018) відповідно до положень статуту (пункт 10.14) голова правління банку дійсно не мав право передавати іншим працівникам повноваження видавати від імені банку гарантії, і зобов`язаний був здійснювати такі повноваження особисто, тобто порушення установчих документів юридичної особи допустив саме голова правління, оскільки видавши таку довіреність останній діяв недобросовісно і нерозумно щодо контрагентів, про що свідчить цей спір у справі, що не відповідає вимогам частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, яка визначає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Верховний Суд бере до уваги те, що голова правління мав права на вчинення особисто такого виду правочину без будь-яких обмежень (тобто мав відповідний обсяг цивільної дієздатності і не мав обмежень щодо видачі гарантій від імені банку), і зауважує, що фактично у нього були лише обмеження щодо передачі цих прав іншим особам. Водночас, довіреність, як односторонній правочин, позивачем не оспорюється, вимоги про її недійсність у відповідній частині не заявлялися. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За цих підстав, Верховний Суд вважає, що вчинення головою правління дій на уповноваження начальника відділення на укладення від імені банку договорів гарантій згідно з довіреністю, яка не була скасована та не була визнана недійсною в установленому порядку, не може свідчити про те, що начальник управління перевищив свої повноваження, уклавши оспорюваний договір банківської гарантії. У такому разі, як правильно зауважили суди попередніх інстанцій, начальник управління діяв відповідно до повноважень, наданих йому довіреністю №G0918/3500 від 06.04.2018.

4.10. З огляду на цей висновок, Верховний Суд відхиляє доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що суди попередніх інстанції безпідставно не брали до уваги те, що станом на 06.04.2018 (станом на момент видачі довіреності) положення статуту були ідентичними і голова правління не мав права передавати іншим членам правління та працівникам банку право видавати від імені банку гарантії. Такі обставини не мають значення для вирішення цієї справи, оскільки, як вже зазналось вище, свої обов`язки щодо представництва порушив голова правління, а не начальник відділення, що діяв відповідно до умов довіреності, виданої йому.

У даному випадку захист прав позивача здійснюється відповідно до частини 4 статті 92 Цивільного кодексу України, яка визначає, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі, а не шляхом визнання недійсним виданої банківської гарантії, тим більше, яка у подальшому була схвалена.

4.11. Верховний суд виходить з того, що відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

4.12. Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що 24.10.2018 та 06.11.2018 за №Е.35.0.0.0/4-389 та №Е.35.0.0.0/4-405 відповідно АТ КБ "Приватбанк" на адресу ТОВ "Дельта Сі Компані" направив листи з повідомленням про надходження до позивача вимоги платежу від ТОВ "Чорноморськ-Газ-Сервіс" за банківською гарантією №G0918/3500 від 28.09.2018 та із зобов`язанням відповідача сплатити суму гарантії або суму відсотків, якщо відповідну виплату здійснить банк, а 30.11.2018 АТ КБ "Приватбанк" направив також на адресу ТОВ "Чорноморськ-Газ-Сервіс" лист №Е.35.0.0.0/4-458 лист щодо надання додаткових документів по проведеним торгам, копія якого наявна у матеріалах справи, Верховний Суд погоджується з висновком суду, що зазначені дії відповідача свідчать про наступне схвалення правочину банком, що унеможливлює визнання недійсним оспорюваного правочину з заявлених позивачем підстав (відсутність у позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності наслідок вчинення такого правочину представником з перевищенням повноважень).

4.13. Доводи АТ КБ "Приватбанк" стосовно того, що схвалення не відбулось, оскільки банк, як гарант, не здійснював жодних платежів на користь ТОВ"Чорноморськ-газ-сервіс" (бенефіціара), Верховний Суд відхиляє, оскільки чіткий перелік доказів наступного схвалення не встановлений законом, схвалення правочину можливе у різних формах і залежить від конкретних обставин справи. Доказами такого схвалення можуть бути як відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо), так і вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 904/6881/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 25.01.2018 у справі № 910/9915/17 та ін.

4.14. Водночас, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норму статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки цієї нормою врегульований порядок схвалення значного правочину або правочину щодо якого існує заінтересованість, а банківська гарантія № G0918/3500, що є предметом спору, не є таким правочином.

4.15. Також Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції, що додатковою підставою для відмови в позові є те, що на час звернення з позовом до суду - 11.02.2019 банківська гарантія була вже недійсною за погодженням сторін, оскільки за умовами оспорюваної банківської гарантії, остання є дійсною до 14.01.2019 включно, і будь-яка вимога платежу повинна бути отримана гарантом не пізніше вищевказаної дати, після настання якої ця гарантія втрачає чинність.

4.16. Відповідно до частини 1 статті 561, пункту 2 частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі закінчення строку дії гарантії. Отже, в межах зазначеного строку бенефіціар повинен звернутися до гаранта з вимогою про виплату гарантійної суми. Що стосується позову до суду про стягнення заборгованості за гарантією, то він може бути пред`явлений до гаранта протягом строку позовної давності.

4.17. Натомість, статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

4.18. Таким чином, закінчення строку дії гарантії є підставою для припинення зобов`язання гаранта перед кредитором. Водночас така обставина не позбавляє сторони права на звернення з позовом про визнання такого договору недійсним, про що помилково зазначив суд апеляційної інстанції.

4.19. Помилковими також є висновки суду першої інстанції, що між Крумханзлом Петром та Шило Є.В. виникли правовідносини, що випливають із договору доручення, на реалізацію якого була видана довіреність, про що правильно зауважив суд апеляційної інстанції. Відповідно до частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. У даному випадку представництво виникло на підставі акта органу юридичної особи, про що прямо зазначено у довіреності, тому норми, що закріплені у гл. 68 Цивільного кодексу України, помилково застосовано судом першої інстанції до спірних правовідносин.

4.20. Щодо доводів скаржника стосовно порушення вимог судами статті 13, частини 4 статті 165, частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України внаслідок прийняття заперечень відповідача, викладених у заяві про долучення доказів, що не були зазначені у відзиві на позовну заяву, то їх Верховний Суд відхиляє, оскільки цим доводам була надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, який правильно зазначив, що відповідач при подачі відзиву обґрунтував неможливість подання всіх пояснень та доказів до відзиву, які в подальшому були надані ним в заяві про долучення доказів, поданій в максимально короткі строки.

4.21. Окрім того, Верховний Суд виходить з того, що згідно з пунктом 4 частини 2 статті 42, частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого від його імені начальником відділення, не надав суду жодних доказів, на підставі яких начальник відділення діяв, що свідчить про недобросовісне користування позивачем своїми процесуальними правами.

4.22. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зауважує, що висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстави для визнання оспорюваного договору банківської гарантії є правильний, ґрунтується на правильному застосуванні норм статей 92, 215, 241 Цивільного кодексу України. Підстави для задоволення касаційної скарги та ухвалення нового рішення відсутні. Водночас, оскільки судами були допущені окремі помилки у застосуванні норм матеріального права, що в цілому не вплинули на правильність висновку суду про відмову в позові, Верховний Суд вважає за необхідне змінити мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови, в резолютивній частині - залишити без змін.

Щодо додаткового рішення.

4.23. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

4.24. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

4.25. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

4.26. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

4.27. У постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформувала правовий висновок, що зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

4.28. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, розмір відшкодування витрат сторони на послуги адвоката визначено судами першої та апеляційної інстанцій з урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема: копії договору про надання правової допомоги №10-03/19 від 18.03.2019, укладеного між ТОВ "Дельта Сі Компані" та Адвокатського бюро "ФОМІЧОВ І ПАРТНЕРИ"; копії додаткової угоди №1 від 18.03.2019 до відповідного договору; копію прайс-листа Адвокатського бюро "ФОМІЧОВ І ПАРТНЕРИ"; копії акта приймання-здачі наданих послуг №1 від 24.05.2019 до договору №10-03/19; копії платіжного доручення №189 від 28.05.2019 суму 21 000,00 грн та виписка з банку на суму 21 000,00 грн.

4.29. Доказів звернення АТ КБ"Приватбанк" до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з наданням розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи, в матеріалах справи відсутні.

4.30. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про доведення відповідачем фактичного здійснення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн, та враховуючи, що за результатами позову у позові відмовлено повністю , обґрунтовано та законного стягнули ці витрати з позивача.

4.31. Доводи відповідача, викладені у касаційні скарзі, що надані позивачем копія платіжного доручення №189 від 28.05.2019 суму 21 000,00 грн та виписка з банку на суму 21 000,00 грн не є належними та допустимими доказами, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.32. Твердження АТ КБ"Приватбанк" щодо порушення судами норм частини 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, Верховний Суд відхиляє, оскільки поняття істотно перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, є оціночним і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких є повноваженням перш за все судів першої та апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходить з того, що таких обставин судами встановлено не було. Навпаки, суд апеляційної інстанції встановив, що таке перевищення у цьому випадку є обґрунтованим, оскільки у пункті 3 додаткової угоди до договору №10-03/19 сторони погодили, що при розрахунку гонорару, враховується складність наданих послуг та час, витрачений бюро, її партнерами та співробітниками, і розрахунок робиться за тарифами, вказаними в прайс-листі бюро, який є невід`ємною частиною договору та угоди. При цьому, в прайс-листі вказано, що він містить мінімальну вартість правової/правничої допомоги. Сторони мають право за взаємною згодою зменшити та/або збільшити вартість правової/правничої допомоги. Реальна вартість наданої правової/правничої допомоги визначається та погоджується сторонами в акті здачі-прийняття наданих послуг до договору. У справі, що розглядається, відповідно до Акту приймання-здачі наданих послуг №1 від 24.05.2019 вартість надання правової допомоги в межах дії відповідного договору та додаткової угоди №1 від 18.03.2019 погоджена сторонами та складає 30 000,00 грн.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

5.2. Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

5.3. Суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.4. З огляду вищевикладене, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

6. Щодо судових витрат.

6.1. Відповідно до частин 9, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

6.2. З огляду на те, що за результатами касаційної скарги суд не ухвалює нове рішення, а спір у справі виник внаслідок неправильних дій позивача, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача; підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 129, 300, пунктом 3 частини 1 статті 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2019, та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у справі №916/318/19 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Л. Стратієнко

І. Ткач