ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2019 р. Справа № 922/3106/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Джерелій В.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі, Харківська обл. до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків , 2) ОСОБА_1 , м. Васільків, Київська обл.; , 3) Фермерського господарства "ВЕЕТ", с. Мурафа, Краснокутський р.-н, Харківська обл. про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів оренди землі за участю предствників сторін:

позивача - Хряк О.О. (службове посвідчення № 053701 від 03.09.2019);

1-го відповідача - Чернишов (довіреність № 32-20-0.14-52/62-19 від 15.07.2019);

2-го відповідача - Коваленко О.В. (договір про надання правової допомоги № 1 від 09.11.2018);

3-го відповідача - Коваленко О.В. (договір про надання правової допомоги № 47 від 27.09.2019).

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі за текстом - прокурор, позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі за текстом - 1-й відповідач), 2) ОСОБА_1 (далі за текстом - 2-й відповідач), 3) Фермерського господарства "ВЕЕТ", с. Мурафа, Краснокутський р.-н, Харківська обл. (далі за текстом - 3-й відповідач), в якій просить суд:

1) визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2708-СГ від 15.10.2014 щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 159,8251 га, у тому числі:

земельна ділянка площею 105,9695 га, кадастровий номер 6323581700:03:001:0613;

земельна ділянка площею 17,2144 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0965;

земельна ділянка площею 28,5973 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0964;

земельна ділянка площею 8,0439 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0966;

2) визнати недійсним договір від 03.11.2014, оренди землі площею 105,9695 га, кадастровий номер 6323581700:03:001:0613;

3) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 09.11.2014 (номер запису про інше речове право 7622181) площею 105,9695 га, кадастровий номер 6323581700:03:001:0613;

4) визнати недійсним договір від 03.11.2014, оренди землі площею 17,2144 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0965;

5) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 12.11.2014 (номер запису про інше речове право 7659678) площею 17,2144 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0965;

6) визнати недійсним договір від 03.11.2014, оренди землі площею 28,5973 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0964;

7) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 12.11.2014 (номер запису про інше речове право 7657319, площею 28,5973 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0964;

8) визнати недійсним договір від 03.11.2014, оренди землі площею 8,0439 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0966;

9) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельною ділянки від 09.11.2014 (номер запису про інше речове право 7622109, площею 8,0439 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0966;

10) зобов`язати Фермерське господарство "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ 38289157) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності загальною площею 159,8251 га (кадастрові номери: 6323581700:03:001:0613, 6323581700:04:001:0965, 6323581700:04:001:0964, 6323581700:04:001:0966), які розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2708-СГ від 15.10.2014 йому надано в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323581700:03:001:0613, площею 105,9695 га, 6323581700:04:001:0965, площею 17,2144 га, 6323581700:04:001:0964, площею 28,5973 га та 6323581700:04:001:0966, площею 8,0439 га для ведення фермерського господарства, а в подальшому укладено відповідні договори оренди земельних ділянок від 03.11.2014. Згодом, між Головним управління Держгеокадастру у Харківської області, ОСОБА_1 та ФГ "ВЕЕТ" 09.12.2015 укладено трьохсторонні договори про внесення змін до договорів оренди землі, за умовами яких замінено попереднього орендаря, тобто ОСОБА_1 на нового - ФГ "ВЕЕТ". Однак, вивченням прокуратурою матеріалів, на підставі яких ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку встановлено ряд істотних порушень, які на думку прокурора, зумовлюють необхідність визнання незаконним зазначеного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області та недійсними договорів зазначених договорів оренди, а саме, звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створення нового фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки станом на час отримання вказаних вище земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 вже був засновником не одного сільськогосподарського підприємства та мав у приватній власності, а також орендував земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення. При цьому, земельні ділянки відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2708-СГ від 15.10.2014 останній отримав на поза конкурсній основі, в необґрунтованих розмірах.

Ухвалою господарського суду Харківської від 25.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 21.10.2019.

У судових засіданнях 21.10.2019 та 11.11.2019 оголошувалась перерва.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження 1-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 24623 від 15.10.2019), в якому просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а у разі визнання обґрунтованими позовних вимог, застосувати наслідки пропущення процесуальних строків, визначених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України. На думку 1-го відповідача його дії щодо видачі наказу № 2708-СГ від 15.10.2014 відповідають вимогам ст.ст. 122-124 ЗК України, а прокурором в обґрунтування позовних вимог взагалі не зазначено чиї саме та які цивільні права або інтереси були порушені цим наказом, хоча це є обов`язковою складовою для застосування ст. 21 ЦК України 1-й відповідач звертає увагу суду на те, що Законом України "Про фермерське господарство" не встановлено строк, протягом якого громадянин повинен створити та зареєструвати фермерське господарство; що договора оренди землі від 03.11.2014 укладено 1-м відповідачем, як компетентним органом, в межах наданих йому законом повноважень та на виконання вказаного вище наказу № 2708-СГ від 15.10.2014. Також 1-й відповідач вказує, що позов прокурором подано з пропуском встановленого законом строку позовної давності, що на думку 1-го відповідача, також може бути підставами для вімови в його задоволенні.

3-й відповідач подав до суду заяву (вх. № 25087 від 21.10.2019), в якій просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства "ВЕЕТ" про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації та зобов`язання повернення земельних ділянок, у зв`язку з пропущенням строку позовної давності.

Також 3-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 25116 від 21.10.2019), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що участь прокуратури у справі є безпідставною; що прокурор при зверненні до суду пропустив строк позовної давності; що Головне управління Держземагенства у Харківській області діяло в межах своїх повноважень під час передачі спірних земельних ділянок на умовах оренди ОСОБА_1, а прокурором не наведено належних та допустимих доказів, які підтверджують існування на момент прийняття оспорюваного наказу підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , які встановлені ст. 123 ЗК України; що в законі відсутні обмеження стосовно кількості земельних ділянок державної або комунальної власності, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства, та обмежень щодо кількості фермерських господарств, які можуть бути засновані однією фізичною особою; що прокурор не надав доказів які б свідчили про не ефективне та нераціональне використання землі, а ФГ «ВЕЕТ» є реальним суб`єктом господарювання, що здійснює свою діяльність на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, сплачує орендну плату та податки.

У відповіді на відзив 1-го відповідача (вх. № 25675 від 25.10.2019) прокурор наполягає на задоволенні позовних вимог, та зокрема зазначає, що про прийняття спірного наказу та укладення оскаржуваних договорів оренди землі прокурору стало відомо 01.06.2017 після надходження наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2708-СГ від 15.10.2014 та договорів оренди землі до прокуратури Харківської області, що на думку прокурора свідчить про пропуск строків позовної давності з поважних причин; що ОСОБА_1 звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельних ділянок загальною площею 159,8251 га без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що уже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у т. ч. фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які вже використовують надані їм у користування земельні ділянки; що Головним управлінням Держземагенства у Харківській області всупереч вимогам ст. ст. 122-124, 134 ЗК України, ст. ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на той час), прийнято наказ № 2708-СГ від 15.10.2014, яким незаконно передано спочатку ОСОБА_1 , а згодом і ФГ «ВЕЕТ» у користування земельні ділянки державної власності.

У відповіді на відзив 3-го відповідача (вх. № 27858 від 18.11.2019) прокурор підтримує доводи, викладені у позовній заяві, та аргументи, які містяться у відповіді на відзив 1-го відповідача, а також додатково обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави в судовому порядку та підстави його самостійного звернення до суду з позовною заявою в межах даної справи.

2-й відповідач не скористався своїм правом щодо подачі відзиву на позовну заяву у порядок та строк, встановлені ухвалою господарського суду Харківської від 25.09.2019.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.11.2019 закрито підготовче провадження так призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2019.

Прокурор надав суду письмові пояснення (вх.. № 29006 від 29.11.2019), в яких наолягає на тому, що строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом ним не пропущено.

На судове засідання 09.12.2019 прибули прокурор та представники відповідачів.

Прокурор просить суд заявлений позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів простять суд у задоволенні позову прокурора відмовити.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом по даній справі.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інш їх) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Разом із тим із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.

В даному випадку, на думку прокурора, порушення інтересів держави полягає у тому, що Головним управлінням Держземагенства у Харківської області протиправно передано в довгострокову оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення ОСОБА_1, а згодом в суборенду Фермерському господарству "ВЕЕТ", без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор вказує, що вводячи державу в оману, ОСОБА_1 фактично отримав від 1-го відповідача землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельні ділянки отримав в абсолютно необгрунтованих розмірах. Дії 2-го відповідача щодо укладення 09.12.2015 додаткових угод до договорів оренди землі від 03.11.2014 та зміни орендаря на ФГ "ВЕЕТ", на думку прокурора, слугують додатковим доказом вище вказаного.

Як свідчать матеріали справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області створено на підставі Постанови КМУ № 5 від 14.01.2015. При цьому, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником ГУ Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України та Положення про ГУ Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Прокурор вказує, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області неналежним чином виконує покладені на нього функції, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки ОСОБА_1., а останнім в подальшому ФГ "ВЕЕТ".

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідача, даний позов заявлено прокурором самостійно.

Правомірність таких дій прокурора також підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 389/29/17 та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16 від 22.05.2019.

Як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи.

Розглянувши спір по суті суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 ОСОБА_1 також передано в оренду земельні ділянки загальною площею 303,2776 га ріллі на території Качалівської сільської ради терміном на 49 років для ведення фермерського господарства за рахунок не витребуваних громадянами земельних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

На підставі вищевказаного розпорядження між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_1 укладено 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Згідно з Додатком до вказаного розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 передано в оренду в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га.

В подальшому, на підставі договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером № 6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га, ОСОБА_1 05.11.2014 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «ВЕЕТ».

Згідно з наказом Головного управління Держземагенства у Харківської області № 2708-СГ від 15.10.2014, громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 159,8251 га у тому числі:

земельна ділянка площею 105,9695 га з кадастровим номером 6323581700:03:001:0613, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 468060063235);

земельна ділянка площею 17,2144 га з кадастровим номером 6323581700:04:001:0965, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469362063235);

земельна ділянка площею 28,5973 га з кадастровим номером 6323581700:04:001:0964, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469359663235);

земельна ділянка площею 8,0439 га з кадастровим номером 6323581700:04:001:0966, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 468066063235).

На підставі вказаного наказу від 15.10.2014 № 2708-СГ між Головним управлінням Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 03.11.2014 укладено чотири договори оренди земельних ділянок строком на 49 років, які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме, від 09.11.2014 № 7622181, та № 7622109 та від 12.11.2014 № 7659678, та № 7657319.

В подальшому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, між Головним управлінням Держземагентства в Харківській області, як орендодавцем, ОСОБА_1 , як попереднім орендарем, та ФГ «ВЕЕТ», як новим орендарем, 09.12.2015 укладено додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди землі від 03.11.2014, право оренди за якими зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 09.11.2014.

Разом із тим, відповідно до листа Слобожанського управління ГУ ДФС у Харківській області № 25829/9/20-40-50-05-10 від 20.08.2019 та інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, громадянин ОСОБА_1 є засновником, керівником, підписантом та кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства «ВЕЕТ», яке зареєстроване 05.11.2014.

При цьому, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є засновником ряду сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме, ПСП «Явір» (ЄДРПОУ 30895672), ПП «Колонтаївське АГРО» (ЄДРПОУ:41276897), ПП «Явір АПК» (ЄДРПОУ: 39475348), ПСП «Оазис» (ЄДРПОУ: 32685259), ПП «Карат-АПК» (ЄДРПОУ: 34644020), ПП «КАРАТ-АГРО» (ЄДРПОУ: 39337949), ТОВ «КАРАТ-АГРО» (ЄДРПОУ: 39358493), ПСП «Світанок» (ЄДРПОУ: 30653981), ПП «ЦУКРОВИК-АГРО» (ЄДРПОУ: 34643996), СТОВ «ПРОМІНЬ» (ЄДРПОУ: 03773205), ТОВ «ВОСХОД-АГРО» (ЄДРПОУ: 34573568), СВК «Колонтаївський» (ЄДРПОУ :00706697), СТОВ «КАЧАЛІВСЬКЕ» (ЄДРПОУ: 30739621), ПСП «БУРАН» (ЄДРПОУ: 34236803), ПП «ЯВІРАГРОЗАПЧАСТИНА» (ЄДРПОУ: 39963389), ТОВ Агрофірма «СОЮЗАГРО» (ЄДРПОУ: 30142214), ПП «Явір-Хліб» (ЄДРПОУ: 40707004), ТОВ «КИГИЧІВСЬКЕ-А-Інвест» (ЄДРПОУ: 41688166), СТОВ «Агрофірма «ВОСХОД» (ЄДРПОУ: 03779225), ТОВ «Огульчанське ПЛЮС» (ЄДРПОУ: 37948175), ФГ «Новоогульчанське» (ЄДРПОУ 40354350), ФГ «ВЕЕТ» (ЄДРПОУ: 38289157).

До винесення Головним управлінням Держземагенства у Харківської області наказу № 2708-СГ від 15.10.2014 іншим наказом Головного управління Держземагенства у Харківської області від 23.06.2014 № 1330-СГ, ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, загальною площею 187,2887 га.

Також наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16.09.2013 та від 29.11.2013 № № ХА/6321285500:01:000/00000115, ХА/6321285500:02:000/00000114, ХА/6321285500:02:000/00000116, ХА/6321255400:01:000/00000564, ХА/6321285500:02:000/00000560, ХА/6321285000:03:000/00000558, ХА/6321288500:03:000/00000562, ХА/6321288500:03:000/00000563, ХА/6321285500:02:000/00000561, ХА/6321255400:01:000/00000559, ХА/6321285500:02:000/00000557, ОСОБА_1 надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земель на території Валківського району Харківської області загальною площею близько 428, 95 га.

Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 18.09.2014 є власником наступних земельних ділянок: 6322655100:07:007:0951, 6323584700:02:001:0492, 321285500:01:000:1024, 5925086200:00:001:0459, 5925086200:00:001:1547, 5925086200:00:001:1625, 5925086200:00:001:0895, 5925086200:00:001:1288, 5925086200:00:001:0376, 5925086200:00:001:1546, 5925086200:00:001:1621, 5925086200:00:001:0452, 5925086200:00:001:0458, 5925086200:00:001:0869, 5925086200:00:001:1271, 5925086200:00:001:0362, 6323584700:04:001:0827, 6323584700:02:001:0453, 6323584700:02:001:0454, 6323584700:02:001:0459, 6323584700:02:001:0450, 6323584700:02:001:0452, 6323584700:02:001:0455, 6323584700:02:001:0456, 6323584700:02:001:0457, 6323584700:02:001:0460, 6323584700:02:001:0461, 6323584700:02:001:0462, 6323584700:02:001:0449, 5925086200:00:001:0065, 5925086200:00:001:0632, 5925086200:00:001:0699, 5925086200:00:001:0896, 5925086200:00:001:1287, 5925086200:00:001:0384, 6323850300:01:001:0238, 6325155300:00:011:0115, 6323583200:02:001:1162, 6323583200::02:001:1164, 6323583200:02:001:1165, 6323583200:02:001:1166, 6323583200:02:001:1167, 6323583200:02:001:1160, 6323583200:02:001:1168, 6323583200:02:001:1169, 6323583200:02:001:1170, 6323583200:02:001:1174, 6323583200:02:001:1175, 6323581700:04:001:0263, 6323585500:02:001:0703, 6310136900:06:011:0018, 6323581700:04:001:0055, 6323585500:02:001:0603.

Дії Головного управління Держземагенства у Харківській області щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок згідно з наказом № 2708-СГ від 15.10.2014 прокурор вважає незаконними, оскільки до моменту відведення Головним управлінням Держзеагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 6323581700:03:001:0613, 6323581700:04:001:0965, 6323581700:04:001:0964, 6323581700:04:001:0966, загальною площею 159,8251 га, у користуванні підприємств засновником яких є ОСОБА_1 вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності. Прокурор вважає, що ОСОБА_1 звертаючись до Головного управління Держземагентсва в Харківській області із заявою про надання йому в оренду земельних ділянок загальною площею 159,8251 га без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що він вже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у т.ч. фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовують надані їм у користування земельні ділянки.

Прокурор вказує, що ОСОБА_1 фактично отримав від Головного управління Держземагенства у Харківській області земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником багатьох підприємств та мав у власності земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва.

На думку прокурора, ОСОБА_1 фактично отримав від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельні ділянки отримав на поза конкурсній основі, в абсолютно необгрунтованих розмірах що є порушенням вимог Закону України "Про фермерське господарство" та ст. ст. 124, 134 ЗК України.

За таких обставин, прокурор вважає, що наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2708-СГ від 15.10.2014 підлягає визнанню незаконним, а укладені договори оренди - визнанню недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації та поверненням ФГ «ВЕЕТ» земельних ділянок.

Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи з урахуванням вищевикладеного правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 цього ж закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами ч. 1-2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 125-126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, ЗК України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним. (Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15).

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Згідно з ч. 1-2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За умовами ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи:

1) набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, створення;

2) державну реєстрацію фермерського господарства.

Статтею 8 названого закону (станом на прийняття спірного наказу 1-го відповідача) встановлювалось, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Однак, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 . звертаючись Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки та отримуючи її від останнього згідно з наказом № 2708-СГ від 15.10.2014 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником багатьох сільськогосподарських підприємств, раніше отримував з метою їх стоворнення земельні ділянки в користування, та мав у власності земельні ділянки, які використовує для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому земельні ділянки, отримані згідно з наказом № 2708-СГ від 15.10.2014, ОСОБА_1 використав з метою розширення земельного банку створеного ним ФГ «ВЕЕТ», бенефіціарним власником якого він є, без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки з метою створення ним ФГ «ВЕЕТ» громадянину ОСОБА_1 вже надавалася та перебуває в користуванні ФГ «ВЕЕТ» земельна ділянка для ведення і створення фермерського господарства з кадастровим № 6323581700:04:001:0016 площею 4,7627 га згідно з Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 та договором оренди землі укладеним між ОСОБА_1 та Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області, на підставі яких 05.11.2014 і було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «ВЕЕТ».

Крім того, як вже було зазначено вище, до моменту відведення Головним управлінням Держзеагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 6323581700:03:001:0613, 6323581700:04:001:0965, 6323581700:04:001:0964, 6323581700:04:001:0966, загальною площею 159,8251 га згідно з спірним наказом № 2708-СГ від 15.10.2014, ОСОБА_1 вже був засновником та беніфіциарним власником ряду сільськогосподарських підприємств у користуванні яких вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності, переданих останньому в т.ч. для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Частиною другою статті 134 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено винятки із загального правила отримання земель державної та комунальної власності в оренду або власність шляхом проведення земельних торгів. Одним із таких винятків є надання земельних ділянок державної або комунальної власності громадянам для створення фермерського господарства.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» та ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в чинній на той час редакції) без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам.

Ознаками фермерського господарства, виходячи із змісту статей 1, 2 ЗУ «Про фермерське господарство» є наявність статусу юридичної особи; це є форма підприємницької діяльності; ця діяльність здійснюється виключно громадянами України і лише на добровільних засадах; сімейно-трудовий характер господарства основним видом діяльності якого є виробнича сільськогосподарська діяльність пов`язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва; метою діяльності ФГ є одержання прибутку.

Саме для забезпечення реальної можливості для ведення фермерського господарства, як об`єднання членів сім`ї та родичів для спільного здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності положеннями статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного Кодексу передбачено право громадян на отримання не на конкурентних засадах у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, проте не в будь-якій кількості та розмірах.

За таких обставин, передача Головним управлінням Держземагенства у Харківській області земельних ділянок на користь ОСОБА_1 згідно з наказом № 2708-СГ від 15.10.2014, без проведення земельних торгів, є незаконною. Зазначені обставини Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не були враховані, що має наслідком прийняття наказів, які не відповідають вимогам вказаних вище положень Закону.

Крім того, матеріали справи не містять, і відповідачами суду не надано будь-яких доказів стосовно того, що при зверненні до Головного управління Держземагенства у Харківській області з відповідною заявою про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 підтвердив наявності в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).

Разом з тим, згідно з листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 17.07.2019 №7.0/8730 за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2902цс15, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-ІV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону № 973-ІV умов і обставин. В свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Отже, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірних земельних ділянок, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках.

За таких обставин, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2708-СГ від 15.10.2014 щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, у зв`язку з незаконністю вказаного наказу, договори оренди земельних ділянок від 03.11.2014 та додаткові угоди до нього від 09.12.2015 також є такими, що укладені з порушенням вказаних вище положень закону, що може мати наслідком визнання їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельних ділянок, які є предметом оренди та їх повернення у державну власність.

Отже, суд зазначає про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Однак, як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з даним позовом пропустив встановлений законом строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства), прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (п. 1 прикінцевих положень).

З огляду викладене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельних ділянок у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з листопада 2014 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом у порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

Крім того, Держава в особі відповідного органу, дізналась про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 15.10.2014.

В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 01.06.2017 після надходження спірного наказу та договорів оренди землі до прокуратури Харківської області.

До того ж, матеріали даної справи підтверджується безпідставність доводів прокурора про його обізнаність зі спірним наказом саме з 01.06.2017, як про це зазначає останній. Зокрема, як свідчать матеріали справи, в провадженні Краснокутськутського районного суду Харківської області перебувала цивільна справа № 627/261/15-ц за позовом прокурора Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Харківській області до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Краснокутської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у державну власність.

Апеляційний суд Харківської області переглядаючи рішення Краснокутськутського районного суду Харківської області від 07.09.2015 у справі № № 627/261/15-ц виніс постанову 11.01.2016, в абз. 31 якої зокрема вказав наступне: «У зв`язку зі змінами в земельному законодавстві щодо розпорядження землями запасу сільськогосподарського призначення, а саме передача права надання їх в оренду Головному управлінню Держземагенства у Харківській області, землі запасу, які входили до розпорядження №426 від 11.12.2012року в кількості 159,8251га були надані Головним управлінням Держземагенства в оренду ОСОБА_1. відповідно наказу №2708-СГ від 15.10.2014року і на підставі даного наказу укладені договори оренди.». До того ж, як свідчить зміст цієї постанови, вона приймалася за участі прокурора.

Таким чином, органи прокуратури також могли довідатися про існування спірного наказу № 2708-СГ від 15.10.2014 та договорів оренди в процесі розгляду судами цивільної юрисдикції справи № 627/261/15-ц, в т.ч. зокрема з моменту ознайомлення з повним текстом постанови Апеляційого суду Харківської області від 11.01.2016 по вказаній справі (згідно з відомостями з ЄДРСР повний текст постанови

Надіслано судом до реєстру: 18.01.2016. Зареєстровано: 19.01.2016. Оприлюднено: 21.01.2016)

Як свідчать матеріали справи, спірний наказ ГУ Держземагентства у Харківській області прийнятий 15.10.2014, спірні договори оренди укладені 03.11.2014, суборенди - 09.12.2015, проте, з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 24.09.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про скасування вказаних наказів та визнання недійними вказаних договорів зі скасуванням всіх реєстраційних дій та повернення земельної ділянки у власність держави.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

ФГ «ВЕЕТ» надало суду заяву (вх. № 25087 від 21.10.2019) про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Також про застосусування наслідків пропущення строків позовної давності просило суд Головне Управління Держгеокадастру у Харківськоій області, зокрема у відзиві на позовну заяву (вх. № 24623 від 15.10.2019).

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову прокурора.

Разом з тим, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, в ній прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його.

Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності , тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обгрунутвання зазначених обставин будь-яких доказів.

Прокурор акцентує увагу на тому, що про спірні обставини він дізнався лише 01.06.2017 після надходження оскаржуваного наказу та договорів оренди землі до прокуратури Харківської області на відповідний запит № 0511-333вих17 від 25.04.2017.

Однак, по-перше вказані обставини не підтверджуються матеріалами справи, оскільки як вже було зазначено вище, про такі обставини прокурор міг бути обізнаний з тексту постанови Апеляційного суду Харківської області від 11.01.2016 по справі № 627/261/15-ц, про що вже було зазначено вище. По-друге, якщо навіть врахувати, що запитувану інформацію прокурор отримав 01.06.2017, такі документи прокурор отримав в межах строку позовної давності, та мав достатній час підготувати відповідний позов та подати його до суду в межах строку позовної давності, проте такий позов було заявлено 24.09.2019, тобто більше ніж через 2 роки після отримання відповідної інформації, та зі значним пропуском строку позовної давності.

За таких обставин, суд не вважає причини пропуску прокурором строку позовної давності поважними, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на прокурора, оскільки, за наслідками розгляду справи у позові відмовлено повністю.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "17" грудня 2019 р.

Суддя О.І. Байбак