open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 грудня 2019 року

Київ

справа №825/812/17

адміністративне провадження №К/9901/23255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі №825/812/17 за позовом ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) (далі військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (тут і надалі Закон № 2011-XII), без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі постанова КМУ від 22 вересня 2010 року № 889);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої вищевказаною постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що при звільненні з військової служби відповідачем неправомірно виплачена вихідна допомога. Така позиція ґрунтується на тому, що вихідна допомога виплачена без урахування додаткової щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою Уряду № 889, яку він отримував під час проходження служби.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 13 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-XII, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889.

Зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги при звільненні, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої означеною постановою КМУ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що здійснюючи розрахунок позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби склад грошового забезпечення має визначатись відповідно до положень частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII, та включати, зокрема, і щомісячну додаткову грошову винагороду, встановлену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, а тому дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні без урахування зазначеної щомісячної додаткової грошової винагороди не ґрунтуються на нормах закону.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року судове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду України, мотивував своє рішення тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога при звільненні. З-поміж іншого, апеляційний суд послався на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників справи.

Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в силу положень статті 9 Закону № 2011-ХІІ щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Позивач щомісяця отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, а тому, на думку скаржника, він має право одержати грошову допомогу при звільненні у розмірі, обчисленому з урахуванням отримуваної винагороди.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.

Рух касаційної скарги

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 28 вересня 2017 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційну скаргу позивача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), ОСОБА_2 , Данилевич Н.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 06 червня 2019 року № 640/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. суддя-доповідач, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Полковник ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України, де отримував грошове забезпечення.

Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 19 січня 2017 року № 17 позивач звільнений з військової служби у запас за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я), з правом носіння військової форми одягу.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу першого заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 01 березня 2017 року № 41 позивача було виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з 01 березня 2017 року. Зазначеним наказом позивачу передбачено здійснити виплату одноразової грошової допомоги до звільнення, відповідно до Постанови КМУ від 17 липня 1992 року № 393 за 27 календарних років.

Військова частина розрахувала розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатила позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивачу відповідно до постанови КМУ від 22 вересня 2010 року №889.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити виплату грошової допомоги із врахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою Уряду №889, але отримав відмову в такому перерахунку.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № № 2011-ХІІ.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Так, підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 Уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, що має включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.

З матеріалів справи слідує, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «б» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (за станом здоров`я); вислуга позивача становить 27 років 8 місяців 19 днів календарної служби; відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889 становила 60% місячного забезпечення.

Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Апеляційний суд до спірних правовідносин застосував положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595, виданої на виконання Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, за змістом якої додаткові винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.

Разом із цим, така Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595, втратила чинність 16 грудня 2016 року.

При цьому, застосовуючи Інструкцію № 595 (яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд апеляційної інстанції, не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його із військової служби.

Колегія суддів ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889, а суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року №826/3398/17, від 08 серпня 2019 року №802/955/17-а.

Посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-368а13, від 04 листопада 2014 року у справі №21-473а14, від 19 травня 2015 року справа №21-466а15, від 16 червня 2015 року справа №21-621а14 колегія суддів не бере до уваги, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду України, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду України.

За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, а суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Отже, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.

При цьому, Суд вважає безпідставним посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки в силу частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до правил статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням викладеного постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року залишенню в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі №825/812/17 скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі №825/812/17 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду

Джерело: ЄДРСР 86387706
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку