Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2019 р. Справа№200/12322/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління ДМС в Донецькій області щодо видачі паспорту неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Донецький області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що він звернувся до Костянтинівського міського відділу Головного управління ДМС в Донецькій області із заявою щодо оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянки України у формі паспортної книжечки. Однак на вищезазначене звернення відповідачем було надано відповідь, якою відмовлено у видачі такого паспорта із посиланням на відсутність механізму видачі та правових підстав.

Представник позивача посилаючись на Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ та постанову Великої Палати Верховного суду у зразковій справі №806/3265/17, вважає відмову протиправною і такою, що порушує права та інтереси позивача. У зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .

Ухвалою від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

01 листопада 2019 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що особисто неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до територіального підрозділу ГУ ДМС у Донецькій області (Костянтинівського МВ ГУ ДМС у Донецькій області) не зверталась, особисті фотокартки 35x45 мм ОСОБА_2 та свідоцтво про народження для оформлення паспорта громадянина України відповідно до п. 13 Положення № 2503 - XXI до вищевказаної заяви надано не було, що виключає можливість оформити їй паспорт у формі книжки. Окрім того, зазначає, що позивач звернувся для отримання паспорту не за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 (а.с.14).

18.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою (в довільній формі) до Костянтинівського міського відділу Головного управління ДМС в Донецькій області, в якій просив: видати його дитині ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки на підставі рішення Верховного суду у справі №806/3265/17 (а.с.38).

Листом від 03.05.2019 року Костянтинівський міський відділ Головного управління ДМС в Донецькій області відмовив у видачі паспортної книжечки із посиланням на відсутність механізму видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжки та підстав для його видачі.

Судом встановлено, що дана справа не є типовою з огляду на наступне.

Обов`язковими ознаками типової справи є:

1) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;

2) відповідач - територіальні органи ДМС України;

3) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Розглядувана справа не відповідає всім вказаним ознакам, оскільки у даних правовідносинах відповідачу відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки через відсутність відповідного порядку.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначається Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI із змінами та доповненнями (далі - Закон № 5492-VI).

Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до чч. 1, 2 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертої статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

На виконання ч. 2 ст. 15 Закону № 5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України».

Згідно п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 25.03.2015 року № 302 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745) про «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» з 01.01.2016 року запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.

З 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року № 3423-XII) (далі - Положення про паспорт) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

У відповідності до ч. 5 ст. 21 Закону № 5492-VI оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Паспорт громадянина України видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання або не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його термінове отримання. Паспорт громадянина України вперше видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання (ч. 6 вказаної статті).

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що звернення із письмовою заявою про видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки здійснено не в установленому порядку та без на дання відповідних документів з огляду на наступне.

По-перше, зазначені обставини не були підставою для відмови позивачу у видачі паспорту-книжки, тому не можуть бути підставою для відмови в позові.

Окрім того, відповідно до п. 24 Порядку №302, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.

Заявник має право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими йому було відмовлено в прийнятті документів.

Наведені норми передбачають виключний перелік підстав для відмови у прийнятті документів, такими підставами є: подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства.

Суд звертає увагу, що відсутність механізму видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжки а також подання заяви про його видачу не за формою не може нівелювати право особи на отримання паспорту у формі книжечки.

Приймаючи до уваги наведене суд вважає, що Головне управління Державної міграційної служби в Донецькій області протиправно відмовило у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжки через відсутність механізму його видачі.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 7 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302), оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках -документи, що підтверджують громадянство України.

Отже, наведені норми законодавства пов`язують оформлення паспорту громадянина України із певною процедурою, зокрема зверненням громадянина особисто до відповідного територіального органу ДМС України із заявою та необхідним переліком документів.

Проте, як встановлено судом, про видачу паспорту ОСОБА_2 звернувся її батько ОСОБА_1 без надання, зокрема, свідоцтва про народження та двох фотокарток розміром 35x45 мм. Підпис ОСОБА_2 на заяві від 18.04.2019 року відсутній.

Таким чином, відсутність підпису особи, а також доданих до заяви про видачу паспорту свідоцтва про народження та двох фотокарток розміром 35x45 мм, унеможливлює видачу паспорту громадянина України у формі книжки.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Згідно з ст.2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відтак, ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.

У ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Як зазначено у ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.2 ст.6 КАС України).

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі «S.A.S. проти Франції» (Заява №43835/11) зазначено: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об`єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …».

Суд враховує правову позицію щодо права особи на отримання паспорта в формі паспортної книжечки, яку було висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17.

У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було «встановлене законом»), не є «необхідним у демократичному суспільстві». Зазначене допускає свавільне втручання в право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта в традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Таким чином, правильними є аргументи позивача щодо можливості одержати паспорт громадянина України, форму якого затверджено Положенням про паспорт (зразка 1994 року).

Не заперечуючи проти права позивача - громадянина України на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія, суд звертає увагу на те, що позивачем не дотримано визначеного законодавством порядку видачі паспорту громадянина України в частині необхідності особистого звернення із відповідною заявою та наданням свідоцтва про народження, двох фотокарток розміром 35x45 мм.

Аналогічна позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом в постановах від 21 листопада 2018 року в справі №821/1974/17, від 26 червня 2019 року в справі №0840/3992/18, від 19 липня 2019 року в справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року в справі №807/85/18, від 07 серпня 2019 року в справі №520/11053/18.

Отже, ОСОБА_2 може реалізовувати своє законне право на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія шляхом особистого звернення до територіального органу ДМС України із заявою та необхідним переліком документів.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області видати паспорт у формі паспортної книжечки ОСОБА_2 .

Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи, що позивач не дотримався визначеного законодавством порядку видачі паспорту громадянина України, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області у видачі паспорту ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Митрополитьска, 20, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, код ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 512 (п`ятсот дванадцять) гривень 25 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лазарєв