open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Провадження № 2/522/5610/19

Справа № 522/7017/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Грищук В.О.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІКОН» про визнання недійсними правочинів, -

В С Т А Н О В И В:

АТ «Райффайзен банк Аваль» звернулось 22.04.2019 року до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІКОН», в якому просить, враховуючи заяву від 05.09.2019 року про виправлення описки в позовній заяві: визнати недійсною додаткову угоду, укладену 15 серпня 2006 року до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р.. між TOB «СТІКОН», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , яке видано 11.01.2007 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради; визнати недійсним Договір купівлі-продажу р. № 1-1801 квартири АДРЕСА_1 та укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; визнати укладеним між АТ «Райффайзен банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) Договір іпотеки на наступних умовах: ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЬ - АТ «Райффайзен банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909), ІПОТЕКОДАВЕЦЬ - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), ОСНОВНЕ ЗОБОВ`ЯЗАННЯ, яке забезпечується іпотекою - зобов`язання ОСОБА_1 , які випливають з Кредитного договору № 014/0014/74/48555 від 24.03.2006 р., (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку Кредитного договору), укладеного між АТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався до 24 березня 2026 року повернути АТ «Райффайзен банк Аваль» кредит у розмірі 150 000,00 доларів США, виданий ОСОБА_1 для фінансування об`єкту житлового будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , згідно Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса від 11 липня 2005 р. та Додаткової угоди від 24 березня 2006 р. до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса від 11 липня 2005 р., які укладені між ОСОБА_1 та TOB «СТІКОН» (ЄДРПОУ 19219876), сплатити нараховані на неповернуту суму кредиту проценти за користування кредитом згідно умов Кредитного договору, за процентною ставкою 12 % річних, можливу неустойку у розмірах та порядку, передбачених умовами Кредитного договору та додатками до нього та витратами пов`язаними з зверненням стягнення на предмет іпотеки, ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ - квартира АДРЕСА_1 , майнові права на яку має ОСОБА_1 , зважаючи на те, що наявність таких прав підтверджується Договором № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р. та Додатковою угодою до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р., укладеної 24 березня 2006 року. Договір іпотеки вважати чинним з моменту набрання законної судовим рішенням у цій справі. У всьому іншому при виконанні умов Договору іпотеки, сторони керуються чинним законодавством України; судові витрати по справі понесені позивачем покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 24 березня 2006 р. між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (відповідно до п. 1.3 Статуту Банку, на підставі протоколу загальних зборів АППБ «Аваль» № 36-36 від 21 квітня 2006 р. назву АППБ «Аваль» змінено на Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в подальшому на підставі протоколу загальних зборів ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 36-45 від 14 жовтня 2009 р. назву ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», в подальшому на підставі протоколу загальних зборів ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 36-58 від 27 квітня 2018 р. назву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» змінено на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 (ПОЗИЧАЛЬНИК) укладено Кредитний договір № 014/0014/74/48555, відповідно до умов якого позивач надав ПОЗИЧАЛЬНИКУ кредит у розмірі 150 000,00 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США на строк до 24 березня 2026 року під 12% річних під зобов`язання ПОЗИЧАЛЬНИКА повернути кредит та сплатити проценти щомісячними платежами, проте не пізніше 24.03.2026 року.

Також, 30.03.2006 р. в забезпечення боргових зобов`язань ПОЗИЧАЛЬНИКА, визначених умовами Кредитного договору, між АППБ «Аваль» (назву якого, як зазначалось вище, змінено на АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_1 складено Договір застави майнових прав, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав в заставу позивачу майнові права за Договором № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р. та Додатковою угодою від 24 березня 2006 року до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р., укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ «СТІКОН».

Відповідно до умов п. 1.3. Договору інвестування Боржником, відносно ОСОБА_1 є TOB «СТІКОН». Відповідно до умов п. п. 1.1. та 1.4. Договору інвестування Предметом зазначеного Договору інвестування є будівництво квартири (за адресою: АДРЕСА_3 ), яка має бути збудована ТОВ «СТІКОН» та перейти у власність ОСОБА_1 після вводу до експлуатації. Умовами п. 4.2. Договору застави майнових прав встановлено обов`язок ОСОБА_1 , як заставодавця, протягом 10 днів, з дати здачі квартири в експлуатацію, оформлення правоустановчих документів на неї, укласти з позивачем Договір іпотеки і засвідчити його у нотаріуса, який має накласти заборону на відчуження квартири.

Однак, у жовтні 2017 р. позивачу стало відомо, що 15.08.2006 р., між ТОВ «СТІКОН», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , без повідомлення позивача, укладено Додаткову угоду до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р., якою здійснено заміну кредитора в зобов`язані, а саме змінено СОІНВЕСТОРА за Договором інвестування з ОСОБА_1 на ОСОБА_4

10.09.2006 року між ТОВ «СТІКОН» та ОСОБА_4 , у зв`язку з тим що житловому будинку присвоєно поштову адресу, укладено Додаткову угоду до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р., відповідно до умов п. 1. зазначеної Додаткової угоди, Сторони Договору інвестування виклали, зокрема, п. 1.2 Договору інвестування в новій редакції, якою визначено поштову адресу предмету Договору інвестування, а саме: АДРЕСА_2 , яка розташована на 17 поверсі.

11.01.2007 р. ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

10.08.2012 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу р. № 1-1801 від 10.08.2012 р., відповідно до умов якого та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В теперішній час квартира АДРЕСА_1 перебуває в приватній спільній частковій власності (по 1/2 частки у кожного) ОСОБА_2 та ОСОБА_3

АТ «Райффайзен банк Аваль» вважає, що відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 майнових прав за Договором інвестування, яке вчинено на підставі Додаткової угоди укладеної 15 серпня 2006 р. до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р., та які (майнові права) згідно умов Договору застави майнових прав, перебували в заставі АТ «Райффайзен банк аваль», здійснено з порушенням умов п. 3.2. Договору застави майнових прав та ст. 50 Закону України «Про заставу», у зв`язку з чим Додаткова угода від 15 серпня 2006 р. до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса від 11 липня 2005 р. має бути визнана судом недійсною на підставі ст. ст. 215 та 228 ЦК України із визнанням недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , яке фактично видано 11.01.2007 року, на підставі недійсного правочину, а також з подальшим визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.08.2012 року № 1-1801, як такого, що укладений з порушенням ч.1 ст.203 та ст.. 658 ЦК України та визнання укладеним Договору іпотеки (предмет якого є квартира АДРЕСА_1 , між АТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 , відповідно до наявних п. 4.2 та 6.4 Договору застави майнових прав.

Ухвалою від 26.04.2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк на усунення недоліків у позові.

15.05.2019 року позивачем подано заяву, якою усунуто недоліки позовної заяви, на які було звернуто увагу в ухвалі суду.

Провадження у справі відкрите ухвалою суду від 03.06.2019 року та встановлено порядок загального позовного провадження для розгляду справи із призначенням підготовчого судового засідання на 17.07.2019 року.

Підготовче судове засідання 17.07.2019 року відкладено на 05.09.2019 року у зв`язку з неявкою всіх учасників справи.

03.09.2019 року до суду надійшли пояснення третьої особи в яких ТОВ «СТІКОН» просить розглядати справу за своєї відсутності та зазначає, що житловий будинок по пр. Шевченка, 12 в м. Одесі був переданий в експлуатацію у 2006 року, термін зберігання договорів інвестування складає 3 роки, саме ТОВ «СТІКОН» не є стороною ані кредитного договору, ані договору застави майнових прав на спірну квартиру.

05.09.2019 року підготовче судове засідання не відбулося через перебування головуючого у відрядженні, проведення підготовчого засідання перенесено на 31.10.2019 року.

05.09.2019 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову у задоволенні якої відмовлено ухвалою суду від 06.09.2019 року.

12.09.2019 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову у задоволенні якої відмовлено ухвалою суду від 13.09.2019 року.

31.10.2019 року судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 05.12.2019 року.

04.12.2019 року від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачі просять відмовити у задоволенні позову АТ «Райффайзен банк Аваль» повністю, посилаючись на те, що зобов`язання по договору застави майнових права припинилося у зв`язку зі звернення Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору (рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 04.04.2013 року). Крім того, закінчився предмет дії права, що склало предмет застави, так як 11.01.2007 року, після отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на нерухоме майно, майнові права припинили свою дію та трансформувалися в інше речове право, яке підлягало забезпеченню відповідно до Закону України «Про іпотеку» про що зазначено в Договорі застави.

Крім того, визнання недійсним договору, стороною якого не є банк, є неналежним способом захисту прав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є добросовісними набувачам майна. Відсутні також підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності, так як спірна додаткова угода від 15.08.2006 року відповідає вимогам законодавства, а позовна давність про визнання її недійсною вже закінчена, як закінчився строк позовної давності і до вимог про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу від 10.08.2012 року.

У судове засідання 05.12.2019 року сторони та третя особа не з`явилися, викликані належним чином, будь-яких клопотань чи заяв не надали. Від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 24.03.2006 року між АППБ «Аваль» (наразі АТ «Райффайзен банк Аваль») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/0014/74/48555 від 24.03.2006 року, відповідно до умов якого позивачем було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 150 000 доларів США, що еквівалентно 757500 грн., строком до 24.03.2026 року зі сплатою 12% річних, а позичальник зобов`язався належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

24.03.2006 року між ТОВ «Стікон», ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до Договору № Ш-12-ф інвестування будівництва в м.Одесі від 11 липня 2005 року.

Пунктом 1 Додаткової угоди визначено, що у зв`язку з передачею своїх прав по Договору № Ш-12-ф інвестування житла в м. Одесі від 11 липня 2005 року ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , сторони дійшли угоди внести наступні зміни в преамбулу п.1.4 Договору інвестування, а саме було внесено зміни в запланований строк введення в експлуатацію житлового будинку по проспекту Шевченка, 12 (будівельний) та визначено строк - 2 квартал 2006 року. Інші умови Договору залишилися в силі.

Згідно основного Договору інвестування, укладеного 11.07.2005 року між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_5 за № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одесі, ОСОБА_5 здійснюється внесення інвестицій у будівництво житлових будинків та виконання ним робіт по розвитку міських інженерних споруд, комунікацій, міської інфраструктури та отримання пакету документів на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 147,0 кв.м.

Таким чином, ОСОБА_1 набув усіх прав по інвестуванню трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 147,0 кв.м.

В забезпечення виконання умов Кредитного договору між кредитором та ОСОБА_1 було укладено договір Застави майнових прав від 30.03.2006 року.

Відповідно до п.1.2 договору Застави, Заставодавець на умовах передбачених цим договором, передає Заставодержателю у заставу майнові права за Договором № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одесі, укладеного 11 липня 2005 року та Додатковою угоди до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одесі від 11 липня 2005 року, укладеної 24.03.2006 року між Заставодавцем ОСОБА_1 та ТОВ «Стікон».

Умовами Договору Застави також було визначено наступне.

Положення п.1.3 визначали, що боржником, відносно Заставодавця є ТОВ «Стікон».

Відповідно до п.4.4 у разі втрати заставних прав Заставодержатель має право вимагати від Заставодавця їх відновлення або заміни іншим майном такої ж вартості, а якщо це не зроблено - дострокового виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору та цього договору.

Реалізація предмета застави, відповідно до п.8.1, провадиться шляхом уступки Заставодавцем заставодержателем вимоги, що випливає із предмета застави, на підставі відповідного договору.

Пунктом 8.2 визначено, що заставодержатель має право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

В подальшому, 10.09.2006 року між ТОВ «Стікон» та ОСОБА_4 було укладено Додаткову угоду до Договору № Ш-12-ф інвестування житла в м. Одесі від 11.07.2005 року.

Дана Додаткова угода була укладена з урахуванням додаткових угод від 24.03.2006 року та 15.08.2006 року.

Цією Додатковою угоду було внесено зміни в п.1.2, який викладено в наступній редакції «1.2 Здійснення Замовником-Інвестором будівництва житла будинків та виконання ним умов по розвитку міських інженерних споруд, комунікацій, міської інфраструктури та отримання Соінвестором пакету документів та трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 для наступного оформлення прав власності на об`єкт».

Після введення будинку до експлуатації, ОСОБА_4 , 11.01.2007 року було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з трьох житлових кімнат жилою площею 75,9 кв.м., загальною площею 144,4 кв.м., яке 01.02.2007 року було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН».

10.08.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбали у ОСОБА_4 в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу та зареєстрованим в єдиному державному реєстрі.

АТ «Райффайзен банк Аваль» вважає, що відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 майнових прав за Договором інвестування, яке вчинено на підставі Додаткової угоди укладеної 15 серпня 2006 р. до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р., та які (майнові права) згідно умов Договору застави майнових прав, перебували в заставі АТ «Райффайзен банк аваль», здійснено з порушенням умов п. 3.2. Договору застави майнових прав та ст. 50 Закону України «Про заставу», у зв`язку з чим Додаткова угода від 15 серпня 2006 р. до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса від 11 липня 2005 р. має бути визнана судом недійсною на підставі ст. ст. 215 та 228 ЦК України із визнанням недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , яке фактично видано 11.01.2007 року, на підставі недійсного правочину, а також з подальшим визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.08.2012 року № 1-1801, як такого, що укладений з порушенням ч.1 ст.203 та ст.. 658 ЦК України та визнання укладеним Договору іпотеки (предмет якого є квартира АДРЕСА_1 , між АТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 , відповідно до наявних п. 4.2 та 6.4 Договору застави майнових прав.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, посилаючись на відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 майнових прав за Договором інвестування, яке вчинено на підставі Додаткової угоди укладеної 15 серпня 2006 р. до Договору № Ш-12-ф про інвестування будівництва житла в м. Одеса укладеного 11 липня 2005 р., позивач не надає суду самої угоди, при цьому, відповідно до наданих суду пояснень ТОВ «СТІКОН», як третьої особи, надати текст спірної додаткової угоди від 15.08.2006 року є неможливим через закінчення терміну її зберігання, так як термін зберігання договорів, в тому числі, договорів інвестування, становить 3 роки з моменту виконання умов договору.

Також, відповідно до ст.. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст.. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 228 ЦК України містить перелік правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Позивач, вказуючи на такі правові підстави своїх вимог, зазначає, що відступлення майнових прав, які перебували в заставі АТ «Райффайзен банк Аваль» здійснені ОСОБА_1 без згоди позивача та без повідомлення ОСОБА_4 про те, що відступлені майнові права перебувають в заставі АТ «Райффайзен банк Аваль».

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Отже, ані здійснення відступлення майнових прав, які перебували в заставі АТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_1 без згоди Банку, ані здійснення такого відступлення без повідомлення ОСОБА_4 про те, що відступлені майнові права перебувають в заставі АТ «Райффайзен банк Аваль», на переконання суду, не може вважатися таким, що порушує публічний порядок чи суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача в цій частині та відмовляє у їх задоволенні.

Щодо застосування строку позовної давності до даних вимог, про що наполягають відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , то суд, враховуючи п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року № 10, не застосовує наслідки закінчення строків позовної давності до позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

Оскільки єдиною підставою для обґрунтування вимог про визнання недійсним Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , яке видано на ім`я ОСОБА_4 11.01.2007 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради, було визнання недійсним спірної додаткової угоди від 15.08.2006 року, у визнанні чого судом відмовлено, то і позовні вимоги в частині визнання недійсним даного Свідоцтва теж мають бути залишені без задоволення, так як будь-яких інших підстав для визнання Свідоцтва недійсним, суду не надано.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 10.08.2012 р. № 1-1801 квартири АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , то суд враховує наступне.

Згідно з положеннями ст..388 ЦК УКраїни, добросовісним є набувач, який придбав майно за відплатним договором, навіть коли воно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Зі змісту статті 388 ЦК України, також вбачається, що витребування майна у добросовісного набувача вважається екстраординарною подією, що передбачене у вичерпному переліку підстав.

Суд вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які за договором купівлі-продажу від 10.08.2012 року купили у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , є добросовісними набувачами, а отже вирішення будь-яких спорів з ними, які б могли мати наслідком, позбавлення їх відповідного майна, має відбуватися відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини, що свідчить з п. 21, 22, 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5.

Так, згідно вказаних пунктів Постанови, спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов`язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК.

У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Крім того, відповідно до абз.18 розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Узагальнень Верховного Суду України від 24.11.2008 року щодо Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Згідно правового висновку, який викладено в Постанові ВСУ у справі №6-951цс16 від 24.05.2017 р., особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Отже, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що АТ «Райффайзен банк Аваль», звернувшись до суду з вимогою про визнання правочину недійсним з підстав ч.1 ст.215 ЦК України, стороною якого він не був, обрав неналежний спосіб захисту, а тому позов в цій частині має бути залишеним без задоволення.

Щодо застосування строку позовної давності до даних вимог, про що наполягають відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , то суд, враховуючи п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року № 10, не застосовує наслідки закінчення строків позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.08.2012 року, у зв`язку з необґрунтованість цих вимог.

Щодо вимог про визнання укладеним між АТ «Райффайзен банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) Договору іпотеки на умовах: ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЬ - АТ «Райффайзен банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909), ІПОТЕКОДАВЕЦЬ - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), ОСНОВНЕ ЗОБОВ`ЯЗАННЯ, яке забезпечується іпотекою - зобов`язання ОСОБА_1 , які випливають з Кредитного договору № 014/0014/74/48555 від 24.03.2006 р., ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ - квартира АДРЕСА_1 , майнові права на яку має ОСОБА_1 , то на переконання суду, наявність майнових прав ОСОБА_1 на дану квартиру, суду не доведена, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 не набув права власності на спірну квартиру, на яку це право набула ОСОБА_4 , а потім відчужила на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а відтак право на укладення договору іпотеки у ОСОБА_1 не виникло.

Цей факт підтверджено постановою Одеського апеляційного суду від 07.11.2019 року по справі № 522/8123/18, в якому, зокрема, зазначено, що «предметом Договору застави були майнові права, які в подальшому були передані заставодателем за договором ОСОБА_4

Заставодатель був власником лише майнових прав, а не об`єкта нерухомості, на який позивач просить звернути стягнення, права на квартиру у ОСОБА_1 не виникали. В договорі застави зазначені майнові права на квартиру та будинок, які мають інші номера ніж адрес предмета іпотеки, на який позивач вимагає звернути стягнення.

Положеннями ст.331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Набуття права власності згідно зі ст.328 ЦК України - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти.

ОСОБА_1 за договором інвестування сплатив вартість об`єкта будівництва, проте право власності на спірну квартиру у нього не виникло.

Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення інвестиційного договору - Законом України «Про інвестиційну діяльність».

За змістом інвестиційного договору ОСОБА_1 отримав лише право на набуття права власності в майбутньому, а не саме право власності на нерухоме майно.

На момент введення будинку в експлуатацію, ОСОБА_1 вже не був власником майнових прав, а відтак і не міг набути право власності на об`єкт нерухомого майна».

За таких обставин, суд доходить висновку про необґрунтованість позову АТ «!Райффайзен банк Аваль», а тому залишає його без задоволення повністю.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909, адреса: м. Київ, вул.. Лєскова, 9) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 , остання відома адреса: АДРЕСА_2 ), за участі третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТІКОН» (код ЄДРПОУ 19219876, адреса: м. Одеса, вул.. Розкидайлівська, 2) про визнання недійсними правочинів - залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду буде складено 16.12.2019 року.

Суддя: В.Я. Бондар

Джерело: ЄДРСР 86369148
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку