Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 212/9888/15-ц

провадження № 61-43241св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпакова Ольга Сергіївна, на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 10 жовтня 2017 року в складі судді Ваврушак Н. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ЦГЗК») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача та 04 листопада 2015 року написав заяву про звільнення з посади директора із закупівлі управління комбінату ПрАТ «ЦГЗК» за власним бажанням. Проте, в цей же день неодноразово намагався подати заяву про відкликання заяви про звільнення шляхом подання її до канцелярії підприємства.

Крім того, ОСОБА_1 04 листопада 2015 року направив поштовим зв`язком, який обслуговує фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , заяву про відкликання заяви про звільнення.

Вказував, що заяву про звільнення написав під примусом генерального директора підприємства, тому у позивача було відсутнє волевиявлення на звільнення.

Позивача 05 листопада 2015 року не було допущено до роботи та повідомлено, що він звільнений з місця роботи. Розрахунок при звільнені здійснено невчасно. Копію наказу про звільнення позивач не отримав та не був ознайомлений з ним. Вказані дії, на думку позивача, свідчать про те, що фактично з 04 жовтня 2015 року його звільнено не було та він перебуває у вимушеному прогулі.

Зазначив, що наказ від 04 листопада 2017 року не містить обов`язкових, передбачених чинним законодавством, вимог. Крім того, сторонами не була обумовлена дата звільнення, тому днем звільнення ОСОБА_1 могло бути лише 18 листопада 2015 року.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: поновити його на посаді директора із закупівлі ПрАТ «ЦГЗК»

з 04 жовтня 2015 року; стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2015 року до 04 березня

2016 року у розмірі 328 784 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 листопада 2016 року по день поновлення його на займаній посаді та моральну шкоду у розмірі 1 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач особисто написав заяву про звільнення та на підставі цієї заяви був виданий відповідний наказ про звільнення, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його підпис на цьому наказі. При звільненні з позивачем проведено розрахунок.

Разом з тим, відсутні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу від 04 листопада 2015 року про припинення трудового договору, поновлення позивача на посаді директора із закупівлі ПрАТ «ЦГЗК» з дати звільнення та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня

2018 року заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивач не довів обставин написання заяви про звільнення під примусом.

Сторони трудового договору мають право домовитися про строк звільнення після подання працівником заяви про звільнення. У заяві ОСОБА_1 про звільнення зазначено дату, з якої він бажає звільнитися - 04 листопада

2015 року, тому доводи останнього, що його необхідно було звільнити через два тижні після написання вказаної заяви, є безпідставними.

Оскаржуваний позивачем наказ відповідає вимогам трудового законодавства та виданий уповноваженою особою. В наказі вказано про прийняте рішення, про дату розірвання трудового договору, сформовано підстава звільнення відповідно до норм КЗпП України та зазначено інші відомості, необхідні для виконання та подальшого зберігання цього наказу.

У день подачі заяви про звільнення позивач перебував на робочому місці, що спростовує його доводи про те, що він не мав змоги подати заяву про відкликання цієї заяви.

Позивач був ознайомлений з оспорюваним наказом 04 листопада 2017 року, про що власноруч поставив підпис, та отримав розрахунок при звільненні, однак ніяких зауважень при ознайомленні з цим наказом не подавав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпакова О. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не писав у заяві про звільнення бажану дату звільнення, вказана дата була дописана пізніше іншою особою. У позивача було відсутнє бажання звільнятися саме

04 листопада 2015 року, тому днем звільнення могло бути 18 листопада

2015 року. Вказаний наказ видано з порушенням норм трудового законодавства.

ОСОБА_1 звільнено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема його права на відкликання заяви про звільнення, порушено вимоги чинного законодавства щодо дати звільнення, яка не узгоджена сторонами.

Разом з тим, позивач направив поштовим зв`язком заяву про відкликання заяви про звільнення, тому відповідач зобов`язаний був її розглянути та задовольнити, оскільки вона була направлена до звільнення.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2018 року ПрАТ «ЦГЗК» подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

ОСОБА_1 особисто подав заяву про звільнення його саме з 04 листопада 2015 року, до кінця вказаної дати перебував на роботі, жодних заяв та зауважень як усних, так і письмових не робив, зокрема і на наказі про звільнення, з яким був ознайомлений під підпис. У подальшому позивач на роботу не виходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

05 грудня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював у Відкритому акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПрАТ «ЦГЗК», та з 01 серпня 2014 року обіймав посаду директора із закупівлі управління комбінату.

Позивач звернувся із заявою до відповідача про звільнення з посади директора із закупівель дивізіону ПрАТ «ЦГЗК» за власним бажанням

з 04 листопада 2015 року.

Відповідачем 04 листопада 2015 року видано наказ про припинення трудового договору, відповідно до якого ОСОБА_1 (директора із закупівлі) звільнено з роботи з 04 листопада 2015 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Суди встановили, що в день звільнення позивач був ознайомлений з оспорюваним наказом, про що власноруч поставив підпис та отримав розрахунок при звільненні, однак, ніяких зауважень при ознайомленні з цим наказом він не виклав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що написав заяву власноручно на звільнення за власним бажанням з 04 листопада

2015 року, однак його звільнення проведено з порушенням вимог частини другої статті 38 КЗпП України без урахування відкликання ним поданої раніше заяви про звільнення за власним бажанням.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи

в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Установивши, що позивача звільнено на підставі його заяви, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача на підставі статті 38 КЗпП України є законним, оскільки волевиявлення позивача на звільнення не спростоване належними та допустимими доказами у справі. Під час звільнення позивача було дотримано вимоги трудового законодавства, позовні вимоги останнього є необґрунтованими й недоведеними.

При цьому сторони погодили дату звільнення позивача - 04 листопада

2015 року, про що останній зазначив у заяві про звільнення.

Отже сторони домовилися про дату звільнення ОСОБА_1 (04 листопада

2015 року), тому відповідач обґрунтовано звільнив його з цієї дати.

Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не повідомив відповідача про своє небажання звільнятись та про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що до спливу встановленого частиною першою статті 38 КЗпП України строку позивач повідомив відповідача про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням та висловлював бажання продовжити роботу й намагався подати відповідну письмову заяву, проте відповідач відмовився її прийняти, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи перевірялись судами попередніх інстанцій і ці обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Надіслану позивачем заяву від 04 листопада 2015 року про відмову від звільнення за власним бажанням відповідач отримав 11 листопада

2017 року, тобто вже після звільнення ОСОБА_1 та проведення з ним розрахунку, тому ця обставина не може свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що насправді він не хотів звільнятись із займаної посади, а зробив це під тиском безпосереднього керівника, є безпідставними, оскільки такі доводи не доведені належними та допустимими доказами.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на висновок експерта

від 23 червня 2017 року, відповідно до якого у заяві про звільнення основний рукописний текст заяви та рукописний запис «с 04.11.2015» виконані різними пастами для кулькових ручок (різними кульковими ручками), оскільки експертом не встановлено, що вказаний запис виконано не позивачем, а іншою особою. Крім того в експертизі зазначено, що встановити, з яким інтервалом у часі виконані основний текст заяви та запис «с 04.11.2015», не представляється можливим.

ОСОБА_1 ознайомився з наказом від 04 листопада 2015 року про звільнення саме 04 листопада 2015 року, про що свідчить його підпис на цьому наказі із зазначенням дати ознайомлення, заперечень щодо цих обставин не надано.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпакова Ольга Сергіївна, залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк