Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 664/967/16-ц

провадження № 61-32559св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Харківський національний університет внутрішніх справ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 березня 2017 року у складі судді Бойка В. П. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - ХНУВС) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15 серпня 2010 року по 13 листопада 2014 року. Наказом Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - ХЮІ ХНУВС) від 16 серпня 2010 року відповідача прийнято на службу в органи внутрішніх справ, зараховано курсантом з 15 серпня 2010 року та присвоєно звання «рядовий міліції». Наказом ХНУВС від 25 серпня 2011 року № 431 о/с відповідача згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 727-р «Про реорганізацію мережі вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 2011 року № 490 «Про реорганізацію вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України» переведено для подальшого навчання з 29 липня 2011 року. Наказом ХНУВС від 28 лютого 2014 року № 34 о/с відповідач відрахований зі складу курсантів та відкомандирований до управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - УМВС України) в Херсонській області для подальшого проходження служби. Наказом УМВС України в Херсонській області від 13 листопада 2014 року № 320 о/с відповідача звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом «ж» статті 64 (за власним бажанням) відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

При цьому, 15 серпня 2010 року на виконання вимог Закону України «Про міліцію» та наказу МВС від 14 травня 2007 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» між відповідачем, ХЮІ ХНУВС та УМВС України в Херсонській області було укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. 29 серпня 2011 року на виконання вимог вказаних нормативних актів між зазначеними трьома особами також укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України.

Згідно з довідкою-розрахунком витрат, пов`язаних з утриманням курсанта, складеною відповідно до Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534, відповідач у зв`язку з відмовою проходження служби повинен відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ХНУВС у розмірі 32 549 грн 68 коп. Листом УМВС України в Херсонській області від 14 листопада 2014 року, який отримано університетом 01 грудня 2014 року, повідомлено ХНУВС про звільнення відповідача зі служби в органах внутрішніх справ.

Ураховуючи викладене, ХНУВС просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати, пов`язані з утриманням, у розмірі 32 549 грн 68 коп.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ХНУВС про дострокове розірвання договору.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що положеннями нормативних актів та укладеного між сторонами договору передбачено розірвання договору в разі невиконання виконавцем або замовником зобов`язань за договором, без відшкодування фактичних витрат на підготовку. Зокрема, вказав, що у нього був зменшений термін навчання (замість 4 років провчився 3 роки й 6 місяців); у порушення пункту 2.1.5 відповідач здійснив його переведення на іншу спеціалізацію підготовки, змінив термін навчання без його згоди. Також відповідач не інформував його щороку про розмір фактичних витрат, пов`язаних з його утриманням, що передбачено пунктом 2.1.6. указаного договору. Крім того, замість встановленого умовами договору призначення на посаду слідчого слідчого відділення його було призначено на посаду дільничного інспектора міліції, без письмової згоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд достроково розірвати договір без відшкодування фактичних витрат на підготовку, укладений 29 серпня 2011 року між ним, ХНУВС та УМВС України в Херсонській області.

Ухвалою Цюрупинського районного суду Херсонської області від 12 січня 2017 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 та об`єднано його в одне провадження з первісним позовом ХНУВС .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 березня 2017 року позов ХНУВС задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ХНУВС витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 , у розмірі 32 549 грн 68 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ХНУВС за період навчання ОСОБА_1 витратив на утримання останнього 32 549 грн 68 коп. Відповідно до умов договору та законодавства, в разі відмови від проходження служби після закінчення навчання на протязі 3 років, особа, що отримала послуги з навчання має відшкодувати вказані витрати. Отже, ОСОБА_1 , звільнившись від проходження подальшої служби за власним бажанням, відмовився від виконання умов договору, зокрема, від обов`язку служби протягом обумовленого строку, що є підставою для стягнення з нього коштів, витрачених на його утримання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до наказу від 25 серпня 2011 року № 431 о/с позивача за зустрічним позовом було переведено на спеціальність «правознавство» факультету з підготовки фахівців міліції, що повністю тотожне спеціалізації до переведення. Форма навчання також залишилась незмінною. Як встановлено зпослужного списку ОСОБА_1 за особистим номером № М-212054, його було відраховано з числа курсантів у зв`язку із закінченням навчання (від 28 лютого 2014 року наказ № 34 о/с), що свідчить про те, що ОСОБА_1 успішно закінчив навчання та отримав відповідну освіту. Відомості про витрачені кошти прямо зазначені у наказі про відрахування зі складу курсантів та відкомандирування від 28 лютого 2014 року № 34 о/с. Факт щорічного неповідомлення про розмір витрат не є істотним порушенням умов договору. ОСОБА_1 закінчив навчання та отримав відповідну освіту, що підтверджує факт повного виконання ХНУВС умов договору про підготовку фахівця, у зв`язку із чим зустрічний позов не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач, якого було звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом «ж» статті 64 (за власним бажанням)Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України до спливу трьох років після закінчення навчання, та який добровільно відмовився відшкодувати витрати, пов`язані з навчанням у ХНУВС, відповідно до вимог зазначених нормативних актів повинен відшкодувати зазначені витрати. Крім того, суд обґрунтовано, на підставі статті 651 ЦК України, відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки правомірно встановив відсутність підстав для розірвання договору, без відшкодування фактичних витрат на підготовку, через невиконання виконавцем або замовником зобов`язань за ним. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з відповідача, який відмовився від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, звільнившись за власним бажанням, та відмовився від добровільного відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі, необхідно стягнути витрати у розмірі 32 549 грн 68 коп.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовуХНУВС відмовити, його позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Зазначав про те, що ХНУВС не звертався до нього з вимогою про відшкодування коштів у добровільному порядку, пунктом 4.4 договору від 29 серпня 2011 року, який був укладений між мною, ХНУВС та УМВС України в Херсонській області, передбачено, що у разі відмови особи добровільно відшкодовувати витрати, стягнення їх суми здійснюється у судовому порядку. Також вказував на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у справі позивач не є належним, оскільки з позовом повинна звертатися особа, яка перерахувала позивачу кошти за навчання. Зазначав, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що договір про підготовку фахівця від 15 серпня 2010 року не укладався, оскільки у ньому відсутній підпис ХЮІ ХНУВС та УМВС України в Херсонській області. Між сторонами було підписано договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі лише 29 серпня 2011 року. Також вказав, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані положення укладеного між сторонами договору, Типового договору та постанови Кабінету Міністрів України №150, за якими звільнення за власним бажанням не є підставою для відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищих навчальних закладах. Достроково він договір не розривав через небажання продовжувати навчання та дисципліну не порушував, що підтверджується витягом з наказу від 28 лютого 2014 року № 34 о/с, яким його було відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до УМВС України у Херсонській області для подальшого проходження служби. Після закінчення навчання він не відмовлявся від проходження служби, а підставою його звільнення було саме за «власним бажанням», що підтверджується наказом УМВС України в Херсонській області від 13 листопада 2014 року № 320 о/с, яким його звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил України за пунктом «ж» статті 64 «ж» (за власним бажанням), що не є тотожною такій підставі, як відмова від подальшого проходження служби.

Посилався на те, що тільки 15 лютого 2012 року, тобто вже після підписання ним договору між сторонами від 29 серпня 2011 року, були внесені зміни у постанову Кабінету Міністрів України № 313, яка була доповнена третім пунктом звільнення, а саме - за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни. Після цього були внесені наказом МВС України від 21 березня 2012 року № 221 зміни у наказ від 14 травня 2007 року № 150, якими Типовий договір був доповнений в частині підстав відшкодування відповідних витрат на підготовку, а саме - пунктом 3.3., яким передбачено звільнення особи начальницького складу зі служби протягом 3 років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову недбалість або за порушення дисципліни. Також зазначив, що поза увагою судів залишились положення укладеного між сторонами договору (пункти 5, 5.1, 5.2.), якими встановлені підстави дострокового розірвання договору без відшкодування фактичних витрат на підготовку, а саме: відрахування з навчального закладу та звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії, та у разі невиконання виконавцем або замовником зобов`язань за цим договором.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із Цюрупинського районного суду Херсонської області зазначену цивільну справу.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року справу за позовом ХНУВС до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ХНУВС про дострокове розірвання договору призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ХНУВС, у якому заявник посилався на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено на основі повного і всебічного дослідження обставин справи та із правильним застосуванням норм матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15 серпня 2010 року по 15 березня 2016 року. Наказом ХЮІ ХНУВС від 16 серпня 2010 року № 107 о/с відповідача прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом ХЮІ ХНУВС з 15 серпня 2010 року та присвоєно звання «рядовий міліції», що підтверджується копією послужного списку.

15 серпня 2010 року на виконання вимог Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» та наказу МВС від 14 травня 2007 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» між відповідачем, ХЮІ ХНУВС та УМВС України в Херсонській області укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. 29 серпня 2011 року на виконання вимог Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» та наказу МВС від 14 травня 2007 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» між відповідачем, ХНУВС та УМВС України в Херсонській області укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України.

Наказом ХНУВС від 25 серпня 2011 року № 431 о/с ОСОБА_1 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 727-р «Про реорганізацію мережі вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» та наказу МВС України від 28 липня 2011 року № 490 «Про реорганізацію вищих навчальних закладів МВС» переведено для подальшого навчання з 29 липня 2011року.

Наказом ХНУВС від 28 лютого 2014 року № 34 о/с ОСОБА_1 відрахували зі складу курсантів та відкомандирували до УМВС України в Херсонській області для подальшого проходження служби.

Наказом УМВС України в Херсонській області від 13 листопада 2014 року № 320 о/с ОСОБА_1 звільнено відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних Сил України за пунктом «ж» статті 64 (за власним бажанням).

Згідно довідки-розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , у ХНУВС розмір витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі з 15 серпня 2010 року по 28 лютого 2014 року склав 32 549 грн 68 коп.

Відповідно до листа від 13 серпня 2009 року № 1216-1556 тимчасово виконуючий обов`язки начальника Управління юридичного забезпечення МВС України кошти на навчання виділяються з державного бюджету МВС України, після чого перераховуються вищим навчальним закладам МВС України, а тому належними позивачами у вказаній категорії справ є вищі навчальні заклади МВС України (а. с. 38).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом із цим за приписами частини першої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію», чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів МВС України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на курсантів вищих навчальних закладів МВС України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції. Служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу

вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Частиною другою статті 414 ЦПК України визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявника, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, колегія суддів повідомляє ХНУВС про те, що розгляд позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення витрат з утримання у навчальному закладі віднесено до юрисдикції адміністративних судів України.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , то Верховний Суд вважає, що з урахуванням конкретних обставин у справі, висновок суду першої інстанції на час вирішення питання про їх об`єднання з первісним позовом для спільного розгляду як зустрічний позов у порядку статті 123 ЦПК України 2004 року був помилковим, оскільки ці вимоги, які мали розглядатись у порядку цивільного судочинства, не можна вважати зустрічним позовом з первісним позовом, розгляд якого віднесено до юрисдикції адміністративних судів України. Проте таке об`єднання зазначених вимог і спільне їх вирішення з первісним позовом, який мав розглядатися у порядку адміністративного судочинства, не вплинули на правильність їх вирішення, оскільки вони мали розглядатись та були правильно розглянуті судами у порядку цивільного судочинства.

При цьому Верховний Суд виходить із того, що на час вирішення указаного позову, ці позовні вимоги були заявлені ОСОБА_1 уже як фізичною особою після припинення ним публічно-правових відносин з позивачем за первісним позовом у зв`язку з виконання останнім його умов, що стосувалися публічно правових відносин, які мали місце між позивачем та відповідачем під час проходження ним служби у позивача у період навчання, та витрат на його утримання до закінчення навчання й отримання відповідного диплома, відрахування з числа студентів та відкомандирування до УМВС України в Херсонській області для подальшого проходження служби.

Отже, пред`явлення ОСОБА_1 позовних вимог про розірвання договірних відносин з позивачем, які з ним уже були припинені з урахуванням наведених конкретних обставин справи, після закінчення ним навчання, отримання диплома та звільнення його в запас за власним бажанням, не є публічно-правовим спором та не є взаємопов`язаним чи похідним на час його пред`явлення після припинення публічної служби у позивача із первісним позовом, який стосувався витрат на утримання відповідача саме за період проходження ним публічної служби аж до закінчення такої служби та навчання.

При цьому Верховний Суд враховує те, що зазначені правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), були висловлені при вирішенні подібних правовідносин лише в частині вирішення витрат на утримання відповідача під час проходження ним публічної служби, останній при цьому не оспорював умови відповідного договору, і ці правові висновки стосувалися лише публічно правових відносин, тобто лише періоду проходження відповідачем публічної служби та витрат на його утримання у цей період.

Отже, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені після виконання позивачем умов спірного договору у зв`язку з закінченням навчання та проходження служби у позивача, вони не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, а правильно розглянуті у порядку цивільного судочинства, тому підстави для закриття провадження в частині вирішення цих вимог відсутні.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили з того, що відповідно до наказу від 25 серпня 2011 року № 431 о/с позивача за зустрічним позовом було переведено на спеціальність «правознавство» факультету з підготовки фахівців міліції, що повністю тотожне спеціалізації до переведення. Форма навчання також залишилась незмінною. Як встановлено з послужного списку ОСОБА_1 за особистим номером № М-212054 його було відраховано з числа курсантів у зв`язку із закінченням навчання (від 28 лютого 2014 року наказ № 34 о/с), що свідчить про те, що ОСОБА_1 успішно закінчив навчання та отримав відповідну освіту. Відомості про витрачені кошти прямо зазначені у наказі про відрахування зі складу курсантів та відкомандирування від 28 лютого 2014 року № 34 о/с. Факт щорічного неповідомлення про розмір витрат не є істотним порушенням умов договору. ОСОБА_1 закінчив навчання та отримав відповідну освіту, що підтверджує факт повного виконання ХНУВС умов договору про підготовку фахівця, у зв`язку із чим зустрічний позов не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦПК України 2004 року не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи питання про об`єднання позову ХНУВС про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням, з позовом ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору, судом не було враховано зазначеного положення процесуального законодавства про об`єднання в одне провадження указаних вимог.

Згідно зі статтею 19 КАС України вимоги ХНУВС про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням, мали розглядатись в адміністративному провадженні. Проте неправильне об`єднання в одне провадження цих вимог не вплинуло на правильність судових рішень щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору.

Доводи касаційної скарги у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про те, що університет не виконав умови укладеного договору, зокрема, зменшив термін навчання без його згоди, здійснив переведення на іншу спеціалізацію, що, на його думку, є підставою для розірвання указаного договору, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, яким надана належна правова оцінка, та не спростовують їх висновків про те, що університет виконав умови договору щодо підготовки фахівця, ОСОБА_1 отримав відповідну освіту.

Інші доводи касаційної скарги в цій частині висновків судів не спростовують, на

законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні вказаної справи в частині зустрічного позову ОСОБА_1 судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 255, 256, 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимогХарківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням, скасувати.

Провадження у справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням, закрити.

Повідомити Харківський національний університет внутрішніх справ, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2017 року у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до

Харківського національного університету внутрішніх справ про дострокове розірвання договору залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович