Провадження № 22-ц/824/14599/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 грудня 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Мережко М.В., Верланова С.М.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури імені Бориса Олійника» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури імені Бориса Олійника» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що з 04 січня 2016 року вона була прийнята на роботу до відповідача на посаду бухгалтера.

Вказувала, що 18 січня 2018 року, перебуваючи в Печерському управлінні поліції ГУНП у м.Києві на бесіді в кримінальній справі № 12018100060000019, вона дізналася від слідчого, що 20 грудня 2017 року її було звільнено із займаної посади бухгалтера за п.4 ст.40 КЗпП України через прогул без поважних причин на підставі наказу.

Посилалася, що дане звільнення є незаконним і вчинене відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства. Так, на момент звільнення в період із 18 грудня по 27 грудня 2017 року вона перебувала на лікарняному відповідно до листка непрацездатності серія АДІ № 731210, виданого Комунальним закладом «Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», а тому причини її невиходу на роботу є поважними та не можуть вважатись прогулом, а ст.40 КЗпП України забороняє звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності. При цьому голова правління фонду Бакуменко О .Д . був повідомлений про її тимчасову непрацездатність, а 19 грудня 2017 року вона повторно повідомила його при зустрічі, коли вийшла на роботу для закінчення невирішених робочих справ, зокрема виплати податків і заробітної плати. Окрім того, відповідачем було порушено передбачену ст.149 КЗпП України процедуру звільнення за прогул, оскільки до застосування дисциплінарного стягнення керівництво фонду не зажадало від неї письмових пояснень, з наказом про звільнення з роботи її ознайомлено не було та копія наказу їй не видавалась.

- 2 -

Після уточнення позивних вимог просила скасувати наказ відповідача про звільнення її з роботи, поновити її на посаді головного бухгалтера Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури імені Бориса Олійника» з 20 грудня 2017 року, стягнути з відповідача на її користь борг по заробітній платі за грудень 2017 року та компенсацію за вимушений прогул за період з 28 грудня 2017 року по 05 червня 2019 року у розмірі 136451,34 грн., постановити ухвалу, якою визнати дії голови правління відповідача Бакуменка О.Д. щодо її звільнення незаконними та направити відповідне подання до правоохоронних органів для вжиття заходів, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 липня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконною та скасувано ч.2 наказу № 6/12-к від 28 грудня 2017 Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури імені Бориса Олійника» року про звільнення ОСОБА_1 , поновлено останню на посаді головного бухгалтера Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури імені Бориса Олійника» з 28 грудня 2017 року та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136451,34 грн. Вирішено питання про судові витрати. Допущено негайне виконання рішення в частиніпоновлення на роботі та виплату заробітку за один місяць.

Не погодившись із таким рішенням, відповідач ВБО «Український фонд культури імені Бориса Олійника» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та їх недоведеність, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована хибністю висновків суду про поважність причин відсутності позивачки на роботі у період із 05 грудня по 19 грудня 2017 року. Суд не врахував те, що спочатку позивачка не посилалася на дану довідку, яка з`явилася у справі значно пізніше, як і не врахував факт порушень діючого законодавства при отриманні позивачкою довідки № 316 по догляду за хворою дитиною за період із 05 грудня по 19 грудня 2017 року, видача якої суперечить Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, та Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 095-2/о «Довідка про тимчасове зільнення від роботи по догляду за хворою дитиною», затвердженої наказом МОЗ України № 527 від 28 липня 2014 року. Суд не застосував ст.31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно якої підставою для оплати періоду тимчасової непрацездатності є лише листок непрацездатності, який у позивачки відсутній. Судом проігноровані доводи відповідача щодо ненадання позивачкою до фонду як лікарняного листка, так і довідки про тимчасове звільнення, та направлений позивачці лист від 09 лютого 2018 року про прибуття до офісу і надання виправдовувальних документів за прогул. Суд безпідставно відмовив у задоволенні цілого ряду клопотань про витребування доказів, які безпосередньо пов`язані із справою. Суд безпідставно визнав факт присутності позивачки на роботі 04 грудня 2017 року, що не підтверджено жодним документом та спростовується протоколом № 3 правління благодійного фонду від 05 грудня 2017 року, в якому зафіксовано факт неприбуття позивачки 04 грудня 2017 року на роботу для підготовки звіту перед членами правління про фінансовий стан Фонду. Суд прийняв заяву позивачки про уточнення позовних вимог після закриитя підготовчого засідання.

Позивачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов, а доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах

- 3 -

закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача Гай А.І. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області як незаконне.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Нікитенко Т.М. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 із 04 січня 2016 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду бухгалтера та головного бухгалтера.

Наказом відповідача 6/12-к від 28 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 28 грудня 2017 року із займаної посади за п.4 ст.40 КЗпПУ через прогул без поважних причин, який мав місце в період із 04 грудня по 15 грудня 2017 року включно, з урахуванням висновків комісії щодо відсутності поважних причин та законних підстав для невиходу ОСОБА_1 на роботу в цей період та ненадання останньою пояснень та лікарняних листків.

Також судом встановлено, що відповідно до довідки № 316 від 05 грудня 2017 року про тимчасове звільнення від роботи по догляду за хворою дитиною, виданою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Деснянського району м.Києва, позивачка ОСОБА_1 була звільнена від роботи з 05 грудня по 18 грудня 2017 року, а відповідно до листка непрацездатності від 18 грудня 2017 року серія АДІ № 731210 позивачка була звільна від роботи з 18 грудня по 27 грудня 2017 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Поновлюючи ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера, суд обгрунтовував свої висновки тим, що звільнення позивачки з роботи відбулось з порушенням норм трудового права, так як при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, та обставини, за якими вчинено проступок.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони зроблені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, що у свою чергу потягло порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

- 4 -

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (п.2 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»).

Задовольнячи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд в достатній мірі не врахував предмет даного трудового спору та всупереч приписам ст.264 ЦПК України, яка покладає на суд обов`язок вирішити питання чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення сторін, не з`ясував та відповідно не вказав у рішенні чи мав місце прогул з боку позивачки в період із 04 грудня по 15 грудня 2017 року, а якщо мав, то чи є поважні причини її відсутності на роботі у вказаний період.

З`ясування вказаних обставин та надання їм правової оцінки складає предмет спору в даній справі, зокрема позивачка вважає, що вона була відсутня на роботі з поважних причин, а відповідач заперечує проти цього, посилаючись на прогул, з приводу вказаних обставин кожна із сторін наводила свої доводи, міркування та подавала відповідні докази, а відтак ці обставини підлягали обов`язковому встановленню і відповідно до ст.265 ЦПК України оцінці у рішенні суду, проте така оцінка у рішенні суду відсутня.

Отже, суд при вирішенні спору належним чином не врахував доводів сторін та не дав їм належну оцінку, що є порушенням прав особи на справедливий суд, передбачених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (п.п.34-35).

Такі ж вимоги щодо обгрунтування судових рішень і необхідності відповіді на доводи сторін містить і практика Європейського суду з прав людини, яка вказує, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року; «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно, не встановивши вищевказаних обставин щодо наявності чи відсутності прогулу та поважності його причин, висновки суду щодо недотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення на позивачку, а саме не відібрання письмових пояснень, для з`ясування обставин відсутності її на роботі, не врахування ступеня тяжкості вчиненого проступку та заподіяної шкоди є передчасними. При цьому колегія суддів враховує, що на вказані обставини щодо неврахування ступеня тяжкості вчиненого проступку та заподіяної шкоди, позивачка у позові взагалі не посилалася, мотивуючи свою позицію поважністю причин відсутності на роботі.

Окрім того, висновки суду про те, що підставою для скасування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є те, що роботодавцем в порушення ст.149 КЗпП України у позивачки не було отримано письмові пояснення з приводу невиконання нею своїх посадових обов`язків є неспроможним, оскільки відовідно до правової позиції Верховного

- 5 -

Суду України, яка викладена у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, зазначено, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Аналогічні правові висновки сформовано у цілому ряді постанов Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 359/2091/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 141/1061/15-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 310/10016/18-ц, де Верховний Суд вказав, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з`ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволенняз наступних підстав.

За положеннями п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, за змістом даної норми (п.4 ст.40 КзпПУ) обов`язковою умовою звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин

- 6 -

безперервно або сумарно протягом робочого дня.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за п.4 ст.40 КЗпПУ через прогул без поважних причин, який мав місце в період із 04 грудня по 15 грудня 2017 року включно.

Відсутність позивачки на роботі у вказаний період підтверджується доповідною запискою заступника голови правління Всеукраїнської благодійної організації, актами по факту невиходу на роботу та не заперечується позивачкою, яка у відповіді на відзив на позов, та у відзиві на апеляційну скаргу підтвердила факт її відсутності на роботі в період із 04 грудня по 27 грудня 2017 року (а.с.34-38,51,234).

Посилаючись на незаконність звільнення, позивачка взагалі не надала суду доказів про причини своєї відсутності на роботі 04 грудня 2017 року, що у свою чергу з огляду на доведеність факту її відсутності в цей день на роботі свідчить про прогул і як наслідок наявність передбачених ч.4 ст.40 КЗпПУ підстав для звільнення.

На підтвердження своїх доводів про поважність причин відсутності на роботі в період із 05 грудня по 15 грудня 2017 року позивачка надала суду медичну довідку № 316 по догляду за хворою дитиною за період із 05 грудня по 19 грудня 2017 року, яка видана КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Деснянського району м.Києва.

Колегія суддів прийшла до висновку, що дана довідка не є належним і допустимим доказом поважності причин відсутності позивачки на роботі з таких міркувань.

Спірні правовідносини щодо видачі медичних документів, які підтверджують звільнення від роботи врегульовані Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, та Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 095-2/о «Довідка про тимчасове зільнення від роботи по догляду за хворою дитиною», затвердженої наказом МОЗ України № 527 від 28 липня 2014 року.

Відповідно до п.п.3.3-3.4 «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» для догляду за хворою дитиною віком до 14 років листок непрацездатності видається на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 календарних днів. Якщо дитина продовжує хворіти, то особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною, після закінчення максимального терміну листка непрацездатності, передбаченого законодавством України, видається довідка за формою, встановленою МОЗ України.

Згідно п.п.2, 3 «Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 095-2/о «Довідка про тимчасове зільнення від роботи по догляду за хворою дитиною» форма № 095-2/о надається особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною, у разі, якщо дитина потребує подальшого лікування після закінчення максимального терміну листка непрацездатності, передбаченого законодавством України, та в інших випадках відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Форма № 095-2/о видається закладом охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування на підставі рішення лікарсько-консультаційної комісії (далі - ЛКК).

Отже, згідно вказаних нормативних актів за загальним правилом належним доказом здійснення догляду за хворою дитиною до 14 років є листок непрацездатності, який видається особі, що здійснює наглядза хворою дитиною на строк до 14 днів.

Видача інших документів, які є підставою для звільнення від роботи протягом вказаного періоду законом не передбачена.

- 7 -

Довідка про догляд за хворою дитиною за встановленою МОЗ України формою видається виключно у випадку якщо після закінчення 14-ти денного строку лікарняного дитина продовжує хворіти.

В даній справі встановлено, що позивачка всупереч п.3.3 «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» не отримувала листка непрацездатності по догляду за хворим сином ОСОБА_5 2004 р.н. строком до 14 днів, а відтак видача їй 05 грудня 2017 року довідки про догляд за хворою дитиною є порушенням наведених вище Інструкцій, а сама довідка не є належним документом, який підтверджує звільнення від роботи.

Окрім того, відхиляючи дану довідку у якості доказу, колегія суддів враховує, що позивачка взагалі не обгрунтувала, чому саме вказана довідка № 316 по догляду за хворою дитиною була видана їй не за місцем проживаня її та дитини або не за місцем її роботи, позивачка не навела переконливих доводів, які обставини спонукали її звернутися до лікувального закладу Деснянського району м.Києва не за отриманням лікарняного, а лише довідки, як і не навела доводів які обставини перешкоджали звернутися до лікувального закладу за місцем її проживання.

За таких обставин з огляду на недоведеність позивачкою поважності причин відсутності на роботі в період із 04 грудня по 15 грудня 2017 року, колегія суддів прийшла до висновку про правомірність звільнення позивачки за прогул без поважних причин та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також, колегія суддів вважає, що при звільненні позивачки відповідачем дотримано положення ст.149 КЗпП України щодо відповідності виду стягнення ступеню тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку. Зокрема встановлено, що позивачка вчинила прогул, який тривав значний проміжок часу із 04 грудня по 15 грудня 2017 року, в тому числі не з`явилася 05 грудня 2017 року на засідання правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника, до якого мала підготувати звіт про фінансовий стан Фонду (а.с.77-80). Будь-яких документів на підтвердження поважних причин відсутності на роботі роботодавцю не надала, в тому числі, посилаючись на те, що 19 грудня 2017 року вона була на роботі і виконували обов`язки, позивачка не повідомила роботодавця про звільнення від роботи по догляду за хворим сином і отримання довідки № 316 від 05 грудня 2017 року.

Доводи позивачки, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про порушення порядку її звільнення у зв`язку із невідібранням у неї пояснень як підставу скасування наказу, колегія суддів відхиляє із викладених вище підстав, оскільки факт прогулу знайшов своє підтвердження, а посилаючись на вказані обставини позивачка не зазначила, яким чином це впливає на правильність її звільнення.

Посилання позивачки у відзиві на те, що вона перебувала на лікарняному в період із 18 грудня по 27 грудня 2017 року, а тому її звільнення незаконне, безпідставні, оскільки судом встановлено, що позивачка звільнена 28 грудня 2017 року, тобто після закінчення лікарняного, через прогул, який мав місце в період із 04 грудня по 15 грудня 2017 року включно, і не пов`язаний із даним лікарняним листком.

В решті відзив на апеляційну скаргу містить посилання позивачки на правильність висновків суду, яким колегія дала оцінку вище.

У справах про поновлення на роботі позивачі звільнені від сплати судового збору, а тому згідно ст.141 ЦПК України сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на державу.

Докази про понесення відповідачем інших судових витрат (квитанції, чеки, накладні тощо), пов`язаних із розглядом у справі відсутні.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури імені Бориса Олійника» задоволити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 липня 2019 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури імені Бориса Олійника» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Сплачений Всеукраїнською благодійною організацією «Український фонд культури імені Бориса Олійника» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4161 гривень 16 коп. компенсувати за рахунок держави.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді :